День Іллі Муромця: традиції, прикмети та історія дня

На четвертому році повномасштабної війни питання укриттів у Києві перестало бути суто технічним або господарським і перетворилося на справжнє питання виживання. Попри численні атаки та постійні повітряні тривоги, офіційні дані міської влади створюють ілюзію повного забезпечення столиці захисними спорудами. За інформацією КМДА, у Києві налічується понад чотири тисячі укриттів, що нібито здатні вмістити практично все населення міста.

Однак незалежні розслідування та аналіз судової практики показують зовсім іншу картину. Багато підвалів, які зараховані до списку укриттів, фактично зачинені або перебувають у приватній власності з обмеженим доступом. Частина споруд не відповідає елементарним вимогам безпеки, не має вентиляції або аварійного виходу, а деякі просто не підтримуються в належному стані, що робить їх непридатними для тривалого перебування людей у разі обстрілів.

Майже чверть укриттів, внесених до офіційних реєстрів, є приватними. Фактично вони доступні лише мешканцям окремих житлових комплексів або працівникам установ. Ще понад вісімдесят відсотків становлять так звані найпростіші укриття — підвали та технічні приміщення, які за Кодексом цивільного захисту не є повноцінними захисними спорудами. Їх включення до загальної статистики створює лише ілюзію безпеки.

Особливо критична ситуація склалася на лівому березі Києва. Через малу глибину залягання навіть окремі станції метро офіційно класифікують як “прості укриття”. Це означає, що сотні тисяч мешканців спальних районів фактично не мають доступу до герметичних сховищ, здатних витримати серйозний удар.

Якщо співставити реальну місткість загальнодоступних захисних споруд з чисельністю населення столиці, картина виглядає катастрофічною. У повноцінних укриттях можуть сховатися трохи більше п’ятдесяти тисяч людей — це близько півтора відсотка киян. Решта змушена рятуватися у підвалах багатоповерхівок, які у разі прямого влучання стають смертельними пастками.

Трагедії останніх років лише підтверджують ціну “паперової безпеки”. У кількох районах столиці під час ракетних атак люди гинули, маючи формально “існуючі” укриття поруч. Вони були або зачинені, або непридатні для тривалого перебування, або вміщували десятки осіб замість сотень мешканців навколишніх будинків. Аналіз найбільш зруйнованих об’єктів показав: у більшості випадків укриттів не було взагалі, а до найближчого реального сховища довелося б іти десять–двадцять хвилин. За умов, коли балістична ракета долітає за лічені хвилини, це дорівнює смертному вироку.

На цьому тлі столичні адміністрації активно освоюють кошти, виділені на будівництво та ремонт укриттів. За кілька років обсяг таких тендерів перевищив два з половиною мільярди гривень. Проте аналіз закупівель виявляє типові ознаки мережевої корупції. Контракти отримують компанії з мінімальним статутним капіталом, створені незадовго до торгів. Ціни на матеріали та роботи системно завищуються, а конкуренція відсіюється через штучно прописані вимоги.

Абсурдність деяких закупівель стала публічним символом проблеми. Закупівлі барабанів, овочерізок, меблів та дрібного інвентарю за цінами, що в рази перевищують ринкові, пояснюють надуманими сертифікатами та специфічними вимогами. Це не випадкові помилки, а відпрацьований механізм, який дозволяє перекачувати бюджетні кошти через “правильних” постачальників.

У ряді випадків корупція межує з прямою загрозою життю. Після так званих капітальних ремонтів окремі укриття ставали причиною аварійного стану будівель. Роботи існували лише в актах, технічний нагляд був формальним, а відповідальність розчинялася між підрядниками й чиновниками. Подібні історії стосуються не лише грошей, а й безпеки дітей у школах і садках.

