Контрасти української ідентичності: від “українофоба” Булгакова до “колаборанта” Довженка

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

УКРАЇНА: МІЖ ЮПІТЕРАМИ ТА БИКАМИ

Епоха правил добігає кінця. Правила завжди тримаються або на балансі сил потужних гравців, або на домінуванні когось одного, хто ці правила встановлює та забезпечує їхнє виконання. Перша модель підтримання світового правопорядку (доволі несправедливого, але реального) канула в Лету із завершенням холодної війни. Друга — завершується на наших очах через піднесення автократій на чолі з Китаєм та втоми США одноосібно нести тягар світового лідерства.

Трагедія України в тому, що вона апелює до правил (міжнародне право, статут ООН тощо), тоді як правила більше не працюють. Доки у світі був один Юпітер і сотні биків, головне правило полягало в тому, що бики мають діяти за правилами і тільки Юпітер має право на винятки з правил (на кшталт несанкціонованих РБ ООН бомбардувань Сербії 1999 року чи вторгнення до Іраку 2003 року). Відоме латинське прислів’я Quod licet Iovi, non licet bovi чудово працювало доти, доки деякі бики не відчули себе Юпітерами, а справжній Юпітер, втомлений від нескінченних війн і внутрішніх негараздів, не зміг (чи не схотів) їх поставити на місце.

І якщо справжній Юпітер порушував правила, коли вони здавалися йому не надто справедливими, то бики, що намислили себе Юпітерами, порушують правила насамперед для того, щоб довести, що вони більше не бики — віднині Юпітеру доведеться з ними домовлятись. Якщо комусь здається, що для Путіна знищення України — самоцінна мета, дозволю не погодитись. Упокорення України для кремлівського упиря — засіб доведення Заходу (і насамперед США), що Росія більше не гратиме за правилами — вона їх встановлюватиме за столом перемовин, як це було у Ялті майже 80 років тому, чи як fait accompl, за правом сильного.

І не факт, що Захід згодом не пристане на російську пропозицію. Принаймні поки що він не готовий ані воювати на боці України, ані забезпечити вирішальний перелом у війні на користь України. Не може чи не хоче, я напевно не знаю. Швидше за все, друге. А якщо не хоче, то чому б одної недоброї для України миті йому не визнати, що з Росією треба домовлятися про новий світоустрій, бо старий вона знищила, а Захід виявився неспроможний покарати її за це. До речі, ідея повернення світу до “концерту великих держав”, що має заступити американську гегемонію, належить не Путіну — її найбільш яскравим апологетом був покійний Генрі Кіссінджер.

Доки новий баланс сил не встановився у світі, апелювання до правил — слабкий аргумент. Якби ці правила працювали, Росія ніколи б не напала на Україну. Курди мали б свою державу або косовари не мали б своєї. Абхазія та Південна Осетія були б у складі Грузії. США ніколи б не вторглись до Іраку (принаймні без резолюції РБ ООН). А член НАТО Туреччина не закуповувала б російські озброєння і не подавала заявку на вступ до БРІКС.

Що ми можемо протиставити цьому світу, що хаотизується у нас на очах? Тільки власну субʼєктність і власну силу. Але для цього нам потрібна зовсім інша модель української державності: ефективна, справедлива, спроможна. 2022-го — всупереч усім прогнозам — українці довели світові, що хочуть жити у власній державі. Тепер залишається домовитись, якою ця держава має бути. Аби корабель “Україна” не потонув у бурхливу добу, доки світ перебуває в зоні турбулентності, держави розбираються, хто з них Юпітер, а хто — бик, а “концерт великих націй” наразі більше скидається на какофонію, аніж на поліфонію.

Ключ до виживання України — не в НАТО і не в ЄС (до вступу до цих об’єднань ми можемо елементарно не дожити), він у радикальному реформуванні української державності. Якщо ми вже продемонстрували незламну волю до життя, то слід зробити наступний крок і визнати, що самої волі замало — потрібний ефективний механізм самоорганізації, виживання та розвитку нації під назвою “держава”.

Без радикального реформування української державності ми маємо всі шанси загинути в цьому світі юпітерів і биків. Чи стати для них вічним пасовиськом…

16 лютого посідає особливе місце в календарі України. У цей день співпадають кілька значущих подій, що мають як державне, так і професійне значення для громадян. Поєднання національних свят та професійних відзначень робить цю дату символом єдності, відповідальності та історичної пам’яті.

