Дружина Медведчука, Оксана Марченко покинула Україну під охороною «подвійного агента», – ЗМІ

Експерти з міжнародних відносин підкреслюють, що така підтримка є результатом тривалого стратегічного партнерства між двома країнами. Вони зазначають, що ця співпраця базується не лише на спільних інтересах у сфері безпеки, але й на спільних демократичних цінностях.

Останні звіти показують, що Вашингтон активно направляє до української армії обладнання, яке має великий вплив на фронтові операції. Наприклад, швейцарські ЗМІ повідомляють, що американська компанія, яка виготовляє ракети для зенітно-ракетних комплексів PATRIOT, віддала перевагу поставкам для України, що призвело до затримки укладення контракту з Швейцарією.

Швейцарія має намір розгорнути новітні винищувачі F-35 і закупити 75 ракет MSE для своїх систем “Петріот”, проте вони стикаються з труднощами через американські пріоритети в Україні. За інформацією, у контракті між Швейцарією та США передбачено можливість перенесення строків виконання без штрафів у випадку надзвичайних обставин або національних безпекових викликів, що стосуються інтересів США.

Це рішення свідчить про пріоритетність Вашингтона в забезпеченні протиракетної оборони для України перед надходженням зими. Також американські інвестиції в український військово-промисловий комплекс зросли, включаючи значні контракти з компаніями, такими як ВАЕ, Northrop Grumman і Rheinmetall.

Рішення США перенаправити ракети та пускові установки з радіолокаційними станціями до України може вплинути на контракти із іншими країнами, такими як Марокко, Польща, Румунія, Швейцарія та Швеція. Наприклад, Румунія планує передати Україні одну зі своїх боєготових батарей PATRIOT, а Нідерланди розглядають можливість поставки ще однієї батареї у співпраці з іншою країною.

Звіти також свідчать про координацію дій між країнами, орієнтованими на підтримку України в умовах зростаючої геополітичної напруги.

Співпраця зі Сполученими Штатами є логічною, оскільки лише американська компанія Lockheed Martin виробляє ракети MSE на своїх заводах, з потужністю від 500 до 650 ракет-перехоплювачів на рік. Це дозволяє їм забезпечувати достатні поставки систем, здатних ліквідовувати загрози від “Кинджалів” та “Іскандерів”.

Також ні один з союзників не може передавати пускові установки без попередньої згоди Держдепартаменту США, оскільки ці установки не зможуть функціонувати без необхідних комплектуючих. Плани Швейцарії на отримання 75 ракет MSE до 2030 року та 208 до 2026 року для Польщі вказують на наявність сьогоднішніх запасів ракет PATRIOT у Європі.

Навіть за незважаючи на витрати (наприклад, контракт на ракети для поляків оцінюється у кілька мільярдів доларів), озброєння батарей “Петріотів”, які вже передані чи плануються до передачі Україні, буде складним завданням.

У загальному мова йде про восьмі батареї – три з Німеччини, дві з Нідерландів, дві зі Сполучених Штатів та одна з Румунії. Компанія COMLOG, спільне підприємство з Raytheon та європейською MBDA, забезпечує обслуговування ракет-перехоплювачів MSE та випускає ракети GEM-T, спрямовані на знищення малої балістики, але спрямовані, зокрема, на літаки.

Швидкість виробництва на обох континентах становить приблизно 240 ракет GEM-T на рік з планом збільшення до 410 одиниць до 2027 року. Це обсяги вистачають для набуття практично лише півтора десятків батарей PATRIOT з вісьмома пусковими установками.

Таким чином, запаси США та інших країн щодо “Петріотів”, “паліативних” ракет (включаючи західні ракети, спеціально призначені для радянських пускових, які використовує Збройні Сили України, ракети класу “повітря-повітря” або корабельні ракети, такі як RIM-7 Sea Sparrow, пострадянські ракети для “Буків” та С-300, ракети для ЗРК HAWK, які ефективно використовуються проти російських дронів та крилатих ракет, а також установки “Гепард” з Йорданії) оплачуються за рахунок американських платників податків.

Це необхідно для забезпечення ППО України, як вже згадувалося, є пріоритетом для Вашингтона, оскільки це допоможе знищувати розвідувальні та ударні дрони, а також тримати віддаленіше літаки РФ від тилу Збройних Сил України та унеможливлювати їм використання “чавунного” снаряду ФАБів та КАБів.

Після операції Dragonfly у жовтні 2023 року, яка охопила луганський та бердянський аеродроми, рівень американських поставок боєприпасів в Україну зросли від десятків до сотень ракет. Це свідчить про значний обсяг застосування цих систем українськими військами.

Головні цілі атак включають російські комплекси С-300/400, штаби та командні пункти, склади, радіолокаційні станції, аеродроми і інфраструктуру Чорноморського флоту РФ. Застосування такого масштабу ракет в Україні необхідне, оскільки Росія не є Іраком, де для придушення оборони досить було 55 тисяч снарядів і 407 ракет ATACMS.