Доступ до інформації про реальний стан сховищ залишається обмеженим. Частина районних адміністрацій відмовляється надавати дані, посилаючись на “службову інформацію”. Офіційні мапи часто містять застарілі або недостовірні дані, а контакти відповідальних осіб не працюють. У результаті під час повітряної тривоги люди біжать до адрес, де укриття існує лише у звітах.

Найгірше у цій історії — відсутність відповідальності. Попри десятки кримінальних проваджень, пов’язаних із розкраданнями на укриттях, реальних вироків майже немає. Справи роками ходять по судах, підозрювані залишаються на посадах, а відповідальність зводиться до пошуку зручних “стрілочників”. Система, у якій зачинені укриття коштують людських життів, але не тягнуть за собою покарань, відтворює себе знову і знову.

Історія з укриттями в Києві стала дзеркалом глибшої проблеми — мережевої корупції, де рішення ухвалюються не з міркувань безпеки, а за принципом лояльності. У такій системі безпека перетворюється на привілей, а не базове право. Поки це не зміниться, жодні звіти, мільярдні бюджети чи гучні заяви не зможуть захистити місто, де під час тривоги люди знову стикаються з зачиненими дверима.

Олег Винник, який раніше публічно заявляв, що більше ніколи не співатиме російською мовою, опинився у центрі уваги через нове відео. Співак поділився роликом, у якому виконує свій відомий хіт «Нино» саме російською. Цей крок викликав хвилю обговорень, адже ще у 2023 році артист називав спів іншою мовою «самоприниженням» та запевняв прихильників, що назавжди відмовляється від неї.

Особливого резонансу ситуації додало те, що Винник супроводив публікацію романтичним зверненням до своєї дружини та сценічної партнерки Таїсії Сватко, більш відомої під творчим ім’ям Таюне. Саме вона знімала відео, а співак наголосив, що поруч із нею відчуває особливе тепло й підтримку.

Втім, у мережі одразу пригадали його попередні заяви і розкритикували спів російською. Користувачі писали: «А українською перекласти слабо?», «Дуже боляче дивитися на улюбленого артиста і розуміти, що він продовжує співати мовою агресора». Інші звинуватили співака у непослідовності й зазначили, що він сам відмовився від російської у публічних інтерв’ю.

Прихильники Винника теж не залишилися осторонь. Дехто захищав його, закликаючи «вовчиць» підтримати кумира, але користувачі зауважили, що негативні коментарі під відео швидко видаляють.

Новий виступ Винника вкотре розділив аудиторію: частина фанів розчарувалася, а інші продовжують підтримувати артиста попри суперечності.

Бердичівський міськрайонний суд виніс вирок щодо подружжя, яке здійснило крадіжку в магазині верхнього одягу під час дії воєнного стану. Подія сталася в березні цього року. Як стало відомо з матеріалів справи, жінка зайшла до магазину, де почала приміряти кілька шкіряних курток. Після того, як вона вибрала одну, покинула торгову залу, не сплативши за товар. Її чоловік тим часом також вибрав куртку і намагався винести її з магазину, однак був помічений персоналом і негайно затриманий. Він повернув товар, не встигнувши втекти.

Проте жінка, не зважаючи на вимогу власниці магазину повернути куртку, спробувала втекти. Але їй не вдалося завершити втечу: на її шляху стали випадкові свідки, які перешкодили їй покинути місце події. Зрештою, жінку було затримано. Обидва підозрювані були передані до правоохоронних органів, де проти них було відкрито кримінальне провадження.

Суд встановив, що подружжя діяло не за попередньою змовою, а кожен самостійно. Жінку визнано винною у тяжкому злочині, тоді як дії чоловіка перекваліфіковано як замах на крадіжку (ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України). Обом призначено покарання – 5 років обмеження волі.

Під час винесення вироку суд врахував низку пом’якшувальних обставин: щире каяття, сприяння слідству, прохання потерпілої не карати суворо, а також тяжке захворювання чоловіка.

Вирок наразі не набув чинності й може бути оскаржений (справа №274/2345/25).