Гарантії безпеки для України: Трамп і союзники створили робочу групу

Програма "Захист України" розроблена для учнів 10-11 класів і має на меті формування у підлітків комплексного розуміння питань національної безпеки, громадянської відповідальності та особистої готовності до дій у надзвичайних ситуаціях. Вона включає теоретичні та практичні компоненти, які охоплюють широкий спектр тем.

Колишня шеф-редакторка популярного шоу “Слідство ведуть екстрасенси” Леля Боравльова стала фігурою, що привернула увагу завдяки своїм провокаційним заявам про реальність і дійсність шоу. В інтерв’ю Боравльова поділилася своїми поглядами на екстрасенсів та їхню роль у шоу.

Боравльова підтверджує, що “Слідство ведуть екстрасенси” дійсно показує реальні історії людей, але відразу робить акцент на те, що всі екстрасенси, які з’являлися на екрані, є “шарлатанами”. Вона вважає, що ці люди використовують свою публічність для заробітку, пропонуючи “амулети” і “захисти” від війни, що, на її думку, є просто абсурдом.

“Екстрасенси – це шарлатани. Сьогодні вони заробляють на війні і кажуть: ‘Ми вам зробимо амулет, захист на фронті’. Це просто на голову не налазить”, – зазначила Боравльова. Її критика не обмежується лише фінансовим аспектом. Вона також підкреслює, що багато медійних екстрасенсів стали мільйонерами завдяки своїй популярності і бізнесу, що обертається навколо їхніх нібито магічних здібностей.

“Безперечно, екстрасенси – це мільйонери. Вони заробляли мільйони, особливо ті, хто був обличчям. Вони будували будинки, робили бізнеси…” – уточнила Боравльова. Її слова відкривають нову перспективу на те, як медійні персонажі можуть використовувати свою популярність для особистого збагачення, часто за рахунок довірливих людей, які вірять у їхні здібності.

Таким чином, за словами Лелі Боравльової, шоу “Слідство ведуть екстрасенси” – це не просто розвага, а частина великої індустрії, де задоволення потреб глядачів стає приводом для прибутку. Цей скандал, безумовно, змусить багатьох задуматися про справжню ціну медійних феноменів і довіри, якою користуються екстрасенси.

Чи бажаєте ви, щоб я щось додав або змінив у цьому тексті? Можливо, ви хочете, щоб я більше уваги приділив якомусь конкретному аспекту цієї проблеми або розглянув додаткові інноваційні рішення?

Експерти зазначають, що мережі АЗС намагаються збільшити обсяги продажів до кінця року. Це пов’язано з очікуваним підвищенням акцизів на бензин з 1 січня 2025 року, коли ставка зросте з 242,6 євро/тонна до 271,7 євро/тонна. Збільшення акцизу неминуче спричинить подорожчання пального, і оператори ринку прагнуть максимально використати нинішні умови.

“Мережі закуповують дешевший ресурс, щоб забезпечити себе до подорожчання. Водночас вони активно залучають клієнтів через знижки та програми лояльності, зокрема паливні картки і талони”, – прокоментував ситуацію Дмитро Льоушкін, засновник групи компаній “Прайм”.

До кінця тижня багато операторів анонсують спеціальні пропозиції у рамках “чорної п’ятниці”, що дозволить споживачам заправлятися з економією.

Станом на 25 листопада середні ціни в Україні на бензин А-95 становлять:

Після 1 січня 2025 року підвищення акцизу може призвести до подорожчання бензину приблизно на 3-5 грн/л, залежно від коливань на світових ринках нафти. Тим часом, відносно низька ціна на нафту надає змогу мережам пропонувати вигідні умови для споживачів.

Наприкінці 2023 року багаторічний очільник Київміськбуд Ігор Кушнір залишив свою посаду, однак резонанс навколо діяльності найбільшого комунального забудовника столиці лише посилився. Після кадрових змін з’ясувалося, що паралельно з публічними суперечками щодо підрядників, земельних ділянок і корпоративних активів існувала ще одна, менш помітна для широкого загалу лінія розслідувань. Вона стосувалася механізмів придбання житла для потреб громади — механізмів, які, за версією правоохоронців, могли бути значно складнішими, ніж це декларувалося офіційно.

Слідство, яке здійснювали детективи Бюро економічної безпеки України, зосередилося на схемі купівлі квартир у комунального забудовника не безпосередньо, а через посередницькі структури. За попередніми даними, йшлося про багаторівневі угоди, у межах яких вартість житла могла зростати через додаткові договори, комісії та супровідні послуги. У підсумку столичний бюджет нібито оплачував квадратні метри за ціною, що перевищувала первинну пропозицію забудовника.

