Чоловіків з інвалідністю в деяких випадках можуть призвати до армії

За інформацією антишахрайського проєкту "190", який вивчає декларації та аналізує відкриті реєстри, начальниця Головного управління Державної міграційної служби (ДМС) в Одеській області, Олена Погребняк, потрапила в епіцентр кількох скандальних випадків, що викликають серйозні сумніви щодо прозорості її фінансових операцій і правомірності деяких управлінських рішень. Дії чиновниці привернули увагу не лише правоохоронних органів, але й громадськості, адже з'явились питання про законність її майна та зв'язків із підрядними організаціями.

У 2019 році Державне бюро розслідувань (ДБР) повідомило про підозру Олені Погребняк та її першому заступнику, Івану Безкищенку, у привласненні майже 1 мільйона гривень. Розслідування виявило, що посадовці могли бути причетні до корупційної змови з підрядниками. Суть справи полягає в тому, що в документах, що стосуються виконаних ремонтних робіт, були внесені неправдиві відомості, завдяки чому бюджетні кошти було незаконно перераховано на рахунки певних компаній. У зв'язку з цими подіями виникає питання про те, чи не стали ці зловживання частиною більш масштабної схеми фінансових махінацій.

У наступних публікаціях і розслідуваннях, які наразі частково були видалені з деяких видань, йдеться, що посадовиця роками оформлює нерухомість на своїх синів від попереднього шлюбу — Івана та Данила — і користується цим майном. Зокрема, в Одесі в деклараціях зафіксовані будинок площею близько 161 кв. м (набутий у 2016 році), де зареєстровані Погребняк і її чоловік Олексій Пономарчук, а також земельна ділянка 330 кв. м (набута у 2010 році) із задекларованою вартістю 485 грн — сума, яка виглядає аномально заниженою для земельних цін Одеси. Чоловік посадовиці має також ділянку під Києвом (1 200 кв. м у селі Козинці), вказану як набуту у 2013 році.

У роботі з автотранспортом розслідування вказує, що Погребняк і Пономарчук не мають власних авто на свої імена, але користуються транспортними засобами, оформленими на третіх осіб. Серед зазначених — BMW X1 2012 року на родичку Катерину Росєєву (нині Колеснікову), яким користується як посадовиця, так і її чоловік. Також у матеріалах згадується FORD FIESTA 2011 року, оформлений на Ірину Романченко, який фактично використовує Пономарчук; обставини такого користування не прояснені.

Щодо доходів і соцвиплат: за 2024 рік Погребняк декларувала зарплатні надходження від ДМС (приблизно 708 тис. грн), а також винагороди від Одеського державного університету внутрішніх справ і Міжнародного гуманітарного університету. Водночас у деклараціях фігурують аліменти від колишнього чоловіка у розмірі близько 44 тис. грн — при цьому є неточності у відображенні статусу батьківства й усиновлень, які викликають додаткові питання. У матеріалах викладено, що Пономарчук офіційно усиновив Івана і Данила у 2023 році, а у 2023–2024 роках у подружжя з’явилися спільні діти — факти, які досліджувачі пов’язують із практикою оформлення сім’ї для отримання підстав на відстрочку від мобілізації. Розслідувачі звертають увагу, що деякі соцвиплати на дітей відображені не повністю або по-різному у різні роки, а подружжя не декларує готівкових заощаджень, хоча має банківські рахунки — це також викликає питання щодо прозорості фінансового стану.

Окремо слід звернути увагу, що частина публікацій про майно Погребняк, як повідомляється, була видалена з медіаплатформ — розслідувачі припускають, що на це міг вплинути адміністративний ресурс або фінансовий тиск на ЗМІ. Такі факти підкреслюють проблему доступу громадськості до інформації й викликають запитання про тиск на журналістику в регіоні.

Верховний Суд України ухвалив остаточне рішення у справі чернівецької блогерки Анжели Гуріної, яка входила до руху «Права людини» та була наближена до діяльності Остапа Стахіва, відомого своїми суспільними скандалами. Суд підтвердив законність вироку, винесеного раніше судами нижчих інстанцій, визнавши обґрунтованими доведені прокуратурою обставини щодо поширення блогеркою чутливої інформації у період воєнного стану.

