Політика

Український політичний простір сколихнув новий гучний скандал: народний депутат від «Європейської солідарності» Олексій Гончаренко заявив, що Національне антикорупційне бюро України нібито готує підозру секретарю Ради національної безпеки та оборони Рустему Умєрову. За словами депутата, Умєрова можуть підозрювати у розкраданні державних коштів та причетності до виведення частини «общака» за кордон, зокрема до країн Перської затоки.

Деталі щодо цих тверджень залишаються невідомими: Гончаренко не надав конкретних доказів, пославшись лише на власні джерела, і зазначив, що не збирається повертатися до «прізвиська» Умєрова, залишаючи слухачам можливість самостійно здогадуватися про сенс цього натяку. Водночас його заяви вже викликали широкий резонанс у медіа та суспільстві, підживлюючи дискусії про прозорість роботи державних органів та контроль за витратами держбюджету.

У своєму коментарі політик нагадав, що ще рік тому він закликав звільнити Умєрова, однак, за його словами, тоді отримував відповіді про “чесність”, “професіоналізм” і “високу компетентність” посадовця. Гончаренко додав, що нинішня ситуація, на його думку, ставить під сумнів такі оцінки.

Офіційних заяв НАБУ на момент публікації немає. Підтвердження підозри чи деталей справи з боку правоохоронних органів також не надходило. РНБО та сам Рустем Умєров публічно не коментували інформацію, озвучену депутатом.

Ситуація залишається предметом політичної дискусії, а подальші дії антикорупційних органів мають визначити, чи матимуть ці заяви юридичне продовження.

Поки Україна стикається з безпрецедентними викликами у сфері національної безпеки та економіки, стратегічні ресурси держави знову опинилися в центрі боротьби політичних амбіцій і корупційних схем. Після тривалого падіння ринку солі та втрати ключового гравця «Артемсолі» країна отримала шанс відновити власне виробництво завдяки новому родовищу «Катіон Інвест» у Закарпатській області. Це підприємство мало стати важливим кроком до енергетичної та економічної незалежності регіону, проте замість підтримки воно швидко стало об’єктом рейдерської атаки з боку політичних та фінансових сил.

За даними джерел, організацією тиску на «Катіон Інвест» займався народний депутат від «Слуги народу» Павло Халімон, який діяв у тісному союзі зі своїм давнім соратником Олександром Прозуром та впливовим тіньовим банкіром Олексієм Омельяненком. Їхня мета, як вказують аналітики, полягала в контролі над перспективним родовищем для отримання прибутків у тіньовому секторі та використання підприємства як важеля впливу на політичні процеси в регіоні.

Коли у 2021 році керівником «Катіон Інвест» став Сергій Кондратьєв, на місці майбутнього родовища була лише ліцензія й чисте поле. Не було шахти, обладнання, електрики — не було нічого. За два роки підприємство пройшло увесь шлях від проектування до видобутку. У липні 2023 року у Тереблі вперше за десятиліття отримали українську сіль. Перші зразки навіть передали Президенту. Восени виробництво було готове видавати до 30 тисяч тонн солі на рік.

У той момент, коли країна переплачувала за імпортну сіль, «Катіон Інвест» міг стати критично важливою опорою продовольчої безпеки. Але саме тоді до проекту «раптово» заходить політик.

Співвласник компанії Олексій Омельяненко приводить до Кондратьєва «нового партнера» — депутата Павла Халімона. І одразу ставить умову: частку підприємства потрібно передати в руки народного депутата. Мотив звучав максимально відверто: якщо Халімон не «в долі», то «вам перекриють усе». Через кілька тижнів погрози перетворилися на дії.

24 листопада 2023 року Халімон приїжджає на родовище особисто, поводячись як фактичний власник: спускається в шахту, дає розпорядження працівникам, представляє свого близького приятеля з Прилук Олександра Прозура як «нового директора». Сам себе депутат називав «ідеологом проєкту» та «інвест-нянею», демонструючи, що розглядає шахту як власний трофей.

