Часткове сонячне затемнення 29 березня 2025 року: як і коли спостерігати

Адміністрація президента США Дональда Трампа запроваджує нову стратегію зовнішньої політики, в якій основну роль у міжнародних переговорах виконують не традиційні дипломати, а високопрофесійні військові керівники. Відзначаючи цей значущий крок, варто зазначити, що вперше у історії американські військові керівники активно залучаються до переговорів з ключовими геополітичними акторами, такими як Росія та Іран. Цей підхід змінює традиційну модель дипломатії, де військові та політики зазвичай мають обмежену роль у веденні міжнародних діалогів.

Трампова адміністрація розглядає такі зміни як відповідь на динамічні виклики сучасного світу, де традиційні методи дипломатії часто не дають бажаного результату. Невизначеність у міжнародних відносинах, зокрема в контексті ядерних загроз та регіональних конфліктів, вимагає від США нової стратегії, орієнтованої на швидку та рішучу реакцію, яку можуть забезпечити військові лідери з їхнім досвідом і стратегічним мисленням.

Ключову роль у контактах щодо можливого завершення війни Росії проти України відіграє міністр армії США Ден Дрісколл. Він підтримує постійний зв’язок з українською владою між раундами переговорів та фактично виконує функцію координатора між Києвом і Вашингтоном. Через нього відбувається комунікація з оточенням Трампа та спеціальними представниками Білого дому, що дозволяє зберігати безперервність переговорного процесу.

Окрему увагу привернула участь у переговорах в Абу-Дабі генерала Алексуса Грінкевича, який очолює Європейське командування США та одночасно є верховним головнокомандувачем сил НАТО в Європі. Його присутність розцінюють як спробу відновити прямий військовий контакт із Кремлем і забезпечити постійний канал спілкування між військовими структурами сторін у контексті можливого припинення бойових дій.

Паралельно Сполучені Штати вперше залучили до непрямих переговорів з Іраном командувача Центрального командування США адмірала Бреда Купера. Переговори відбулися в Омані, а поява адмірала у парадній формі стала демонстративним сигналом про готовність США посилювати військову присутність у регіоні у разі провалу дипломатичних зусиль.

Аналітики вважають, що залучення військових до переговорів замість професійних дипломатів свідчить про системний зсув у зовнішній політиці США. Білий дім робить ставку на швидкість ухвалення рішень, тиск і поєднання політичних домовленостей із силовим фактором, що різко відрізняється від традиційної дипломатичної моделі.

Черговий раунд переговорів щодо припинення війни в Україні відбувся на початку лютого в Об’єднаних Арабських Еміратах. За підсумками зустрічей сторони обговорювали механізми реалізації режиму припинення вогню та можливі формати контролю за дотриманням тиші. Водночас істотного прогресу з ключового питання — контролю над окупованими територіями Донбасу — досягти не вдалося. Єдиним практичним результатом переговорів став обмін військовополоненими.

Україна та ліберальна російська опозиція відчувають спільний біль – обидва вони прагнуть кінця правління президента Володимира Путіна та припинення його війни проти України. Проте реакція України на смерть російського опозиціонера Олексія Навального, головного противника Путіна, відкрила глибокий розрив між двома сторонами. Це також відображає складність вирішення проблем між двома сусідніми країнами, навіть у випадку відходу Путіна. Коли тисячі росіян зі всього світу вшановували пам'ять покійного політика, якого бачили останньою демократичною надією своєї країни, реакція в Україні була здебільшого стриманою або навіть ворожою, оскільки багато українців дивляться на Навального з певним скепсисом. Заяви вдови Навального, Юлії, про те, що вона продовжить боротьбу з Путіним, викликали подібну відповідь. Для багатьох українців Навальний не є символом демократії, як його бачать на Заході. Це показує глибокі розбіжності в уявленнях між українцями та росіянами. Багато українців вважають цю війну останнім актом столітнього утискання з боку російських правителів, а ліберальні росіяни, у тому числі Навальний, розглядаються як частина російського суспільства, яке страждає від імперського проєкту. Українські та російські відносини мають глибокі корені. Навіть українські ліверали відчувають розрив із більшістю свого суспільства, зокрема з тисячами сімей, які втратили своїх чоловіків у війні на Донбасі. У той же час російська опозиція вважається недостатньо критичною до російських дій на території України та недостатньо активною у засудженні цих дій. Навальний, який провів літо в Україні, раніше підтримував ідею єдності росіян, українців та білорусів, та вважав Крим історичною частиною Росії.

