Кабмін хоче “модернізувати” українську медицину

Командування Сухопутних військ Збройних сил України оприлюднило офіційні дані щодо військової служби українського співака Віталія Козловського. Відповідно до наказу начальника Генерального штабу від 23 травня 2024 року, артист був зарахований до резерву як солдат 3-го запасного взводу 90-ї запасної роти військової частини А4718.

До свого підрозділу він прибув із Національного президентського оркестру та вже 17 червня приступив до виконання службових обов’язків. Завданням Козловського було проходження навчальних зборів, які готують військовослужбовців до можливої мобілізації у разі загострення бойових дій. Це стандартна процедура для резервістів, що передбачає відпрацювання навичок, необхідних для виконання завдань у складі бойових підрозділів.

За інформацією Сухопутних військ, Козловський також проводив концерти у військових підрозділах для підтримки морально-психологічного стану особового складу. Водночас підрозділ уточнив, що він не брав участі у бойових чи оборонних діях. 28 червня 2024 року співак був звільнений зі служби наказом командира через сімейні обставини — догляд за дружиною або чоловіком з інвалідністю I чи II групи. Згідно з документом, Козловський здав посаду та припинив військову службу.

Раніше в інтерв’ю журналістці Марічці Падалко Козловський заявив, що займається патронатною службою з побратимами. Проте в Сухопутних військах спростували цю інформацію, зазначивши, що артист не був направлений на таку службу офіційно. У відповідь команда Козловського повідомила, що він дійсно залучений до патронатної діяльності, однак — не як військовослужбовець, а як представник благодійного фонду «Патронатна служба “Промінь допомоги”» 22 ОМБр.

Серед об'єктів, які планується приватизувати, зазначені такі знакові споруди як торгово-розважальний центр Ocean Plaza, історичний Житній ринок, а також готелі "Україна" та "Козацький". Кожен з цих об'єктів має свою унікальну історію та значення для міської інфраструктури.

Торги призначені на 18 липня 2024 року.

Для розуміння ситуації навколо «Готелю «Козацький» простий пошук у відкритих джерелах показує, що існує давній спір між приватними інвесторами та Державним підприємством «Готель «Козацький». Спір стосується договору спільної інвестиційної діяльності, за яким ДП «Готель «Козацький» передало будівлю готелю до спільної діяльності, а інвестори, включаючи іноземних, інвестували грошові кошти.

Перші судові рішення щодо цього договору датуються квітнем 2007 року. З 2011 року конфлікт досяг апогею: інвестори звернулися до Стокгольмського арбітражу, який визнав договір дійсним та підтвердив частку інвесторів у спільному майні. Водночас, державне підприємство визнало договір недійсним, створюючи таким чином взаємовиключні рішення: інвестори мають рішення Стокгольмського арбітражу, а державне підприємство — національного суду.

Вадим Вайспапір, керівник та співвласник одного з інвесторів розповів, що його компанія ТОВ «Карлтон Трейдінг Україна» разом з іноземним інвестором Carlton Trading LTD уклали договір спільної діяльності з ДП «Готель «Козацький» у 2000 році.

Спочатку все було добре: інвестори вклали гроші в ремонт готелю, закупівлю матеріалів та обладнання, маркетинг та навчання персоналу. Готель почав приносити прибуток, який учасники розподіляли та реінвестували. Було заплановано повну реконструкцію готелю, на яку виділили мільйони доларів.

Однак у 2010 році, з приходом до влади команди Віктора Януковича, державне підприємство «Готель «Козацький» односторонньо відмовилось виконувати умови договору, перевело готель на свій баланс та почало привласнювати весь прибуток. Інвестори звернулися до Міжнародної аудиторської компанії BDO, яка підтвердила внески всіх учасників. Частка інвесторів у готелі складає 39,28%.

Після цього інвестори звернулися до Стокгольмського арбітражу, який визнав договір дійсним і обов’язковим для виконання. Проте, незважаючи на це, ДП «Готель «Козацький» оскаржило рішення в національному суді, який визнав договір недійсним. Інвестори звернулися до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), де справа розглядається вже понад 10 років.

Інвестори стверджують, що приватизація державної частки готелю повинна відбуватися цивілізовано, а не в умовах судових конфліктів. Вони готові викупити державну частку, але Фонд державного майна відмовив. Інвестори попереджають, що результати торгів можуть бути визнані недійсними в судовому порядку, що ускладнить ситуацію для потенційного покупця.

Отже, ситуація з приватизацією «Готелю «Козацький» не є прозорою. Хоча ціна на готель може здаватися привабливою, перспективи судових баталій з інвесторами, які пройшли довгий шлях судових тяжб, є очевидними.

Наполеглива вимога Росії отримати повний контроль над Донецькою областю стала одним із ключових елементів її позиції у війні проти України. Кремль послідовно наполягає на включенні всієї території регіону до сфери свого впливу, використовуючи це як інструмент політичного тиску та спробу закріпити результати воєнної агресії.

Аналітики зазначають, що Донеччина має для Росії не лише символічне, а й стратегічне значення. Регіон є важливим промисловим центром, а також відіграє роль у сухопутному сполученні між тимчасово окупованими територіями. Саме тому вимога повного контролю над областю регулярно з’являється у заявах російських посадовців та пропагандистських наративах.

Експерти наголошують: у разі передачі цих районів Україна втратить не лише стратегічну глибину оборони, а й природний бар’єр, який роками створювався ціною значних втрат. Особливе занепокоєння викликає сценарій, за якого мирна угода буде зірвана після поступок. У такому разі Росія отримає вигідні стартові позиції для нового наступу проти значно ослабленої української оборони.

Політичний аспект вимоги Кремля не менш важливий. Донеччина має для російської влади виняткове символічне значення. Саме з цього регіону у 2014 році Москва почала реалізацію проєкту так званої «Російської весни», який згодом переріс у багаторічний збройний конфлікт. Слов’янськ у російській пропаганді подається як «колиска повстання», а нездатність захопити місто протягом більш ніж десятиліття залишається болючою темою для прокремлівських сил.

Аналітики звертають увагу, що нині російські переговорники демонструють готовність знизити апетити щодо інших регіонів, на які раніше претендувала Москва. Водночас вимога щодо повного контролю над Донецькою областю залишається незмінною. У разі, якщо Україна збереже значну частину регіону, російське керівництво може зіткнутися з різкою критикою з боку радикально налаштованої частини власної аудиторії.

Окрему роль відіграє й прагматичний чинник. Окупований Донецьк уже кілька років переживає гостру водну кризу. Основне джерело водопостачання регіону знаходиться на території, яка залишається під контролем України. Контроль над північчю Донеччини дозволив би Росії вирішити цю проблему без складних інфраструктурних проєктів.

Водночас українська влада неодноразово заявляла, що готова шукати дипломатичні компроміси для завершення війни, але не ціною територіальної цілісності. Будь-які рішення щодо передачі земель вважаються політично й суспільно вибухонебезпечними. За оцінками експертів, поступка Донеччиною може стати фактором внутрішньої дестабілізації, адже йдеться про територію, за яку українські військові воювали і гинули понад десять років.

Таким чином, питання Донецької області залишається не лише ключовим елементом переговорів, а й потенційною стратегічною пасткою. Саме тому вимоги Москви щодо цього регіону розглядаються багатьма експертами як спроба досягти військових цілей дипломатичним шляхом — там, де вони не були реалізовані на полі бою.