Наразі виробництво модернізованих ракет ATACMS TACMS 2000 з дальністю до 300 км у цехах Lockheed Martin відновлене, що забезпечує промисловості США десятилітню впередгарантію на виробництво. Це дає ЗСУ можливість атакувати російські батареї з великої відстані, вибивати далекобійні комплекси, а також знищувати поромні переправи і топити кораблі, що є ефективною “довгою рукою” не лише проти росіян.

Українські сили отримують інші типи боєприпасів, включаючи 155-мм і 105-мм снаряди, спеціальні мінні, бронебійні касетні снаряди, а також реактивні снаряди для систем HIMARS, включаючи нові GMLRS M30A1 з повітряним підривом. Також поставляються протитанкові міни, ракетні комплекси TOW-2 та Javelin, а також важке піхотне озброєння.

Ці поставки допомагають українській армії в стримуванні російського наступу в різних частинах фронту, зокрема в Серебрянському лісництві, Терніву на Донеччині, Вовчанську на Харківщині, Красногорівці та під час відходу до лінії Карлівка-Новоселівка.

Завдяки цим поставкам із Північної Кореї, російська армія не може відновити масштаби перших днів вторгнення, коли вони випускали по 40 тисяч снарядів на день. Зараз максимально можливі обсяги російської артилерії обмежені до 15 тисяч снарядів на день, що значно менше.

Українська армія продовжує підсилювати свої оборонні здібності, і ці мільярди доларів, інвестовані в її ВПК та поставки озброєнь, спрямовані на підготовку до довгострокових викликів.

Володимир Малюга, який очолює Управління внутрішньої та власної безпеки в Адміністрації Державної прикордонної служби України, утримував у секреті інформацію про своє майнове становище протягом тривалого періоду. Його рішення приховувати ці дані від громадськості Малюга пояснював необхідністю забезпечення власної особистої безпеки, що випливає з особливостей його посади.

В контексті сучасної політичної обстановки в Україні, де корупція та вплив олігархів на владу залишаються актуальними проблемами, рішення Малюги викликало певні питання щодо прозорості та відкритості владних осіб. Незважаючи на це, деякі експерти вважали, що захист особистих даних керівника має важливість у забезпеченні ефективного виконання його обов'язків та уникненні потенційних загроз.

Такий підхід Володимира Малюги може викликати різні реакції серед громадськості та політичних діячів. Деякі підтримують його ставлення до захисту особистих даних, вважаючи його обгрунтованим у контексті виконання службових обов'язків, тоді як інші вимагають більшої відкритості та прозорості в діяльності посадовців, особливо тих, хто має значний вплив на вирішення ключових питань для суспільства.

За період війни в Україні Малюга суттєво покращив своє фінансове становище, приховуючи свої активи серед родичів. Цю інформацію підтверджують дані з реєстрів, які проаналізувала редакція.

Важливо відзначити, що Малюга приєднався до Державної прикордонної служби України лише у 2023 році, попередньо очолюючи департамент внутрішньої безпеки Державної митної служби. Його звільнення з митниці відбулося в ході скандалу, пов’язаного з незаконним експортом зерна, контрабандою сигарет та інших товарів під маскою гуманітарної допомоги, який спричинив відставку керівництва Державної митної служби.

Які статки тоді будучи митником заробив Малюга та яким шляхом збагачувався тепер досліджуватимуть уже профільні правоохоронні органи.

Водночас дещо з «нажитого» за роки «митної служби» вдалося встановити шляхом аналізу даних з Реєстрів, як самого Малюги, так і його найближчих родичів.

Тож, у 2023 році Малюга став власником одразу двох земельних ділянок, загальною площею близько 3 га.

Ще дві ділянки по 2 га він також придбав у розпал війни – наприкінці 2022 року (кадастрові номери 4622710200:09:000:0435 – 1,926 га, 4622710200:09:000:0422 – 2 га). І ще одну, площею у 2 га – у 2020 році: кадастровий номер 4625884500:08:000:0129.

Та більшість активів, автівок та нерухомості, що з’являлися у родині Малюги після його «митної» каденції, оформлені не на нього.

Зокрема, його друга дружина Ольга Малюга у вересні 2022 року – вже теж під час повномаштабної війни – стала власницею Тесли Модел 3 (2020 р.в). Також з кінця 2022 року вона стала бізесвумен, отримавши посаду директора ТОВ «ТЕОЛАРІС», що займається здачею в оренду нерухомого майна.

Син Малюги від першого шлюбу – Михайло у 2023 році став власником одразу 9 земельних ділянок та будинку у Львові площею 253,8 кв. м. І ці активи були записні на нього нібито під виглядом спадщини. Сумнівність легальності походження цього майна обумовлюється ще й тим, що жоден інший член родини (і рідний брат Михайла, зокрема) у цей проміжок часу ніякої спадщини ні від кого не отримували.

Крім того, цей самий син посадовця у 2023 році став ще й власником мотоцикла «Хонда».

Колишня дружина ексмитника Катерина, у 2023 році отримала в подарунок місце для паркування у Львові, а у 2022 році вона стала власницею квартири – теж у Львові – загальною площею 82,9 м. кв.

