Енергетичний скандал через вкрадене паливо на українських ТЕЦ під керівництвом Ярослава Дубневича

Історія з фіктивним відрядженням депутата Дніпровської міської ради Руслана Вишневецького отримує подальший розвиток після оприлюднення матеріалів Національної поліції України. Слідство встановило, що посадовець, який паралельно обіймає посаду керівника однієї з районних адміністрацій міста, у червні 2023 року використав службове становище для незаконної організації закордонної поїздки, замаскованої під офіційні робочі зустрічі.

За інформацією правоохоронців, Вишневецький подав документи на відрядження, свідомо вказавши неправдиву мету та маршрут. Формально він мав вирушити до Угорщини для участі в низці ділових заходів, однак фактичний маршрут виявився зовсім іншим. Після перетину українського кордону депутат змінив напрямок і поїхав до Австрії, де перебував кілька днів. Згодом він продовжив подорож на грецький острів Родос.

“Виїзд з України посадовець здійснив на підставі документів, що містили недостовірні відомості”, — зазначили у поліції.

На основі зібраних доказів слідчі повідомили Руслану Вишневецькому про підозру у службовому шахрайстві та зловживанні службовим становищем.

У світлі триваючої війни в Україні та масового переселення людей через конфлікт, історія Владислави Крапивкої, яка змогла знайти нове життя в південному Уельсі, вражає своєю витривалістю та прагненням допомогти місцевій спільноті. Її ініціатива відкриття пабу The Lamb, враховуючи складні умови і виклики, що постали перед нею, свідчить про великий дух підприємництва та сили волі.

Зусилля Крапивкої не лише спрямовані на власний успіх, але й на підтримку місцевої економіки та культурного життя. Відкриття пабу, який є важливим елементом культурної спадщини міста, що вже святкує своє 160-річчя, стало символом надії та відродження.

Незважаючи на важкі часи та невизначеність щодо подальшого розвитку ситуації в Україні, Владислава Крапивка продовжує вперед, демонструючи приклад сміливості та рішучості, які варто вдячно приймати і підтримувати.

Життя Владислави було повним різних випробувань і змін. Починаючи зі свого пабу в Києві і переходячи до нового життя в південному Уельсі, вона відчула різницю між культурою пабів в обох країнах. Українські паби не мають такого самого атмосферного спілкування, як британські. Тут кожен гостинець є місцем, де можна знайти нових друзів, відчути підтримку та близькість, а це надає пабам особливого шарму та привабливості.

Незважаючи на нестабільність майбутнього і невизначеність стосунків з Україною, Владислава залишається вірною своїм принципам та не втрачає оптимізму. Вона навчилася приймати життя таким, як воно є, і шукати нові можливості в кожній ситуації. Навіть у змінливих умовах вона знаходить силу продовжувати йти вперед, не зупиняючись на непередбачуваних обставинах.

Досвід Владислави є важливим нагадуванням про важливість жити моментом і приймати життя з усіма його випробуваннями і радощами. Вона відображає дух сучасної української жінки, яка готова до змін і відкрита до нових можливостей, незважаючи на перешкоди на шляху.

У статті розкривається історія Владислави, яка змушена була залишити Україну через війну і знайшла новий шлях у південному Уельсі, відкривши паб. Вона підкреслює різницю між українськими та британськими пабами, а також ділиться своїм досвідом адаптації до нових умов. Владислава показує, що важливо залишатися вірними своїм цінностям і шукати можливості в будь-яких обставинах. Її історія є натхненням для всіх, хто зіштовхується зі змінами та турботами, а також важливим нагадуванням про силу людського духу і волю до життя.

У Харківській області була сформована тимчасова спеціальна комісія, яка відповідає за оцінку якості будівництва оборонних споруд. Разом з цим, Державне бюро розслідувань також здійснює ретельний аналіз у цьому напрямку. Однак варто зауважити, що військовим заборонено розголошувати інформацію про ці дії у своїх інтерв'ю, а представників ЗМІ звинувачують у необ’єктивності та підкріпленні російських наративів під час згадування цих питань у своїх матеріалах.

