Цієї ночі ППО пропустила рекордну кількість ракет

У Борисполі Київської області правоохоронці затримали чоловіка, якому інкримінують вимагання коштів у місцевого мешканця шляхом погроз та психологічного тиску. За даними слідства, підозрюваний протягом певного часу-шантажував потерпілого, вимагаючи від нього значну суму грошей нібито за "вирішення проблем" та уникнення надуманих неприємностей. Ситуація загострилася настільки, що постраждалий вирішив звернутися до поліції, після чого оперативники розпочали документування злочинної діяльності.

Під час обшуків та проведення оперативних заходів правоохоронцям вдалося зафіксувати момент передачі частини грошей, що стало підставою для негайного затримання підозрюваного. За інформацією слідчих, чоловік діяв упевнено та наполегливо, переконуючи потерпілого, що відмова від виконання його вимог може мати для нього "серйозні наслідки". Такі погрози, за попередніми висновками, мали всі ознаки цілеспрямованого тиску з метою незаконного збагачення.

За даними слідства, чоловік телефонував підприємниці, посилаючись на вигаданий «борг» покійного чоловіка, однак не надав жодних підтверджувальних документів. Під час одного з візитів до знайомої потерпілої він прикріпив на автомобіль жінки предмет, схожий на гранату, і телефоном зробив «останнє попередження».

12 листопада поліція провела обшуки у Харківській, Сумській, Київській областях та у Запоріжжі. Вилучено мобільні телефони, з яких здійснювалися дзвінки, вогнепальну зброю, гранати та чорнові записи.

Підозрюваному повідомлено про підозру за ч.4 ст.189 Кримінального кодексу України (вимагання). Суд обрав йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Наразі поліція встановлює повне коло причетних осіб для притягнення їх до відповідальності.

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

Тобто, війна закінчується без повернення Україні захоплених Росією територій, але водночас підконтрольна Києву частина України вступає в НАТО і на неї поширюються гарантії безпеки Альянсу. Але вони не поширюються на захоплені РФ землі, які, однак, юридично продовжують вважатися українською територією.

Ідеться про «німецьку» модель, про яку раніше говорив (https://t.me/stranaua/171672) екс-генсек НАТО Столтенберг, що закликав закінчити війну по лінії фронту і прийняти до Альянсу тільки підконтрольну Києву частину України. Так само як під час холодної війни членом НАТО була тільки Західна Німеччина.

«Західні дипломати і, дедалі частіше, українські чиновники приходять до думки, що значущі гарантії безпеки можуть стати основою для узгодженого врегулювання, в якому Росія зберігає де-факто, але не де-юре, контроль над усією або частиною української території, яку вона наразі займає. Ні Київ, ні його прихильники не пропонують визнати суверенітет Росії над п’ятою частиною території України. Те, що передбачається, – це негласне визнання того, що ці землі мають бути відновлені дипломатичними засобами в майбутньому. Навіть це, зі зрозумілих причин, є делікатним питанням для українців, особливо коли представляється як основа компромісу з Москвою. Поступитися землею для отримання членства в Нато може бути «єдиною грою в місті», як сказав нам західний дипломат, але для українців це залишається табу, принаймні на публіці.

Ідея також набирає обертів в офіційних колах.

«Я не думаю, що повне відновлення контролю над усією територією є обов’язковою умовою», – сказав Петр Павел, президент Чехії та колишній генерал Нато, газеті Novinky a Právo.

«Якщо є демаркація, навіть адміністративний кордон, то ми можемо розглядати [це] як тимчасове і прийняти Україну до складу НАО на території, яку вона контролюватиме на той час», – сказав Павел.

Як вважає американський історик холодної війни Мері Саротт, Україна має визначити оборонний військовий кордон, що обороняється, погодитися постійно не розмежовувати війська або ядерну зброю на своїй території, якщо тільки вона не погрожує нападом, і відмовитися від застосування сили за межами цього кордону, окрім як з метою самооборони (тобто, не намагатися військовим шляхом повернути захоплені РФ території – Ред.)», – пише видання.

При цьому Financial Times визнає, що ця ідея («НАТО в обмін на території») має труднощі в реалізації. Як через позицію Росії (яка категорично проти членства України в Альянсі), так і через відсутність чіткого розуміння, чи готові на це йти США та інші країни НАТО.

«Існує також велике питання про те, чи будуть США, не кажучи вже про своїх європейських союзників, готові взяти на себе зобов’язання, необхідні для захисту України всередині Альянсу. Адміністрація Байдена досі відмовлялася зрушити з місця питання про прискорене членство Києва. Чи буде президент Камала Гарріс ставитися до цього по-іншому? Чи може Дональд Трамп уявити собі західнонімецьку модель як частину його запропонованої «угоди» щодо припинення війни? Чи може Зеленський продати це своєму народу?», – ставить запитання Financial Times.

Останнім часом дедалі більше експертів і громадських аналітиків звертають увагу на непрозорі процеси в роботі Ради національної безпеки і оборони України. Вони наголошують, що у структурі, яка має бути ключовим центром ухвалення стратегічних рішень у сфері безпеки, помітні ознаки політичного та бізнесового впливу, що суперечить принципам державного управління в умовах війни.

Фахівці вказують на конфлікти інтересів і можливу участь окремих посадовців у схемах, які фігурують у розслідуваннях антикорупційних органів, зокрема НАБУ. За їхніми словами, у частині рішень РНБО можна простежити вплив осіб, пов’язаних із бізнес-групами, які роками мали інтереси в енергетичному секторі. Це породжує недовіру до процесу ухвалення санкцій, кадрових і стратегічних рішень, що мають визначальне значення для безпеки держави.

