Кабмін закуповує нове обладнання та розширює доступ до лікування розсіяного склерозу

Новину, яку ми отримали, підкріплено цифрами та фактами: у цьому році планується мобілізувати в Збройних Силах України рекордну кількість осіб — аж 500 тисяч українців. І за такими масштабами стоять дві основні причини. По-перше, військові потребують поповнення через серйозний дефіцит в особовому складі, оцінюваний від 250 до 400 тисяч осіб. По-друге, непередбачувані втрати на фронті, які досягають вражаючих 80-150 тисяч осіб до кінця року, враховуючи поранених, дезертирів та відмовників.

Ця ситуація виникає через посилення агресії з боку російських сил, які нещадно обстрілюють українські позиції, надаючи особливу увагу зрушенню на тилові ресурси та знижуючи ефективність українського протиповітряного оборонного устаткування. Не дивно, що військові змушені боротися з постійним стресом та недостатньою кількістю військовослужбовців.

Важливо відзначити, що в офіційних заявках мобілізації намагаються зменшити кількість осіб, щоб не викликати паніки серед військовозобов’язаних. Проте, захисники країни, незважаючи на різні фактори та потреби, продовжують безперервно виконувати свої обов'язки, часто працюючи у складних умовах та без належної можливості відновити сили.

Командувач об’єднаних сил ЗСУ, генерал Юрій Содоля, підкреслив драматичну нерівність у військовому потенціалі між українською та російською арміями. За його словами, російська армія майже у сім-десять разів перевищує українську за кількістю військових на фронті. Це створює критичну ситуацію, де на одну ділянку фронту, замість однієї бригади, доводиться ставити дві-три, змушуючи військових працювати без перерви та без належного відновлення.

Наступна мобілізація до Збройних Сил України на обсягу 500 тисяч осіб свідчить про серйозні проблеми української армії щодо дефіциту живої сили та великих втрат на фронті.Агресивні дії російських сил, зокрема часті обстріли та атаки, призводять до значного зниження ефективності оборони та збільшення стресу на українських військових.Офіційні заяви про мобілізацію можуть не відображати реальний обсяг потреби української армії в додаткових військовослужбовцях.Незважаючи на труднощі та обмеження, захисники країни продовжують виконувати свої обов'язки, працюючи безперервно та без належного відпочинку.Необхідно вжити додаткових заходів для підтримки та підвищення бойової готовності української армії, включаючи поповнення особового складу, підвищення якості умов служби та забезпечення відпочинку для військових.

Другий рік великої війни: болючі втрати і виклики майбутнього

Після закінчення першого року повномасштабної війни український народ, хоч і переживши шок та біль від тисяч втрат і непопереджених руйнувань, сподівався на перемогу та швидкий прогрес у 2023 році. Проте надії виявилися необґрунтованими. Навіть при зменшенні числа російських нападів та руйнувань, у другій половині року з’явилось розуміння, що війна — це не лише про території, але й про стійкість. В економічному аспекті військовий конфлікт виявився не менш важливим, ніж самі воєнні дії.

Основні цифри другого року великої війни свідчать про зменшення кількості жертв серед мирного населення. Протягом цього періоду загинуло 2821 особа, поранено 6403 українці, що становить чверть від загальної кількості втрат за обидва роки конфлікту. Однак офіційні дані можуть не відображати повну картину через недоступність деяких зон через російську окупацію.

Щодо загиблих серед Збройних Сил України, конкретних цифр не надавалося, але оцінки свідчать про щоденні втрати від 30 до 50 воїнів. І хоча уряд розглядає можливість розсекречування цих даних, рішення щодо цього поки не прийнято.

Умови війни продовжують ставити перед Україною складні завдання і вимагати найкращих зусиль для подолання викликів, які вона зустрічає на своєму шляху.

