Кондратюк про Козловського: “Він давно не служить”

Володимир Малюга, керівник Управління внутрішньої та власної безпеки Адміністрації Державної прикордонної служби України, відтепер вже протягом значного періоду утримується від публічного оголошення своїх матеріальних активів, і він пояснює це необхідністю забезпечення власної особистої безпеки у зв'язку з особливостями його службового становища.

За період війни в Україні Малюга суттєво покращив своє фінансове становище, приховуючи свої активи серед родичів. Цю інформацію підтверджують дані з реєстрів, які проаналізувала редакція.

Важливо відзначити, що Малюга приєднався до Державної прикордонної служби України лише у 2023 році, попередньо очолюючи департамент внутрішньої безпеки Державної митної служби. Його звільнення з митниці відбулося в ході скандалу, пов’язаного з незаконним експортом зерна, контрабандою сигарет та інших товарів під маскою гуманітарної допомоги, який спричинив відставку керівництва Державної митної служби.

Які статки тоді будучи митником заробив Малюга та яким шляхом збагачувався тепер досліджуватимуть уже профільні правоохоронні органи.

Водночас дещо з «нажитого» за роки «митної служби» вдалося встановити шляхом аналізу даних з Реєстрів, як самого Малюги, так і його найближчих родичів.

Тож, у 2023 році Малюга став власником одразу двох земельних ділянок, загальною площею близько 3 га.

Ще дві ділянки по 2 га він також придбав у розпал війни – наприкінці 2022 року (кадастрові номери 4622710200:09:000:0435 – 1,926 га, 4622710200:09:000:0422 – 2 га). І ще одну, площею у 2 га – у 2020 році: кадастровий номер 4625884500:08:000:0129.

Та більшість активів, автівок та нерухомості, що з’являлися у родині Малюги після його «митної» каденції, оформлені не на нього.

Зокрема, його друга дружина Ольга Малюга у вересні 2022 року – вже теж під час повномаштабної війни – стала власницею Тесли Модел 3 (2020 р.в). Також з кінця 2022 року вона стала бізесвумен, отримавши посаду директора ТОВ «ТЕОЛАРІС», що займається здачею в оренду нерухомого майна.

Син Малюги від першого шлюбу – Михайло у 2023 році став власником одразу 9 земельних ділянок та будинку у Львові площею 253,8 кв. м. І ці активи були записні на нього нібито під виглядом спадщини. Сумнівність легальності походження цього майна обумовлюється ще й тим, що жоден інший член родини (і рідний брат Михайла, зокрема) у цей проміжок часу ніякої спадщини ні від кого не отримували.

Крім того, цей самий син посадовця у 2023 році став ще й власником мотоцикла «Хонда».

Колишня дружина ексмитника Катерина, у 2023 році отримала в подарунок місце для паркування у Львові, а у 2022 році вона стала власницею квартири – теж у Львові – загальною площею 82,9 м. кв.

Окремі активи Малюги, придбані, зокрема, з 2020 по 2022 рр. записані і на тестя, і на сестру дружини, і на інших – ще більш дальніх родичів посадовця. Це переважно нерухомість та земля.

Темпи накопичення статків ексмитника, очевидно, не відповідають розмірам його офіційних доходів. Оскільки заробітна плата співробітників ДМС, згідно з публічними заявами колишнього в.о. голови Служби В’ячеслава Демченка, склалала від 9 до 17 тис. грн.

Зауважимо, нещодавно СБУ затримала підлеглого Малюги (начальника групи внутрішньої безпеки відділу внутрішньої та власної безпеки Непрелюка Ю.А.) на організації незаконного переправлення осіб через державний кордон Україн. І стверджувалося, що «за оперативними матеріалами, власне, Малюга координував роботу «каналів переправи» ухилянтів за кордон у різних прикордонних областях України»

Нагадаємо, раніше через статки записані на родича – рідного брата – підозру від НАБУ отримав колишній заступник голови ОП Андрій Смірнов. За обвинуваченням у незаконному збагаченні наразі йому вже обрана міра запобіжного заходу у вигляді 10-мільйонної застави.