Після цього Навальний відмовився від цих заяв – торік він оприлюднив план із 15 пунктів для демонтажу диктатури Путіна та повернення України до її кордонів до 1991 року, у тому числі з Кримом. Проте цей план не переконав багатьох українців. Навіть президент Володимир Зеленський, хоч і поспішив засудити смерть Навального як останній доказ вбивчого режиму Путіна, в Україні виразу співчуття не було. Дехто навіть був у захваті від цієї новини, радіючи смерті того, кого вони назвали “імперіалістичним шовіністом”. Українській громадськості не сподобалася неспроможність російського суспільства усунути Путіна, подібно до того, як вони самі зробили це з Віктором Януковичем десять років тому. Українські політичні думки розділені щодо питання співпраці з російськими лібералами. Деякі експерти вважають, що їм потрібно пройти "довгий шлях" перед тим, як зможуть домовитися з українцями. Однак існують ті, хто вважає, що співпраця можлива, але вимагатиме більше самокритики та розуміння імперського минулого і сучасності. Українська громадськість прагне змін, але росіяни не відповідають на заклики до повстання проти війни. Тим не менш, деякі росіяни проти війни були арештовані та ув'язнені, а кілька з них навіть приєдналися до українських батальйонів. Однак це залишається предметом суперечок серед російської опозиції.

Російські ліберали заявляють, що їм не залишилося інструментів для боротьби. Багато їхніх лідерів опозиції арештовані чи мертві. Станом наразі навіть підлітків арештовують за протести проти війни. Покладання квітів на могилах стало проявом політичної непокори, але і це призводить до арештів. "Все стає гірше і гірше – нам потрібне диво. Усі чекають, що станеться щось несподіване – без їхнього впливу. Вони більше не відчувають, що мають владу", – цитує американське видання 47-річну Анну, яка поклала квіти на могилу Навального. Російська правозахисниця Олександра Попова стверджує, що опозиція всередині Росії залякана та ізольована. "Чого насправді не вистачає російській опозиції, так це співчуття з боку України – я помітила багато агресивної риторики на кшталт: “ви, росіяни, винні в тому, що тут відбувається”. Але тут є багато людей, які потрапили в тюрму, яких катували і вбивали… Люди в Росії теж страждають", – цитує її слова Washington Post. Успішна російська опозиція, ймовірно, повинна спочатку зосередитися на внутрішніх проблемах, а не на долі українців, заручившись підтримкою більш нейтрально настроєних частин російського населення – включно з тими, хто підтримує війну і не співчуває долі українців. "Я думаю, ми повинні розуміти, що Олексій був російським політиком. Він зосередився на політичній боротьбі та політичних досягненнях у Росії, і це був ракурс, з якого він обирав свої слова", – цитує WP соратника Навального Ашуркова. – Юлія також російський політик, тому вона зосередиться на речах з цієї точки зору". Сам Навальний відкидав ідею про те, що всі росіяни мають імперську свідомість, звинувачуючи натомість диктатуру Путіна та закликаючи перемогти тих, хто дотримується імперіалістичних поглядів, шляхом виборів і мирних протестів. Але без належного визнання того, що російський імперіалізм був рушійною силою війни, кажуть українці, об’єднання проти Путіна є далекою мрією. "Але такі розмови майже не ведуть у російських антипутінських колах, – наводить видання слова української письменниці афганського походження Маріам Наєм. – У світлі цього важливо визнати, що діалог між злочинцем і жертвою є недосяжним, доки триває насильство".

Українська опозиція і російські ліберали стикаються зі схожими викликами та проблемами, проте їхні підходи та сприйняття ситуації можуть різнитися. Російські ліберали переживають складний період, коли багато їхніх лідерів знаходяться за ґратами або навіть загинули. Незважаючи на це, внутрішнє опозиційне руховання в Росії продовжується, але зазнає значних труднощів через репресії та обмеження. Українці сприймають ці події різним чином: дехто вітає падіння Путіна, інші вбачають у Росії перешкоду на шляху до миру. Незважаючи на різні погляди, важливо визнати, що діалог між українцями та росіянами може бути складним, але необхідним для подальшого просування вперед.