Кібератака року: Мін’юст звільняє керівника НАІС після зламу реєстрів

Протягом останніх п'яти років, Україна пережила вражаючий стрибок до лідерства серед країн-імпортерів зброї. За період з 2019 по 2023 рік, згідно з даними Стокгольмського інституту дослідження проблем миру (SIPRI), обсяг імпорту зброї зріс на неймовірних 6633%, порівняно з попереднім п'ятиріччям з 2014 по 2018 рік. Цей ріст призвів до того, що Україна зараз очолює світовий список імпортерів зброї.

Результати аналізу свідчать, що в той самий період експорт зброї з Росії вдвічі скоротився, що призвело до зниження її позицій у світовому рейтингу експортерів. Україна наразі займає перше місце серед країн Європи та четверте у світі за обсягом імпорту зброї.

Цей успіх став можливим завдяки широкому спектру отриманої основної зброї від понад 30 країн з 2022 року. Серед основних постачальників України є США (39% озброєння), Німеччина (14% озброєння) і Польща (13% озброєння).

У той же час, Росія втратила свої позиції на ринку зброї. Російські поставки були випереджені Францією, яка збільшила свій експорт озброєння на 47%. Крім того, експорт російської зброї впав на рекордні 53% за останні два роки, зменшившись до 10% загального обсягу на світовому ринку.

США залишаються найбільшим експортером зброї, забезпечивши 55% світового експорту, що на 20% більше, ніж у попередньому п’ятирічному періоді.

У висновках можна підкреслити, що Україна за останні п'ять років стала визнаним лідером серед імпортерів зброї, демонструючи значний зріст у цьому напрямку згідно з даними Стокгольмського інституту дослідження проблем миру. Цей ріст є наслідком рішучих кроків у розвитку оборонної галузі та стратегічних дипломатичних зусиль України.

Спадщина успіху полягає у широкому спектрі отриманої основної зброї від численних країн, що вказує на довіру міжнародного співтовариства до українських оборонних потреб. Це досягнення відображає високий рівень технологічного потенціалу та здатність України забезпечити власну безпеку в умовах геополітичних викликів.

Подальші перспективи України як лідера в імпорті зброї залежать від здатності країни до підтримки цього темпу розвитку та збереження стратегічних партнерств з ключовими постачальниками зброї. Такий успіх має важливе значення для зміцнення оборонної потужності України та забезпечення національної безпеки в умовах складної геополітичної ситуації.

Дійсно, заморожування війни з Росією стає все більш ймовірним сценарієм, зазначає аналітик Валерій Пекар. Українське суспільство тепер стає перед важливим завданням — проаналізувати й оцінити цей сценарій, визначити його прийнятність та обговорити можливі поступки в такому випадку.

У своїх аналізах щодо можливих сценаріїв на 2024-2025 роки, я чітко підкреслював, що інерційний сценарій, тобто той, яким зараз розвивається ситуація, є найгіршим для України. Це сценарій війни на виснаження зі втратою західної підтримки і внаслідок цього, значною втратою здатності протистояти. Проте, найімовірнішим сценарієм я називав не саме цей. Це відносно нестандартна ситуація, оскільки зазвичай інерційний сценарій є найбільш ймовірним. Але за умови дії потужних сил, що прагнуть змінити хід подій та перейти на кращий сценарій, інерційний сценарій втрачає ймовірність. І саме таку ситуацію ми спостерігаємо зараз. Найбільш ймовірним сценарієм я називав другий — сценарій заморожування війни, який ще нещодавно виглядав малоймовірним. Адже як саме проти замороження війни були спрямовані як українське суспільство, так і сам Путін, який обрав сценарій війни на виснаження.

Пройшло лише три місяці, і вже зараз можна відчути в повітрі наявність другого сценарію. Хоча він і залишається неприйнятним як для українського суспільства, так і для російського керівництва, але водночас він дуже важливий для Америки та Європи. Замороження війни необхідне європейській індустрії для збільшення оборонної потужності. Це також необхідно для європейських лідерів, щоб підготувати свої суспільства до можливих змін. Такий сценарій вигідний Байдену для його іміджу миротворця, тоді як Трамп може використовувати його для критики Байдена та вирівнювання невдач, спричинених неефективною міжпартійною боротьбою. Водночас цей сценарій дуже важливий для всіх українських політиків, які сподіваються на перемогу на майбутніх виборах.

