Кабмін відповів на петицію за підвищення зарплат учителям: грошей вистачає тільки на армію

Чи бажаєте ви, щоб я щось додав або змінив у цьому тексті? Можливо, ви хочете, щоб я більше уваги приділив якомусь конкретному аспекту цієї проблеми або розглянув додаткові інноваційні рішення?

ЄС та Україна попросили Азербайджан сприяти обговоренню з росією газової транзитної угоди, термін дії якої спливає наприкінці цього року.

Джерело в SOCAR сказало, що SOCAR виступала посередником у переговорах між українськими та російськими енергетичними компаніями протягом майже року на прохання України та ЄС.

Співрозмовник сказав, що топ-менеджери зустрічалися з високопоставленими представниками українських енергетичних компаній 2 травня у Стамбулі та 29 серпня у Відні, додавши: “Зрештою, українська та російська сторони не змогли домовитися про умови”.

SOCAR, російський енергетичний гігант “Газпром” та українська державна компанія “Нафтогаз” не відразу відповіли на запити щодо надання офіційних коментарів.

Україна, яка бореться із вторгненням росії з лютого 2022 року, заявила, що не продовжуватиме контракт, за яким до Європи щорічно надходить близько 15 мільярдів кубометрів російського газу.

Президент Володимир Зеленський заявив у четвер, що Київ може розглянути можливість продовження транзиту газу, але лише за умови, що москва не отримає оплату до закінчення війни.

Кінбурнський півострів продовжує стати мішенню для агресивних атак на мирне цивільне населення та перешкодження нормальному функціонуванню Миколаївських портів. Про це повідомила керівниця пресцентру Сил оборони півдня Наталя Гуменюк. За її словами, ворог продовжує здійснювати обстріли протилежного берега Дніпровсько-Бузького лиману, приділяючи особливу увагу акваторії. Ця стратегія має на меті тероризувати місцеве населення з метою припинити нормальне функціонування портів у Миколаєві. Крім того, за словами Гуменюк, ворожі сили періодично використовують безпілотники, такі як FPV або "Ланцет", для обстрілу мирного населення. Раніше пресслужба Операції з Об'єднаних Конфліктів на півдні заявляла, що російським військам складно утримувати свої позиції на Кінбурнській косі через складну географію та рельєф півострова. Згідно з інформацією, наданою Миколаївською ОВА, протягом минулої доби російська армія двічі обстрілювала акваторію Очаківської громади. Інциденти сталися о 17:31 та 18:15 і, на щастя, минули без постраждалих.

У результаті останніх подій на Кінбурнській косі видно, що ситуація залишається напруженою, і цивільне населення продовжує бути під загрозою з боку ворожих обстрілів та атак. Агресивна діяльність з боку ворога має на меті не лише протистояння військовим силам, але й намагається пригнобити і дестабілізувати мирне життя населення в районі. Важливо продовжувати міжнародний тиск на агресора та забезпечувати захист мирного населення від подальших загроз.