Щороку саме 16 лютого українці вшановують тих, хто своєю працею, відданістю та мужністю формує сучасну державу. Це день, коли держава звертає увагу на важливість професійної відповідальності та громадянського обов’язку, а суспільство має можливість оцінити внесок окремих людей і колективів у розвиток країни.

Також 16 лютого в Україні вшановують військових журналістів. Професійне свято було встановлене, щоб віддати належне працівникам медіа, які працюють у зоні бойових дій. Ризикуючи життям, вони документують події на фронті, фіксують воєнні злочини та доносять правду про війну світовій спільноті.

На міжнародному рівні сьогодні відзначають Всесвітній день логістики. Це нагода привітати фахівців, які забезпечують безперервність поставок товарів і роботу бізнесу. Крім того, у світі згадують про День інновацій, День здорового способу життя, День опіки над прийомними дітьми та День мигдалю — тематичні дати, що звертають увагу на розвиток суспільства та відповідальність перед майбутніми поколіннями.

За церковним календарем за новим стилем 16 лютого вшановують святого Памфіла Пресвітера та інших мучеників, які постраждали за християнську віру в період переслідувань. У старому стилі цього дня згадували праведного Симеона Богоприємця та Анну Пророчицю. Віряни звертаються з молитвами про зцілення, подолання тривог і допомогу в складних життєвих обставинах.

Окреме місце в народній традиції займає початок Масляної. У 2026 році саме 16 лютого стартує масляний тиждень, який передує Великому посту. Традиційно в цей період готують страви з молочних продуктів. В українській традиції особливо популярними були вареники з сиром, щедро заправлені сметаною. Масляна поєднувала обрядові звичаї, частування та підготовку до весни.

Із датою пов’язані й народні прикмети. Вважалося, що якщо потепління настає цього дня — воно буде короткочасним, а морози повернуться. Ясне небо обіцяє похолодання, а налипання снігу на гілках дерев — щедрий врожай улітку. Танення бурульок і криги на річках сприймали як провісник ранньої весни.

Також існували певні заборони. За народними віруваннями, цього дня не радили сваритися, вживати алкоголь чи приходити в гості з порожніми руками. Невдалим вважався і день для рукоділля — вірили, що зроблені речі можуть вийти неякісними.

Таким чином, 16 лютого поєднує в собі сучасні державні символи єдності, професійну повагу до журналістів, церковну пам’ять та народні традиції. Ця дата нагадує, що українська культура і сучасна історія переплітаються, формуючи спільний простір цінностей і відповідальності.

Під час 31-го Львівського міжнародного BookForum, який відбувався у Львівському палаці мистецтв, сталася подія, що шокувала не тільки місцевих мешканців, але й шанувальників українського мистецтва в цілому. На виставці «Ілюстрації в олівці» зникла безслідно одна з найцінніших робіт — ілюстрація до поеми Ліни Костенко «Берестечко», створена видатним українським художником Сергієм Якутовичем. Цей інцидент спричинив серйозний резонанс, адже твір було надано родиною митця спеціально для цієї виставки, організованої артцентром Павла Гудімова «Я Галерея» спільно з палацом мистецтв.

Робота Якутовича, що мала величезне значення як для культурної спадщини, так і для самого фестивалю, стала об'єктом не лише культурного злочину, але й привернула увагу громадськості до проблеми безпеки мистецьких виставок. Представники артцентру та палацу мистецтв активно звернулися до відвідувачів та мешканців Львова з проханням сприяти у пошуках і поверненні краденого твору. Вони також опублікували контактний номер для тих, хто може надати будь-яку інформацію про місце перебування картини.

Свідки зазначають, що картина висіла в дерев’яній рамці на стіні в холі другого поверху Львівського палацу мистецтв. За словами мистецтвознавиці Діани Клочко, твір зник пообіді 3 жовтня.

Сергій Якутович — видатний український графік і художник, який працював над понад 160 книжковими виданнями, а також над знаковими фільмами, серед яких «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, «Молитва за гетьмана Мазепу» Юрія Іллєнка та «Тарас Бульба» Володимира Бортка. Його твори, створені у простій техніці олівця, увійшли до історії української графіки.

4 жовтня поліція Львівщини повідомила про відкриття кримінального провадження за фактом ймовірної крадіжки. Правоохоронці провели огляд місця події та розпочали розслідування за ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України — крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах. Винному загрожує до восьми років позбавлення волі.