Після відмови передати частку почалося системне блокування підприємства. Уже 7 грудня податкові органи визнають усі компанії Кондратьєва ризиковими, паралізуючи фінансові операції. Статус «ризиковий» навішують по шість разів поспіль — без доказів, без порушень, зате з очевидним політичним слідом.

Паралельно Омельяненко та Прозур запускають юридичні атаки: фіктивні позови, спроби банкрутства, звернення через підставних осіб. Загалом від імені Прозура та пов’язаних структур подано щонайменше вісім позовів, покликаних виштовхнути Кондратьєва з управління.

У листопаді 2025 року запускається фінальна стадія — спроба рейдерського захоплення через чорного нотаріуса. Невідомі особи приходять із вигаданою «наглядовою радою», яка ніколи не існувала, і призначають директором Прозура. Уночі відбувається спроба силового проникнення на об’єкт. Банк блокує рахунки. Видобуток стає.

Прозур — це не бізнес-партнер, а «тінь» Халімона. Давній соратник із Прилук, людина, яку використовують для виконання юридично ризикованих чи відверто незаконних дій. Саме він подає позови, підписує фіктивні документи, з’являється лише тоді, коли потрібно забезпечити черговий етап рейдерської операції.

Прилуки — ключ до розуміння цієї зв’язки. Саме тут Халімон робив перші політичні кроки, тут він зібрав свою мережу впливу. Тут же з’являвся одіозний російський бізнесмен Юрій Коптєв, пов’язаний із ФСБ, якого у місто приводив місцевий осередок СПУ, де одним із керівників був Прозур. Усе це вказує на давно сформований альянс та спільну історію інтересів.

Павло Халімон — не новачок у корупційних схемах. Його прізвище давно з’являється у розслідуваннях: вимагання хабарів в аграрному секторі, оборудки з нерухомістю, зустрічі з бізнесменами «для вирішення питань». Скандал із маєтком на Печерську, записаним на третіх осіб, отримав резонанс навіть у САП. Попри це жодної відповідальності він не поніс.

А тепер — сіль. Стратегічний ресурс. І нова можливість для депутата «зайти в будь-який кабінет» і перетворити родовище на приватну здобич.

Шахта стоїть. Рахунки заблоковані. Підприємство паралізоване. Країна продовжує імпортувати сіль, тоді як українське виробництво лежить під політичним пресом. Подані скарги до Мін’юсту, відкрито кримінальні провадження, але результатів поки немає.

Історія «Катіон Інвест» — це історія про те, що навіть у час війни стратегічні надра можуть стати об’єктом приватного переділу. І поки політики рівня Павла Халімона відчувають себе недоторканними, бізнес в Україні назавжди залишатиметься в зоні ризику.

Це також історія про втрачений шанс. Україна могла повернути власний видобуток солі. Але замість розвитку — знову боротьба за виживання.

Перетворення запропонованого Сполученими Штатами «мирного плану» на формат, прийнятний для України та ключових європейських держав, перетворюється на складний багаторівневий дипломатичний процес. Financial Times звертає увагу на те, що документ містить низку положень, які вже спричинили широкий резонанс і викликали гарячі дискусії серед дипломатів, політиків та експертних кіл. Видання виокремлює кілька пунктів, які можуть стати головними каменями спотикання — від питань територіального суверенітету до системи майбутніх безпекових гарантій, механізмів амністії та ролі міжнародних посередників.

Одним із найбільш конфліктних положень, за оцінкою FT, є потенційна пропозиція щодо відмови України від частини тимчасово окупованих територій. Попри те, що у тексті документа цей пункт фігурує під номером 22d, його вагомість настільки висока, що він міг би стояти на початку будь-якого списку спірних питань. Для України питання кордонів є принциповим, адже будь-які поступки на цьому напрямі автоматично зачіпають фундаментальні основи державного суверенітету, права громадян і стратегічну безпеку регіону.