Антишахрайський проєкт «190» оприлюднив нові дані щодо майнового стану прокурора відділу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону Павла Бурлаки. Ці дані викликали суспільний резонанс, оскільки детально висвітлюють наявне майно та зв'язки, які можуть впливати на професійну діяльність Бурлаки.

Павло Бурлака користується службовим житлом, яке було надано йому Міністерством оборони України ще в 2007 році. Квартира площею 82 кв. м, розташована в Хмельницькому, є не лише службовим, але й його місцем реєстрації. Це житло прокурор має право використовувати вже протягом 18 років, що створює певні питання щодо термінів і умов його перебування в ньому, зокрема у контексті службової діяльності та виконання обов’язків.

З 2014 року Павло Бурлака користується квартирою своєї матері Валентини Бурлаки — житло у Львові площею 69,60 кв. м, задеклароване вартістю 550 тис. грн. Також брат прокурора користується квартирою в Умані площею 55,8 кв. м, що також належить їхній матері. Валентина Бурлака працює адвокатом в Умані (номер свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 426 від 20.06.2011), і надає нерухомість синам у безоплатне користування.

Дружина Павла Бурлаки, Тетяна, має у спільній сумісній власності частку квартири (44,50 кв. м) в Хмельницькому; співвласниками цієї нерухомості є її родичі. Тетяна працює в тій самій Спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Західного регіону на посаді головного спеціаліста відділу документального забезпечення.

Щодо транспорту, у декларації зазначено, що сам Павло автомобіля не має. У 2021 році його дружина придбала VOLKSWAGEN TIGUAN 2014 року випуску за 270 тис. грн; Орієнтовна ринкова вартість такої моделі становить близько 600 тис. грн.

За минулий рік у декларації вказано доходи Павла Бурлаки — 1,1 млн грн прокурорської зарплати. Його дружина отримала 24 тис. грн зарплати, 34 тис. грн пенсії та 19 тис. грн соціальних виплат. Готівкові заощадження подружжя, за даними проєкту, становлять: у Павла — $4 тис. і 70 тис. грн, на банківських рахунках — 92 тис. грн; у Тетяни — $1 тис. готівкою та 111 тис. грн на рахунках. Загальна сума заощаджень подружжя оцінюється майже в півмільйона гривень.

Обидва мости включені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Цей статус, хоча і підкреслює їхню історичну та культурну цінність, створює значні перешкоди для проведення необхідних ремонтних та модернізаційних робіт.

Метро та міст Патона у Києві внесені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як пам’ятки архітектури та містобудування, науки й техніки місцевого значення та мають охоронні договори. Міст ім. Є.О. Патона через р. Дніпро було збудовано в 1953 році, міст Метро — у 1965 році, та відтоді на них жодного разу не було проведено капітального ремонту. Одна з причин — неможливість узгодити вид робіт із Міністерством культури та здійснити вилучення споруд на час ремонту з реєстру пам’яток архітектури, адже законом передбачено, що вилучення з Реєстру здійснюється лише у разі, якщо пам’ятку зруйновано або пам’ятка втратила предмет охорони, що визначено у паспорті об’єкта.

Міст Патона був запроєктований за нормами 1948 року. Наказом Комітету охорони та реставрації пам’яток №10 від 16.05.1994 р. міст ім. Є.О. Патона зараховано до нововиявлених пам’яток архітектури. У 1995 році міст отримав визнання Американської асоціації зварювання як видатна зварна конструкція. ​У 2008 році міст ім. Є.О. Патона було внесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як пам’ятку архітектури та містобудування, науки і техніки місцевого значення (наказ Міністерства культури і туризму України від 07.11.2008 №1285/0/16-08 охоронний № 530-Кв).

Для ремонту таких мостів можливий тільки один вид робіт — реставрація, яка передбачає відновлення технічних характеристик конструкцій мосту, не змінюючи їхнього зовнішнього вигляду та параметрів. Але через фізичний і моральний знос, зміну інтенсивності руху та ваги транспортних засобів такі мости потребують нових рішень для будівництва та ремонту.