Представники видання “Слідства.Інфо” взяли інтерв’ю у військовослужбовців трьох різних бригад Сил оборони, що беруть участь у стримуванні наступу ворога в області. Деяким з них були проведені “виховні бесіди” з керівництва, яке рекомендувало утриматися від обговорення з журналістами будь-яких питань, що стосуються оборонних споруд.

Один із бійців зазначив: “На нас прямо не тиснули, але всім, хто висловлює будь-яку думку з приводу фортифікації, чи то власні, чи же знають (командувачі, — прим.), то з ними провели розмови”.

Ми утримуємось від розголошення назв підрозділів, а також імен чи позивних військовослужбовців, щоб не наражати їх на тиск з боку їхнього керівництва. Наголошуємо, що цей матеріал не має на меті відтворити повну картину щодо готовності ліній оборони в області, а надати уявлення про цензуру та тиск, які відчувають військовослужбовці та журналісти у зв’язку з висвітленням даної проблеми.

Що відбувається на півночі Харківської області?

Російський наступ, який розпочався у першій половині травня, викликав перекидання сил для підсилення бригади Сил оборони на цей напрямок. Зусиллями військових вдалося стримати просування ворога, але росіяни все ж таки просунулися вперед на двох ділянках: у районі міста Вовчанськ та Липецької громади. Це спровокувало розмови про якість фортифікаційних укріплень, які в області будували з 2022 року.

13 травня голова Антикорупційного центру “Межа” у колонці для “Української правди” стверджувала, що Харківська обласна адміністрація сплачувала мільйони фіктивним фірмам за облаштування укріплень. Також, Харківський антикорупційний центр обчислив, скільки державних коштів витрачено на деревину для цих робіт, зауваживши, що у деяких випадках ціни на неї на Харківщині були вищі, ніж у сусідніх Дніпропетровській та Донецькій областях. Цікавість до можливого завищення цін на облаштування ліній оборони виявили і в СБУ.

Чому військові висловлюють занепокоєння щодо укріплень? Проблеми з якістю та готовністю фортифікаційних укріплень почали висуватися самими військовими. Уже 12 травня командир підрозділу розвідки Збройних сил України, Денис Ярославський, повідомив, що у Вовчанську тривають вуличні бої, та підкреслив, що фортифікаційні споруди та міни на кордоні області, які перейшли до російських окупантів, були відсутні. Тим часом, підрозділ Національної гвардії “Гострі Картузи” повідомив, що українські військові відступили з деяких позицій.

У зв’язку з цим, можливість для журналістів працювати з військовими на цьому напрямку тимчасово була закрита, а з деякими бійцями проведені “виховні бесіди”.

“Нам сказали не згадувати про фортифікацію, про наступ, про втрачені села. Нічого не публікувати. Не дали жодних пояснень. Тільки кажуть, що ми працюємо на руку ворога. А фортифікаційні споруди дуже погані, просто дуже. Доводиться все облаштовувати знову”, – розповів один із бійців у розмові з журналістами.

Випадки, коли доводилося самостійно дооблаштовувати позиції, не рідкі. Наприклад, у підрозділі “Слідства.Інфо” зазначили, що їм довелося розмістити свої позиції у старому російському бліндажі через недостатню готовність нових укріплень.

“Ми будували лінію укріплень з 2022 року, але вона не була завершена. Хлопців відправили в ці укріплення, знаючи, що вони мають бути, але вони не завершені. Тому хлопці зараз відтяглися назад у старий російський бліндаж і облаштовують там свої позиції, а потім перемістяться сюди. Ми не встигли, наші розрахунки не вдалися – нам доведеться самостійно добудовувати”, – зазначив військовий.

Деякі військові також висловили скарги на якість виконаних робіт.

“Десь просто стоїть якась будка з бетону посеред поля. Такі фортифікаційні споруди будують біля посадок, на висотах, щоб тебе було менше видно. У нас це зроблено тупо в ямі. Все вода підтікає, і нічого не побачиш”, – зауважив інший військовий.

