Війна

За прогнозами фахівців, столиця України може зіткнутися з надзвичайно високими температурами. У Києві очікується значне потепління, при чому стовпчики термометрів можуть сягнути рекордної позначки у +40°C. Такі температурні показники є незвичайними для нашої кліматичної зони і можуть становити певні виклики для жителів міста та комунальних служб.

Вона зазначила, що прогнози підтверджуються, і опублікувала графік температурних коливань на найближчі дні для столиці. За її словами, вже з 13-14 серпня денна температура почне активно підніматися, і хоча до позначки +40°C, можливо, ще не дійде, проте сильної спеки варто очікувати.

Наталка Діденко закликала киян бути готовими до надзвичайно високих температур і забезпечити себе відповідним комфортом.

За інформацією синоптика Ігоря Кібальчича, перша декада серпня в Україні характеризується високими температурами в західних і південних регіонах, а з середини місяця спека пошириться на більшу частину країни. Проте вже в третій декаді серпня слід очікувати зниження температури, починаючи з північних і західних областей.

В Європі в період з 5 по 15 серпня прогнозується спека до +40°C і вище, що згодом вплине на Україну. Спочатку високі температури відчують жителі західних і південних областей, де термометри можуть показувати від +34 до +38°C.

Загалом серпень цього року обіцяє бути теплішим за норму на 2–2,5°C, і середня температура в Україні триматиметься в межах +22…+26°C.

Торецьк, який знаходиться у Донецькій області, має важливе стратегічне значення для контролю над регіоном. Місто розташоване на ключових транспортних шляхах, що робить його цінним об'єктом з військової точки зору.

Як зазначає The New York Times, незважаючи на певні успіхи Росії на цьому напрямку, військові експерти та представники влади США вважають, що великий прорив ворога малоймовірний. Однак, якщо російським військам вдасться прорвати оборону Торецька, це відкриє їм шлях до важливого логістичного вузла — міста Костянтинівка. Це може ускладнити логістику української оборони та піддати інші населені пункти регіону масованим обстрілам, змушуючи мирних жителів залишати свої домівки.

Захист Торецька має критичне значення для утримання лінії оборони, адже місто виконує роль форпосту, який стримує російські наступальні дії. Військові наголошують, що оборона Торецька завжди була сильною, з глибокими окопами та добре організованими укріпленнями. Однак у травні було прийнято рішення про ротацію військ, і 24-та механізована бригада, яка захищала цей напрямок, була замінена 41-ю бригадою. Ця ротація викликала занепокоєння серед військових, які вважали, що це може призвести до втрати контролю над ситуацією.

Зміна військових підрозділів виявилася невдалою, адже нові сили не були готові до оборони міста через незнання місцевості та неефективне командування. Як наслідок, російські війська почали активно атакувати, що призвело до важких втрат серед українських військових. Попри це, українські бійці продовжують боротися за Торецьк, розуміючи його стратегічну важливість. Уряд надіслав додаткові підкріплення, щоб стабілізувати ситуацію.

Наразі бої за Торецьк тривають, а українські військові роблять усе можливе, щоб стримати наступ російських сил. Водночас жителі інших міст в регіоні можуть вести більш-менш нормальне життя завдяки оборонним діям навколо Торецька.

В українському суспільстві виник гострий дискусійний момент, пов'язаний з висловлюваннями Марка Сергєєва, який раніше працював капеланом та молодіжним пастором. Його коментарі стосовно жінок у лавах Збройних Сил України викликали значний резонанс та обурення.

Сергєєв, в одному з подкастів на YouTube-каналі Metanoia, описав жінок в армії як тих, хто нібито має інтимні стосунки з усіма чоловіками в підрозділі. Ці висловлювання викликали обурення і були сприйняті як напад на військових жінок.

Відповідь від військовослужбовиць була миттєвою. Аліна Михайлова, парамедикиня ЗСУ, закликала Сергєєва приєднатися до фронту та особисто замінити жінок, які, за його словами, займаються неналежними справами. Вона наголосила, що цивільний чоловік не має права коментувати поведінку жінок в армії.

“Це сексистське ставлення до жінок у війську вже набридло. Іди на фронт і замінюй собою тих жінок, які, на його думку, там чимось непорядним займаються”, – зазначила Михайлова.

Катерина Поліщук, захисниця “Азовсталі”, також висловилася різко, запропонувавши Сергєєву особисто відчути, що таке служба на фронті, і закликала його публічно вибачитися.