Починаючи з кінця минулого року, українська армія, після невдачі в наступі, змінила свій підхід на стратегічну оборону, яка включає побудову масштабних оборонних ліній. Проте у Києві зіткнулися зі значними труднощами у втіленні цього плану. "Ми бачили лише окопи по коліно і все", – так військовослужбовець Микола описує стан інженерно-фортифікаційних споруд на другій лінії оборони, куди нещодавно був переміщений його підрозділ на Сході. Ця проблема є поширеним явищем, особливо відчутним стало це у лютому, коли українські війська були змушені відступати з Авдіївки під тиском російських військ. Бійці стверджують, що за містом не було готових оборонних рубежів, що дозволило противнику швидко просунутися на захід на майже 10 км. Самі бійці, військові експерти, аналітики і політики говорять про недостатність, непідготовленість та навіть погану якість українських оборонних ліній. Парламентська опозиція вимагає звіту від прем’єр-міністра щодо "проваленої програми будівництва фортифікацій" і проведення розслідування цього. Прем’єр-міністр Денис Шмигаль заявляє про виділення рекордних 20 мільярдів гривень з початку року на створення оборонних рубежів та інтенсифікацію цих робіт. Після оприлюднення інформації про плачевний стан українських фортифікацій, цей процес значно прискорився. Щоденно військові підрозділи та обласні адміністрації почали оприлюднювати фотозвіти про копання окопів та будівництво бункерів, а координувати цей процес став "непублічний куратор" від влади. Спочатку слід розібратися, що саме означають терміни "оборонні споруди". Це військові фортифікаційні споруди, які будуються біля лінії зіткнення та на певній відстані від неї. Зазвичай лінія оборони складається з трьох основних частин. Перша – "передпілля", яке може включати мінні поля, загородження з колючого дроту, протитанкові рови та бетонні перешкоди – так звані "зуби дракона". Друга – головна лінія оборони, яка включає бункери, земляні оборонні пункти, траншеї, земляні укриття, бункери та позиції для кулеметів. Третя – резервна лінія, а також місця для розташування артилерійських гармат. Прикладом такої системи є "лінія Суровікіна", яку російські силовики побудували на окупованій території Запорізької та Донецької областей за півроку – з жовтня 2022 по весну 2023 року. Україна почала будувати свої оборонні лінії ще з 2015 року вздовж лінії розмежування на Сході. Однак вони не були настільки міцними та ефективними, і розташовані не в тих районах, де зараз ведуться бойові дії.

Віктор Кевлюк, колишній командир штабу оперативно-тактичного угруповання "Луганськ" та зараз експерт Центру оборонних стратегій, розглядаючи ситуацію на Луганщині, розповів про те, як інженерно-фортифікаційні споруди були зведені вздовж річки Сіверський Донець. "Передня лінія оборони пролягала вздовж річки, друга лінія оборони була побудована паралельно Сіверському Донцю і перпендикулярно до сучасної лінії фронту. Тому питання: яка користь від цієї лінії сьогодні, якщо напрямок ведення бойових дій зі сходу на захід, а не з півдня на північ?" — пояснив Кевлюк. За його словами, по всьому державному кордоні з Російською Федерацією на Луганщині не було жодних оборонних рубежів. На деяких ділянках були лише взводні опорні пункти, а на інших — лише концентрація резервів у тилу. Це призвело до того, що російським військам вдалося швидко окупувати більшу частину Луганщини та просунутись вглиб області під час початкової фази вторгнення у 2022 році.

У багатьох інших ділянках фронту, особливо на півдні Донецької області, українські війська були змушені відступити з першої лінії оборони на другу під тиском противника, але третю лінію оборони не підготували. За даними джерела з командування інженерних військ, оборонні рубежі, які були зведені з 2015 року, виявилися неефективними на початку повномасштабної війни, оскільки російська армія фактично їх обійшла і просунулась вглиб території на багатьох ділянках фронту. Останніми "старими" лініями оборони залишились Мар'їнка і Авдіївка, які впали на початку цього року під час тиску російських військ.

Тепер Україна прискорено намагається збудувати нову лінію оборони, особливо на найбільш критичних ділянках, таких як біля Запоріжжя, на заході Донеччини, а також біля Куп'янська та вздовж східного кордону з Росією. Проте залишається відкритим питання: чому почати зводити нову потужну оборонну лінію не було розпочато в перші два роки великої війни? Співрозмовники з ВВС Україна зазначають різні версії причин. Це може бути пов'язано з хаосом у перші місяці конфлікту, обмеженими фінансовими ресурсами держави та акцентом на наступальні, а не оборонні стратегії українського уряду.

Основну частину робіт зі зведення оборонних рубежів поблизу фронту виконують інженерні війська, що входять до Сил підтримки Збройних Сил України. В початку березня президент Володимир Зеленський змінив командира Сил підтримки. Новим керівником став начальник інженерних військ Олександр Яковець.

