Екс-генерал ЗСУ Кривонос закликав не вважати F-16 “диво-зброєю”

Двадцять сьомий день січня в усьому світі сприймається як день глибокої скорботи. Він пов’язаний із історичними подіями, що залишили слід у серцях людей різних поколінь. Водночас ця дата має і духовне значення: у церковних та народних традиціях вона наділена особливою символікою. Для віруючих це час молитов та духовного очищення, коли звертаються до святого покровителя, шукаючи захисту і сили для душі. Народні вірування підкреслюють значення вогню, який у цей день вважається особливо могутнім та здатним очищати від негараздів.

В Україні 27 січня не відзначається як святковий день. Це дата пам’яті та роздумів, коли люди віддають шану трагічним подіям минулого, об’єднуючись у спільному скорботному мовчанні. Вона не передбачає розважальних заходів чи урочистих святкувань, але є нагадуванням про важливість історичної свідомості та духовного зв’язку поколінь. День закликає задуматися над цінністю життя, людської гідності та необхідністю підтримувати пам’ять про минуле, аби подібні трагедії ніколи не повторювалися.

У всьому світі цього дня вшановують пам’ять жертв Голокосту — однієї з наймасштабніших трагедій ХХ століття. Йдеться про понад шість мільйонів євреїв, знищених нацистським режимом під час Другої світової війни. Для України ця дата має особливо трагічне значення, адже близько півтора мільйона жертв Голокосту загинули саме на її території. День пам’яті покликаний нагадувати людству про небезпеку ненависті, дискримінації та тоталітарних ідеологій.

Окрім скорботної складової, у світі 27 січня відзначають і кілька неофіційних тематичних дат. Серед них — Міжнародний день портвейну, присвячений відомому португальському кріпленому вину. Також цього дня згадують День шоколадного кексу, День управління робочим часом, День консерватора-реставратора та День подяки адміністраторам груп.

У церковному календарі 27 січня присвячене святителю Іоанну Златоусту — одному з найвидатніших християнських богословів і проповідників. Віряни звертаються до нього з молитвами про допомогу в навчанні, красномовстві, духовному зростанні та засвоєнні нових знань. У старій традиції цього дня також згадували рівноапостольну Ніну — просвітительку Грузії та покровительку жінок, до якої молилися про сімейне щастя та захист родини.

Народні вірування пов’язують 27 січня з наближенням потепління, але водночас застерігають від передчасного оптимізму. Наші предки уважно спостерігали за природою: відсутність зірок уночі віщувала морози, ранкове каркання ворони — негоду й ожеледь, мовчання півня — похолодання, а тріск льоду на річці вважали знаком ранньої весни.

Особливе значення цього дня надавалося вогню. Вірили, що він отримує цілющу силу, тому родини збиралися біля печі, готували їжу на вугіллі та намагалися зігріти хворих, сподіваючись на полегшення недуг.

Водночас 27 січня вважалося днем підвищеної обережності. Народні й церковні застереження радили не залишати вогонь без нагляду через ризик пожеж, а також уникати гострих і колючих предметів, оскільки рани, отримані цього дня, нібито довго гояться.

Британське видання The Telegraph називає відтік молодих чоловіків з України «потенційно фатальною новиною» для оборонної спроможності країни. Згідно з аналізом оглядача Оуена Метьюза, цей процес став серйозним викликом для Збройних сил України, які нині стикаються з гострою нестачею особового складу. В умовах активної війни з Росією це питання набуває критичного значення, адже кожен мобілізований військовий є важливою ланкою у протистоянні.

Проте, незважаючи на необхідність підтримки обороноздатності, питання, чому молоді чоловіки призовного віку масово виїжджають до Європи, стає дедалі актуальнішим не лише для України, але й для міжнародної спільноти. Європейський Союз все частіше піднімає це питання, вимагаючи пояснень, чому на фоні війни деякі українці обирають еміграцію замість служби в армії. Більш того, західні уряди, які активно підтримують Україну фінансово та військово, можуть зазнати нових питань щодо доцільності подальших витрат на підтримку країни, в той час як її власний ресурс не заповнюється необхідною кількістю нових призовників.

Ця кадрова криза посилюється ще одним фактором — відтоком молодих чоловіків за кордон. У серпні уряд уперше від початку вторгнення пом’якшив правило воєнного часу й дозволив чоловікам віком від 18 до 22 років виїжджати за межі України. Офіційно це пояснили спробою не відрізати молоде покоління від світу й не змушувати родини вивозити хлопців ще до їх повноліття; у Києві розраховували, що вільніший режим виїзду збереже з ними контакт і дасть шанс повернутися пізніше — уже з бажанням служити за контрактом, а не втікати від примусової мобілізації.