Окремі активи Малюги, придбані, зокрема, з 2020 по 2022 рр. записані і на тестя, і на сестру дружини, і на інших – ще більш дальніх родичів посадовця. Це переважно нерухомість та земля.

Темпи накопичення статків ексмитника, очевидно, не відповідають розмірам його офіційних доходів. Оскільки заробітна плата співробітників ДМС, згідно з публічними заявами колишнього в.о. голови Служби В’ячеслава Демченка, склалала від 9 до 17 тис. грн.

Зауважимо, нещодавно СБУ затримала підлеглого Малюги (начальника групи внутрішньої безпеки відділу внутрішньої та власної безпеки Непрелюка Ю.А.) на організації незаконного переправлення осіб через державний кордон Україн. І стверджувалося, що «за оперативними матеріалами, власне, Малюга координував роботу «каналів переправи» ухилянтів за кордон у різних прикордонних областях України»

Нагадаємо, раніше через статки записані на родича – рідного брата – підозру від НАБУ отримав колишній заступник голови ОП Андрій Смірнов. За обвинуваченням у незаконному збагаченні наразі йому вже обрана міра запобіжного заходу у вигляді 10-мільйонної застави.

Американський актор і режисер Шон Пенн, відомий завдяки своїм ролям у стрічках «Таємнича річка» та «Гарві Мілк», за які отримав дві премії «Оскар», долучився до створення українського кінопроєкту «Війна очима тварин». У новелі під назвою «Орел» він виконав одну з ключових ролей, погодившись на символічний гонорар — лише один долар. Про участь голлівудського актора розповів автор ідеї кінематографічного альманаху та продюсер Олег Кохан в інтерв’ю Суспільному, підкресливши, що таке рішення Пенна стало ініціативою самого артиста.

За словами продюсера, команда була готова обговорювати звичайні комерційні умови, адже співпраця з актором такого рівня зазвичай передбачає значні витрати. Проте Пенн наполіг на мінімально можливій оплаті, оскільки правила Гільдії акторів США не дозволяють повністю безоплатну участь у знімальному процесі. Такий крок він розглядав як жест підтримки України та українських кінематографістів, а також як спосіб висловити солідарність із країною, що переживає повномасштабну війну.

Олег Кохан зазначив, що перед ухваленням рішення Шон Пенн уважно ознайомився зі сценарієм, переглянув відзнятий матеріал та поспілкувався з режисером Мирославом Слабошпицьким. Після цього актор повідомив, що його гонорар становитиме 1 долар, що стало жестом підтримки України та українського кіно.

Шон Пенн неодноразово відвідував Україну після початку повномасштабного вторгнення та зняв документальну стрічку «Суперсила». Саме він ініціював появу українських військових на червоній доріжці Каннського кінофестивалю разом із музикантом Боно.

Фільм-альманах «Війна очима тварин» складається з семи новел, кожна з яких створена окремим режисером та знімальною групою. Режисер «Племені» Мирослав Слабошпицький, чия картина залишається одним із найтитулованіших українських фільмів, також є учасником цього проєкту.

Новела з участю Шона Пенна під назвою «Орел» стала однією з ключових частин альманаху, що розкриває війну через призму історій тварин та людей, яких вони супроводжують.

У цей день, 18 травня, виповнюється 80 років з трагічної події – початку депортації кримських татар радянським режимом із Криму. Це день, який в Україні вшановується як День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. У 1944 році радянська влада з Криму виселила насильно понад 200 тисяч кримських татар, направивши їх до районів Середньої Азії та Уралу. Ці люди, позбавлені рідної землі, страждали від насильства, голоду, холоду та хвороб, і близько половини з них загинули по дорозі або в місцях примусового переселення.

В Україні 18 травня вшановують пам’ять тих, хто постраждав унаслідок цієї трагедії. Проте через військове вторгнення Росії та окупацію Криму, проведення масових заходів цього року ускладнене. Кабінет Міністрів України затвердив постанову про створення оргкомітету для підготовки та проведення заходів до Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу, а Верховна Рада закликала міжнародне співтовариство визнати депортацію кримських татар геноцидом.

У відповідь на цю трагедію, українське суспільство влаштовує різноманітні заходи пам’яті. Наприклад, відбуваються художні виставки, публічні діалоги, а також пошук місця для встановлення пам’ятника жертвам депортації кримськотатарського народу.

У Криму, що анексовано Росією, акції пам’яті фактично заборонені. Журналісти та правозахисники отримали попередження від російських владних структур щодо “неприпустимості порушення закону” під час будь-яких масових заходів.

У висновку можна зазначити, що вшанування пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу має велике значення як для України, так і для світового співтовариства. Стежити за тим, щоб історична правда не забувалася, і підтримувати пам’ять про трагічні події в історії націй – це не лише моральний обов’язок, але й запорука запобігання подібним трагедіям у майбутньому. Варто продовжувати зусилля для визнання депортації кримських татар геноцидом міжнародним співтовариством та підтримувати заходи пам’яті як у самій Україні, так і у світі. Крім того, важливо звертати увагу на порушення прав людини в анексованому Криму та підтримувати громадянське суспільство та правозахисні організації, які докладають зусиль для виявлення правди та встановлення справедливості.