Передача нині окупованого Донецька означатиме, що Росія отримає те, чого не змогла досягти військовим шляхом з 2014 року. Україна ризикувала б втратити опорний «пояс фортеці» — Слов’янськ, Краматорськ, Дружківку та Костянтинівку. Для десятків тисяч людей це означало б вимушений виїзд із власних домівок.

План США передбачає визнання цих територій «де-факто російськими». На перший погляд, це м’якше, ніж юридичне визнання, однак міжнародник Марк Веллер з Chatham House зауважує: формулювання «де-факто Росія» вигідніше Кремлю, ніж просто «під фактичним контролем Росії».

У документі згадуються «надійні гарантії безпеки», проте без конкретики. Водночас саме розмиті обіцянки вже раз виявилися фатальними: Будапештський меморандум не запобіг ні анексії Криму у 2014 році, ні повномасштабному вторгненню 2022-го.

Будь-які гарантії, що не містять чітких механізмів реагування Заходу, Київ розцінюватиме як неприйнятні та неефективні.

Американський план фактично зупиняє європейську ініціативу зі створення «репараційного кредиту» у 140 млрд євро за рахунок прибутку від заморожених російських активів.Для України, навіть у разі укладення угоди, бюджетна підтримка й модернізація армії залишатимуться критичними. Більшість столиць ЄС сходяться на думці, що саме репараційний механізм є найбільш ефективним і фінансово обґрунтованим.

План США містить положення про загальну амністію для всіх учасників конфлікту та відмову від юридичних претензій. Для українського суспільства, яке пережило масові вбивства, руйнування, депортацію дітей і воєнні злочини, така «амністія» виглядала б морально неприйнятною.

Нобелівська лауреатка Олександра Матвійчук назвала це «головним розчаруванням» у запропонованому документі. Крім того, повна відмова від юридичних претензій фактично унеможливить репараційний кредит ЄС, зазначає юристка Юлія Зіскіна.

Обмеження українських Збройних сил до 600 тисяч осіб багато хто в Європі вважає прямим втручанням у суверенітет України. Лідери ЄС переконані: сильна армія — найкращий захист континенту від нової російської агресії.

Навіть скорочення на третину від нинішньої чисельності залишить Україну однією з найпотужніших армій Європи. Але військові попереджають, що будь-яке штучне зменшення оборонного потенціалу створить передумови для нового наступу РФ.Комунікаційник ЗСУ Олександр Солонко заявив: «Це пряма підготовка до нового вторгнення і ослаблення України».

Колишній прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Андрій Броневицький публічно висловив переконання, що звільнення заступника керівника САП Андрія Синюка має ознаки «класичного інституційного прикриття». На його думку, таке рішення виглядає як спроба відвести увагу від системних проблем і знизити градус суспільного тиску, який посилився після оприлюднення матеріалів резонансної «справи Міндича».

У центрі цієї справи опинився високопосадовець, який тривалий час вважався одним із найвпливовіших представників САП, що мав особливі комунікації з Офісом Президента. За даними слідства, Синюк згадується у матеріалах як особа, що виконувала роль учасника злочинної організації, долучаючись до реалізації схем, які приписують оточенню бізнесмена Міндича. У цих документах йому приписують участь у виконанні завдань, пов’язаних із впливом на окремі процеси, що могли мати корупційний характер.

Головне порушення, на яке звертає увагу експрокурор, — спосіб, у який відбулася відставка. Синюк звільнений «за власним бажанням», хоча частина 9 статті 46 Закону «Про прокуратуру» прямо забороняє звільняти прокурора під час незавершеного дисциплінарного провадження.

За законом порядок мав бути іншим:– внутрішній контроль САП проводить повну перевірку;– матеріали передаються до КДКП;– КДКП ухвалює остаточне й незалежне рішення.

Жоден із цих етапів не був завершений.

Попри невиконання процедури, звільнення погодили фактично одразу. Ба більше — Синюк отримав 382 723 грн вихідних виплат, що вже відображено в його декларації. Фактично особа, яку в підозрі описують як учасника злочинної організації, не лише уникнула дисциплінарної відповідальності, а й отримала значну компенсацію при звільненні.

