Чиновницю Одеської митниці затримали під час отримання неправомірної вигоди

Експерт наголошує, що саме по собі збільшення чисельності військ не гарантує успіху. Без належного планування, логістичної підтримки та адаптації тактики до сучасних умов ведення бойових дій, такий крок може виявитися неефективним або навіть контрпродуктивним.

Спробуємо зрозуміти, як воно може вплинути на загальний (стратегічний) хід війни.

На перший погляд, відповідь лежить на поверхні.

Адже збільшення чисельності російського стратегічного угрупування, яке діє на теренах України, нічого доброго нам не принесе, за замовчуванням. Особливо в контексті перспектив продовження противником активних (у сенсі наступальних) дій (операцій) на визначених операційних напрямках.

Але насправді РЕАЛЬНА, а не УДАВАНА ситуація із цим угрупуванням противника залежить не тільки від його чисельності, а від цілої низки чинників. Головним з яких є методологія його використання.

У попередніх двох частинах я висловив власну точку зору стосовно двох основних моментів, пов’язаних із цим ГІПОТЕТИЧНИМ нарощуванням чисельності угрупування противника:

Або як альтернативну причину цього нарощування чисельності російського стратегічного угрупування в Україні варто розглянути прагнення російського командування вже весною (літом) наступного року “парірувать” чергову спробу України змінити свою стратегію ведення війни з оборонної на наступальну.

Й отже, довести її військово-політичному керівництву (ну й, звісно, її держав-партнерів) усієї “безперспективності” спроб “щось змінити” у поточній військово-політичній (стратегічній) ситуації у війні. Тобто неможливості “щось повернути” чи “щось відбити”. Й це, на думку Кремля, очевидно, об’єктивно повинно спонукати Україну та її союзників “погодитись” на всі “завоювання” Кремля.

Як на мене, перший варіант “основного призначення” озвученого генералом Сирським запланованого нарощування чисельності російських військ в Україні виглядає більш ймовірним, ніж другий.

Просто тому, що “ідеологія” теорії та практики радянсько-російської “школи” військового мистецтва вимигає пошуку та застосування найбільш активних та ефективних способів й методів “решительного разгрома войск противника”.

Перехід від позиційного “тягни–толкай” в тактичній зоні із більш-менш сталою лінією фронту, з надію на те, що противник (ЗСУ та загалом Україна) якось та колись “посипляться”, до серії “глибоких проривів та охватів”, у цьому сенсі є найбільш відповідною стратегією.

Хоча б тому, що Кремль на сьогодні просто “сам для себе” не може гарантувати із стовідсотковою впевненістю того, що Україні у якийсь момент можуть припинити допомогати “враждебные буржуины” (які, до речі, сукупно переважають усі ресурсні, економічні та технологічні спроможності Кремля вести затяжну війну, навіть на додаток із “частичным участием” Китаю).

Водночас, намагаючись визначити характер впливу цього нарощування чисельності російських військ, розгорнутих в Україні, на загальну (військово-політичнустратегічну) ситуацію у війні, варто мати на увазі не тільки сутто військову (воєнну) сферу, а цілу низку інших, так чи інакше пов’язаних із спроможністю Кремля її взагалі вести, або “моделировать” свою стратегію в ній. Наприклад, фінансову, воєнно-ЕКОНОМІЧНУ складову чи соціально-політичну, технологічну й т.д.

Щодо, власне, воєнної сфери.

Такого роду нарощування чисельності стратегічного угрупування російських військ в Україні, яке озвучив генерал Сирський, очевидно, сприятиме набуттю його командуванням цілого переліку можливостей та спроможностей.

Я їх зараз не буду перераховувати всі, але назву два, як на мене, ключових, у світлі вищеописаного призначення цього нарощування й загального перебігу війни, а саме:

Однак вся ця “красота” має сенс виключно тоді, коли російське командування дійсно збирається міняти основні форми й методи застосування своїх військ у війні з Україною — з поступового “прогризання” української оборони у стилі “від посадки до посадки” на “стремительные и сокрущающие удары в глубину обороны противника”, ну або тоді, коли виникне реальна потреба знову “зацементувати” власну оборону додатковими резервами на якомусь операційному напрямку, де, на його думку, “ЗСУ знову спробують наступати”.

В усіх інших випадках це нарощування буде позбавлене сенсу. Бо збільшенням “живої” (до визначеного моменту) сили, яка залучається лише для того, аби мати можливість й надалі штурмувати “домік лісника” чи “пів посадки під Часіком” приведе виключно до того, що й ці “гіпотетичні” 150–160 тисяч “зточаться” так само, як і їхні попередники.

