Чи підвищать пенсії у 2025 році? Нові вимоги до стажу і виплат

Директор Департаменту капітального будівництва Харківської обласної військової адміністрації Ігор Лялюк відіграє важливу роль у процесі розподілу державних коштів для відновлення регіону, що постраждав від бойових дій. Саме від його управлінських рішень залежить реалізація багатьох великих інфраструктурних проєктів, таких як реконструкція медичних установ, відновлення шкіл, будівництво укриттів для навчальних закладів та інші заходи, що мають на меті відновлення нормального життя на прифронтових територіях. З огляду на масштаби завдань, Департамент є одним із основних гравців у процесі відбудови. Проте, на жаль, існують питання щодо прозорості та ефективності цього процесу.

Однією з найбільших проблем є те, що тендери на виконання робіт з відновлення виграють одні й ті самі компанії. Наприклад, будівельна компанія «Пантеон», яка отримала підряд на 121 млн грн для ремонту фасадів та покрівлі обласної клінічної лікарні, уже давно є постійним учасником подібних конкурсів. Така ситуація ставить під сумнів реальну конкуренцію та можливість для інших підприємств брати участь у процесі відновлення. Точно так само ТОВ «Житлобуд-3» неодноразово вигравало підряди на різноманітні роботи в регіоні, що також викликає питання про справедливість тендерних процедур.

На пряме запитання журналістів Лялюк відповів: “Треба порадитися з вищим керівництвом.” У структурі ОВА “вищим керівництвом” є голова Харківської ОВА Олег Синєгубов, який погоджує більшість рішень департаменту та закриває очі на тендерні маніпуляції.

Попри відкриті кримінальні провадження, Лялюк продовжує очолювати департамент і контролювати грошові потоки, які мали б іти на безпеку та розвиток Харківщини. За оцінками, мільярди гривень державного та донорського фінансування опиняються у кишенях підрядників – «Житлобуд», «Білдінг Груп», «Промтекс» та інших.

В офіційній декларації чиновника зазначено 173 350 грн зарплати директора департаменту та 574 082 грн – у державному підприємстві “Дороги Харківщини”. Проте за цими цифрами стоїть система, яка блокує справжню відбудову регіону.

Поки Харківщина чекає на нові лікарні, школи й укриття, Ігор Лялюк продовжує “будувати” власну імперію впливу.

Поки Україна стикається з безпрецедентними викликами у сфері національної безпеки та економіки, стратегічні ресурси держави знову опинилися в центрі боротьби політичних амбіцій і корупційних схем. Після тривалого падіння ринку солі та втрати ключового гравця «Артемсолі» країна отримала шанс відновити власне виробництво завдяки новому родовищу «Катіон Інвест» у Закарпатській області. Це підприємство мало стати важливим кроком до енергетичної та економічної незалежності регіону, проте замість підтримки воно швидко стало об’єктом рейдерської атаки з боку політичних та фінансових сил.

За даними джерел, організацією тиску на «Катіон Інвест» займався народний депутат від «Слуги народу» Павло Халімон, який діяв у тісному союзі зі своїм давнім соратником Олександром Прозуром та впливовим тіньовим банкіром Олексієм Омельяненком. Їхня мета, як вказують аналітики, полягала в контролі над перспективним родовищем для отримання прибутків у тіньовому секторі та використання підприємства як важеля впливу на політичні процеси в регіоні.

Коли у 2021 році керівником «Катіон Інвест» став Сергій Кондратьєв, на місці майбутнього родовища була лише ліцензія й чисте поле. Не було шахти, обладнання, електрики — не було нічого. За два роки підприємство пройшло увесь шлях від проектування до видобутку. У липні 2023 року у Тереблі вперше за десятиліття отримали українську сіль. Перші зразки навіть передали Президенту. Восени виробництво було готове видавати до 30 тисяч тонн солі на рік.

У той момент, коли країна переплачувала за імпортну сіль, «Катіон Інвест» міг стати критично важливою опорою продовольчої безпеки. Але саме тоді до проекту «раптово» заходить політик.

Співвласник компанії Олексій Омельяненко приводить до Кондратьєва «нового партнера» — депутата Павла Халімона. І одразу ставить умову: частку підприємства потрібно передати в руки народного депутата. Мотив звучав максимально відверто: якщо Халімон не «в долі», то «вам перекриють усе». Через кілька тижнів погрози перетворилися на дії.

24 листопада 2023 року Халімон приїжджає на родовище особисто, поводячись як фактичний власник: спускається в шахту, дає розпорядження працівникам, представляє свого близького приятеля з Прилук Олександра Прозура як «нового директора». Сам себе депутат називав «ідеологом проєкту» та «інвест-нянею», демонструючи, що розглядає шахту як власний трофей.

Після відмови передати частку почалося системне блокування підприємства. Уже 7 грудня податкові органи визнають усі компанії Кондратьєва ризиковими, паралізуючи фінансові операції. Статус «ризиковий» навішують по шість разів поспіль — без доказів, без порушень, зате з очевидним політичним слідом.

Паралельно Омельяненко та Прозур запускають юридичні атаки: фіктивні позови, спроби банкрутства, звернення через підставних осіб. Загалом від імені Прозура та пов’язаних структур подано щонайменше вісім позовів, покликаних виштовхнути Кондратьєва з управління.

