Хто з інвалідів може не проходити перекомісію у 2025 році

Кривий Ріг останнім часом стає центром обговорень, коли йдеться про кримінальний бізнес, нелегальні схеми та політичні впливи. Усі ці елементи так чи інакше пов’язані з двома фігурами, які стали майже синонімами тіньової економіки міста: Дмитром Храменюком та Олександром Квасовим. Їхні бізнес-інтереси та методи ведення справ мають численні паралелі та взаємодії, де кримінальні схеми, рейдерство та політичні зв'язки стають одним цілим.

Дмитро Храменюк — це ім’я, яке в Кривому Розі асоціюється з нелегальними автозаправними станціями. За даними правоохоронців, він контролює цілу мережу з 12 підпільних АЗС, що працюють не лише в межах міста, а й на його околицях. Крім того, Храменюк має значні активи в торгівлі контрафактним тютюном та алкоголем, а також контролює пункти прийому металу, через які обігруються різноманітні схеми обходу податків і митних зборів. Протягом багатьох років його бізнес процвітає, незважаючи на те, що деякі підпільні цехи працюють без будь-якої уваги з боку місцевих правоохоронних органів.

Квасов, у свою чергу, пов’язаний із рейдерськими захопленнями земель. За даними Clarity‑project, йому контролює до 4000 гектарів. Судові рішення часто ігноруються, а конфлікти з пайовиками залишаються невирішеними.

Відомо також про спільний бізнес Храменюка та Квасова — ресторан, а нещодавно у регіон просочилася інформація про силові методи стягнення боргу в $800 тис. Постраждалий бізнесмен стверджував, що його утримували та катували, а справа була “похована” за участю колишніх прокурорів і поліції.

Попри це, обидва активно займаються благодійністю: допомагають громадам, поставляють продукти, воду, транспорт і дрони для фронту. Місцеві активісти зазначають, що волонтерський образ може бути прикриттям для старих схем та трампліном у політику.

Таким чином, Храменюк і Квасов формують образ сучасних “теневих князів” Криворіжжя, які поєднують бізнес, кримінальні зв’язки та політичні амбіції, демонструючи, як тіньова економіка пристосовується та маскується під благодійність і політичну діяльність.

У Львівській області керівник одного з відділів правоохоронного органу опиниться на лаві підсудних через зловживання своїм службовим становищем. Досудове розслідування цієї справи завершили співробітники Державного бюро розслідувань, і обвинувальний акт уже направлений на розгляд суду. За результатами слідства, виявлено, що посадовець зловживав своїми повноваженнями, що призвело до серйозних правопорушень.

Дії обвинуваченого стали об'єктом пильної уваги правоохоронців після того, як було виявлено численні порушення в процесі виконання службових обов'язків. Зокрема, керівник неправомірно використовував свій статус для досягнення особистих інтересів, що порушувало законодавство та підривало довіру до правоохоронної системи в регіоні.

Попри це, керівник відділу регулярно підписував документи, на підставі яких їй нараховували заробітну плату, премії та інші обов’язкові виплати у повному обсязі. За даними слідства, посадовець достеменно знав про відсутність підлеглої, однак свідомо «закривав очі» на порушення.

У ДБР зазначають, що однією з причин такої поведінки стали особисті стосунки співробітниці з керівництвом обласного управління правоохоронного органу. Саме це, за версією слідства, спонукало керівника відділу забезпечувати безпідставні виплати бюджетних коштів.

Унаслідок зловживань державному бюджету завдано збитків на суму понад 680 тисяч гривень. Саме стільки було незаконно виплачено у вигляді зарплати та додаткових винагород.

Посадовця обвинувачують за частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України — зловживання службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки. Санкція статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі строком до шести років.

Процесуальний нагляд у кримінальному провадженні здійснювала Львівська обласна прокуратура.

Британське видання The Telegraph називає відтік молодих чоловіків з України «потенційно фатальною новиною» для оборонної спроможності країни. Згідно з аналізом оглядача Оуена Метьюза, цей процес став серйозним викликом для Збройних сил України, які нині стикаються з гострою нестачею особового складу. В умовах активної війни з Росією це питання набуває критичного значення, адже кожен мобілізований військовий є важливою ланкою у протистоянні.

Проте, незважаючи на необхідність підтримки обороноздатності, питання, чому молоді чоловіки призовного віку масово виїжджають до Європи, стає дедалі актуальнішим не лише для України, але й для міжнародної спільноти. Європейський Союз все частіше піднімає це питання, вимагаючи пояснень, чому на фоні війни деякі українці обирають еміграцію замість служби в армії. Більш того, західні уряди, які активно підтримують Україну фінансово та військово, можуть зазнати нових питань щодо доцільності подальших витрат на підтримку країни, в той час як її власний ресурс не заповнюється необхідною кількістю нових призовників.

