Середа, 3 Червня, 2026

Кабмін закуповує нове обладнання та розширює доступ до лікування розсіяного склерозу

Важливі новини

Зміни на вершині: оцінка дій Сирського через призму західних ЗМІ

Згідно зі статтею Washington Post, генерал Олександр Сирський стає новим головнокомандувачем Збройних сил України в період складних випробувань – тривалої війни, нестачі боєприпасів і людей, а також ускладнення процесу залучення допомоги від Заходу. Призначення Сирського вважається несподіванкою, адже він замінює дуже популярного Валерія Залужного. Сирський відомий своєю ефективністю, зокрема за успішну оборону Києва в початкові дні російської агресії та контрнаступ на Харківщині. Однак його керівництво також пов'язане з довготривалими і кровопролитними битвами, зокрема під Бахмутом. Усунення Залужного відбулося на фоні зростаючих викликів на полі бою та ускладнення процесу залучення допомоги. Спираючись на статті WSJ, зазначається, що цей крок несе значні ризики для президента Зеленського, оскільки Залужний мав велику підтримку серед українців і міг би бути серйозним конкурентом для Зеленського у політичних амбіціях.

У світлі згаданих публікацій Reuters і New York Times відзначається роль генерала Олександра Сирського у веденні оборони Києва, звільненні Харківщини та важливих битвах, зокрема під Бахмутом. Зазначається, що його військовий досвід, отриманий ще в радянські часи, формує його стратегію на полі бою, а також викликає деякі суперечки та негативне ставлення серед окремих військових керівників. Незважаючи на це, деякі успіхи, які були досягнуті під його командуванням, підтверджують його ефективність, наприклад, вдала оборона Києва та контрнаступ на Харківщині. Однак, його рішення та тактика у боях під Бахмутом призвели до значних втрат серед військових, що викликало негативне ставлення до нього, навіть наділивши прізвиськом "м'ясник". Politico підкреслює, що цей епітет став символом його непопулярності серед військового персоналу, який називає його також "генералом 200".

У підсумку, статті від Reuters, New York Times та Politico зосередилися на ролі генерала Олександра Сирського в українській військовій діяльності. Його досвід та стратегічні рішення викликали певне суперечливе ставлення відносно його ефективності серед військових керівників. Незважаючи на успіхи, такі як оборона Києва та звільнення Харківщини, його тактика у боях під Бахмутом спричинила значні втрати серед військових та призвела до негативного ставлення до нього у військових колах. Прізвиська "м'ясник" і "генерал 200" стали символами цієї непопулярності. Тим не менш, його керівництво підтверджується деякими важливими успіхами на полі бою, що свідчить про його відданість та спроможність у складних умовах воєнного конфлікту.

Україна перевищила Росію за числом дронових атак у березні

В березні 2026 року в Україні було зафіксовано більше...

Нардеп Веніславський розповів коли в Україні проведуть вибори

Заяви народного депутата Федора Веніславського про можливість проведення виборів в Україні після завершення воєнного стану викликали багато запитань. В ефірі Radio NV депутат розповів, що проведення виборів у нинішніх умовах є малоймовірним і може статися лише після усунення загроз національній безпеці. За словами Федора Веніславського, воєнний стан в Україні може бути скасований лише після того, […]

The post Нардеп Веніславський розповів коли в Україні проведуть вибори first appeared on НЕНЬКА ІНФО.

Чи зламає Кремль хід війни збільшенням військ до 690 тисяч

Експерт наголошує, що саме по собі збільшення чисельності військ не гарантує успіху. Без належного планування, логістичної підтримки та адаптації тактики до сучасних умов ведення бойових дій, такий крок може виявитися неефективним або навіть контрпродуктивним.

Спробуємо зрозуміти, як воно може вплинути на загальний (стратегічний) хід війни.

На перший погляд, відповідь лежить на поверхні.

Адже збільшення чисельності російського стратегічного угрупування, яке діє на теренах України, нічого доброго нам не принесе, за замовчуванням. Особливо в контексті перспектив продовження противником активних (у сенсі наступальних) дій (операцій) на визначених операційних напрямках.

Але насправді РЕАЛЬНА, а не УДАВАНА ситуація із цим угрупуванням противника залежить не тільки від його чисельності, а від цілої низки чинників. Головним з яких є методологія його використання.

У попередніх двох частинах я висловив власну точку зору стосовно двох основних моментів, пов’язаних із цим ГІПОТЕТИЧНИМ нарощуванням чисельності угрупування противника:

Або як альтернативну причину цього нарощування чисельності російського стратегічного угрупування в Україні варто розглянути прагнення російського командування вже весною (літом) наступного року “парірувать” чергову спробу України змінити свою стратегію ведення війни з оборонної на наступальну.