За матеріалами справи, Гуріна під час численних онлайн-трансляцій публікувала дані про переміщення та місця дислокації військових підрозділів. Такі дії створювали реальну загрозу для обороноздатності країни, адже трансляції були доступні широкому загалу, включно з аудиторією за межами України. Слідство встановило, що блогерка свідомо порушувала встановлені обмеження, попри неодноразові застереження щодо неприпустимості розголошення інформації, яка може бути використана ворогом.

Анжелу Гуріну затримали співробітники СБУ 22 серпня 2023 року, а в її будинку того ж дня провели обшуки. За даними слідства, під час стріму влітку 2023 року вона озвучила координати розташування підрозділу Збройних Сил України і, попри застереження військових, опублікувала відео у відкритий доступ на YouTube та TikTok.

«На відео зафіксовано, як військовослужбовці вимагали припинити зйомку з міркувань безпеки. Однак блогерка проігнорувала застереження, продовжила трансляцію та згодом без будь-якого редагування опублікувала відео», – зазначили в Офісі генпрокурора.

У суді Анжела Гуріна свою провину не визнавала, стверджуючи, що її дії не були спрямовані на порушення закону. За її словами, під час зйомок вона не бачила військову частину, а військові не пред’являли документи та не представлялися.

Під час розслідування також з’ясували, що блогерка має паспорт громадянки Румунії, що підтвердило експертизу, а отже, ймовірно, вона має подвійне громадянство.

У грудні 2024 року Першотравневий районний суд Чернівців визнав Гуріну винною за ч. 2 ст. 114-2 ККУ. Апеляційний та Верховний Суд підтвердили цей вирок. Постанова набрала чинності й оскарженню не підлягає.

Анжела Гуріна відома в Чернівцях як антивакцинаторка та активістка з антиукраїнськими поглядами. Вона виступала проти запровадження коронавірусних обмежень і заперечувала пандемію. Популярність здобула у квітні 2021 року, коли вигнала з приміщення власного магазину двох поліцейських, які перевіряли дотримання карантинних норм. Блогерка володіє магазином жіночого одягу у центрі Чернівців.

В’ячеслав Лисенко, співвласник СЕО Клубу України, опинився під прицілом українських правоохоронних органів після звинувачень у відкритті нелегального казино та шахрайського кол-центру у Києві. Ця ситуація викликає серйозне обурення та хвилювання не лише серед громадськості, а й у бізнес-спільноті. Згідно з інформацією від ua.news, правоохоронні органи стежили за діями В’ячеслава Лисенка протягом восьми місяців, а 30 квітня під час обшуку його бізнес-центру за адресою вул. Дегтярівська 33В виявили низку порушень.

У вказаному бізнес-центрі правоохоронці виявили нелегальне казино, де грали в азартні ігри депутати та особи з елітарного кола міста. Крім того, було розкрито шахрайський кол-центр, який використовувався для обману громадян Чехії, Німеччини та України. Детективи Територіального управління БЕБ у Києві повідомили, що нелегальне казино знаходилося на дев’ятому поверсі будівлі, тоді як кол-центр функціонував на четвертому поверсі. Під час обшуку правоохоронці вилучили покерне обладнання, комп’ютери, бухгалтерську документацію, відеозаписи відвідувань казино та конверти з готівкою для видачі винагороди гравцям.

Один з фігурантів справи, Михайло Слєпуха, директор у компаніях, що належать акціонеру логістичної компанії Meest China та члену наглядової ради CEO Club Ukraine В’ячеславу Лисенку, був оголошений підозрюваним. Сам Лисенко уникнув затримання та залишив межі країни. Під час обшуку житла одного з фігурантів правоохоронці вилучили значну суму грошей в різних валютах, для якої не було офіційного пояснення походження.

Поміж іншого, у тій самій будівлі на четвертому поверсі був виявлений ще один кол-центр, діяльність якого спрямовувалася на шахрайське викривання коштів громадян України, Німеччини та Чехії. Основний метод шахрайства полягав у телефонних дзвінках, під час яких потерпілим пропонували інвестувати у програмне забезпечення для автоматичної торгівлі криптовалютами з непідтвердженим доходом. Після переказу грошей на вказані центром рахунки зв’язок із шахраями припинявся.

Правоохоронні органи розпочали досудове розслідування цієї справи за частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України. В’ячеслав Лисенко, якого обвинувачують у злочинах, відомий як активний учасник української бізнес-спільноти, проте його дії в цій справі викликали широкий резонанс та обурення.

