Дружина нардепа з “Слуги народу” працює на проєкт Путіна

Міністерство внутрішніх справ під керівництвом Ігоря Клименка та підрозділи Національної гвардії, очолювані Олександром Півненком, протягом останніх двох років суттєво наростили масштаби фінансування ремонтних робіт у Києві. Формально йдеться про оновлення інфраструктури в тилових районах столиці, однак механізм, за яким реалізуються ці проєкти, викликає дедалі більше запитань. У центрі уваги — відсутність конкуренції, поява єдиного підрядника та стрімке збільшення вартості будівельних робіт, що фінансуються з державного бюджету.

У 2024 році було укладено ключовий контракт на реконструкцію однієї з адмінбудівель, оцінений у 254,4 млн грн. Саме ця угода стала фундаментом для подальших фінансових рішень, адже вже наступного року Нацгвардія повідомила про необхідність виконання «додаткових робіт». Їхню ціну оцінили ще у 125 млн грн, і оголошений тендер знову не залучив жодного альтернативного учасника. Єдиним претендентом та переможцем залишилося ТОВ «Артденбуд», яке вже давно асоціюють із тендерами без конкуренції.

Договори складені максимально розмито, що дозволяє змінювати обсяги робіт, перелік завдань та ціни у будь-який момент. Аналіз кошторисів показав, що ціни на матеріали завищені майже вдвічі порівняно з ринковими. Так, тинькування, яке коштує 98 грн/кг, у тендері вказане за 224 грн/кг, аналогічна ситуація з кріпленнями та оздоблювальними матеріалами.

ТОВ «Артденбуд» — постійний фаворит Нацгвардії, компанія має мінімум персоналу, відсутність підтверджених потужностей і реальної бази, проте регулярно виграє тендери на десятки та сотні мільйонів гривень без конкурентів.

Експерти зазначають, що за схемою Клименка та Півненка тилові об’єкти МВС і Нацгвардії стали джерелом особистої наживи, тоді як волонтери продовжують вирішувати реальні потреби фронту, купуючи техніку, дрони та спорядження.

У соціальних мережах з’явилося відео, на якому зафіксовано пересування російських військових у напрямку Покровська під прикриттям густого туману. На кадрах видно колони техніки — мотоцикли, баггі та автомобілі, що рухаються полями у напрямку стратегічного міста, яке залишається важливим транспортним і залізничним вузлом на південному сході України.

Поява цих відеоматеріалів викликала занепокоєння серед аналітиків та військових спостерігачів, які розцінюють такі маневри як спробу використати погодні умови для прихованого наближення до українських позицій. Західні ЗМІ вже звернули увагу на ці кадри, зазначаючи, що туман може значно ускладнити роботу розвідувальних безпілотників і тепловізійних систем спостереження, які відіграють ключову роль у виявленні ворожих пересувань.

За повідомленнями українських військових і західних медіа, у місті вже перебувають близько 300 російських солдатів; Москва посилює зусилля, щоб вклинитися у північні околиці Покровська й спробувати оточити агломерацію. Це робить місто одним із найгарячіших напрямків на фронті — за деякими оцінками, на цю ділянку доводиться значна частина бойових дій уздовж лінії фронту.

Бої йдуть «будинок за будинком» серед руїн багатоповерхівок: захисники утримують позиції попри значну перевагу противника в інтенсифікованих штурмових спробах. Аналітики відзначають, що московські сили використовують тактику частих дрібних диверсійних груп і масованих хвиль піхоти, що приносить локальні, але дорогі здобутки — подібно до тактики під Бахмутом.

Українські військові й експерти попереджають, що падіння Покровська означатиме серйозний стратегічний і моральний удар: місто — важливий логістичний вузол, його втрата відкриває напрямки на північ і захід і загрожує ланцюжку опорних пунктів у Донбасі. У разі відступу ЗСУ під загрозою опинилися б сусідні позиції, зокрема Мирноград.

Українські командири та аналітики наполягають, що оперативні рішення повинні залишатися за військовими; у публічних коментарях лунають заклики до організованого відходу звідти, де це тактично виправдано, щоб уникнути марних людських втрат і не допустити важкої тактичної поразки. Одночасно тривають контратаки та спроби утримати коридори постачання вогневою підтримкою та ударами по накопиченнях супротивника.