За словами Давида Арахамії, кількість загиблих українських військових є набагато меншою, ніж 100 тисяч. Президент Зеленський також вказав на значні втрати російських військових. Правозахисна організація Human Rights Watch оцінила кількість загиблих під час боїв серед мирного населення у Маріуполі щонайменше у 8 тисяч, що свідчить про можливу значну кількість загиблих серед цивільного населення з часом. Згідно зі збіркою “Книга пам’яті полеглих за Україну”, загальна кількість загиблих воїнів від початку російського вторгнення перевищує 30 тисяч, що стало основою для створення Стіни пам’яті полеглих у 2014-2021 роках у Михайлівському золотоверхому соборі в Києві. Були спроби оцінити кількість загиблих за посмертними указами президента, які опубліковані до середини жовтня 2023 року. Журналісти підрахували, що цих воїнів згадується 14402. Однак є також закриті укази про нагородження посмертно, зокрема, працівників Служби безпеки України, Головного управління розвідки та інших спеціальних підрозділів. Після призначення Головнокомандувачем на початку лютого 2024 року, Олександр Сирський у інтерв’ю німецькому ZDF заявив, що російські втрати, особливо загиблими, перевищують українські втрати в 7-8 разів за останні дані. Витрати на безпеку та оборону фінансуються виключно за рахунок доходів від податків та інших платежів, що надходять до бюджету з української економіки. У 2023 році видатки на ці цілі становили 2,6 трлн грн або понад 40% від очікуваного ВВП країни. Це на 72% більше, ніж у 2022 році. За підрахунками економістів, видатки лише на армію в Україні перевищують третину ВВП. На порівняння: у країнах НАТО, які мають міцнішу економіку, ця цифра зазвичай становить до 2% у мирний час. Міжнародна фінансова допомога покривала іншу половину видатків бюджету, зокрема, зарплати держслужбовцям та соціальні виплати. Протягом 2023 року допомога надходила ритмічно та в значних обсягах. За даними Міністерства фінансів, Україна отримала 42,5 млрд доларів зовнішнього фінансування, понад чверть цієї суми були грантами, тобто не потрібно буде повертати ці гроші. У 2023 році головним “

Інші великі донори фінансової допомоги Україні включали МВФ (4,475 млрд доларів), Японію (3,626 млрд доларів), Канаду (1,757 млрд доларів), Велику Британію (998 млн доларів) та Світовий банк (660 млн доларів). За даними Ukraine Support Tracker, якщо “зважити” допомогу на розмір економік країн-союзниць України, найбільшу підтримку надали скандинавські та балтійські країни, зокрема, Естонія, Данія, Норвегія, Литва та Латвія. У 2023 році зовнішнє фінансування, отримане Україною, перевищило як обсяги 2022 року, так і очікування уряду України. Однак очевидно, що 2023 рік залишиться рекордним. У бюджеті на 2024 рік спочатку планувалося отримати 41 млрд доларів від міжнародних партнерів, але пізніше Міністерство фінансів скоротило цю суму до 37,3 млрд доларів. Руйнування та збитки, внаслідок російського вторгнення, продовжують наростати. За підрахунками Київської школи економіки (KSE), загальна сума прямих збитків, завданих інфраструктурі України, станом на січень 2024 року зросла до 155 млрд доларів. На початку 2023 року ці втрати оцінювалися у 138 млрд доларів. Найбільшою часткою загальних збитків залишаються втрати житлового фонду – 58,9 млрд доларів. Серед регіонів, які найбільше постраждали від руйнування житла, – Донецька, Київська, Луганська, Харківська, Миколаївська, Чернігівська, Херсонська та Запорізька області. На другому та третьому місцях за сумою збитків залишаються інфраструктура та промисловість, а також втрати підприємств – 36,8 млрд та 13,1 млрд доларів відповідно. У KSE також підрахували, що внаслідок підриву Каховської ГЕС 6 червня 2023 року лише у чотирьох населених пунктах лівобережної Херсонщини постраждало – були повністю або частково затоплені – щонайменше 19 тисяч будинків. За останнім звітом Управління Верховного комісара ООН з питань біженців (УВКБ ООН) станом на середину лютого 2024 року за межами України перебувало 6,479 млн біженців, із яких понад 6 млн знаходилися у Європі. З цієї кількості 5,809 млн українців отримали тимчасовий захист у країнах Європи. Порівняно з першим роком війни, загальна кількість українських біженців у Європі трохи зменшилася, але кількість осіб, які отримали тимчасовий захист, зросла. За даними опитування УВКБ ООН, 80% біженців з України є жінками, при цьому у 69% випадків вони залишились без членів сім’ї в Україні. Середній вік українських біженців становить 44 роки.

