Інститут імені Амосова замовив коригування проєкту лікувально-реабілітаційного корпусу за понад 153 млн гривень

Колишній директор департаменту Національного банку України з реєстраційних питань і ліцензування Олександр Завадецький подав документи на участь у конкурсі на посаду голови Державної судової адміністрації. Журналісти, проаналізувавши його декларацію, з’ясували, якими статками володіє кандидат та якою є майнова ситуація його родини.

У декларації зазначено, що сім’я Завадецького складається з дружини Галини та трьох дітей – Єлизавети, Марії та Павла. Усі вони зареєстровані у селі Нове Боярської громади Київської області. Серед об’єктів, задекларованих родиною, є житлова та нежитлова нерухомість, земельні ділянки, а також транспортні засоби.

Завадецький задекларував три об’єкти нерухомості загальною вартістю понад 4,2 млн грн:

земельну ділянку площею 800 м² у с. Нове (201 тис. грн),

житловий будинок площею 167,3 м² у цьому ж селі (1,3 млн грн),

квартиру в Києві площею 55,4 м² (2,76 млн грн).

Серед коштовностей – два люксові годинники: Vacheron Constantin з білого золота та Rolex зі сталі та жовтого золота. Обидва були придбані ще до запровадження електронного декларування.

У автопарку юриста – Infiniti QX80 2015 року випуску, вартістю 2,5 млн грн на момент придбання.

Також Завадецький володіє корпоративними правами:

100% у ТОВ “Бюро проєктів ’Сфера’”,

100% в Адвокатському бюро “Офіс Олександра Завадецького”,

пакетом акцій ВАТ “Корюківська фабрика технічних паперів”.

Його сім’я у 2024 році задекларувала 828 тис. грн доходу, отриманого виключно у вигляді дивідендів від адвокатського бюро.

З грошових активів вказано 487 тис. грн готівкою та 16,5 тис. доларів на банківських рахунках.

Таким чином, кандидат на посаду голови ДСА демонструє чималі активи та стабільний дохід від приватної юридичної практики.

18 травня в Україні вступив у дію новий закон про мобілізацію, який приносить ряд змін у вимогах до власників автомобілів, зареєстрованих у Транспортно-комунікаційних центрах (ТЦК). Згідно з Наказом №3633-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку", автотранспорт, належний підприємцям і громадянам, але призначений для військово-транспортних цілей, тепер перебуватиме під посиленим наглядом.

Міністерство внутрішніх справ надасть дані про такі автомобілі всім ТЦК, а керівництво підприємств зобов'язане дотримуватися часткового наряду з передачі транспортних засобів. Новий закон також встановлює обмеження для автомобілів та інших транспортних засобів, які зареєстровані в ТЦК і призначені для поповнення Збройних Сил України та інших військових формувань.

Статтею 6 цього закону передбачено заборону на:

Крім того, встановлено, що військово-транспортний обов'язок під час загальної мобілізації або в особливий період розповсюджується на різні державні та місцеві органи влади, підприємства, установи, організації та громадян, які володіють транспортними засобами. Деталі щодо обсягу автомобілів за типами та марками, які потрібно залучити в рамках мобілізації, будуть визначені місцевими органами влади на підставі інформації від ТЦК, які отримають відомості від Міністерства внутрішніх справ.

Однією з ключових інновацій Закону про мобілізаційну підготовку та мобілізацію є введення часткового наряду. Цей документ, виданий головою місцевої ОВА, має на меті встановити завдання для керівників підприємств, установ та організацій різних форм власності, а також суб'єктів господарювання щодо передачі конкретних транспортних засобів та спеціальної техніки Збройним Силам України та іншим військовим формуванням, а також у визначенні місць та термінів передачі.

Засоби виконання військово-транспортного обов'язку, а також норми залучення, вилучення та примусового відчуження транспортних засобів та техніки на період мобілізації та воєнного стану визначаються Кабінетом Міністрів, з урахуванням відсотку за галузями національної економіки.

Згідно з новим законодавством, щодо компенсації за втрати, зазначені у зв'язку з мобілізацією транспортних засобів, передбачено встановлення порядку відшкодування державою вартості майна та компенсації за завдану шкоду. Однак процес самої мобілізації транспорту проводиться безоплатно, з обов'язковою умовою повернення автомобіля чи іншого транспортного засобу власнику протягом 30 календарних днів після оголошення демобілізації.