Й отже, довести її військово-політичному керівництву (ну й, звісно, її держав-партнерів) усієї “безперспективності” спроб “щось змінити” у поточній військово-політичній (стратегічній) ситуації у війні. Тобто неможливості “щось повернути” чи “щось відбити”. Й це, на думку Кремля, очевидно, об’єктивно повинно спонукати Україну та її союзників “погодитись” на всі “завоювання” Кремля.

Як на мене, перший варіант “основного призначення” озвученого генералом Сирським запланованого нарощування чисельності російських військ в Україні виглядає більш ймовірним, ніж другий.

Просто тому, що “ідеологія” теорії та практики радянсько-російської “школи” військового мистецтва вимигає пошуку та застосування найбільш активних та ефективних способів й методів “решительного разгрома войск противника”.

Перехід від позиційного “тягни–толкай” в тактичній зоні із більш-менш сталою лінією фронту, з надію на те, що противник (ЗСУ та загалом Україна) якось та колись “посипляться”, до серії “глибоких проривів та охватів”, у цьому сенсі є найбільш відповідною стратегією.

Хоча б тому, що Кремль на сьогодні просто “сам для себе” не може гарантувати із стовідсотковою впевненістю того, що Україні у якийсь момент можуть припинити допомогати “враждебные буржуины” (які, до речі, сукупно переважають усі ресурсні, економічні та технологічні спроможності Кремля вести затяжну війну, навіть на додаток із “частичным участием” Китаю).

Водночас, намагаючись визначити характер впливу цього нарощування чисельності російських військ, розгорнутих в Україні, на загальну (військово-політичнустратегічну) ситуацію у війні, варто мати на увазі не тільки сутто військову (воєнну) сферу, а цілу низку інших, так чи інакше пов’язаних із спроможністю Кремля її взагалі вести, або “моделировать” свою стратегію в ній. Наприклад, фінансову, воєнно-ЕКОНОМІЧНУ складову чи соціально-політичну, технологічну й т.д.

Щодо, власне, воєнної сфери.

Такого роду нарощування чисельності стратегічного угрупування російських військ в Україні, яке озвучив генерал Сирський, очевидно, сприятиме набуттю його командуванням цілого переліку можливостей та спроможностей.

Я їх зараз не буду перераховувати всі, але назву два, як на мене, ключових, у світлі вищеописаного призначення цього нарощування й загального перебігу війни, а саме:

Однак вся ця “красота” має сенс виключно тоді, коли російське командування дійсно збирається міняти основні форми й методи застосування своїх військ у війні з Україною — з поступового “прогризання” української оборони у стилі “від посадки до посадки” на “стремительные и сокрущающие удары в глубину обороны противника”, ну або тоді, коли виникне реальна потреба знову “зацементувати” власну оборону додатковими резервами на якомусь операційному напрямку, де, на його думку, “ЗСУ знову спробують наступати”.

В усіх інших випадках це нарощування буде позбавлене сенсу. Бо збільшенням “живої” (до визначеного моменту) сили, яка залучається лише для того, аби мати можливість й надалі штурмувати “домік лісника” чи “пів посадки під Часіком” приведе виключно до того, що й ці “гіпотетичні” 150–160 тисяч “зточаться” так само, як і їхні попередники.

Немає ніякої різниці для “зміни загальної ситуації у війні” скільки конкретно російських військовослужбовців загинуло, наприклад, в боях за Вовчанськ — три, п’ять, десять тисяч, грає роль лише співвідношення між цими втратами та “якістю” (рівнем, обсягом) досягнутого результату.

Якщо ви вклали (або у землю, або на койку в шпиталі) у лобових атаках для того, щоб захопити третину прикордонного містечка, приблизно десь повнокровну дивізію, то, якщо ви не зміните сам підхід до такого роду своїх дій, а лише збільшите чисельність штурмових груп та рот, то, очевидно, бажаного успіху ви досягнете (якщо взагалі досягнете) принаймні не з меншими втратами.

Збільшення чисельності особового складу російського стратегічного угрупування військ, розгорнутого в Україні, безумовно, на загальному перебігу війни для нас з вами відіб’ється “різко негативно”. Адже сприятиме суттєвому розширенню можливостей та спроможностей російського командування відповідного рівня планувати, організовувати та ПРОВОДИТИ ті чи інші свої дії (особливо наступального характеру).

Однак вплив цього нарощування на загальну ситуацію у війні зовсім не обмежується виключно військовою сферою. Для неї має значення ціла низка “пов’язаних” із цим ІНШИХ чинників. Починаючи з фінансового (адже цю ДОДАТКОВУ ораву треба одягати, кормити, поїти, нарешті — озброювати та оснащувати чимось, це — кошти, знову кошти й ще раз кошти), закінчуючи соціально-політичним.

