Коріандр — природний захисник серця та судин

Україна опинилася на порозі однієї з найбільших демографічних криз в історії, що загрожує стабільності та майбутньому розвитку країни. Цей процес розпочався задовго до повномасштабної війни, але саме воєнні дії перетворили ситуацію на справжню катастрофу на національному рівні. Величезний вплив на демографічну ситуацію мають не тільки бойові дії, а й численні соціально-економічні фактори, які змушують громадян шукати кращих умов для життя за кордоном. Як зазначила Лідія Ткаченко, провідна наукова співробітниця Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України, значна частина трудових мігрантів вже повністю інтегрувалася у суспільства інших країн і наразі не бачить умов для повернення.

Згідно з її словами, відновлення рівня населення, яке було до війни, є малоймовірним у найближчій перспективі. Повернення великої кількості українців, які залишили країну в пошуках безпеки та роботи, виглядає все більш віддаленою перспективою. Більшість із них знайшли своє місце в європейських країнах, де змогли адаптуватися до нових умов життя і не відчувають перспектив для повернення, адже їхні родини вже облаштувалися, а інтеграція в нові суспільства дала певні переваги.

«Якщо в країну не намагаються потрапити, — це свідчення не сили, а слабкості економіки», — наголошує демографиня. Навіть після війни, за її словами, мігранти, які приїдуть, використовуватимуть Україну радше як “трамплін” для подальшого переїзду в ЄС.

Проблеми зі смертністю і тривалістю життя — ще одна болюча тема. Якщо у 2020 році середня очікувана тривалість життя в Україні становила 76 років для жінок і 66 — для чоловіків, то у 2024 році цей показник впав до 64 років загалом (57 років для чоловіків, майже 71 — для жінок). Для порівняння: у країнах ЄС чоловіки живуть у середньому 79 років, жінки — 84,5. Найвищий показник у Швеції — понад 82 роки для чоловіків.

«Україна відставала від Європи на 10 років ще до війни. Тепер цей розрив лише збільшився. Ми втратили не тільки людей, а й роки життя», — підкреслює Ткаченко.

За оцінками фахівців, дефіцит робочої сили в Україні сягає від 300 тисяч до кількох мільйонів осіб. Проте це не означає, що роботодавці готові підвищувати зарплати чи створювати комфортні умови. «Коли роботодавці скаржаться, що немає робочих, часто за цим стоїть бажання, щоб люди працювали за копійки. Це нагадує феодалізм — якби могли, паспорти б забрали», — каже експертка.

Водночас в Україні зберігається нерівність в оплаті праці: зарплати у медицині й освіті нижчі, ніж у сільському господарстві чи торгівлі, хоча саме в бюджетних секторах — найвищі вимоги до професійності та навантаження.

Через мізерні пенсії — у середньому 3–5 тисяч гривень — майже 30% пенсіонерів продовжують працювати. Їх беруть на посади, які не потребують високої кваліфікації, і часто платять менше, ніж іншим працівникам, аргументуючи тим, що в них “є інше джерело доходу”.

Ткаченко застерігає: така практика може призвести до ще більшого демпінгу зарплат на ринку праці.

Україна гостро потребує кваліфікованих робітників технічних професій, але більшість молодих людей вважає “нормальною” роботу в офісі чи сфері послуг.«Люди відвикли працювати на заводах — це стало екзотикою. Коли набирали машиністів у київський метрополітен, лише одна жінка закінчила курси. Це показово», — зауважує демографиня.

Велика війна не лише забрала життя сотень тисяч українців, а й виснажила тих, хто залишився. Постійний стрес, емоційна перевтома, невизначеність майбутнього — усе це, за словами Ткаченко, “буде ще довго відображатися западинами у демографічній картині країни”.

Навіть після завершення бойових дій відновлення демографічного потенціалу України може зайняти десятиліття.

Система моніторингу та реагування на погодні явища включає:

Після того, як у 2022 році комбригом став полковник Олег Побережнюк, у бригаді керівні посади стали обіймати наближені до Побережнюка люди. Зокрема, його кум Валерій Пастух став заступником командира, а похресника Владислава Пастуха було призначено командиром одного зі взводів.

Як з’ясувалося пізніше, Владислав вимагав у бійців гроші та фізично знущався над ними. В одному з випадків він прив’язав бійця до дерев’яного хреста.

Пастух молодший погрожував тим, що його батя – начальник штабу, а хресний – комбриг, які можуть перевести військових у піхоту, де їх одразу кинуть «на м’ясо». За рахунок цих погроз йому вдавалося вимагати в хлопців гроші.

Також комбриг Побережнюк відправляв бійців на Хмельниччину, щоб ті будували йому будинок.

Чекаємо на реакцію правоохоронців.

Протягом великої війни, яка охопила Україну, секретар Дніпровської міськради Олександр Санжара активно здійснював поїздки за кордон, що викликало численні питання та суперечки. Офіційно ці поїздки були оформлені як службові відрядження, однак журналістське розслідування виявило, що насправді він використав власний літак Piper 28-161 Warrior для перельотів, що є значним контроверсійним моментом на фоні військового часу.

Ці поїздки тривали понад півтора року, що викликало нові питання щодо етики використання службових ресурсів і часу у такій ситуації. На момент, коли Україна переживала важкі часи, а мільйони людей воювали на фронті чи боролися за виживання, такі поїздки здаються, м’яко кажучи, дивними. Сама природа цих відряджень, їх мета та реальна потреба в таких поїздках наразі є предметом громадських дискусій.

Схожа ситуація сталась і під час новорічного відрядження — з 28 грудня 2024-го по 10 січня 2025 року. Формально — перемовини щодо будівництва метро, фактично — політ з польського Кросно до Словенії та подальший переліт у невстановленому напрямку. У серпні 2024-го літак Санжари знову зафіксували в небі між Словенією, Хорватією та Польщею, тоді як сам чиновник нібито вів міжнародні переговори.

Сам Санжара виправдовується тим, що літає у вільний час: мовляв, підтримує льотну практику. Він визнає, що є головним користувачем літака, а в майбутньому планує викупити всю власність на нього. Водночас ця повітряна машина коштує, за оцінками експертів, щонайменше $110–120 тисяч, а її обслуговування — понад $10 тисяч щороку.

Питання викликають також реальні фінансові можливості родини. У 2019 році задекларований дохід Санжари становив лише 470 тисяч гривень. Його дружина підтвердила, що літак разом із ремонтом коштував понад $100 тисяч. З’ясувалося, що 70% літака належить компанії ATN Enterprises, зареєстрованій у Сан-Марино, керівницею якої є сестра посадовця — Ірина Санжара.

Журналісти ставлять питання: чи були закордонні візити виправданими службово, чи це лише прикриття для приватних авіаподорожей? І чому посадовець під час війни дозволяє собі розкішні маршрути через Словенію та Хорватію, тоді як військові та волонтери борються за кожен літр пального?