Щодо права залучення транспортних засобів, дані про водний транспорт та сільськогосподарську техніку також передаються до Транспортно-комунікаційних центрів (ТЦК) Міністерством інфраструктури, Держпродспоживслужбою та іншими відповідними органами.

Процедура залучення транспорту та його повернення відбувається на основі актів прийняття-передачі. У цих документах фіксуються відомості про власників, технічний стан, залишкова (балансова) вартість та інші необхідні деталі, які дозволяють однозначно ідентифікувати транспортні засоби. Це забезпечує прозорість та відповідність усіх процедур в рамках мобілізації та демобілізації, а також захищає права власників.

У висновках можна зазначити наступне:

• Новий закон про мобілізацію транспорту в Україні встановлює порядок компенсації за втрати, заподіяні внаслідок мобілізації, та передбачає безоплатну участь власників транспортних засобів у цьому процесі з подальшим поверненням транспорту протягом певного терміну.

• Щодо залучення транспорту, дані про нього передаються до відповідних органів, які контролюють цей процес, зокрема до Транспортно-комунікаційних центрів (ТЦК), що дозволяє забезпечити системність та ефективність управління транспортними ресурсами під час мобілізації.

• Процедура залучення та повернення транспорту ґрунтується на актах прийняття-передачі, що забезпечує прозорість та відповідність усіх дій у цьому процесі, а також захищає інтереси власників транспортних засобів.

Загалом, новий закон спрямований на забезпечення ефективного використання транспортних ресурсів в умовах мобілізації, з урахуванням інтересів як держави, так і громадян, які є власниками цих ресурсів.

Станом на початок грудня Росія фактично перевиконала мобілізаційний план на 2025 рік. За інформацією начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України Кирила Буданова, до лав російської армії було залучено близько 403 тисяч осіб, що майже досягає запланованих показників для всього 2025 року. Така ситуація свідчить про суттєве прискорення мобілізаційних процесів, що може мати серйозні наслідки як для внутрішньої стабільності Росії, так і для ходу бойових дій в Україні.

Основним джерелом поповнення російських збройних сил залишаються контрактники, однак цей процес супроводжується чималою кількістю проблем. Зокрема, проблеми з мотивацією, високий рівень невдоволення серед новобранців та звинувачення у використанні примусового набору через "ліворуч" укладені контракти. За даними української розвідки, багато росіян, не бажаючи йти на фронт, вдаються до різноманітних способів ухилення від служби або до хабарів для отримання більш вигідних умов.

Російська влада змушена регулярно підвищувати одноразові виплати за підписання контракту. Їхній розмір варіюється залежно від регіону, але йдеться про значні суми, які використовуються як ключовий стимул для залучення нових військовослужбовців. Таким чином Кремль намагається компенсувати втрати та підтримувати чисельність армії без оголошення відкритої загальної мобілізації.

Водночас у ГУР зазначають, що у 2026 році Росія планує набрати до війська ще близько 409 тисяч осіб, що свідчить про довгострокові плани ведення війни та розрахунок на постійне оновлення особового складу.

Паралельно з контрактним набором Москва готує механізми прихованої мобілізації резервістів. Йдеться про залучення військовозобов’язаних під виглядом обов’язкових зборів та служби у резерві. Відповідні рішення дозволяють призивати невизначену кількість резервістів без формального оголошення нової хвилі мобілізації.

Аналітики вважають, що російська влада намагається уникнути різкого соціального напруження, пов’язаного з масовим призовом, тому робить ставку на поступове, але постійне втягування резерву та фінансову мотивацію населення. Такий підхід дозволяє Кремлю продовжувати війну, не вдаючись до політично ризикованих рішень.

Ключові елементи ефективної системи реагування на стихійні лиха:

За словами Бабака, державне замовлення зберігається, оскільки є певні спеціальності, де держава виступає монополістом як роботодавець. Це, зокрема, стосується вчителів, частини медиків і працівників атомної енергетики, які працюють на державу. Вони повинні готуватися за бюджетні кошти, адже держава потребує саме таких фахівців.

Паралельно з держзамовленням почав діяти пілотний проєкт із грантами, які покривають частину витрат на навчання за контрактом. Вступники можуть отримати гранти на суму від 15 до 25 тисяч гривень залежно від спеціальності. Це має мотивувати абітурієнтів обирати більш важливі для економіки країни напрямки, зокрема природничі та технічні спеціальності.