“Хлопчику, чекаємо публічного вибачення і твоєї участі в бойових діях. І всі мої друзі, всі, кого врятували я та інші дівчата на фронті, залюбки “відмають” у постелі тебе. Цивільне лайно, що відкриває рота в сторону жінок, які замість нього взяли до рук зброю. Дуже зручно назватися капеланом і дозволяти собі такі вислови. Бог може і простить, а от ми – ні”, – написала вона.

Денис Попов, голова ВО “Свобода”, з іронією прокоментував висловлювання Сергєєва, підкреслюючи, що реальність у війську значно відрізняється від того, як це описав капелан. Він зазначив, що стереотипи про “модельну зовнішність” і “качків-спецпризначенців” не відповідають дійсності, і що вимоги до військових значно вищі.

“Насправді все набагато простіше. Чи може мати місце подібна до описаної ситуація? Теоретично — так. Але. Військовослужбовиць модельної зовнішності в армії не більше, ніж красивих жінок в середньому на вулиці. А то й навіть менше. Стосовно “качків — ссошників” — теж майже правда. Бо більшість спецпризначенців — легенькі і витривалі, 70-80 кг м’язів і кісток. Таких і в Хамві більше влізе, і евакуйовувати з поля бою один одного простіше, ніж 100-кг качків. Про модельну зовнішність в оперативних підрозділах ссо — то вже суцільна маячня, бо відбір там — термінаторський. Ні качок, ні інстакрасуня його не здолають”, — написав він.

Після розгорнутої критики Сергєєв вибачився у відео в Instagram, заявивши, що його слова були надмірно жорсткими, але частково відображали його особистий погляд.

“Якщо я когось образив, бачу, багато військових це торкнулося, вибачайте мені за те, що так сказав… Можливо, я це десь сказав у жорсткій формі, але це мій біль теж, і мене це теж торкається, тому що це моя країна і я переживаю війну так само як і кожен із нас”, — написав він.

Автор подкасту Ярослав Босак також вибачився, зазначивши, що фрагмент був вирваний з контексту.

Військовий експерт Костянтин Машовець висловив свою аналітичну оцінку щодо гіпотетичного сценарію значного збільшення військової присутності на території України. На його думку, такий крок несе в собі суттєві ризики та виклики для ініціаторів.

Мова йде про карткові рахунки відкриті у ПриватБанку до повномасштабного вторгнення, на які продовжують поступати пенсійні виплати. Зняти кошти з цих карток, не маючи фінансового номера телефону неможливо, так як українські оператори мобільного зв’язку на тимчасово окупованих територіях не працюють.

Таких пенсійних карток, за останніми даними, налічується біля одного мільйона і частина з них залишається активною. Саме ці активні пенсійні картки сформували “чорний ринок”, де співробітники банку продають дані банківських рахунків пенсіонерів з ТОТ шахраям, для яких зняти кошти з такого рахунку не є проблемою.

За інформацією наших джерел, на оборудках з картковими рахунками пенсіонерів на ТОТ держава щомісячно втрачає 3-4 мільярди гривень.

Військовий експерт Костянтин Машовець висловив свою аналітичну оцінку щодо гіпотетичного сценарію значного збільшення військової присутності на території України. На його думку, такий крок несе в собі суттєві ризики та виклики для ініціаторів.

Журналісти видання 360UA NEWS з’ясувували, як компанія топового регіонала та фігуранта низки корупційних скандалів Володимира Дебоя опинився в списках Кабміна.

На перший погляд наявність ПФ “ГАРДЕ” в списках Кабміну виглядає логічно – ще до початку повномасштабного вторгнення, у 2021 році Володимир Дебой значився в команді консультантів у проєкту НЕФКО “Енергоефективність малих та об’єднаних громад України”. Наразі ПФ “ГАРДЕ” приймає участь у проєктах НЕФКО в рамках грантової програми дій “Підтримка ЄС для нагальних потреб розміщення внутрішньо переміщених осіб в Україні”.

Водночас журналістів нашого видання зацікавив неоднозначний бекграунд Володимира Дебоя, який важко увязується з його теперішнім заняттям.

Володимир Дебой – топовий функціонер Партії Регіонів, за часів мерства в Житомирі потрапив у гучний корупційний скандал: перш ніж зайнятися “енергоефективністю” Дебой, користуючись службовим положенням, намагався перевести обслуговування житла від ЖЕКів до своїх кишенькових фірм.