У листопаді 2025 року запускається фінальна стадія — спроба рейдерського захоплення через чорного нотаріуса. Невідомі особи приходять із вигаданою «наглядовою радою», яка ніколи не існувала, і призначають директором Прозура. Уночі відбувається спроба силового проникнення на об’єкт. Банк блокує рахунки. Видобуток стає.

Прозур — це не бізнес-партнер, а «тінь» Халімона. Давній соратник із Прилук, людина, яку використовують для виконання юридично ризикованих чи відверто незаконних дій. Саме він подає позови, підписує фіктивні документи, з’являється лише тоді, коли потрібно забезпечити черговий етап рейдерської операції.

Прилуки — ключ до розуміння цієї зв’язки. Саме тут Халімон робив перші політичні кроки, тут він зібрав свою мережу впливу. Тут же з’являвся одіозний російський бізнесмен Юрій Коптєв, пов’язаний із ФСБ, якого у місто приводив місцевий осередок СПУ, де одним із керівників був Прозур. Усе це вказує на давно сформований альянс та спільну історію інтересів.

Павло Халімон — не новачок у корупційних схемах. Його прізвище давно з’являється у розслідуваннях: вимагання хабарів в аграрному секторі, оборудки з нерухомістю, зустрічі з бізнесменами «для вирішення питань». Скандал із маєтком на Печерську, записаним на третіх осіб, отримав резонанс навіть у САП. Попри це жодної відповідальності він не поніс.

А тепер — сіль. Стратегічний ресурс. І нова можливість для депутата «зайти в будь-який кабінет» і перетворити родовище на приватну здобич.

Шахта стоїть. Рахунки заблоковані. Підприємство паралізоване. Країна продовжує імпортувати сіль, тоді як українське виробництво лежить під політичним пресом. Подані скарги до Мін’юсту, відкрито кримінальні провадження, але результатів поки немає.

Історія «Катіон Інвест» — це історія про те, що навіть у час війни стратегічні надра можуть стати об’єктом приватного переділу. І поки політики рівня Павла Халімона відчувають себе недоторканними, бізнес в Україні назавжди залишатиметься в зоні ризику.

Це також історія про втрачений шанс. Україна могла повернути власний видобуток солі. Але замість розвитку — знову боротьба за виживання.

Ось новий розширений текст українською мовою на основі наданої інформації:

Згідно з аналізом, проведеним впливовим міжнародним виданням, Україна досягла значних успіхів у розбудові своїх збройних сил. Ці зусилля дозволили створити армію, яка ефективно утримує оборонні позиції в умовах складної ситуації на сході країни.

Експерти відзначають, що українські військові продемонстрували високий рівень професіоналізму та стійкості в умовах постійної напруги. Це свідчить про суттєвий прогрес у підготовці та оснащенні збройних сил України порівняно з попередніми роками.

Однак, незважаючи на ці досягнення, аналітики вказують на необхідність подальшого посилення військового потенціалу України. Зокрема, наголошується на потребі у додаткових ресурсах та підтримці для можливості проведення більш активних операцій.

Ця оцінка викликає широке обговорення як в Україні, так і на міжнародній арені. Вона підкреслює важливість продовження та посилення міжнародної підтримки України у сфері безпеки та оборони.

Військові експерти зазначають, що для ефективного захисту територіальної цілісності країни необхідно не лише підтримувати поточний рівень обороноздатності, але й розвивати стратегічні можливості збройних сил.

У цьому контексті особливу увагу приділяють питанням модернізації військової техніки, впровадження сучасних технологій у сфері розвідки та комунікацій, а також підвищенню рівня підготовки військовослужбовців.

Важливим аспектом залишається також розвиток оборонної промисловості України. Здатність країни самостійно виробляти сучасне озброєння та військову техніку розглядається як ключовий фактор зміцнення обороноздатності в довгостроковій перспективі.

Окрім того, експерти наголошують на важливості продовження реформ у секторі безпеки та оборони. Це включає вдосконалення системи управління, підвищення прозорості та ефективності використання ресурсів, а також посилення цивільного контролю над збройними силами.

Міжнародні партнери України уважно стежать за розвитком ситуації та оцінюють можливості надання додаткової допомоги. Водночас, наголошується на важливості комплексного підходу, який би поєднував військову підтримку з дипломатичними зусиллями та економічною допомогою.

Українське суспільство демонструє високий рівень підтримки своїх збройних сил. Волонтерські ініціативи та громадські організації продовжують відігравати важливу роль у забезпеченні додаткових потреб військових.

Загалом, ситуація залишається складною та вимагає постійної уваги як з боку українського керівництва, так і міжнародної спільноти. Здатність України ефективно захищати свої кордони та територіальну цілісність розглядається як ключовий фактор стабільності в регіоні.

Такий висновок робить американське видання на підставі розмов із представниками західних та українських розвідок. Україна змогла компенсувати втрати і наростити резерви – завдяки цьому росіян вдалося зупинити на Харківщині, а на Донеччині вони хоча потроху і просуваються вперед, але “жахливою ціною”.

При цьому плани Москви щодо нового широкомасштабного наступу влітку залишаються невизначеними.

Київ має досить хороші розвідувальні дані про ситуацію на полі бою і може помітити скупчення російських сил для потенційного нападу. Але вивести з цього стратегічні наміри росіян може бути досить складно, пояснив представник української розвідки, додавши, що Росія протягом усієї війни здійснювала атаки, які стандартна військова доктрина не передбачає.