Станом на час публікації перевірити всі заяви в режимі реального часу складно через обмежений доступ журналістів до зони боїв; частина відеокадрів та повідомлень походить із соціальних мереж і телеканалів, тому аналітики застерігають від некоректної інтерпретації поодиноких записів без додаткової верифікації.

Більше половини транспорту, переданого Києву благодійниками та містами-партнерами, так і не потрапило на міські маршрути. Незважаючи на те, що столиця отримала сотні одиниць техніки, ситуація з її використанням залишає багато запитань. Зокрема, лише близько 60 автобусів із сотні, переданих «Київпастрансу», виїжджають на вулиці міста, решта стоїть на парках або взагалі зникла з офіційних звітів. Подібна ситуація й з вагонами метро — з 60 одиниць, переданих Варшавою, на лінії курсує лише третина.

Ці факти були розкриті в розслідуванні ютуб-проєкту «В тіні каштана», де журналісти детально проаналізували ситуацію з отриманим від міжнародних партнерів транспортом. За даними розслідування, частина техніки зберігається на іноземних номерах, оскільки не пройшла реєстрацію в Україні. Інша частина автобусів потребує ремонту, який не був проведений через відсутність належного фінансування чи ресурсів для оновлення транспорту. А ще кілька десятків одиниць транспорту просто стоять «у резерві» і чекають на вирішення організаційних питань, що стосуються їхньої подальшої експлуатації.

Зі слів співзасновника ініціативи «Пасажири Києва» Олександра Гречка, проблема криється також у дефіциті водіїв: після початку повномасштабної війни багато хто пішов на фронт, а масштабних програм із залучення нових кадрів, зокрема жінок, так і не створено.

Особливе обурення викликає доля двоповерхових автобусів, переданих Берліном. У Києві їх записали як «екскурсійні» і так і не випустили на лінію, хоча в Німеччині вони працювали на регулярних маршрутах. Подібна історія і з вагонами метро: частина стала «донорами» для старого рухомого складу, хоча влада раніше демонструвала ці потяги у піар-роликах.

Журналісти зазначають, що в інших містах України — Миколаєві, Одесі, Дніпрі чи Харкові — благодійні автобуси й вагони інтегрували у транспортну мережу, тоді як у Києві вони припадають пилом. Експерти наголошують: без зміни підходів до організації громадського транспорту столиця ризикує зіткнутися з транспортним колапсом.

Україна відзначається активними зусиллями щодо модернізації своїх військових літаків з метою впровадження західних плануючих авіабомб, інформує Forbes. Такий курс дій обумовлений враженням від руйнівної потужності російських плануючих авіабомб, які призводять до значних втрат серед українських військових сил. Українська армія відзначає важливість адаптації до сучасних загроз і покликана до підвищення своєї обороноздатності за допомогою новітніх технологій та вдосконалення бойової техніки.

Однак партнери не зможуть надати Україні таку саму кількість бомб, яку виробляє Росія, зазначає видання.

Планувальні бомби КАБ вагою 1100 і 2200 фунтів є «чудодійною зброєю». А контрзаходів в українців «практично немає». Але вони можуть завдати удару у відповідь своїми власними плануючими бомбами. Йдеться про американський боєприпас JDAM-ER і французький AASM, а також так звану бомбу малого діаметру SDB з дальністю планування до 69 миль.

З цією метою українські ВПС перетворюють свої 40 або 50 уцілілих винищувачів МіГ-29 і, можливо, десятки винищувачів Су-27, які залишилися, на високоточні планувальні бомбардувальники.

Це важлива подія, оскільки крихітні українські військово-повітряні сили – лише сотня колишніх радянських літаків у кількох бригадах – щосили намагаються відповідати руйнівній кампанії планерних бомбардувань набагато більших російських ВПС, які мають сотні Су-30, Су-34 і Су-35 з чотирма або навіть шістьма КАБами на кожен виліт, пише американське видання.

З появою цього літа 85 колишніх європейських винищувачів F-16 в українських ВПС буде достатньо літаків, щоб відповідати темпам бомбардувань росіян. Чого в українців явно не вистачатиме, так це бомб.

На думку Forbes, вкрай малоймовірно, що союзники України пожертвують більш ніж кількома сотнями планерних бомб на місяць – можливо, це всього лише десята частина від того, що необхідно Україні, щоб відповідати повітряній вогневій потужності Росії.