Також, за час своєї каденції Володимир Дебой “прославився” на всю Україну тим, що через рік після обрання мером хотів купити для власного користування позашляховик Тoyota Highlander за 600 тис. грн бюджетних коштів.

ПФ “ГАРДЕ”, яка належить матері Володимира Дебоя – Людмилі Дебой за каденції мера Дебоя також не раз була засвічена в різного роду корупційних оборудках, з використанням адмінресурсу. До 2016 року основним видом діяльності ПФ “ГАРДЕ” значилось “обслуговування напоями”, а деякі об’єкти що належали фірмі, під час мерства Дебоя перетворилися з “кіосків” у “тимчасові павільйони громадського харчування”, як зруб на ул.Черняховского. Крім того, фірма намагалася узаконити земельні ділянки під колишніми МАФами.

Також через мережу МАФів Дебоя вірогідно вівся збут незаконно виготовлених тютюнових виробів без марок акцизного збору, в зв’язку з чим у 2021 році пройшли обшуки на іншому підприємстві яким володіє сім’я Дебоя – ТОВ “Житомирпиво”. Нагадаємо, в 2021 році Володимир Дебой уже співпрацював з НЕФКО.

ПФ “ГАРДЕ” – від “розливайок” до діяльності в сфері “енергоефективності” та “розміщенню ВПО”

Приватна фірма «Гарде» була заснована ще в 1994 році, одним з напрямків її роботи була реалізація продукції українських виробників, в тому числі і Житомирського пивзаводу. Наприкінці 2016 року ПФ “ГАРДЕ” змінила основний вид діяльності: з “обслуговування напоями”, на “діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах”.

З 2021 року в пресі починають з’являтись публікації, де Володимир Дебой та ПФ “ГАРДЕ” фігурують разом з Північною Екологічною Фінансовою Корпорацією (НЕФКО) в проектах по впровадженню програм з енергоефективності та розміщення внутрішньо переміщених осіб в Україні.

На думку опитаних нами експертів, цікавість Володимира Дебоя до грантових проектів НЕФКО може бути більш прагматичною, чим здається на перший погляд. Адже через НЕФКО в Україну заходять європейські грантові кошти на мільйони євро, фактичними розпорядниками яких є органи місцевого самоврядування. В такій схемі, присутні ті ж самі корупційні ризики, що і при освоєнні бюджетних коштів. Власне кажучи, добре знайоме для Володимира Дебоя середовище.

Для прикладу розглянемо реалізований за участі НЕФКО проект переобладнання приміщення гуртожитку у “смарт квартири” для ВПО в Чорткові, на Тернопільщині. За повідомленням Чортківської міської ради, для переобладнання гуртожитку в смарт квартири для 40 сімей було потрачено 1 млн 960 тис. євро. Прості розрахунки показують, що фактично невеличка однокімнатна смарт квартира обійшлась у 50 тисяч євро.

Для порівняння, повноцінна двокімнатна мебльована квартира в Чорткові вартує біля 33 000 євро. А мебльовану однокімнатну квартиру у новобудові можна придбати за 27 000 євро.

За інформацією наших джерел, в таких кейсах корупційна складова можлива за рахунок залучення місцевих підрядників, які завищують ціни на виконання робіт та закупівлю будівельних матеріалів. Зазвичай, підрядника надає місцева влада, а компанії на кшталт “ГАРДЕ” допомагають оформити всі необхідні документи для отримання грантової допомоги.

Експерт наголошує, що саме по собі збільшення чисельності військ не гарантує успіху. Без належного планування, логістичної підтримки та адаптації тактики до сучасних умов ведення бойових дій, такий крок може виявитися неефективним або навіть контрпродуктивним.

Спробуємо зрозуміти, як воно може вплинути на загальний (стратегічний) хід війни.

На перший погляд, відповідь лежить на поверхні.

Адже збільшення чисельності російського стратегічного угрупування, яке діє на теренах України, нічого доброго нам не принесе, за замовчуванням. Особливо в контексті перспектив продовження противником активних (у сенсі наступальних) дій (операцій) на визначених операційних напрямках.

Але насправді РЕАЛЬНА, а не УДАВАНА ситуація із цим угрупуванням противника залежить не тільки від його чисельності, а від цілої низки чинників. Головним з яких є методологія його використання.