Бабак зазначає, що через ризик втрати важливих спеціалістів для держави, зокрема в таких сферах, як атомна енергетика та високоточні технології, повна заміна системи державного замовлення грантами наразі не є доцільною. Водночас гранти можуть стати стимулом для майбутніх фахівців, щоб обирати спеціальності, яких бракує на ринку праці.

Законопроєкт №10399, який запроваджує перехідний період, ухвалили у першому читанні. Під час цього перехідного етапу залишатиметься система держзамовлення, водночас паралельно вводитимуться гранти. Важливою частиною експерименту є аналіз того, як зміни впливають на вибір спеціальностей серед абітурієнтів. Якщо гранти будуть ефективними, то на майбутнє уряд розгляне можливість подальшого розвитку цієї системи.

На даний момент триває обробка даних щодо результатів пілотного проєкту. Важливим аспектом є мотивація студентів вибирати спеціальності, які мають високий попит в економіці та забезпечують стабільну кар’єру. Проте повне ухвалення змін до законодавства, яке передбачає впровадження грантової системи, може затягнутися до початку вступної кампанії 2025 року.

Таким чином, хоча система державного замовлення в освіті збережеться, гранти на навчання можуть стати важливим інструментом для реформування освітнього процесу в Україні, стимулюючи правильний вибір майбутніх фахівців.

Кутя належить до найдавніших обрядових страв української культури й до сьогодні зберігає глибоке символічне наповнення. Це не звичайна каша, а ритуальна їжа, що уособлює зв’язок поколінь, пам’ять про предків, родинну згуртованість і надію на добробут. Упродовж зимового календарного циклу кутю готують кілька разів, і кожного разу вона набуває нового змісту, відображаючи духовний стан громади та характер свята.

Першою у цьому циклі є багата кутя, яку традиційно варять на Святвечір напередодні Різдва. За новим церковним календарем у 2025 році цей день припадає на 24 грудня. Саме з вечері зі Святвечора починається різдвяний період, наповнений особливою тишею, очікуванням і молитвою. Багата кутя готується з пшениці або ячменю з додаванням маку, меду, горіхів та сухофруктів. Кожен інгредієнт має власну символіку: зерно означає життя і безперервність роду, мак — захист і пам’ять, мед — солодкість життя та Божу благодать.

Друга кутя — щедра — готується у Щедрий вечір, який передує Новому року. У 2025 році це 31 грудня, день святкування Маланки. На відміну від різдвяної, щедра кутя може бути скоромною: до неї дозволяється додавати вершкове масло, молоко або вершки. Вона символізує щедрість, відкритість і надію на багатий та успішний рік, що настає.

Третя — голодна кутя — вариться напередодні Водохреща. За новим календарем Хрещення Господнє відзначають 6 січня, а Водохресний Святвечір припадає на 5 січня 2026 року. Ця кутя є пісною й максимально простою за складом. Вона уособлює стриманість, духовну зосередженість і підготовку до великого церковного свята.

Кожен із трьох різновидів куті має власне символічне навантаження. Багата кутя пов’язана з народженням, достатком і родинною єдністю. Щедра — з очікуванням нового циклу життя, матеріального добробуту та радості. Голодна — з очищенням, постом і внутрішньою дисципліною. Разом вони формують цілісний зимовий обрядовий цикл.

У народній традиції кутя супроводжувалася численними прикметами та звичаями. Вважалося, що правильне приготування страви впливає на врожай, здоров’я родини та мир у домі. Господарі могли підкидати ложку куті до стелі, спостерігаючи за зернами як за знаком майбутнього достатку, залишати страву на столі на ніч для померлих родичів або починати трапезу спільною молитвою.

Окремі заборони стосувалися поспіху, сварок чи легковажного ставлення до обряду. Особливо суворо дотримувалися правил під час приготування голодної куті, де не допускалося жодних скоромних інгредієнтів. Усе це відображало уявлення про кутю як сакральну страву, що поєднує земне й духовне.

Таким чином, кутя залишається не лише елементом святкового столу, а й важливою частиною культурної пам’яті українців. Через неї зберігається зв’язок поколінь, традиція спільної молитви й уявлення про гармонію в родині та суспільстві, актуальні й у сучасному календарному контексті.