В’ячеслав Лисенко – це відомий український мільйонер, який здобув своє становище завдяки активній діяльності в сфері торгівлі та логістики, зокрема на «китайській хвилі» та в торгівлі контрафактними товарами. Він широко рекламує свої успіхи та досвід, а також позитивні аспекти своєї особистості. Однак останнім часом Лисенка звинувачують у зайвій саморекламі, омані громадськості та отриманні прибутку за рахунок сумнівних схем, пов'язаних з китайськими товарами та контрабандою.

Відомий як засновник компанії «Укр-Китай Комунікейшин», Лисенко активно позиціонує себе як експерта з економічних питань, громадського діяча та бізнес-наставника. Стартовавши свою кар'єру з бартерних угод та торгівлі нафтопродуктами, він зумів розвинути свій бізнес та налагодити контакти з Китаєм, що дозволило йому отримати значний прибуток.

Хоча Лисенко заявляє про свою чесність та прогресивний підхід до бізнесу, його діяльність викликає критику з боку громадськості. Зокрема, йому доводиться відповідати за впровадження схем, які призвели до заповнення українського ринку контрафактними товарами, а також за спроби залучення інвестицій у сумнівні проекти.

Незважаючи на свої спонсорські зусилля у сфері спорту та участь у різних благодійних проектах, Лисенко не уникає критики з боку громадськості через його вплив на українську економіку та сумнівні практики в бізнесі.

Китайські товари, особливо ті, що замовляються великими оптовими партіями, часто відрізняються низькою якістю та є бракованими. Навіть сам Лисенко не може відкинути цей факт, зізнавшись, що часто замовлені його компанією товари приходили в непридатному стані. Тим не менш, він стверджує, що зараз усі замовлення з Китаю приходять практично в ідеальному стані. Однак, покупці його компанії, які зверталися до інтернет-магазину Meestchina, зауважують радикальне погіршення обслуговування. Товари пропадають, а клієнти скаржаться на негативний досвід, скандали та важкості у вирішенні проблем.

Наразі основними активами В’ячеслава Лисенка є ресурси meest.cn та ukr-china.com, але відгуки про них далекі від позитивних. Інтернет переповнений обуреними відгуками клієнтів про роботу цих проєктів мільйонера. Знайти позитивні коментарі майже неможливо. Замовники відверто звинувачують бізнесмена та його підлеглих у нечесності. Так, замовлені товари з Китаю доводиться чекати надто довго, що викликає розгніваний резонанс серед клієнтів.

В Інтернеті можна знайти безліч історій про те, як клієнти Лисенка намагаються повернути свої гроші за посилки з Китаю. У багатьох випадках це можливо лише після звернення до юристів або навіть правоохоронних органів. Замовники Лисенка відверто називають його "шахраєм", а його співробітників — "ошуканцями". Репутація компанії «Укр-Китай Комунікейшин» опинилася під великим питанням та є однією з найгірших у сучасній Україні.

В’ячеслав Лисенко і його компанія «Укр-Китай Комунікейшин» також стали відомими як одні з найбільших постачальників контрабанди з Китаю в Україну. Одним із чинників, який прискорив цей рейд, стали розкриття колишніх та нинішніх співробітників компанії про неправомірні практики, що здійснювалися в офісах. Ці свідчення розкривають жорстку дисципліну, стеження, атмосферу контролю та зловживання пишномовності з боку Лисенка, яка прикривається експлуатацією персоналу.

Сам В’ячеслав Лисенко часто критикується за зайву саморекламу та непрозорість як у особистих, так і у професійних питаннях. Маючи статки, що перевищують 10 мільйонів доларів, він вважається одним із впливових фігур в Україні, але його поведінка та дії викликають значний суспільний резонанс і негативне ставлення.

Висновки з вищезгаданої статті свідчать про серйозні проблеми у діяльності В’ячеслава Лисенка та його компанії «Укр-Китай Комунікейшин». Замовники скаржаться на низьку якість китайських товарів, непридатність поставок, проблеми з доставкою та обслуговуванням. Бізнесмен і його компанія стали об'єктом критики через неправомірні практики, такі як контрабанда та шахрайство, а також жорстку дисципліну в офісах і зловживання пишномовності. Репутація Лисенка серйозно постраждала, а його образ в громадському просторі набув відтінків негативу та скептицизму. В цілому, стаття розкриває проблеми з етикою та законністю у діяльності підприємця, що потребує уваги від відповідних органів контролю та розслідування.