На думку полковника запасу Віктора Кевлюка, Україна стикається з дефіцитом інженерних підрозділів, що є наслідком їх значного зменшення на початку 2000-х років. Зараз, як пояснює експерт, командувач оперативного командування на фронті має у своєму розпорядженні лише один полк оперативного забезпечення з трьох батальйонів, який може здійснювати роботи з фортифікаційного облаштування, оскільки він має необхідне обладнання та техніку. Однак, за словами Кевлюка, цього виявляється недостатньо. "Для здійснення оборонної операції в оперативному командуванні потрібно приблизно 5-8 інженерних батальйонів, а маємо лише 1. Питання: чому немає інших? Невідомо", — зауважує Кевлюк.

Ще однією проблемою є те, що процес облаштування фортифікацій відбувався "знизу – догори", тобто кожний конкретний підрозділ відповідав лише за створення лінії оборони на своїй ділянці. Для того, щоб створити щось більш надійне, ніж звичайні окопи, потрібно було постійно звертатися до вищого командування за виділенням деревини, бетону чи техніки. Це призвело до того, що зведені фортифікації на кожній окремій ділянці значно відрізнялися одна від одної і не створювали щільного та суцільного оборонного рубежу. Така ситуація надавала російським військам можливість продавлювати українську оборону на "слабких" ділянках і заходити у фланг інших підрозділів.

Оголосивши про перехід до "стратегічної оборони", в грудні 2023 року українська влада визначила, що замовниками при закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення для будівництва фортифікаційних споруд є відразу кілька відомств. Серед них Міністерство оборони, державна спеціальна служба транспорту, місцеві адміністрації і державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури. Однак, часто фактично координувати цей процес виявляється надто складно, і місцеві адміністрації у деяких випадках не надають необхідної допомоги військовим, що вимушені в умовах відсутності спецтехніки і матеріалів нашвидкуруч зводити фортифікаційні споруди біля лінії бойових дій.

Член парламентського комітету з питань національної безпеки і оборони Сергій Рахманін (фракція "Голос") вказує на проблему з вилученням будівельної техніки для робіт з облаштування оборонних рубежів Збройних Сил України (ЗСУ). За словами Рахманіна, хоча ЗСУ мають законне право вилучати необхідну техніку, це відбувається не завжди через місцеві військові адміністрації. З його точки зору, ця проблема виникає через низьку "виконавчу дисципліну" в Україні, де немає когось, хто міг би дійсно навести порядок.

Неочікуваним рішенням стало призначення колишнього заступника голови Офісу Президента України Кирила Тимошенка на посаду радника міністра оборони Рустема Умєрова з питань облаштування фортифікацій. Це стало причиною занепокоєння і сумнівів, оскільки Тимошенко відомий своєю суперечливою репутацією. Він не бажав розкривати деталі своєї причетності до фортифікаційної тематики, залишаючи питання про його роль у процесі облаштування оборонних укріплень без відповіді.

Тим не менш, Міністерство оборони заявило, що Тимошенко відповідає за роботу з облаштування фортифікацій, а також за комунікаційну політику. Однак, кон

Висновки з вищезгаданої статті можуть бути наступними:

• Наявність дефіциту інженерних підрозділів у Збройних Силах України створює проблеми у роботі з облаштування оборонних рубежів.

• Недостатня виконавча дисципліна та низький рівень координації в українській системі управління ведуть до затримок у вирішенні питань щодо отримання необхідних матеріалів і техніки для фортифікаційних робіт.

• Призначення Кирила Тимошенка на посаду радника міністра оборони може стати першим кроком у поліпшенні комунікаційної політики в Збройних Силах, але його причетність до робіт з фортифікації залишається неясною.

• Важливість вирішення цих питань для зміцнення обороноздатності України та створення надійних оборонних укріплень на фронті.

