Відсутність мотивації та елементарної координації — головні причини того, чому військові залишають частини без дозволу, тобто опиняються в категорії СЗЧ (самовільне залишення частини). Про це в інтерв’ю Радіо Свобода розповів військовий медик Гліб Бітюков. За його словами, у перші місяці великої війни до армії йшли свідомо — стояли черги до військкоматів. Але перша хвиля вмотивованих […]
Кожного разу, коли в Україні лунають розмови про «справедливу податкову систему», суспільство завмирає в очікуванні, а політики — у страху. Податкова реформа — одне з тих питань, яке роками залишається хронічно нерозв’язаним. І головна причина не у браку законопроєктів чи фахівців. Вона — у самому серці системи.
У 2018 році президент США Дональд Трамп ввів протекціоністські мита на імпорт китайської продукції. У відповідь ринки впали, а особистий статок самого Трампа скоротився на $500 мільйонів. Це ціна за політичне рішення в інтересах економіки США. В Україні такий сценарій — просто фантастика.
Жоден український чиновник чи депутат не ризикне ухвалити податкове рішення, яке вдарить по його бізнесу або бізнесу близького оточення.
Ось як виглядає нинішня податкова модель:
-
Експорт сировини: мита — нульові (виняток — металобрухт), ПДВ — відшкодовується в повному обсязі.
-
Імпорт: практично без обмежень, навіть у чутливих секторах, де страждає національний виробник.
-
Розкіш: жодного спеціального оподаткування. Елітні авто, яхти, багатоквартирні маєтки — все без «податку на багатство».
-
Рента за користування надрами: мізерні 1,5 млрд грн на рік, хоча йдеться про багатомільярдні обсяги ресурсів.
Хто виграє?
Вигоду отримують кілька фінансово-промислових груп, що контролюють експорт сировини — металів, аграрної продукції, руди. За оцінками, з 2014 року саме ці гравці вивели понад $50 млрд з країни, не створивши жодного стабілізаційного або резервного фонду.
Податок на прибуток для них — у середньому 18%, у той час як, наприклад, європейські нафтогіганти платять 25–30%. Ефект зрозумілий: олігархи багатіють, бюджет — бідніє.
Хто платить за «бенкет»?
-
Громадяни — через акцизи, зростання ПДВ і загальне підвищення цін.
-
Малий бізнес — через постійні загрози ліквідації спрощеної системи оподаткування та податковий тиск.
Тобто ті, хто не має ані офшорів, ані лобістів у парламенті, — платять найбільше.
Головний бар’єр до будь-якої реформи — Верховна Рада. Прогресивна шкала оподаткування — це удар по кишенях самих депутатів, міністрів та їхніх родин. Саме тому закони, які мали б змінити ситуацію, не проходять навіть перше читання.
Замість цього парламент розглядає зміни, які ударяють по найвразливіших: фопах, вчителях, медиках, пенсіонерах.
Це питання часто звучить у суспільстві. Відповідь проста: у Скандинавії еліти платять 45–60% податків, а в Україні — часто менше, ніж водій таксі, що працює в тіні.
Поки українська політична еліта не буде готова платити за правилами, які хоче встановити для інших, — податкова реформа залишатиметься лише гаслом. А державний бюджет — дірою, яку лататимуть коштом тих, у кого й так майже нічого не лишилось.