Робота зі зведенням ліній оборони на Харківщині триває з 2022 року і продовжується досі. Журналісти “Слідства.Інфо” провели кілька годин на будівництві одного з взводних опорних пунктів у травні. Відбудова цих пунктів на ділянках прориву російських сил тривала до самого наступу.

Після опублікування матеріалу від CNN, в якому військовослужбовець 13-ї бригади Нацгвардії “Хартія” також стверджував, що укріплення на їхній ділянці не були готові, підрозділ виступив із публічною заявою, заперечуючи це твердження.

“Нам важливо, щоб інформація про наш підрозділ була об’єктивною, а коментарі наших бійців і командирів – зрозумілі не як окремі цитати, а мали чіткий та недвозначний контекст”, – зазначено у заяві.

Також спробували вплинути на матеріал журналістів від “Слідства.Інфо”, які висвітлювали тему фортифікаційних укріплень на Харківщині. Їх просили видалити усі згадки бійців про проблеми з відсутніми чи незавершеними укріпленнями. Протягом трьох днів представники різних рівнів намагалися “переконати” журналістів. Деякі з них аргументували, що це політично чутлива тема, а згадка про конкретні підрозділи може призвести до тиску зверху.

Загалом, складно отримати чітку картину щодо укріплень на Харківщині з кількох причин. По-перше, відповідальність розділена між різними підрозділами. Наприклад, за будівництво “першої лінії” відповідальність лежить на підрозділах Сил оборони, за “другу” – на інженерних бригадах, а за “третю” – на місцевих військово-цивільних адміністраціях. По-друге, офіційно отримати інформацію про готовність “другої лінії” оборони неможливо, оскільки у Силах підтримки стверджують, що це може бути корисно для ворога.

На разі журналісти опиняються у ситуації, коли намагаючись висвітлювати бойові дії на Харківщині — вони або повинні замовчувати питання фортифікацій (про які їм кажуть самі військові), або говорити про ці проблеми, наражаючись на заборону на роботу на цьому напрямку та створення проблем для самих військових, що стримують там російський наступ.

Програють у будь-якому випадку всі. Бо проблеми залишаються, а лінія фронту сунеться не на нашу користь.

Україна відзначається активними зусиллями щодо модернізації своїх військових літаків з метою впровадження західних плануючих авіабомб, інформує Forbes. Такий курс дій обумовлений враженням від руйнівної потужності російських плануючих авіабомб, які призводять до значних втрат серед українських військових сил. Українська армія відзначає важливість адаптації до сучасних загроз і покликана до підвищення своєї обороноздатності за допомогою новітніх технологій та вдосконалення бойової техніки.

Однак партнери не зможуть надати Україні таку саму кількість бомб, яку виробляє Росія, зазначає видання.

Планувальні бомби КАБ вагою 1100 і 2200 фунтів є «чудодійною зброєю». А контрзаходів в українців «практично немає». Але вони можуть завдати удару у відповідь своїми власними плануючими бомбами. Йдеться про американський боєприпас JDAM-ER і французький AASM, а також так звану бомбу малого діаметру SDB з дальністю планування до 69 миль.

З цією метою українські ВПС перетворюють свої 40 або 50 уцілілих винищувачів МіГ-29 і, можливо, десятки винищувачів Су-27, які залишилися, на високоточні планувальні бомбардувальники.

Це важлива подія, оскільки крихітні українські військово-повітряні сили – лише сотня колишніх радянських літаків у кількох бригадах – щосили намагаються відповідати руйнівній кампанії планерних бомбардувань набагато більших російських ВПС, які мають сотні Су-30, Су-34 і Су-35 з чотирма або навіть шістьма КАБами на кожен виліт, пише американське видання.

З появою цього літа 85 колишніх європейських винищувачів F-16 в українських ВПС буде достатньо літаків, щоб відповідати темпам бомбардувань росіян. Чого в українців явно не вистачатиме, так це бомб.

На думку Forbes, вкрай малоймовірно, що союзники України пожертвують більш ніж кількома сотнями планерних бомб на місяць – можливо, це всього лише десята частина від того, що необхідно Україні, щоб відповідати повітряній вогневій потужності Росії.