Найбільше українських біженців, на початок лютого 2024 року, було зареєстровано в Німеччині – 1,140 млн осіб, з яких понад мільйон отримали тимчасовий захист. У Польщі, яка очолювала за кількістю біженців з України у 2022 році, тепер перебуває 956 тисяч українців. Загалом, протягом війни, тимчасовий захист у Польщі отримали понад 1,6 млн українців. В Росії та Білорусі, за даними ООН, перебуває близько 1,252 млн українських біженців. У межах України понад п’ять мільйонів внутрішньо переміщених осіб (ВПО), із них 3,6 млн покинули свої домівки після початку повномасштабного російського вторгнення. За даними віцепрем’єрки та міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірини Верещук, понад половина ВПО отримують щомісячні виплати. У 2023 році на ці виплати було витрачено понад 73 млрд гривень з бюджету, що удвічі більше, ніж на покриття усіх комунальних субсидій в країні. За даними Мінсоцполітики, 158 тисяч людей втратили право на виплати, оскільки виїхали за кордон.

Згідно з даними Міжнародної організації міграції (МОМ), кількість внутрішніх переселенців в Україні на кінець 2023 року складала 3,689 млн осіб. З цієї загальної кількості майже половина походила з двох областей – Харківської та Донецької. Приблизно половина переселенців також знайшла притулок у двох областях, що фактично знаходяться на передовій – Харківській та Дніпропетровській (кожна трохи менше півмільйона осіб). Крім того, значний потік переселенців спрямовується до Києва та Київської області. За словами МОМ, головна причина, чому ці регіони є “популярними”, полягає у можливості знайти роботу.

У західних регіонах, де навесні 2022 року перебувала понад третина внутрішніх переселенців, до весни 2023 року залишилося лише 16%. Кожен другий переселенець мав досвід переїзду не один раз, що, за словами МОМ, пов’язано з труднощами у знаходженні роботи в новому місці. Чоловіки частіше, ніж жінки, стикалися з проблемою безробіття після переїзду, а кожен десятий з них зазнавав переселення понад тричі.

За оцінками МОМ, близько 4,5 млн осіб повернулися до своїх звичних місць проживання після періоду переміщення – як по Україні, так і за кордоном. При цьому 319 тисяч осіб, які повернулися з-за кордону, стали переселенцями в Україні. Найбільше осіб поверталися з Угорщини, Польщі та Румунії. Зазначено, що лише 37% з тих, хто повернувся з-за кордону, отримують регулярну зарплату, а решта залежать від пенсій та соціальних виплат для ВПО.

У порівнянні з біженцями за кордоном, серед ВПО частка жінок менша – близько 60%, а частка літніх людей вища – майже чверть. Крім того, серед переселенців більшою є частка осіб, які повідомляють, що вичерпали всі свої заощадження під час війни.

Щодо економічного зростання, після майже третього спаду у 2022 році, український ВВП з другого кварталу 2023 року показав позитивну динаміку. Різні оцінки вказують на можливе зростання у 5-5,5% у другому році війни. Остаточні дані щодо динаміки ВВП у 2023 році будуть відомі пізніше.

Спочатку слід відзначити, що низькій базі порівняння приписується головна заслуга у вигляді зростання економіки. Падіння у перший рік конфлікту було настільки глибоким, що навіть незначне зупинення цього падіння виглядає як зростання. Однак, не дивлячись на ознаки відновлення, український ВВП залишається приблизно на чверть меншим, ніж у попередньому, довоєнному 2021 році. З іншого боку, українська економіка, очевидно, відновилася після перших ударів, пов’язаних з початком російського вторгнення. Деякі економічні показники виявилися кращими, ніж прогнозувалося. Однак ефект низької бази порівняння вже вичерпав себе, і подальше відновлення відбуватиметься повільніше. Це підтверджують попередні дані за січень 2024 року, коли згідно з розрахунками Мінекономіки, ВВП України зросли лише на 3,5% порівняно з січнем 2023 року.

До числа показників, які виявилися кращими, ніж очікувалося, відноситься курс гривні. Національна валюта країни, яка переживає повномасштабну війну вже другий рік поспіль, більшу частину часу навіть зміцнювалася. На фоні того, що уряд передбачав у бюджеті на 2023 рік середньорічний курс у 42,2 гривні за долар, реальний середньорічний курс виявився нижчим як від урядових, так і від недержавних прогнозів. Значний період часу Національний банк вирішив відмовитися від жорсткої фіксації офіційного курсу гривні до долара, що було введено з перших днів війни, і перейшов до “керованої гнучкості”, підтримуючи гривню за допомогою валютних інтервенцій з резервів. Однак наприкінці 2023 року гривня почала демонструвати ослаблення і в 2024 році ввійшла з офіційним курсом у 38 гривень за долар.

