Катерина Репяхова зробила пластичну операцію: блогерка розповіла про зміни в зовнішності

Звіти аналітиків громадської організації "Чесно" розкривають потенційні можливості для значних економічних заощаджень, які держава могла б здійснити протягом тривалого періоду повномасштабної війни, якби народні обранці виявляли вищий рівень відповідальності у своїй діяльності. За аналізами експертів, оптимізація видатків та ефективне використання ресурсів можуть призвести до значного скорочення витрат, що становитиме істотний ресурс для підтримки економіки та соціальних програм у складний період кризи.

Так із держбюджету пішло майже 65 млн гривень на компенсацію за оренду житла в столиці для народних депутатів, включно з тими, які впродовж воєнних 2022-2024 років декларували сотні тисяч у валюті готівкою, нові автомобілі, ювелірні прикраси, одяг та аксесуари люксових брендів і навіть тих, хто має квартиру в Києві.

За даними в деклараціях, зі 160 нардепів, які отримували компенсації за останні два роки, щонайменше 54 мають накопичення понад 100 тис. доларів.

Найбільший відсоток нардепів, які отримали компенсацію за житло, серед «Слуг народу», які отримали більше відшкодувань, ніж нардепи всіх інших фракцій і груп разом узяті.

Протягом 2022-2023 років на оренду житла для слуг щорічно йшло по 20 млн гривень з бюджету, а за перші чотири місяці 2024 року ця сума вже майже сягнула 5 млн гривень.

І якраз максимально допустиму суму житлових компенсацій обирали саме заможні «слуги», зокрема Богдан Торохтій, Артем Кунаєв, Олег Воронько, Степан Чернявський, Ігор Негулевський, Ігор Фріс, Орест Саламаха, Олександр Горобець та інші.

Наприклад, «слуга» Олександр Кабанов, чия дружина володіє квартирою в Києві площею 164,7 кв. м і який має право на безоплатне в ній проживання, за перші чотири місяці 2024 року взяв 56 тис. гривень із бюджету на оренду житла.

Прикметно, що найменше грошей на житло просили нардепи з груп ПЗЖМ і «Відновлення України» (які раніше разом входили до ОПЗЖ) та від «Батьківщини».

Загалом зелена влада використовує будь-які можливості вкрасти по максимуму, навіть попри війну, а ОП використовує компенсації за житло як варіант конвертів своїм депутатам.

Одеський припортовий завод, один з найбільших і стратегічно важливих об'єктів промислової інфраструктури України, став об'єктом палких обговорень та критичних зауважень на тлі проголошеної великої приватизації. У зв'язку з оголошенням Фондом державного майна про продаж активів цього підприємства через електронний аукціон, виникають серйозні питання щодо прозорості процесу та можливих порушень у підготовці до його проведення. Висловлюються побоювання щодо можливості маніпуляцій із результатами аукціону та того, що у нього може бути «узгоджений» переможець.

До приватизаційного лоту включено понад 99,5% акцій Одеського припортового заводу, а також пакет нерухомості, що складається з 45 одиниць, загальна площа яких перевищує 285 тис. кв. м. Це включає виробничі комплекси, логістичні потужності та інші об'єкти, що відіграють важливу роль у забезпеченні економічної діяльності країни, зокрема у хімічній промисловості та виробництві добрив.

Проте в низці дописів і заяв громадських активістів ідея «великої приватизації» подається як фасадна — і, мовляв, реальний розподіл активу вже відбувся в кулуарах. Зокрема, у повідомленнях фігурує назва компанії «Кернел Холдинг S.A.», яку пов’язують із бізнесменом Андрієм Веревським: нібито компанія вже внесла гарантійний внесок у розмірі 50 млн грн, через що сам аукціон розглядають багатьма як формальність із відомим наперед переможцем. Ці твердження подаються як позиція авторів публікацій і потребують підтвердження від сторін.

У публічних заявах активістів і експертів лунає ще одна критична претензія: відсутність актуальної державної екологічної оцінки стану заводу та прилеглих територій. Зауважують, що згідно з вимогами для приватизації стратегічних об’єктів та об’єктів з потенційним впливом на довкілля, має бути проведена відповідна екологічна експертиза або оцінка — й використання застарілих висновків може ставити під сумнів законність подальших рішень. Якщо ці оцінки відсутні або не відповідають чинним вимогам, це може стати підставою для оскарження результатів аукціону в судовому порядку, наголошують правники, опитані в публікаціях.

Критики приватизації також побоюються, що у разі передачі контрольного пакета «непрозорим» структурам буде створено ризики для національної безпеки та енергетичної незалежності: ОПЗ має важливі логістичні й виробничі функції, які можуть впливати на роботу критичної інфраструктури регіону. У світі подібні ризики зазвичай ретельно оцінюються компетентними органами під час продажу стратегічних активів, але у відкритих повідомленнях громадськості критикують швидкість і непрозорість поточної процедури.

Олімпійська чемпіонка зі спортивної гімнастики Лілія Подкопаєва поділилася емоційною та дуже особистою історією з життя її родини. Вона розповіла про той момент, коли її син Вадим, який був усиновлений, дізнався про своє походження. Це сталося, коли йому було лише три роки, і випадковість відіграла в цьому важливу роль. Все сталося під час поїздки з бабусею, коли вони проїжджали повз дитячий будинок. Вадим, не знаючи всього, запитав: «А ти мене там знайшла?» Це питання було для Лілії шоком, адже вона не була готова до такого серйозного розмови з дитиною. Виявилося, що саме її мама, бабуся Вадима, поділилася цією інформацією з хлопчиком.

Лілія зізналася, що спочатку її охопила паніка, оскільки вона не була підготовлена до такого моменту, але згодом зрозуміла, що ця ситуація пройшла природно. Вона не сердиться на маму, адже бачить в цьому позитивний аспект — етап усвідомлення, який насправді був необхідним і виявився менш болючим, ніж вона очікувала. Спортсменка з вдячністю ставиться до того, що правда про усиновлення була відкрита в такий природний спосіб. Вона впевнена, що цей досвід стане важливим етапом у житті її сина, а також сприятиме розвитку їхніх відносин.

Подкопаєва підкреслила, що для неї не важливо, хто народив дитину. Головне — любов, турбота та тепло, які дитина отримує щодня. Вадим ріс у прийнятті й підтримці, не відчуваючи себе «іншим». Він ніколи не намагався знайти біологічних батьків, які добровільно відмовилися від нього та не з’явилися навіть на суді.

Сьогодні Вадим навчається у Технологічному інституті Джорджії, тому самому кампусі, де збірна України жила під час Олімпіади 1996 року, коли Лілія здобула свій історичний тріумф. Для неї це стало зворушливим «флешбеком», подарунком від сина та символом того, як дивно переплітаються шляхи долі.

Попри біль, який колись пережила дитина, Лілія переконана, що все сталося правильно. Її сім’я — це вибір любові, а не крові. Вона з гордістю говорить про сина і вважає, що їхня історія може надихнути інших батьків, які приймають у родину дітей з дитячих будинків.