У центрі нинішнього скандалу — бізнесмен Тимур Міндич, давній партнер Володимира Зеленського по медійному бізнесу. Саме його, під кодовим ім’ям “Карлсон”, НАБУ і САП називають організатором масштабної корупційної схеми навколо “Енергоатому” і тендерів у сфері енергетики.

За версією слідства, “бек-офіс Міндича” впливав на стратегічні держпідприємства, вибудовуючи систему “відкатів” і контролю над грошовими потоками. Обшуки, сотні годин записів, десятки підозр — це вже не чутки, а документи, оприлюднені антикорупційними органами.

На цих плівках згадуються колишній міністр енергетики, а нині міністр юстиції Герман Галущенко та міністерка енергетики Світлана Гринчук. Їхні імена фігурують у контексті впливу на енергетичні компанії та кадрові рішення в секторі. Сам Галущенко, за словами учасників розмов, називається “людиною Деркача” — колишнього проросійського політика Андрія Деркача, хоча його власного голосу на оприлюднених фрагментах не чути.

Паралельно міжнародні медіа пишуть про розслідування понад $100 млн можливих “відкатів” в енергетиці, обшуки, відставки й резонанс серед західних донорів.

І тут ми повертаємось до РНБО. Сьогодні в цьому органі, який визначає санкційну політику й ключові рішення у сфері безпеки, одночасно присутні:

Герман Галущенко — колишній міністр енергетики, нині міністр юстиції, фігурант “плівок Міндича”;

Світлана Гринчук — міністерка енергетики, яка також з’являється у записах НАБУ;

Рустем Умєров — колишній міністр оборони, нинішній секретар РНБО, відповідальний за координацію всього сектору безпеки й оборони.

Тобто люди, чиї імена звучать у матеріалах резонансних корупційних справ, сьогодні офіційно входять до складу Ради нацбезпеки. І саме вони, серед інших, мають право голосу, коли РНБО ухвалює рішення про санкції щодо того самого Міндича та його оточення.

Це вже не метафора й не чорний гумор, а реальний конфлікт інтересів, від якого залежать мільярди бюджетних гривень і довіра західних партнерів.

Окрема, але пов’язана історія — оборонні закупівлі часів, коли Рустем Умєров очолював Міноборони, а до того — системні провали в цій сфері.

Громадські розслідування неодноразово показували, як під час найгарячіших боїв, коли ЗСУ бракувало боєприпасів та техніки, Міноборони укладало угоди з посередниками, які або не постачали нічого, або поставляли відвертий мотлох. На цьому тлі знову спливає стара, але показова історія контракту Міноборони з Everest Limited.

Ще у 2016 році оборонне відомство підписало контракт з Everest Limited на 722,6 млн грн — компанія без досвіду в оборонці мала розробити програмне забезпечення для автоматизованої системи управління військами “Дзвін-АС”. За даними розслідувань, проект так і не був реалізований належним чином, а гроші розчинилися в ланцюжку підрядників.

Цей кейс став символом того, як в оборонці роками працювали схеми: фіктивні підрядники, завищені кошториси, “мертві” контракти. І вже часів Умєрова питання якості боєприпасів та прозорості закупівель знову вийшло на перші шпальти — від історій з неякісними мінометними мінами до конфлікту навколо Агентства оборонних закупівель і кримінальних проваджень щодо можливого зловживання повноваженнями.

У результаті маємо ситуацію, коли людина, до якої є серйозні питання щодо ефективності оборонних закупівель, тепер відповідає за координацію всього сектору безпеки й санкційної політики в статусі секретаря РНБО.

Паралельно в енергетичному секторі та екологічному блоці, де працювали й працюють Галищенко та Гринчук, слідство НАБУ описує “бек-офіс”, який міг впливати на контракти “Енергоатому” та інших стратегічних компаній.

За логікою підозр, “спрут” мав довгу руку: від тендерів на захист енергооб’єктів до спроб “зайти” у керівні органи інших держкомпаній. І тепер частина цього ж кола опинилася в органі, який:

запроваджує санкції проти бізнесу й посадовців,

погоджує ключові рішення щодо енергетичної безпеки,

може де-факто впливати на долю будь-якого великого гравця на ринку.

Саме тому історія з РНБО в такому складі виглядає небезпечно: санкційна політика ризикує перетворитися не лише на інструмент нацбезпеки, а й на важіль тиску або захисту “своїх”.

У підсумку маємо дивну, але дуже показову картину.

Галущенко, Гринчук, Умєров — це не просто прізвища з чиновницьких біографій. Це вузли однієї системи, яка зрослася з грошовими потоками, бізнесом, політикою та обороною. Системи, що одночасно:

фігурує в антикорупційних розслідуваннях;

розподіляє мільярди гривень у чутливих секторах;

сидить за столом у РНБО й ухвалює рішення, які визначають, кого карати санкціями, а кого — рятувати.

От і виходить, що “спрут” уже давно не ховається в тіні — він офіційно інтегрований у владну вертикаль.

І питання сьогодні не лише в тому, кого НАБУ наступним оголосить підозрюваним. Питання в іншому: чи готова держава чесно визнати, що система нацбезпеки, покликана захищати країну від зовнішніх і внутрішніх загроз, сама опинилася під впливом людей із “бек-офісу”, проти якого ці ж органи нібито й мають боротися.