У попередніх двох частинах я висловив власну точку зору стосовно двох основних моментів, пов’язаних із цим ГІПОТЕТИЧНИМ нарощуванням чисельності угрупування противника:

Або як альтернативну причину цього нарощування чисельності російського стратегічного угрупування в Україні варто розглянути прагнення російського командування вже весною (літом) наступного року “парірувать” чергову спробу України змінити свою стратегію ведення війни з оборонної на наступальну.

Й отже, довести її військово-політичному керівництву (ну й, звісно, її держав-партнерів) усієї “безперспективності” спроб “щось змінити” у поточній військово-політичній (стратегічній) ситуації у війні. Тобто неможливості “щось повернути” чи “щось відбити”. Й це, на думку Кремля, очевидно, об’єктивно повинно спонукати Україну та її союзників “погодитись” на всі “завоювання” Кремля.

Як на мене, перший варіант “основного призначення” озвученого генералом Сирським запланованого нарощування чисельності російських військ в Україні виглядає більш ймовірним, ніж другий.

Просто тому, що “ідеологія” теорії та практики радянсько-російської “школи” військового мистецтва вимигає пошуку та застосування найбільш активних та ефективних способів й методів “решительного разгрома войск противника”.

Перехід від позиційного “тягни–толкай” в тактичній зоні із більш-менш сталою лінією фронту, з надію на те, що противник (ЗСУ та загалом Україна) якось та колись “посипляться”, до серії “глибоких проривів та охватів”, у цьому сенсі є найбільш відповідною стратегією.

Хоча б тому, що Кремль на сьогодні просто “сам для себе” не може гарантувати із стовідсотковою впевненістю того, що Україні у якийсь момент можуть припинити допомогати “враждебные буржуины” (які, до речі, сукупно переважають усі ресурсні, економічні та технологічні спроможності Кремля вести затяжну війну, навіть на додаток із “частичным участием” Китаю).

Водночас, намагаючись визначити характер впливу цього нарощування чисельності російських військ, розгорнутих в Україні, на загальну (військово-політичнустратегічну) ситуацію у війні, варто мати на увазі не тільки сутто військову (воєнну) сферу, а цілу низку інших, так чи інакше пов’язаних із спроможністю Кремля її взагалі вести, або “моделировать” свою стратегію в ній. Наприклад, фінансову, воєнно-ЕКОНОМІЧНУ складову чи соціально-політичну, технологічну й т.д.

Щодо, власне, воєнної сфери.

Такого роду нарощування чисельності стратегічного угрупування російських військ в Україні, яке озвучив генерал Сирський, очевидно, сприятиме набуттю його командуванням цілого переліку можливостей та спроможностей.

Я їх зараз не буду перераховувати всі, але назву два, як на мене, ключових, у світлі вищеописаного призначення цього нарощування й загального перебігу війни, а саме:

Однак вся ця “красота” має сенс виключно тоді, коли російське командування дійсно збирається міняти основні форми й методи застосування своїх військ у війні з Україною — з поступового “прогризання” української оборони у стилі “від посадки до посадки” на “стремительные и сокрущающие удары в глубину обороны противника”, ну або тоді, коли виникне реальна потреба знову “зацементувати” власну оборону додатковими резервами на якомусь операційному напрямку, де, на його думку, “ЗСУ знову спробують наступати”.

В усіх інших випадках це нарощування буде позбавлене сенсу. Бо збільшенням “живої” (до визначеного моменту) сили, яка залучається лише для того, аби мати можливість й надалі штурмувати “домік лісника” чи “пів посадки під Часіком” приведе виключно до того, що й ці “гіпотетичні” 150–160 тисяч “зточаться” так само, як і їхні попередники.

Немає ніякої різниці для “зміни загальної ситуації у війні” скільки конкретно російських військовослужбовців загинуло, наприклад, в боях за Вовчанськ — три, п’ять, десять тисяч, грає роль лише співвідношення між цими втратами та “якістю” (рівнем, обсягом) досягнутого результату.

Якщо ви вклали (або у землю, або на койку в шпиталі) у лобових атаках для того, щоб захопити третину прикордонного містечка, приблизно десь повнокровну дивізію, то, якщо ви не зміните сам підхід до такого роду своїх дій, а лише збільшите чисельність штурмових груп та рот, то, очевидно, бажаного успіху ви досягнете (якщо взагалі досягнете) принаймні не з меншими втратами.

Збільшення чисельності особового складу російського стратегічного угрупування військ, розгорнутого в Україні, безумовно, на загальному перебігу війни для нас з вами відіб’ється “різко негативно”. Адже сприятиме суттєвому розширенню можливостей та спроможностей російського командування відповідного рівня планувати, організовувати та ПРОВОДИТИ ті чи інші свої дії (особливо наступального характеру).