Ключова деталь, яка робить цю історію токсичною, — часовий збіг. За версією слідства, частина «посередників» викупила у «Київміськбуду» майнові права/квартири незадовго до того, як Київрада дала зелене світло на масштабне бюджетне фінансування закупівель, а вже потім ті самі квадратні метри перепродали комунальному підприємству значно дорожче. У такій конструкції місто фактично опиняється в ролі покупця «останньої інстанції», який платить максимальну ціну, тоді як маржа осідає у ланцюгу компаній, що стоять між громадою і забудовником.

У судових документах у межах цього провадження описується схема, де «Київміськбуд» у 2022 році укладав договори купівлі-продажу майнових прав на квартири на користь підконтрольних керівництву суб’єктів. Середня ціна таких прав у матеріалах фігурує на рівні близько 2,5 млн грн за квартиру. Далі — наступний крок: у березні 2023 року ці ж активи продаються КП «ФК “Житло-Інвест”», але вже за середньою ціною близько 4 млн грн. У провадженні фігурують статті про можливе заволодіння майном, легалізацію коштів, шахрайство з фінансовими ресурсами та службові підроблення — тобто слідство одразу «прошиває» історію як потенційно системну, а не як одиничну переплату.

На цьому етапі важливо зафіксувати: сам факт наявності провадження і його «логіка» не є доведенням вини конкретних осіб. Але саме те, як виписаний механізм, створює для міста два ризики одразу. Перший — прямий бюджетний: переплата при закупівлі соціального житла. Другий — управлінський: якщо «Київміськбуд» не отримував повного розрахунку від посередників або працював з відстрочками так, що гроші зависали у повітрі, то це могло поглиблювати фінансову яму компанії і паралізувати будмайданчики, які мали би добудовуватись навіть під час війни.

Формально все виглядало соціально виправдано. У 2022 році Київ затвердив програму забезпечення житлом різних категорій громадян, а комунальне підприємство «ФК “Житло-Інвест”» отримало суттєве поповнення статутного капіталу для закупівель. У публічному полі це продавали як інструмент для житла дітям-сиротам, ВПО, ветеранам та іншим чергам, які роками не рухались.

Але в реальності саме спосіб реалізації — «купуємо готове/майже готове житло за бюджетні кошти» — створює поле для маневру: можна збільшувати ціну через «ремонти», «підвищення ринку», «індивідуальні умови», «комплектацію», а ще простіше — вставити посередника між містом і первинним продавцем.

У фокусі цієї історії — не один «прокладочний» суб’єкт, а ціла палітра структур, значна частина яких оформлена як венчурні корпоративні інвестфонди. Це зручна форма для операцій із майновими правами та інвестиційними активами, а також для маскування бенефіціарів у багаторівневих конструкціях власності.

За даними з публічних реєстрових профілів компаній, які згадуються у розслідувальних матеріалах у публічному полі, частина фондів пов’язується з родиною Ігоря Кушніра. Окремі інші контрагенти — з орбітою будівельного бізнесу Олександра Глімбовського та з нардепом Дмитром Ісаєнком, якого медіа неодноразово пов’язували з девелоперським середовищем. Усі ці зв’язки самі по собі не є криміналом. Але у випадку бюджетної закупівлі вони стають маркерами можливого конфлікту інтересів і сигналом для антикорупційної перевірки: чи не перетворюється соціальна програма на механізм «перекачки» грошей до наближених структур.

Ключове питання, яке зависло у повітрі: чи були реальні гроші у первинного продавця?

У публічному обговоренні цієї історії найнебезпечніша версія звучить так: посередники могли купувати у «Київміськбуду» квартири з відстрочкою, а далі — перепродавати місту, отримуючи бюджетні кошти, при цьому розрахунок із «Київміськбудом» міг бути неповним або відкладеним. Якщо така конструкція дійсно працювала, тоді для холдингу це виглядало б як відтік активів (квартир) без пропорційного притоку грошей у критичний для компанії період.

З іншого боку, у публічних коментарях, які давали учасники ланцюга, звучали заперечення: окремі компанії заявляли про повний і швидкий розрахунок, а «Київміськбуд» підтверджував оплату, але посилався на комерційну таємницю щодо деталей руху коштів і умов угод. Саме тут і виникає потреба не в політичних оцінках, а в документальній картині: графіки оплат, акти приймання-передачі, прив’язка платежів до конкретних квартир, наявність/відсутність ремонтів, експертна оцінка «ринку» на дату закупівлі.