Степан Хмара: життя, боротьба та спадок борця за свободу

Українська політична сцена втратила видатну особистість – Степана Хмару, який відомий своєю багатолітньою боротьбою за ідеали і свободу. У віці 87 років він пішов із життя, залишивши позаду слід своєї невтомної діяльності.

Степан Хмара був відомим дисидентом і антикомуністом, який ніколи не втомлювався у своїй опозиційній діяльності. Його політичний шлях пролягав через радянську диктатуру та незалежну Україну, де він продовжував боротьбу за ідеали свободи та демократії.

Він завжди підтримував оптимістичний погляд на життя, не зупиняючись на своїх зусиллях у боротьбі за краще майбутнє України. Хоча він ніколи не бачив реалізації своїх мрій про кращу країну, йому було важливо залишатися активним і допомагати у будівництві демократичного суспільства.

У своїй діяльності він був редактором та видавцем самиздату, а також активним учасником українського дисидентського руху. Його статті та твори розкривали проблеми репресій та порушень прав людини в радянському суспільстві.

Степан Хмара неодноразово потрапляв під прес, був засуджений та перебував у в'язниці через свою політичну діяльність. Проте, навіть під час ув'язнення він не втрачав віру у перемогу ідеалів свободи та гідності.

Його життєва історія стала символом непохитної вольової відваги та принциповості. Степан Хмара залишиться в пам'яті не лише як політичний діяч, а й як символ боротьби за свободу і справедливість.

Символ боротьби та гідності: життєвий шлях Степана Хмари

У 1990-му році він увійшов у парламент та став активним учасником національної революції разом із іншими націонал-патріотами. Його ім'я звучало разом з авторами Декларації про державний суверенітет України та інших законів, спрямованих на конфіскацію майна Компартії та департизацію державних установ.

Степан Хмара завжди підтримував студентські протести та страйки, борючись за права інтелектуальної молоді та відставку уряду. Його активна участь у голодуваннях та протестних акціях була свідченням непохитної віри у перемогу ідеалів свободи та гідності.

Навіть у віці Хмара залишався вірним своїм переконанням і продовжував активну політичну діяльність, не зупиняючись на досягнутому. Він був яскравим прикладом стійкості та відданості ідеалам, за які він боровся.

Степан Хмара був нагороджений найвищими державними нагородами за свою активну участь у національних рухах та революціях. Його внесок у формування сучасної України важко переоцінити, і його ім'я завжди буде пов'язане з боротьбою за свободу та гідність.

Портрет відданого патріота: політична діяльність Степана Хмари

Степан Хмара, який пройшов складний політичний шлях, відзначався рішучістю та послідовністю у захисті національних інтересів. Він активно боровся проти відмови України від ядерного статусу та виступав проти домінування Росії. Степан Хмара вніс важливий внесок у створення Конституції України та боротьбу за суверенітет країни.

Його гостра критика влади, навіть на тлі подій у Криму та на Донбасі, свідчила про його незламну відданість принципам. Він відверто виступав проти російської агресії та закликав до рішучих заходів, включаючи виведення російських військ з українського території.

Степан Хмара не боявся виражати свої погляди навіть у найважчі часи для країни. Його активна участь у протестах та глибоке переконання у необхідності боротьби за справедливість робили його важливою фігурою на політичній арені України.

Степан Хмара залишиться в історії як відданий патріот і гідний захисник національних інтересів, який відстоював свої переконання навіть у найскладніші моменти для країни.

У висновку можна сказати, що Степан Хмара був видатною постаттю української політики, яка відзначалася великим внеском у боротьбу за національні інтереси та захист суверенітету країни. Він виступав проти будь-яких спроб посягання на незалежність України і активно працював над зміцненням державних засад. Степан Хмара залишиться в пам'яті як символ відданості своїм переконанням та великий патріот, який віддавав усі сили заради майбутнього своєї країни.