Станом на середину лютого нинішнього року, за даними видання “Лівий Берег”, РФ УЖЕ витратила на війну з Україною не менше 1,3 ТРИЛЬЙОНА американських долЯрів (з них, принаймні, 211 мільярдів — лише на розгортання та утримання на окупованих територіях свого стратегічного угрупування військ, коли воно явно не дотягувало до 500 тисяч “голів”, зараз воно більше, й на дворі далеко не ЛЮТИЙ). Додавання до цього кодла ще 150–160 тисяч “тушок” означає — додавання витрат, причому суттєве.

Водночас в самій РФ інфляція продовжує зростати, промислове виробництво, не дивлячись на просто “ахіренне вкачування бабла” з російського бюджету у військове виробництво, продовжує “замєдляца” (темпи зростання, яке “давав” тамтешній ВПК, спочатку стабілізувались й зараз потроху почали зменшуватись, вони ще ростуть, але все менше й менше). Із самим дефіцитом “болотяного” бюджета щось також таке недобре коїться, та й загалом податки на “болотах” кардинально зростають.

А ще є соціально-політичний чинник (цих ДОДАТКОВИХ “вітязей” на боротьбу з “натівсько-бІндероФскою гідрою” ще десь й колись тре наловити, тобто мобілізувати, а це навряд чи викличе у російському суспільстві особливо позитивні почуття та емоції).

Ну й т.д.

Ну й на завершення — коротка оцінка всього цього нарощування у стилі “незважаючи ні на що…”.

Ми маємо справу із “останньою” спробою Кремля змінити “парадігму війни” в стратегічному сенсі. Тобто досягнути СПРАВЖНЬОЇ цілі війни — ліквідувати Україну як державу.

Обраний метод — розтягнуте у часі удушення.

Спочатку військовим шляхом примусити погодитись на закінчення війни на своїх умовах (для цього, власне, й потрібне це нарощування), після чого в Україні (або, краще сказати, в тому, що від неї залишиться), очевидно, розпочнуться, за думкою Кремля, “необратимые социально-политические процессы дезинтеграционного характера” щодо її системи державного управління й всього державного устрою (що цілком ймовірно). Наприкінці Кремлю залишиться лише “добити”.

Тому нам варто готуватися до дуже динамічно-напруженних найближчих 5–6-и місяців. Кремль, по суті, їде ва-банк. Його найближче й наразі ГОЛОВНЕ завдання — примусити Україну погодитись на ЇХНІ підсумки війни.

«Велика двадцятка» зменшує підтримку України на тлі тиску щодо мирних переговорів — Financial Times

Ключові елементи ефективної системи реагування на стихійні лиха:

У ній Україні присвячено лише один параграф проти семи, які були на минулому саміті в Нью-Делі.

Раніше узгоджена критика Росії пом’якшилася і містить лише загальну згадку «людських страждань», спричинених вторгненням. І немає критики обстрілів цивільної інфраструктури та ядерних загроз.

В узгодженій учора заяві згадуються «негативні додаткові наслідки війни» і вітаються «ініціативи, які підтримують всеосяжний, справедливий і міцний мир».

Хоча «Велика двадцятка» вже другий рік поспіль відмовляються відкрито засудити вторгнення РФ, торік у заяві було набагато більше конкретики.

Джерело повідомило, що деякі європейські країни намагалися зробити формулювання жорсткішими, «але ніхто не хотів заходити надто далеко, інакше почалася б бійка і не було б ніякої заяви».

У підсумку центральні теми декларації – оподаткування надбагатих людей, скорочення бідності, припинення вогню в секторі Газа, реформа Радбезу ООН і зміна клімату.

Уряд України прийняв важливі зміни у сфері охорони здоров’я, що покращують доступ громадян до сучасних медичних технологій та лікування. Кабінет Міністрів включив магнітно-резонансні томографи (МРТ) до переліку медичних виробів, які закуповуються за державний кошт. Ця новина була озвучена постійним представником уряду у Верховній Раді Тарасом Мельничуком, повідомляє УНН.

Зміни торкнулися переліку лікарських засобів та медичних виробів, які закуповуються за бюджетні кошти для виконання державних програм та централізованих заходів з охорони здоров’я. До цього переліку було додано важливу позицію — системи магнітно-резонансної томографії, які тепер стануть доступними для закупівлі для закладів охорони здоров’я.

Мельничук зазначив, що ці зміни стосуються не тільки закупівлі обладнання для клінік, але й розширення забезпечення медичних установ, зокрема для кластерних та надкластерних закладів, а також для лабораторій, що працюють у сфері радіофармацевтичних засобів.

Крім того, уряд оновив перелік медикаментів для лікування розсіяного склерозу, доповнивши його новими позиціями, що значно покращить доступність ліків для пацієнтів, які потребують цього важливого лікування.

Ці ініціативи є важливими кроками в напрямку покращення медичних послуг в Україні та забезпечення лікарень необхідним сучасним обладнанням для точного діагностування та ефективного лікування.

The post Кабмін закуповує нове обладнання та розширює доступ до лікування розсіяного склерозу first appeared on НЕНЬКА ІНФО.

Останні новини