Немає ніякої різниці для “зміни загальної ситуації у війні” скільки конкретно російських військовослужбовців загинуло, наприклад, в боях за Вовчанськ — три, п’ять, десять тисяч, грає роль лише співвідношення між цими втратами та “якістю” (рівнем, обсягом) досягнутого результату.

Якщо ви вклали (або у землю, або на койку в шпиталі) у лобових атаках для того, щоб захопити третину прикордонного містечка, приблизно десь повнокровну дивізію, то, якщо ви не зміните сам підхід до такого роду своїх дій, а лише збільшите чисельність штурмових груп та рот, то, очевидно, бажаного успіху ви досягнете (якщо взагалі досягнете) принаймні не з меншими втратами.

Збільшення чисельності особового складу російського стратегічного угрупування військ, розгорнутого в Україні, безумовно, на загальному перебігу війни для нас з вами відіб’ється “різко негативно”. Адже сприятиме суттєвому розширенню можливостей та спроможностей російського командування відповідного рівня планувати, організовувати та ПРОВОДИТИ ті чи інші свої дії (особливо наступального характеру).

Однак вплив цього нарощування на загальну ситуацію у війні зовсім не обмежується виключно військовою сферою. Для неї має значення ціла низка “пов’язаних” із цим ІНШИХ чинників. Починаючи з фінансового (адже цю ДОДАТКОВУ ораву треба одягати, кормити, поїти, нарешті — озброювати та оснащувати чимось, це — кошти, знову кошти й ще раз кошти), закінчуючи соціально-політичним.

Станом на середину лютого нинішнього року, за даними видання “Лівий Берег”, РФ УЖЕ витратила на війну з Україною не менше 1,3 ТРИЛЬЙОНА американських долЯрів (з них, принаймні, 211 мільярдів — лише на розгортання та утримання на окупованих територіях свого стратегічного угрупування військ, коли воно явно не дотягувало до 500 тисяч “голів”, зараз воно більше, й на дворі далеко не ЛЮТИЙ). Додавання до цього кодла ще 150–160 тисяч “тушок” означає — додавання витрат, причому суттєве.

Водночас в самій РФ інфляція продовжує зростати, промислове виробництво, не дивлячись на просто “ахіренне вкачування бабла” з російського бюджету у військове виробництво, продовжує “замєдляца” (темпи зростання, яке “давав” тамтешній ВПК, спочатку стабілізувались й зараз потроху почали зменшуватись, вони ще ростуть, але все менше й менше). Із самим дефіцитом “болотяного” бюджета щось також таке недобре коїться, та й загалом податки на “болотах” кардинально зростають.

А ще є соціально-політичний чинник (цих ДОДАТКОВИХ “вітязей” на боротьбу з “натівсько-бІндероФскою гідрою” ще десь й колись тре наловити, тобто мобілізувати, а це навряд чи викличе у російському суспільстві особливо позитивні почуття та емоції).

Ну й т.д.

Ну й на завершення — коротка оцінка всього цього нарощування у стилі “незважаючи ні на що…”.

Ми маємо справу із “останньою” спробою Кремля змінити “парадігму війни” в стратегічному сенсі. Тобто досягнути СПРАВЖНЬОЇ цілі війни — ліквідувати Україну як державу.

Обраний метод — розтягнуте у часі удушення.

Спочатку військовим шляхом примусити погодитись на закінчення війни на своїх умовах (для цього, власне, й потрібне це нарощування), після чого в Україні (або, краще сказати, в тому, що від неї залишиться), очевидно, розпочнуться, за думкою Кремля, “необратимые социально-политические процессы дезинтеграционного характера” щодо її системи державного управління й всього державного устрою (що цілком ймовірно). Наприкінці Кремлю залишиться лише “добити”.

Тому нам варто готуватися до дуже динамічно-напруженних найближчих 5–6-и місяців. Кремль, по суті, їде ва-банк. Його найближче й наразі ГОЛОВНЕ завдання — примусити Україну погодитись на ЇХНІ підсумки війни.

Протягом наступного року, від квітня 2024 до березня 2025 року, українські роботодавці виявили намір підвищити зарплату своїх працівників. Однак, це підвищення не передбачає розширення фонду оплати праці, а скоріш за все буде здійснено за рахунок скорочення кількості персоналу. Такі тенденції стали очевидними завдяки дослідженню "Ділові очікування підприємств України" за перший квартал 2024 року, яке було опубліковане Національним банком України.

Згідно з отриманими результатами опитування, більшість бізнес-планів передбачають збільшення заробітної плати своїм працівникам на протязі наступних 12 місяців у середньому на 8,7%. Таку намір висловили 62,6% респондентів, що свідчить про певну оптимістичну настанову серед підприємців. Порівняно з результатами опитування у четвертому кварталі 2023 року, коли лише 57,9% бізнесу мали плани щодо підвищення зарплати, цей показник показує певний ріст у довірі до економічної ситуації.