Ця кадрова криза посилюється ще одним фактором — відтоком молодих чоловіків за кордон. У серпні уряд уперше від початку вторгнення пом’якшив правило воєнного часу й дозволив чоловікам віком від 18 до 22 років виїжджати за межі України. Офіційно це пояснили спробою не відрізати молоде покоління від світу й не змушувати родини вивозити хлопців ще до їх повноліття; у Києві розраховували, що вільніший режим виїзду збереже з ними контакт і дасть шанс повернутися пізніше — уже з бажанням служити за контрактом, а не втікати від примусової мобілізації.

Реакція на цю норму виявилася миттєвою. За даними польської прикордонної служби, які цитує The Telegraph, майже 100 тисяч українців віком 18–22 років перетнули кордон із Польщею за приблизно два місяці після зміни правил наприкінці серпня 2025 року. Для порівняння: від січня до кінця серпня, тобто до пом’якшення виїзду, до Польщі в’їхали лише близько 45 тисяч чоловіків цієї вікової групи. Після зміни правил цифра фактично подвоїлась і сягнула в середньому близько 1600 молодих чоловіків на день. Схожий тренд фіксують у Німеччині: за даними німецьких джерел, кількість українців 18–22 років, які прибувають щотижня, зросла з лічених десятків до 1400–1800 людей на тиждень у жовтні.

Саме цей масовий рух стає політичним аргументом у ЄС. У Польщі та Німеччині, куди прямують молоді українці, наростає роздратування: місцеві політики все частіше питають, чому європейські платники податків мають фінансувати постачання зброї й соціальну підтримку біженців, якщо значна частина чоловіків призовного віку не воює, а отримує притулок і пільги в країнах Євросоюзу.

На цьому тлі з’являються відкриті політичні пропозиції, які ще рік тому були б немислимими. Міністр оборони Литви Лаурінас Кащюнас запропонував, що одним із рішень «гострої потреби Києва в новобранцях» може стати повернення чоловіків призовного віку назад в Україну. У Німеччині лідер баварського Християнсько-соціального союзу Маркус Зьодер назвав «цілком законною» ідею обговорювати відправку придатних до служби українців додому, щоб вони забезпечували оборону власної країни. Такі заяви перегукуються з минулорічними дискусіями в ЄС про можливість формування «українського легіону» за кордоном і підсилюють тиск на Київ: союзники все менше готові бути просто тилом, якщо в тил і далі виїжджають ті, кого Київ сам називає «мобілізаційним резервом».

The Telegraph додає ще один контур загрози: Росія цілеспрямовано б’є по енергетиці, намагаючись зробити великі українські міста непридатними для нормального життя взимку. Ідея Кремля, за оцінками західних аналітиків, проста — холод і темрява штовхатимуть цивільних до кордонів ЄС, а Європа, що й так втомилася від війни й заплатила високу соціальну ціну за прийом мільйонів біженців, ставатиме дедалі нервовішою. Німецькі служби безпеки вже офіційно попереджали свій уряд про ризик нової великої хвилі українських біженців цієї зими саме через удари по теплу й електриці.

Цей сюжет — про більше, ніж «хтось втік». Йдеться про ресурс, без якого Україна не зможе воювати, і про політичну втому союзників. The Telegraph формулює це жорстко: якщо нинішній темп втрат на фронті поєднується з новою хвилею виїзду молодих чоловіків, то Україна ризикує втратити свій найцінніший ресурс — людей. Без цього ресурсу неможлива не лише перемога, а й саме майбутнє країни.

Офіційний Київ публічно намагається зменшити драматизм. Представник Державної прикордонної служби Андрій Демченко визнавав, що виїзд чоловіків 18–22 років фіксується, але називав його «невеликим у загальному пасажиропотоці». Українська влада також пояснює нові правила виїзду бажанням утримати молодих громадян у правовому полі, не розривати зв’язок держави з поколінням, яке виросло вже у війні, і не допустити повного відчуження цієї вікової групи.

Але навіть якщо позиція уряду звучить як спроба утримати молодь у «контакті з Україною», політичний фон навколо теми змінюється. У ЄС відверто говорять про те, що підтримка Києва буде дедалі важче пояснювати виборцям, якщо паралельно в європейських столицях з’являється дедалі більше українських чоловіків призовного віку. У самій Україні питання теж стає токсичним: військове командування давно говорить про нестачу живої сили, але при цьому мобілізаційний вік не знижено, а будь-які натяки на примусове повернення чоловіків із-за кордону викликають суспільний шок.

У підсумку ситуація виглядає як замкнене коло. Війна триває вже третю зиму й не демонструє ознак швидкого завершення. Союзники висилають зброю, але ставлять політичні умови. Україна намагається одночасно не втратити покоління й утримати фронт, але платить за це черговим витоком людей. І саме це, на думку західних оглядачів, робить нинішній момент найбільш небезпечним за весь час повномасштабної війни: без людей не буде армії, без армії не буде фронту, без фронту не буде країни.