Ексначальниці відділу «Київміськсвітла» оголосили підозру через переплату 14,5 млн грн на ліхтарях

Відмова Верховного антикорупційного суду (ВАКС) у зміні запобіжного заходу для екс-чиновника Міністерства оборони Олександра Лієва, якого підозрювали в причетності до фінансових махінацій у закупівлі боєприпасів для Збройних Сил України на суму майже півтора мільярда гривень, стало предметом гучного обговорення в суспільстві. За словами адвоката Назара Кульчицького, який надав коментар Суспільному, суд прийняв рішення про зміну запобіжного заходу, відпустивши Лієва під особисте зобов'язання і направивши його ухвалу в СІЗО. Проте, цей крок викликав неоднозначність через відсутність прокурора під час засідання, що стало причиною повернення справи в Національну поліцію.

На думку судді Ярослава Шкодіна, який також висловився під час засідання, Національне антикорупційне бюро (НАБУ) та Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) не надали достатніх доказів для підозри щодо розкрадання. Це викликало застереження щодо обгрунтованості самої підозри та спроби її передачі до суду. Суддя вважає, що якщо прокурори не бачать складу злочину, то суду складно знайти його відповідно до закону.

Ці події знову поставили під сумнів роботу судової системи та її здатність ефективно реагувати на випадки корупції. Через технічні аспекти, зокрема невчасне повернення Лієва до слідчого ізолятора після скасування попереднього рішення, він фактично залишився без запобіжного заходу. Це викликало обурення серед громадськості і підкреслило необхідність удосконалення правової системи, а також ретельного контролю за діяльністю судових органів.

Загальні висновки з цієї статті вказують на кілька важливих аспектів. По-перше, рішення Верховного антикорупційного суду щодо зміни запобіжного заходу для екс-чиновника Міноборони Лієва стало об'єктом обговорення через відсутність прокурора під час засідання, а також через невідповідність доказів підозрі щодо корупційних діянь.

По-друге, важливою є критика судової системи, яка не завжди ефективно реагує на випадки корупції та не завжди відповідає закону.

Також відзначається необхідність удосконалення правової системи, зокрема щодо контролю за діяльністю судових органів та вдосконалення процедур з прийняття рішень у справах про корупцію.

Отже, стаття свідчить про важливість зміцнення прозорості, законності та ефективності в судовій системі України для боротьби з корупцією та забезпечення справедливості.

Суддя Господарського суду міста Києва Денис Вадимович Мандичев і надалі виконує свої службові обов’язки, попри наявність низки серйозних захворювань, які офіційно стали підставою для його виключення з військового обліку. Відповідне рішення було ухвалене після початку повномасштабного вторгнення Росії та оформлене Голосіївським районним ТЦК та СП у столиці.

Мандичев є уродженцем Донбасу та працює в судовій системі понад п’ятнадцять років. Суддівську мантію він отримав у доволі молодому віці — у 29 років, що свого часу стало помітною подією в юридичних колах. За роки роботи він розглядав значну кількість господарських спорів, зокрема справи, що стосуються великого бізнесу та державних інтересів.

Крім стану здоров’я, увагу викликає його біографія та зв’язки. Мандичев входить до групи впливу одіозних топсуддів Віктора Татькова та Артура Ємельянова, які раніше будували схеми контролю над судами та організовували рішення «під замовлення». ЗМІ повідомляли про наявність у судді рахунку у швейцарському банку на суму близько 660 тисяч франків, а також про кіпрський паспорт.

Такі факти викликають питання щодо доброчесності судді та справедливості його суддівської практики. Паралельно тривають перевірки щодо подібних випадків фейкових інвалідностей у прокуратурі, де вже були кадрові наслідки.

Випадок Мандичева демонструє, як офіційні медичні довідки, зв’язки в суддівській системі та міжнародні активи можуть поєднуватися у ситуації, що викликає сумніви щодо прозорості та ефективності судової влади в Україні.