Коли перепродаж відбувається з націнкою у десятки відсотків за короткий проміжок часу, зазвичай у публічній комунікації з’являються два універсальні пояснення. Перше — «ринок зріс». Друге — «зробили ремонти». На папері це може бути правдою. Але в умовах, коли йдеться про закупівлю соціального житла за бюджетні гроші під час війни, будь-яка «ремонтна» історія має бути прозорою: що саме зроблено, хто підрядник, яка калькуляція, чи підтверджено це технаглядом і документами. Інакше це перетворюється на універсальний спосіб «намалювати» додаткові мільйони.

По-перше, «Київміськбуд» так і не вийшов з кризи. Компанія пережила кілька хвиль кадрових ротацій, запити на докапіталізацію і постійні обіцянки відновити будівництво. Будь-які дані про минулі операції, де активи могли виходити з компанії «в мінус», автоматично стають частиною пояснення: чому об’єкти стоять, а грошей не вистачає.

По-друге, політичний контекст не зник. Раніше журналісти вже публікували розслідування про фінансові потоки «Київміськбуду» на підрядні компанії з орбіти тодішнього керівництва, а також про закордонні активи сім’ї Кушніра і гучні епізоди з виїздами під час війни. Після цього Кличко відсторонював Кушніра, а згодом той залишив посаду. Тобто репутаційний ґрунт для нових підозр уже був підготовлений, і будь-який «квартирний» ланцюг з бюджетом виглядає як логічне продовження старої історії, а не як випадковість.

По-третє, це історія про модель управління містом. Коли у воєнний час 2 млрд грн спрямовуються на викуп квартир через посередників, у суспільства неминуче виникає питання пріоритетів і контролю: хто ухвалював рішення, як формувалась ціна, чому не було прямого контракту з забудовником, де гарантії, що бюджет не оплатив чужу маржу.

Якщо у міста і комунального забудовника є зацікавлення закрити тему, логічний шлях — не політичні заяви, а відкриття максимальної доказової бази для контролю. Передусім — аудит ланцюга: хто був первинним власником прав, яка ціна, які умови оплати, коли і за що заплатило КП, що саме отримало місто (стан квартир), чи співпадають характеристики об’єктів у договорах, у реєстрах і на фактичному огляді. Далі — юридична оцінка потенційного конфлікту інтересів у голосуваннях і рішень посадовців, які курирували програму. І третій блок — претензійна робота у випадку виявлення збитків: або щодо недійсності окремих угод, або щодо стягнення переплат і штрафів, або щодо персональної відповідальності.

Поки цього не зроблено, історія буде повертатися хвилями — кожного разу, коли «Київміськбуд» проситиме чергові мільярди, а кияни питатимуть: де поділися попередні.

Окремо слід підкреслити: у цій історії надто багато гучних прізвищ і припущень, щоб ставити крапку без вироку суду. Але так само надто багато збігів і фінансової логіки, щоб робити вигляд, ніби питання не існує. Відповідь на нього має лежати не в політичній площині, а в документах — і в здатності державних органів доводити розслідування до результату, а не «обривати» його на півдорозі.

Екологічна прокуратура Одеської області висунула підозру колишньому керівнику Південного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства за вимагання неправомірної вигоди в особливо великому розмірі. За даними слідства, посадовець організував корупційну схему, спрямовану на отримання значної суми грошей за сприяння у наданні мисливських угідь для приватних організацій.

Суть інкримінованих дій полягає у тому, що підозрюваний, використовуючи свою службову позицію, підбурював керівника однієї з місцевих мисливських організацій передати йому 25 тисяч доларів США. В обмін на ці кошти колишній чиновник обіцяв вирішити питання щодо надання в користування 13 тисяч гектарів мисливських угідь, розташованих у одному з районів Одеської області. Така діяльність мала на меті забезпечити незаконне розширення сфери впливу і економічної вигоди для групи осіб, а також порушення законодавства, яке регулює користування природними ресурсами та територіями.

Після передачі землі члени організації могли б безперешкодно полювати на цих угіддях. Чиновник пояснював розмір хабаря складністю погодження процесу та заявляв, що частину коштів необхідно передати «знайомим» із керівництва Держлісагентства та ДП «Ліси України».

Правоохоронці перевіряють можливу причетність до схеми й інших посадових осіб. Журналісти зазначають, що ймовірно йдеться про Олега Ткача, який раніше вже потрапляв у поле зору правоохоронців за отримання хабаря.

Розслідування триває під контролем екологічної прокуратури Одещини.