Але обидва головні противники цього сценарію також не впевнені в своїй позиції. Українське суспільство в цілому не готове прийняти категоричну необхідність мобілізації. Політики зволікають з прийняттям важливих рішень, і ми не бачимо значного тиску суспільства для прискорення цього процесу. Також слід зазначити, що люди, які перебувають на передовій, не є безмежно міцними чи стійкими, і навіть голос мільйонів їхніх родичів не почути в рамках загального марафону. Те саме можна сказати і про Путіна, який, незважаючи на продовжену агресивну риторику, видає суперечливі сигнали. Ми не маємо достатньої інформації про реаль

Під цією складною картинкою стоїть Китай. Навіть у своїй стратегії виграшу він має відведене місце для будь-яких варіантів розвитку чи завершення конфлікту, проте нам не відомо, чи не вважає Китай перемогу через перемир'я більш привабливою. Ймовірно, що так, оскільки країна зіткнулася з економічними проблемами, вирішення яких ускладнює військовий конфлікт.

Варто згадати, що сценарій замороження війни передбачає другу фазу агресії через певний період часу після відновлення Росією своїх здатностей та аналізу помилок першої фази. Це може призвести до ще більших руйнівних наслідків. Для того, щоб підготуватися до цього, Україна та Росія повинні активно готуватися до цієї фази — Україна з підтримкою Заходу, а Росія з підтримкою Китаю.

Проте успіх української підготовки залежатиме від результатів майбутніх виборів. Перемога модернізаторів та прискорена модернізація армії та державних інститутів може уникнути другої фази війни, тоді як перемога популістів може призвести до недостатньої підготовки та втрати державності, що відповідає стратегічним цілям Путіна.

Отже, ймовірно, найближчим часом сторони будуть підштовхувати до замороження конфлікту, перемир'я та подібних заходів. Українському суспільству негайно потрібен відкритий та щирий діалог з трьох ключових питань:

• Чи прийнятне заморожування в умовах, коли Україні бракує зброї, мобілізація сповільнюється, є можливість проведення виборів, але існує ризик порушення перемир'я Росією та приходу до влади в США тих, хто налаштований на роззброєння України та Європи. Іншими словами, на користь кого працює час — нашу чи ворогів.

• Якщо відповідь на перше питання позитивна, то які межі необхідно встановити для збереження національних інтересів? Очевидно, що наявність таких меж необхідна, але також необхідно зрозуміти, що в непростих умовах деякі компроміси необхідні.

• Якщо відповідь на перше питання негативна, як уникнути поразки та забезпечити перемогу? Важливо розпочати цей діалог з обговорення того, що насправді означає перемога і поразка, а також з'ясувати, чи є загальне розуміння цих термінів у суспільстві.

У висновках можна зазначити наступне:

• Українське суспільство стоїть перед важливими виборами щодо подальшого розвитку ситуації з Росією. Необхідно активно обговорювати можливі варіанти виходу з конфлікту та їхні наслідки.

• Роль Китаю в контексті конфлікту також варто враховувати, оскільки він може мати великий вплив на подальші події.

• Необхідно провести відкритий та щирий діалог українського суспільства з трьох ключових питань: прийнятність замороження конфлікту, встановлення червоних ліній та підготовка до можливих наступних етапів конфлікту.

• Важливо зрозуміти, що перемога або поразка в конфлікті можуть мати різні форми, і необхідно знати, що саме має на увазі суспільство, говорячи про ці поняття.

Загальний висновок полягає в тому, що діалог та обговорення різних варіантів виходу з конфлікту є необхідними для забезпечення мирного та стабільного майбутнього для України.

У Коломийському районі Івано-Франківської області стався резонансний інцидент, що призвів до загибелі двох членів родини. За попередніми даними, 24-річний місцевий житель незаконно придбав та приніс до будинку бойову гранату Ф1. Боєприпас опинився в оселі без жодних засобів безпеки, що стало критичною передумовою майбутньої трагедії.