Також у другий рік війни помітними були позитивні новини стосовно інфляції, ще одного показника, за яким стежить Національний банк. Якщо у 2022 році Україна завершила зі зростанням цін у понад 26%, то у 2023 році інфляційний показник, якого не вдається досягти навіть за мирних часів, становив близько 5%.

В Національному банку зв’язують ці два показники так: зняття інфляційного тиску дозволило валютну стабільність. Щодо інших факторів, тут зазначаються врожайний рік, який сприяв зниженню цін на продукти харчування, а також замороження комунальних тарифів.

Оглядачі, у свою чергу, серед головних причин стабільності курсу та цін вказують на відмову від фінансування дефіциту державного бюджету за рахунок “друкування” грошей. Це стало можливим завдяки масштабній допомозі міжнародних партнерів, завдяки якій валютні резерви НБУ у 2023 році сягнули 40,5 млрд доларів, перевищивши попередній рекорд 2011 року у 38,4 млрд доларів.

До початку війни українська економіка в значній мірі була спрямована на експорт. У 2021 році він склав близько 40% українського ВВП, що оцінювалося на понад 68 мільярдів доларів. Але на другому році конфлікту прибутки від експорту зменшилися до 36 мільярдів доларів. У 2022 році Україна змогла експортувати на 44,2 мільярдів доларів. При цьому, на другому році війни імпорт до України фактично удвічі перевищив експорт. За даними Державної митної служби, у 2023 році Україна імпортувала товарів на 63,5 мільярдів доларів. А дефіцит зовнішньої торгівлі (різниця між імпортом та експортом) навіть порівняно із 2022 роком, за оцінками Національного банку, зріс у понад два рази. Причиною цього стали втрати підприємств на окупованих росіянами територіях, переважно металургійних, а також системні проблеми на усіх експортних маршрутах – від Чорного моря до західних кордонів з європейськими країнами, де мали б працювати “коридори солідарності”.

Російська блокада українських портів у Чорному морі та вихід Росії із морського зернового коридору змусили Україну переорієнтувати свій експорт на Дунайські порти. Також українські виробники почали працювати над власним коридором у Чорному морі, покладаючись на захист ЗСУ. Кінець 2023 року свідчив, що морський експорт зернових практично повернувся до попереднього рівня, як на піку можливостей зернового коридору з участю Росії та посередництва ООН і Туреччини у 2022 році. Також через ці маршрути стала надходити і продукція металургії. Це дозволило підвищити завантаженість металургійних підприємств, які стали виходити на 70% своєї довоєнної потужності.

Проте, західний кордон, передусім з Польщею, починаючи з травня 2023 року, працював із значними обмеженнями, а то й був закритий для українських товарів та перевезень через протести, спочатку фермерів, а потім перевізників, які вважають, що присутність українських товарів та послуг руйнує їхні внутрішні ринки.

Незважаючи на усе це, Польща залишається одним із трьох основних партнерів України як за обсягами експорту, так і імпорту. У цілому Україна найбільше експортувала до таких країн: Проте основний дохід – з великим відривом від усіх інших статей – Україні приніс експорт аграрної продукції – майже на 22 мільярди доларів. Експорт металів приніс в п’ять разів менше — майже 4 мільярди доларів.

За останній час стало помітно, що експорт послуг ІТ з України скоротився вперше за багато років – до 6,7 мільярдів доларів. Це на понад 600 мільйонів доларів менше, ніж у 2022 році.

Порівняно з першим роком війни, українці стали значно менше довіряти владі, а довіра до органів правопорядку та правосуддя ще більше впала. Проте є інституції та особи, яким більшість українців довіряють.

За даними опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), проведеного наприкінці листопада-початку грудня 2023 року, українці найбільше довіряли ЗСУ (96%), і ця довіра не змінилася протягом ще одного року війни. Так само сталою та високою довірою українців користуються волонтери (84%).

Згідно з січневим опитуванням Центру Разумкова, довіру ЗСУ мають 95% українців, а волонтерам – 78%. Серед лідерів довіри також визначаються добровольчі загони, ДСНС, Нацгвардія, прикордонники та СБУ.

Президенту Володимиру Зеленському все ще довіряє більшість українців, але їх стало помітно менше. За даними Центру Разумкова, самому інституту президента довіряють 64%, тоді як персонально у Володимира Зеленського довіра на рівні 69%.

