Камалія розповіла про стосунки з ексчоловіком після розлучення

Чинне законодавство України передбачає можливість звільнення військовослужбовців Збройних сил зі служби у зв’язку з тяжкими сімейними обставинами, що виникли під час воєнного стану. Йдеться про ситуації, коли близький родич військовослужбовця загинув або зник безвісти під час захисту суверенітету, територіальної цілісності та національної безпеки держави.

Це право надається тим, хто проходить військову службу, незалежно від займаної посади чи роду військ, за умови документального підтвердження відповідних обставин. Закон чітко визначає коло осіб, втрата яких може стати підставою для звільнення. До них належать чоловік або дружина, син чи донька, батько або мати, дід чи баба, а також рідні або неповнорідні брати й сестри. У кожному з цих випадків ключовим є факт загибелі або зникнення безвісти саме під час виконання завдань, пов’язаних із обороною країни.

Підставою для такого звільнення є Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу». Зокрема, відповідне право закріплене у підпункті «г» пункту 2 частини 4 статті 26 цього закону.

Важливо, що право на звільнення зберігається навіть у тих випадках, коли смерть військовослужбовця настала не внаслідок безпосереднього ураження противником. Це стосується ситуацій, коли під час виконання бойових або службових завдань відбулося раптове погіршення стану здоров’я — інсульт, інфаркт чи інший критичний стан.

Навіть якщо смерть настала вже у медичному закладі через певний час після таких подій, за наявності належного документального підтвердження ці обставини визнаються пов’язаними з виконанням військового обов’язку. У такому разі близькі родичі загиблого або зниклого безвісти військовослужбовця мають законне право на звільнення зі служби за сімейними обставинами.

Оборонний комітет Верховної Ради України відзначив важливий крок у напрямку демобілізації військовозобов'язаних, підтримавши законопроєкт 11035 під час першого читання. Підтвердження цієї новини надійшло від голови фракції "Слуга народу" та народного депутата Давида Арахамії, який підкреслив важливість цього кроку в контексті реалізації ініціативи Президента щодо негайного звільнення строковиків. Після обговорення законопроєкту, Комітет рекомендував включити його до порядку денного 11-ї сесії Верховної Ради України та врахувати пропозиції щодо встановлення термінів, протягом яких строковиків не можуть призвати.

Згідно з рішенням Комітету, законопроєкт передбачає звільнення військовослужбовців строкової військової служби у запас у випадку закінчення терміну служби під час дії воєнного стану або у випадку продовження військової служби понад встановлені строки. До тих, хто перебуває у запасі, заборонено призивати на військову службу протягом дванадцяти місяців, якщо вони не виражають бажання продовжувати військову службу.

Законопроєкт, так само як і законопроєкт 10313, який також був прийнятий у першому читанні, спрямований на підвищення соціального захисту військовослужбовців та представників поліції. Він передбачає унормування питань, пов'язаних з капеланством, доглядом за дітьми військовослужбовців, відпустками за кордоном та грошовими виплатами у разі загибелі поліцейських.

Однією з ключових норм цього законопроєкту є право військовослужбовців на висловлення власної думки та розповсюдження інформації, за винятком конфіденційної, що відображає важливий крок до покращення роботи силових структур та забезпечення їхньої відкритості перед громадськістю.

У результаті обговорення та підтримки законопроєкту про звільнення строковиків, зроблено важливий крок у напрямку демобілізації військовозобов'язаних в Україні. Рішення Верховної Ради та рекомендації оборонного комітету свідчать про серйозне ставлення до питання соціального захисту військовослужбовців та поліцейських. Врахування пропозицій щодо термінів та унормування питань, пов'язаних з капеланством та доглядом за дітьми, свідчать про комплексний підхід до розв'язання проблем військової служби та соціального захисту силовиків. Крім того, важливою є норма про право військовослужбовців на висловлення власної думки та розповсюдження інформації, що свідчить про прозорість та відкритість в діяльності силових структур перед громадськістю.

Державне підприємство «Укргідроенерго» спрямувало близько 2 мільйонів гривень на укладення договору страхування відповідальності своїх керівників на випадок кримінального переслідування. Йдеться про спеціальний фінансовий механізм, який має забезпечити управлінську команду підтримкою у разі виникнення правових ризиків, пов’язаних із арештами, пред’явленням підозр або участю в судових процесах.

Окрім юридичних витрат, умовами страхування передбачена можливість часткової компенсації застави, якщо суд обере саме такий запобіжний захід. Також у пакеті послуг зазначено оплату психологічної допомоги, що може знадобитися у стресових ситуаціях, пов’язаних із кримінальним переслідуванням або публічним резонансом справ. Окремим пунктом визначені витрати на так зване «відновлення репутації», які можуть включати консультації зі спеціалістами з кризових комунікацій.

По суті, це означає перекладання персональної відповідальності за управлінські рішення на саму компанію, а отже — на державний бюджет. У разі арешту чи оголошення підозри керівнику витрати на його захист оплачуватимуться з коштів підприємства, а не з власної кишені посадовця.

Примітно, що подібна практика вже демонструвалася раніше в іншій стратегічній державній компанії — «Енергоатомі». Там наглядова рада оформила аналогічне страхування буквально напередодні свого розпуску. Тоді це виглядало як спроба в останній момент убезпечити себе від можливих перевірок і розслідувань. У випадку з «Укргідроенерго» простежується не лише схожий підхід, а й той самий страховий партнер.

Формально подібні програми можуть подаватися як різновид страхування відповідальності керівників. Проте за своїм змістом це вже не класичне D&O-страхування, поширене у приватному бізнесі. Йдеться радше про створення резерву саме під кримінальні ризики — арешти, застави, суди та публічні скандали.

Фактично держава через свою компанію заздалегідь визнає можливість того, що у її топменеджменту можуть виникнути серйозні проблеми з правоохоронними органами, і вважає нормальним закладати ці ризики у витрати підприємства. Це виглядає особливо контрастно на тлі постійних заяв про реформу корпоративного управління, підзвітність менеджменту та боротьбу з корупцією.

Замість того щоб мінімізувати кримінальні ризики через прозорі процедури, законність рішень і реальну відповідальність керівників, у державних компаніях дедалі частіше обирають інший шлях — просто застрахувати можливі наслідки. І зробити це не за власний рахунок, а за кошти підприємства, яке фінансується державою.