Саме через це Агентство відновлення розглядає варіант побудови нового мосту поруч із мостом Патона замість його ремонту. Основним недоліком такого варіанту є інтеграція його у транспортну систему міста та побудова з’їздів і заїздів на основні транспортні магістралі. Наприклад, на сьогодні залишаються недобудованими з’їзди з Дарницького мосту, рух яким було відкрито ще 2011 року. Також термінового ремонту потребують магістральні трубопроводи з надання теплопостачання та гарячої води жителям мікрорайонів Русанівки та Березняків, які прокладені в межах конструкцій прогонової будови мосту Патона. Ремонт магістральних трубопроводів можливо здійснити тільки під час проведення повної реконструкції мосту. Тож питання саме щодо реставрації мосту Патона має бути вирішено комплексно та передбачатиме водночас ремонт магістральних трубопроводів.

Міст Метро звели на місці зруйнованого під час Другої світової війни мосту. Обʼєкт входить до комплексу споруд “Станція метрополітену “Дніпро”— міст Метро”, що наказом Міністерства культури і туризму України від 07.11.2008 Nº1285/0/16-08 визнано памʼяткою архітектури та містобудування, науки і техніки місцевого значення, охоронний Nº 529-Кв (власне міст Метро має охоронний Nº529/2-Кв). Обʼєкт розташований у межах памʼятки ландшафту та історії місцевого значення “Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра” (наказ Міністерства культури і туризму від 03.02.2010 Nº 58/0/0/16-10).

Конструкція мосту Метро за радянських часів була експериментальною. Загалом таких мостів було лише кілька в СРСР, а на сьогодні єдиний залишився у Києві, інші — розібрали. Міст не відповідає вимогам чинних норм щодо вантажопідйомності та безпеки руху (недостатній габарит проїзних частин і недостатня висота огородження проїзної частини).

Необхідність зняття статусу пам’ятки архітектури зі стратегічно важливих мостів обумовлюється такими причинами:

Отже, зняття статусу пам’ятки архітектури зі стратегічно важливих мостів є необхідним кроком для гарантування їхньої безпеки, надійності та ефективності в сучасних умовах.

Необхідно вносити законодавчі зміни та розробляти спрощені процедури стосовно подальших дій об’єктів, які вже віднесені до пам’яток, що дадуть змогу проводити реконструкцію та заміну стратегічно важливих мостів. Також на законодавчому рівні слід розглянути заборону визнавати стратегічні об’єкти пам’ятками, що значно впливає на подальші заходи щодо їхньої експлуатації та ремонту.

Станом на кінець січня 2024 року за кордоном через війну перебуває 4,9 млн українців, що створює величезний соціально-економічний виклик як для України, так і для країн, які надають притулок. За даними Центру економічної стратегії, серед них переважно представлені жінки та діти, які змушені були покинути свої домівки через військові дії.

Найбільша частка українських біженців у Європі знаходиться в Німеччині та Польщі, а за їхніми межами також велике число осіб знайшло притулок у США, Великій Британії та Канаді. Однак, необхідно врахувати, що деякі країни поступово скорочують витрати на біженців та посилюють умови для їхнього перебування, що створює додаткові труднощі для переселенців.

Згідно з розрахунками Центру економічної стратегії, кількість українців, які можуть залишитися за межами країни, може сягати від 1,4 млн до 2,3 млн осіб в залежності від подальшого розвитку ситуації. Це вимагає від уряду та міжнародної спільноти комплексних заходів для надання допомоги біженцям, а також стратегій для подальшої інтеграції їх у нові суспільства.

Українські біженці, які змушені покинути свої домівки через військові дії, створюють серйозні виклики для України та країн, які надають їм притулок. Незважаючи на підтримку кількох країн, таких як Німеччина, Польща, США, Велика Британія та Канада, багато інших країн поступово зменшують допомогу та умови для біженців. Це ставить під загрозу добробут та безпеку тих, хто шукає притулок.

Згідно з оцінками, кількість українців, які можуть залишитися за межами країни, значною мірою залежить від подальшого розвитку ситуації. Це вимагає негайних дій з боку уряду та міжнародної спільноти для забезпечення допомоги біженцям та розробки стратегій їхньої подальшої інтеграції у нові суспільства. Важливо забезпечити, щоб кожна країна приймала відповідальність і діяла згідно з принципами гуманітарності та прав людини, щоб забезпечити безпеку та гідне життя для всіх біженців.