Проте за опитуванням КМІС, на початку лютого 2024 року довіряли Володимиру Зеленському 65% опитаних. А відставка Головнокомандувача Валерія Залужного “коштувала” президенту ще 5% рейтингу довіри. У лютому 2024 року довіряли відставленому генералу 94% українців. Його наступнику на посаді Головнокомандувача Олександру Сирському довіряють 40%.

Перед війною, за даними КМІС, президенту Зеленському довіряли 37% українців, але у перші місяці конфлікту цей показник підстрибнув до 90%. Після цього підтримка почала падати – у грудні 2022 року главі держави довіряли 84%, а наприкінці 2023 року – вже 77%.

Інші органи центральної влади мають значно меншу довіру, і вона знижується. За даними КМІС протягом року кількість тих, хто довіряє уряду та Верховній Раді, зменшилася удвічі. За опитуванням Центру Разумкова, Кабінет міністрів та Верховна Рада вважаються лідерами у недовірі. Загалом, в Україні за даними КМІС спостерігається зменшення кількості людей, які вважають, що справи в країні розвиваються у правильному напрямку.

Суттєві зміни відбулися на зламі 2023 та 2024 року, коли вперше від початку війни зросла кількість тих, хто вважає, що країна рухається хибним шляхом. Якщо після перших місяців конфлікту тих, хто підтримував правильний курс, становило 68%, то до грудня 2023 їхня кількість зменшилася до 54%, а ще через два місяці – до 44%. Подібні результати відображає і Центр Разумкова. За їх опитуванням, якщо до війни в грудні 2021 року у правильному напрямку розвитку України вірили лише 20% населення, то після початку конфлікту до осені 2022 року у правильності курсу переконані стали понад половина українців. Максимальне значення цього показника відзначалось у лютому-березні 2023 року – 61%. Після цього віра почала зменшуватися, і в січні 2024 року впевненість скоротилася до 41%. Найчастіше українці критикують такі сфери: Проте є й позитивні зміни. Українці відзначають поліпшення ситуації щодо ліквідації наслідків масованих обстрілів енергетичної інфраструктури, а також покращення роботи комунальних служб і торгівлі, а також забезпечення харчами. Найбільш очевидні позитивні зміни останнього часу, на думку українців, стосуються обороноздатності та міжнародного іміджу України.

У висновку можна відзначити, що на фоні військового конфлікту в Україні відбуваються значні зміни у громадському відношенні до влади та інституцій країни. Довіра до уряду та парламенту знизилася, водночас зростає кількість людей, які вважають, що країна рухається у неправильному напрямку. Заходи з поліпшення ситуації щодо ліквідації наслідків обстрілів, покращення роботи комунальних служб та забезпечення харчами отримують позитивну оцінку від громадян. Найбільш важливими напрямками реформування, на думку українців, є обороноздатність та міжнародний імідж країни. Таким чином, важливо продовжувати працювати над політичними, економічними та соціальними аспектами, щоб зміцнити довіру громадян до владних структур та забезпечити стабільний розвиток України.

Оптимізм українців: чому 85% продовжують вірити у перемогу незважаючи на всі труднощі

Незважаючи на випробування, українці демонструють неймовірну стійкість та віру в перемогу. Професор політології, Олександр Мотиль, в колонці для видання The Hill зазначає, що секрет українського оптимізму залишається загадкою для західних спостерігачів, які схильні до песимізму. Мабуть, хтось пропустив момент, коли українцям сказали, що перемогти Росію неможливо.

Дані опитування, проведеного авторитетним Центром Разумкова наприкінці січня, свідчать: 85% респондентів вірять у перемогу України, лише 8,5% відмовляються від цього переконання. Ці цифри майже однакові у всіх регіонах країни, навіть на сході, де найбільше відчуваються військові дії.

Особливо захоплююче те, що українці чітко розуміють, що означає перемога: 38% вважають, що перемогою буде відновлення кордонів станом на січень 2014 року та вигнання російських військ, а 27% мають ще амбітніші мрії — повне знищення російської армії та крах внутрішнього режиму в Росії.

Оптимізм українців порушує. 60% вірять у перемогу до кінця 2025 року, а 65% з них мають навіть максималістські очікування. Цей настрій є типовим не тільки для середньостатистичних громадян, а й для окремих категорій, таких як бізнесмени та жінки.

Відповідно до опитування, проведеного Українською мережею ділових новин, майже 60% бізнесу очікують зростання у 2024 році, а більшість з них розраховують на значний приріст. Багато фірм впевнені, що досягнуть своїх цілей.