Проте, роботодавці свідомі того, що наступний рік буде складним як політично, так і економічно для України. Це викликає серйозні обгрунтовані обмеження у плануванні та прогнозуванні фінансових ризиків. Відповідно до цього, роботодавці мають намір залишитися конкурентоспроможними на ринку, навіть за умови економічної нестабільності.

Незважаючи на це, збереження кваліфікованих кадрів залишається пріоритетним завданням для бізнесу. Це призводить до необхідності підвищення рівня оплати праці. Однак, з огляду на невизначеність економічного майбутнього, роботодавці відмовляються від значних розширень у фонді оплати праці. Тому підвищення зарплати персоналу планується здійснити шляхом скорочення його чисельності.

У дослідженні виявлено, що 6,3% опитаних роботодавців планують звільнити частину персоналу. Цей показник майже повністю співпадає з результатами опитування у четвертому кварталі минулого року, коли цю намір висловили 6,5% бізнесу.

Навіть у торгівлі продовольчими товарами, яка традиційно вважається стабільною сферою, спостерігається початок звільнень персоналу. На ринку праці спостерігається зменшення кількості вакансій для продавців, а магазини активно розпочали процес скорочення персоналу. Найчастіше під звільнення потрапляють чоловіки, оскільки їх роботодавці вважають менш стабільними на фоні економічної нестабільності.

Українські роботодавці виявили намір підвищити зарплату своїм працівникам протягом наступного року, проте це підвищення буде здійснено за рахунок скорочення кількості персоналу, а не через розширення фонду оплати праці. Дослідження "Ділові очікування підприємств України" показало, що більшість роботодавців планують збільшити заробітну плату на середньому на 8,7%, проте економічна нестабільність країни породжує обмеження у плануванні та фінансових ризиках. Збереження кваліфікованих кадрів залишається пріоритетом, що призводить до підвищення їхньої зарплати, але без значного розширення фонду оплати праці. Ці тенденції можуть призвести до скорочення чисельності персоналу, що вже спостерігається в різних сферах бізнесу, навіть у стабільних галузях, таких як торгівля продовольчими товарами. Таким чином, економічна нестабільність і потреба у збереженні конкурентоспроможності можуть призвести до складних виборів для роботодавців у вирішенні питання заробітної плати та кадрової політики.

Українська родина, що емігрувала до Великої Британії під час військових дій, прийняла рішення повернутися до Вінниці через проблеми з доступом до стоматологічної допомоги в Великій Британії, повідомляє Daily Mail. Наталя Завальнюк, українка, розповіла виданню, що вона не могла отримати прийом у стоматолога-ортодонта для своєї доньки-підлітка для встановлення брекетів у Великій Британії. Проте в Україні вона швидко отримала необхідну стоматологічну допомогу, і брекети були встановлені "протягом кількох днів".

Для газети було шокуючим відкриттям те, що лише 23% українців мали можливість звернутися до стоматолога протягом 24 годин у Великій Британії, тоді як в Україні цю можливість отримали 67% населення, незважаючи на війну. За словами видання, деякі мешканці навіть намагаються лікувати зуби самостійно, використовуючи плоскогубці для видалення болючих зубів вдома.

Голова Британської асоціації стоматологів, Едді Крауч, заявив журналістам, що повернення біженців на батьківщину заради медичної допомоги, яка фактично стала недоступною для мільйонів людей у Великій Британії, свідчить про кризу. "Неефективна політика уряду зробила медичну допомогу недоступною як для біженців з України, так і для місцевих мешканців", — зазначив він.

Зазначена стаття відображає проблеми, з якими стикаються українські емігранти у Великій Британії у зв'язку з доступом до стоматологічної допомоги. Багато сімей змушені повертатися до України через відсутність можливості отримати необхідні медичні послуги відповідної якості та вчасно. Шокуючим є той факт, що в Україні значно більше людей можуть швидко отримати стоматологічну допомогу порівняно з Великою Британією, де навіть мешканці намагаються самостійно лікувати зуби через складнощі доступу до професійної медичної допомоги.

Звіт також відображає критику з боку голови Британської асоціації стоматологів стосовно недостатньої дії уряду у забезпеченні доступної медичної допомоги для всіх, незалежно від статусу. Повернення українців на батьківщину через медичні проблеми є свідченням про системні проблеми у сфері охорони здоров'я у Великій Британії.

Отже, висновок полягає в тому, що необхідно приділити більше уваги питанням доступності та якості медичної допомоги для всіх категорій населення, а також вирішувати проблеми, які перешкоджають вчасному отриманню необхідних медичних послуг у Великій Британії.