Броневицький наголошує: ситуація нічим не відрізняється від тих випадків, за які антикорупційні органи самі ж критикують інших. У місці, де мають демонструвати зразкову прозорість, відбувається повне порушення процедур і подарунок фігуранту кримінальної справи.

За його словами, це радше схоже на «тиху евакуацію», ніж на верховенство закону:САП не завершила розгляд, не передала матеріали до дисциплінарного органу і дозволила топпосадовцю піти з посади без жодних наслідків.

У підсумку, зазначає експрокурор, САП «мала б частіше дивитися в дзеркало» — адже за механізмами боротьби з корупцією нерідко ховається практика її ж прикриття.

Олег Пахніц, який з кінця 2022 року очолює Територіальне управління Бюро економічної безпеки у Полтавській області, поступово став однією з найвпливовіших і водночас найбільш суперечливих постатей регіону. На папері він виглядає як досвідчений фахівець із більш ніж двадцятирічною кар’єрою в органах прокуратури, однак зібрані дані про його професійну діяльність і стиль керування формують зовсім іншу картину. Замість системної боротьби з економічними правопорушеннями, що й визначає місію БЕБ, управління під його проводом дедалі частіше пов’язують із вибірковістю, бездіяльністю та невмотивованим ігноруванням сигналів про масштабні розкрадання.

За інформацією кількох незалежних джерел, працівники управління регулярно отримували заяви про зловживання бюджетними коштами на Полтавщині та Харківщині. Проте значна частина цих звернень так і залишилася без руху. Учасники ринку, громадські активісти та журналісти неодноразово повідомляли про схеми, що стосуються освоєння коштів на ремонтах, закупівлях та інфраструктурних проєктах, але підтверджень бодай мінімальної реакції з боку ТУ БЕБ у більшості випадків не зафіксовано.

схеми привласнення коштів у медицині та освіті;

діяльність організованих груп, які освоювали мільйони через державні програми;

корупцію в місцевих органах влади та фіктивні закупівлі.

У найкращому випадку заявники отримували формальні відписки. У багатьох випадках – повне мовчання. Така «неспроможність» системи створює враження, що БЕБ працює не проти злочинців, а на користь тих, хто може забезпечити потрібний результат.

На тлі бездіяльності управління особливо помітним стало швидке накопичення майна у самого Пахніца та його родини.За 2023 рік його офіційна зарплата становила 714 тис. грн. Однак за цей же період сім’я:

придбала десятки земельних ділянок;

оформила нерухомість у кількох регіонах та за кордоном;

поповнила автопарк елітними авто;

отримала у власність нежитлові приміщення;

придбала одномоторний літак Socata TB20GT вартістю понад 400 тис. доларів.

У деклараціях — мільйонні грошові активи у валюті, але відсутність реальних ринкових вартостей техніки чи автопарку. Це унеможливлює точну оцінку доходів і витрат посадовця та ставить під сумнів законність походження більшості активів.

Родина Пахніца володіє великою кількістю майна, зокрема:

елітними квартирами в Дніпрі та Маріуполі;

десятками гектарів земельних ділянок;

175-метровою квартирою в Словаччині;

13 машиномісцями, частину з яких передали Пахніцу компанії, пов’язані зі структурами бізнесмена Геннадія Корбана.

Обсяг активів більше нагадує портфель великого бізнесмена, а не державного службовця, який усе життя працював у правоохоронних органах.

Сукупність фактів показує, що під керівництвом Пахніца БЕБ у регіоні перетворився на бар’єр, який блокує розслідування корупції, а не ініціює їх. Замість боротьби з економічними злочинами, структура фіксує показову бездіяльність і, ймовірно, забезпечує комфорт для окремих місцевих еліт.

Питання залишаються відкритими:як чиновник із зарплатою держслужбовця зміг сформувати активи на мільйони доларів, і чому держава досі зберігає на посаді людей, чия діяльність має всі ознаки зловживань?