Але погляди європейців щодо України дещо інші. Європейська рада з міжнародних відносин виявила, що лише 10% європейців вірять у перемогу України, вдвічі більше вони очікують перемоги Росії. Це різниця в підходах щодо розуміння ситуації, яка вражає.

Європейський песимізм не є таким беззаперечно песимістичним, як може здатися на перший погляд, оскільки від 27 до 47 відсотків європейців вважають, що Україна та Росія зможуть досягти "компромісного врегулювання" (це було б досягненням!), а 19 до 38 відсотків обирають варіант "нічого з цього" або "не знаю". Проте навіть з такими застереженнями зрозуміло, що українці та європейці мають абсолютно протилежні погляди на перемогу України.

Зайво кажути, що багато американських політиків і аналітиків поділяють західний песимізм, до того ж один аналітик нещодавно заявив у виданні The Hill, що "ідея повної перемоги України — це маячня". Виникає очевидне запитання: хто помиляється, українці чи європейці та американські політики, аналітики та прості люди? Важко сперечатися з тим, що українці знають справжню реальність. За два роки війни та геноциду їхні почуття мають бути затуплені, а не підсилені. Навпаки, очевидно, що переважна більшість європейців та американців не мають належного уявлення про те, що відбувається в Україні. Вони дивляться телевізор, час від часу читають статті чи пости в соціальних мережах, а потім, здолавши військовий стрес, повертаються до пива, вина та барбекю. Якщо хтось і помиляється, то це середньостатистичні європейці й американці. На жаль, це стосується деяких політиків і аналітиків також.

Герої американських ЗМІ, такі як Такер Карлсон і Дональд Трамп та їхні послідовники; прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо; відомий угорець Віктор Орбан; лідерка "Національного фронту" Марін Ле Пен у Франції; партія "Альтернатива для Німеччини"; австрійська "Партія свободи" — це лише кілька прикладів — живуть у своєму власному паралельному світі, де Володимир Путін — святий, а Володимир Зеленський — сатана. На щастя, таких людей менше. Можливо, українці настільки втомилися від війни та злякалися зла, яке чекає на них, що колективно зробили стрибок у абсурдну віру в те, що вони переможуть, тому що вони повинні перемогти. Це передбачає, що населення повністю піддається ірраціональним емоціям, які змушують їх бачити те, чого насправді немає. Можливо, це стосується деяких українців, але це точно не стосується 85 відсотків. У будь-якому разі, такого роду ірраціональність не присутня ні в українських ЗМІ, ні в розмовах з реальними українцями.

Українці, судячи з усього, мають глибоке розуміння ситуації, яке перевершує знання на Заході. Вони добре усвідомлюють, що Конгрес США фактично виступає на боці Росії, відмовляючись постачати зброю Україні. Вони розуміють, що європейці та американці ставляться зі скептицизмом до їхньої перемоги. Вони осведомлені про реальність на Заході. Але вони також чудово розуміють, що відбувається в Україні та Росії. Вони знають, що Росія не може перемогти війну, яка коштує їй тисячу жертв щодня. Вони усвідомлюють, що режим Путіна виявляється значно слабкішим, ніж здається на перший погляд. Нарешті, українці також розуміють, що для перемоги їм потрібно лише вижити, відстояти себе від росіян — і вони знають, що це можливо зробити не завдяки якійсь магічній вірі в стійкість і перемогу, а завдяки тому, що альтернативою "виживання" росіян є знищення українців російськими агресорами.

Українці виявляють вражаюче розуміння ситуації на політичній арені, яке перевершує розуміння західних країн. Вони усвідомлюють складність та протиріччя відносин між Україною, Росією та Заходом. Глибоко розуміють вони і труднощі, з якими стикається Україна, і загрози, які приховуються за відмовою Заходу постачати необхідну допомогу. Не тільки розуміють вони, але й відчувають на собі реальність війни, що триває на їхній землі.

Українці не просто покладаються на власні сили, але й мають просторовий погляд на розклад сил та можливості війни. Вони розуміють, що перемога полягає не лише в силі зброї, але й в здатності витримати та вистояти, показавши свою стійкість та волю до життя вільним народом. Українці готові відстоювати свою державність та незалежність, бо вони знають, що їхня перемога — це питання не лише власної долі, але й майбутнього всього світу, де цінності свободи та демократії мають переважати над агресією та насильством.