У певний момент граната потрапила до рук його молодшого брата. Ніхто з присутніх не усвідомлював ступінь небезпеки, поки боєприпас раптово не здетонував. Вибухова хвиля була настільки потужною, що 13-річний хлопець загинув на місці. Його 64-річний вітчим, який намагався врятувати дитину або відреагувати на небезпеку, отримав численні тяжкі поранення. Медики боролися за його життя кілька днів, проте травми виявилися несумісними з життям.

Поліція затримала 24-річного чоловіка, відповідального за зберігання боєприпасу. Йому загрожує від 3 до 7 років ув’язнення за статтею 263 Кримінального кодексу України (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами).

Правоохоронці наголошують на небезпеці зберігання вибухонебезпечних предметів у домашніх умовах і закликають громадян дотримуватися закону.

Після чергових масованих атак Росії на енергосистему України народний депутат Олексій Кучеренко висловив різку критику на адресу центральної влади та київської міської адміністрації, звинувативши їх у нездатності захистити критичну інфраструктуру. За словами Кучеренка, чиновники, які публічно заявляли про готовність об’єктів енергетики до таких нападів, фактично не вжили достатніх заходів для їхнього захисту. Ситуація, на його думку, не є просто технічною, а набуває політичного виміру, адже йдеться не лише про недоліки у виконанні конкретних проєктів, а й про відсутність належної координації та відповідальності серед органів влади.

Зокрема, депутат зазначив, що відсутність реальних результатів захисту енергетичних об’єктів є прямим наслідком бездіяльності та недооцінки загроз з боку відповідальних осіб. Він підкреслив, що на тлі постійних ракетних атак і відновлення інфраструктури необхідно було вжити оперативних заходів для зміцнення енергетичної безпеки країни. Олексій Кучеренко також звернув увагу на те, що уряд і місцева влада знову допустили формальне виконання обов’язків, замість того щоб працювати над реальним зміцненням системи.

«У мене абсолютно критичне відношення до професіоналізму уряду. Для мене однозначно, що і Найєм, і Кудрицький провалили захист укриттів. Я вважаю, там правоохоронці мають давно працювати», — заявив народний депутат.

Він окремо згадав і міського голову Києва Віталія Кличка. За словами депутата, столична влада не зробила всього можливого для фізичного посилення підстанцій і трансформаторних вузлів.

Кучеренко визнає, що жодне місто не може самостійно збити ракету чи дрон, але наполягає: на локальному рівні можна було мінімізувати наслідки прямих влучань. Йдеться не про систему ППО, а про елементарний технічний захист обладнання.

«Я не розумію, чому Київ не будував для трансформаторних вузлів і вузлів автоматики свій захист. А це мали б бути металеві троси, сітки, відповідні конструкції, які абсолютно можна було б будувати. І вони б значною мірою могли допомогти», — сказав він.

Депутат також нагадав, що Кличко — не лише мер, а й голова Київської міської державної адміністрації, тобто особа, яка несе відповідальність не лише політичну, а й управлінську. На його думку, міська влада «розслабилася і кошти використовує не за пріоритетами воєнного часу», тоді як захист енергетики мав бути абсолютним пріоритетом.

Контекст цієї критики стосується масштабної програми укріплення енергооб’єктів — так званих «саркофагів» для трансформаторних підстанцій, які мали витримувати удари. Кучеренко раніше стверджував, що жоден із 21 об’єкта третього рівня захисту не був завершений, програму фактично заморозили, а проєкти виявилися неефективними і надто дорогими. Він говорить, що гроші «просто закопувалися в землю», тоді як на місцях підстанції в багатьох випадках доводилися захищати підручними засобами — мішками з піском.

За його словами, наслідок ми бачимо зараз: попри офіційні заяви про готовність енергетичної інфраструктури до обстрілів, російські удари знову призводять до масових віялових відключень, і кияни залишаються без світла після кожної великої атаки.

Кучеренко вважає, що правоохоронні органи мають дати відповідь не лише щодо ракетного терору Росії, а й щодо організації захисту всередині країни — хто проєктував укриття для енергооб’єктів, хто їх будував, на що пішли кошти й чому ці укриття не виконали свою функцію.

Він підсумував, що частину проблеми створила держава, яка обіцяла захистити ключові енергооб’єкти, але не завершила критичні інженерні роботи, і частину — Київ, який, за його словами, не забезпечив базову фізичну оборону трансформаторних вузлів і автоматики на рівні міського господарства.