Однак вплив цього нарощування на загальну ситуацію у війні зовсім не обмежується виключно військовою сферою. Для неї має значення ціла низка “пов’язаних” із цим ІНШИХ чинників. Починаючи з фінансового (адже цю ДОДАТКОВУ ораву треба одягати, кормити, поїти, нарешті — озброювати та оснащувати чимось, це — кошти, знову кошти й ще раз кошти), закінчуючи соціально-політичним.

Станом на середину лютого нинішнього року, за даними видання “Лівий Берег”, РФ УЖЕ витратила на війну з Україною не менше 1,3 ТРИЛЬЙОНА американських долЯрів (з них, принаймні, 211 мільярдів — лише на розгортання та утримання на окупованих територіях свого стратегічного угрупування військ, коли воно явно не дотягувало до 500 тисяч “голів”, зараз воно більше, й на дворі далеко не ЛЮТИЙ). Додавання до цього кодла ще 150–160 тисяч “тушок” означає — додавання витрат, причому суттєве.

Водночас в самій РФ інфляція продовжує зростати, промислове виробництво, не дивлячись на просто “ахіренне вкачування бабла” з російського бюджету у військове виробництво, продовжує “замєдляца” (темпи зростання, яке “давав” тамтешній ВПК, спочатку стабілізувались й зараз потроху почали зменшуватись, вони ще ростуть, але все менше й менше). Із самим дефіцитом “болотяного” бюджета щось також таке недобре коїться, та й загалом податки на “болотах” кардинально зростають.

А ще є соціально-політичний чинник (цих ДОДАТКОВИХ “вітязей” на боротьбу з “натівсько-бІндероФскою гідрою” ще десь й колись тре наловити, тобто мобілізувати, а це навряд чи викличе у російському суспільстві особливо позитивні почуття та емоції).

Ну й т.д.

Ну й на завершення — коротка оцінка всього цього нарощування у стилі “незважаючи ні на що…”.

Ми маємо справу із “останньою” спробою Кремля змінити “парадігму війни” в стратегічному сенсі. Тобто досягнути СПРАВЖНЬОЇ цілі війни — ліквідувати Україну як державу.

Обраний метод — розтягнуте у часі удушення.

Спочатку військовим шляхом примусити погодитись на закінчення війни на своїх умовах (для цього, власне, й потрібне це нарощування), після чого в Україні (або, краще сказати, в тому, що від неї залишиться), очевидно, розпочнуться, за думкою Кремля, “необратимые социально-политические процессы дезинтеграционного характера” щодо її системи державного управління й всього державного устрою (що цілком ймовірно). Наприкінці Кремлю залишиться лише “добити”.

Тому нам варто готуватися до дуже динамічно-напруженних найближчих 5–6-и місяців. Кремль, по суті, їде ва-банк. Його найближче й наразі ГОЛОВНЕ завдання — примусити Україну погодитись на ЇХНІ підсумки війни.

Головною темою дискусії стали пропозиції щодо потенційного підвищення податків. Учасники зустрічі мали можливість обмінятися думками та аргументами стосовно різних аспектів цього складного питання.

Переважну частину зустрічі представники бізнесу зосередили на пропозиціях щодо альтернативних способів поповнення бюджету. Дві особи, які були присутні на зустрічі, зазначили, що обговорення було більше про альтернативні джерела доходів, ніж про податкові зміни.

Серед висловлених пропозицій, які озвучили члени Ради підприємців, були наступні заходи для детінізації економіки:

За словами одного з учасників, які були присутні на зустрічі, бізнесмени не надали конкретних розрахунків щодо того, як запропоновані заходи можуть вплинути на бюджет.

Також обговорювалася можливість скасування програми “українського кешбеку”, яка може обійтися бюджету від 1 до 3 мільярдів гривень у цьому році, залежно від моделі реалізації.

Державні службовці погодилися з необхідністю детінізації, але зазначили, що цей процес не дасть швидких результатів, тоді як фінансування армії потрібно вже зараз.

Хоча підвищення податків виглядає неминучим, питання щодо конкретних заходів залишаються відкритими, і дискусії продовжаться на рівні профільних комітетів. Однією з можливих альтернатив військовому збору розглядається підвищення ПДВ, але остаточні рішення ще не прийняті.