Реакція на цю норму виявилася миттєвою. За даними польської прикордонної служби, які цитує The Telegraph, майже 100 тисяч українців віком 18–22 років перетнули кордон із Польщею за приблизно два місяці після зміни правил наприкінці серпня 2025 року. Для порівняння: від січня до кінця серпня, тобто до пом’якшення виїзду, до Польщі в’їхали лише близько 45 тисяч чоловіків цієї вікової групи. Після зміни правил цифра фактично подвоїлась і сягнула в середньому близько 1600 молодих чоловіків на день. Схожий тренд фіксують у Німеччині: за даними німецьких джерел, кількість українців 18–22 років, які прибувають щотижня, зросла з лічених десятків до 1400–1800 людей на тиждень у жовтні.

Саме цей масовий рух стає політичним аргументом у ЄС. У Польщі та Німеччині, куди прямують молоді українці, наростає роздратування: місцеві політики все частіше питають, чому європейські платники податків мають фінансувати постачання зброї й соціальну підтримку біженців, якщо значна частина чоловіків призовного віку не воює, а отримує притулок і пільги в країнах Євросоюзу.

На цьому тлі з’являються відкриті політичні пропозиції, які ще рік тому були б немислимими. Міністр оборони Литви Лаурінас Кащюнас запропонував, що одним із рішень «гострої потреби Києва в новобранцях» може стати повернення чоловіків призовного віку назад в Україну. У Німеччині лідер баварського Християнсько-соціального союзу Маркус Зьодер назвав «цілком законною» ідею обговорювати відправку придатних до служби українців додому, щоб вони забезпечували оборону власної країни. Такі заяви перегукуються з минулорічними дискусіями в ЄС про можливість формування «українського легіону» за кордоном і підсилюють тиск на Київ: союзники все менше готові бути просто тилом, якщо в тил і далі виїжджають ті, кого Київ сам називає «мобілізаційним резервом».

The Telegraph додає ще один контур загрози: Росія цілеспрямовано б’є по енергетиці, намагаючись зробити великі українські міста непридатними для нормального життя взимку. Ідея Кремля, за оцінками західних аналітиків, проста — холод і темрява штовхатимуть цивільних до кордонів ЄС, а Європа, що й так втомилася від війни й заплатила високу соціальну ціну за прийом мільйонів біженців, ставатиме дедалі нервовішою. Німецькі служби безпеки вже офіційно попереджали свій уряд про ризик нової великої хвилі українських біженців цієї зими саме через удари по теплу й електриці.

Цей сюжет — про більше, ніж «хтось втік». Йдеться про ресурс, без якого Україна не зможе воювати, і про політичну втому союзників. The Telegraph формулює це жорстко: якщо нинішній темп втрат на фронті поєднується з новою хвилею виїзду молодих чоловіків, то Україна ризикує втратити свій найцінніший ресурс — людей. Без цього ресурсу неможлива не лише перемога, а й саме майбутнє країни.

Офіційний Київ публічно намагається зменшити драматизм. Представник Державної прикордонної служби Андрій Демченко визнавав, що виїзд чоловіків 18–22 років фіксується, але називав його «невеликим у загальному пасажиропотоці». Українська влада також пояснює нові правила виїзду бажанням утримати молодих громадян у правовому полі, не розривати зв’язок держави з поколінням, яке виросло вже у війні, і не допустити повного відчуження цієї вікової групи.

Але навіть якщо позиція уряду звучить як спроба утримати молодь у «контакті з Україною», політичний фон навколо теми змінюється. У ЄС відверто говорять про те, що підтримка Києва буде дедалі важче пояснювати виборцям, якщо паралельно в європейських столицях з’являється дедалі більше українських чоловіків призовного віку. У самій Україні питання теж стає токсичним: військове командування давно говорить про нестачу живої сили, але при цьому мобілізаційний вік не знижено, а будь-які натяки на примусове повернення чоловіків із-за кордону викликають суспільний шок.

У підсумку ситуація виглядає як замкнене коло. Війна триває вже третю зиму й не демонструє ознак швидкого завершення. Союзники висилають зброю, але ставлять політичні умови. Україна намагається одночасно не втратити покоління й утримати фронт, але платить за це черговим витоком людей. І саме це, на думку західних оглядачів, робить нинішній момент найбільш небезпечним за весь час повномасштабної війни: без людей не буде армії, без армії не буде фронту, без фронту не буде країни.