Корупційні правопорушення серед посадових осіб медико-соціальних експертних комісій: результати перевірок та резонансні справи

У листопаді 2025 року в Україні стартує масштабна соціальна ініціатива — програма «Зимова підтримка», спрямована на допомогу громадянам, які перебувають у складних життєвих обставинах. Уряд ухвалив рішення надати одноразові виплати у розмірі 6 500 гривень для найуразливіших верств населення, аби підтримати їх у період зростання цін і підвищеного навантаження в опалювальний сезон.

Фінансування програми здійснюється з державного бюджету, а загальна кількість отримувачів допомоги може сягнути близько 600 тисяч осіб. Серед тих, хто матиме право на виплату, — малозабезпечені родини, внутрішньо переміщені особи, люди з інвалідністю, пенсіонери з низьким рівнем доходу, а також інші категорії громадян, визначені урядом як соціально вразливі.

За постановою Кабінету міністрів, отримувачами виплат стануть: діти під опікою; діти з інвалідністю в прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу; діти-переселенці з інвалідністю I групи; діти з малозабезпечених сімей; самотні пенсіонери. На кожну дитину виплата нараховується окремо.

Виплати планують здійснювати автоматично для тих, чиї дані вже є в державних реєстрах і в базі Пенсійного фонду. Бенефіціари отримають повідомлення про нарахування через застосунок Дія або, якщо застосунок відсутній, у вигляді SMS від Пенсійного фонду.

Гроші можна витратити лише на визначені категорії товарів і послуг — зокрема на ліки, одяг і взуття. Зняття готівки з рахунку не передбачено. Якщо кошти не будуть використані у визначений термін, вони повернуться до Пенсійного фонду.

Що робити, якщо 6 500 грн не надійшлиЯкщо у листопаді допомога не надійшла, можливо, вас немає в реєстрі або інформація неповна. У такому разі потрібно звернутися до будь-якого відділення Пенсійного фонду або подати онлайн-заяву в додатку Дія до 19 грудня. У Дії звернення подається в довільній формі з обов’язковими реквізитами: ПІБ, адреса прописки, серія і номер паспорта, ідентифікаційний код, номер банківського рахунку. Для дитини необхідно вказати ті самі дані.

Адреси відділень Пенсійного фонду, а також інструкції з подання заяви в Дії, як правило, доступні на офіційних ресурсах Пенсійного фонду та в інтерфейсі застосунку. Якщо після подання заяви питання залишаються відкритими, варто звертатися до контакт-центрів ПФУ або до місцевих центрів надання соціальних послуг.

Практичні поради— Перевірте у додатку Дія або в особистому кабінеті Пенсійного фонду, чи вказано актуальні банківські реквізити.— Якщо маєте дітей, переконайтеся, що їхні дані внесені до відповідних реєстрів — для кожної дитини нарахування йдуть окремо.— Зберігайте повідомлення від Дії або SMS як підтвердження нарахування коштів.— Якщо ви отримали повідомлення, але гроші не зараховані, негайно подайте звернення в Дії або зверніться до відділення ПФУ.— Плануйте витрати з урахуванням обмежень: кошти можна використати лише на зазначені категорії, тож наперед продумайте, на що вони будуть витрачені.

Програма «зимова підтримка» має на меті одноразово підтримати найбільш вразливі категорії населення — переважна більшість отримувачів не муситиме нікуди звертатися, але тим, хто не отримає виплату автоматично, варто подати заявку до 19 грудня, щоб скористатися допомогою.

Україна настійно просувається у пошуках необхідного енергетичного обладнання як у сусідніх країнах, так і в інших куточках світу. Згідно з повідомленням міністра енергетики України, Германа Галущенка, ця необхідність виникла в результаті руйнівного впливу російських ударів на енергетичну інфраструктуру. Відновлення повної функціональності системи енергозабезпечення є завданням надзвичайної ваги, проте через руйнування багатьох об’єктів оцінка завданих збитків ще ускладнена. Незважаючи на це, оцінка зазначених збитків уже мільярдна, що свідчить про серйозність ситуації. Наголошується, що у результаті атак постраждало 6 гігаватт виробництва електроенергії, що втричі перевищує заплановані обсяги імпорту України цієї зими. У цьому контексті важливою стає активна робота українського уряду у пошуках енергетичного обладнання для заміни пошкоджених. Проте, виникає загроза безрезультативності цих заходів у разі відсутності належного захисту від повітряних атак та відповідних протиракетних систем. Міністр енергетики відмічає, що можливе зростання тарифів на електроенергію через подальші атаки Росії на енергетичну інфраструктуру, що змушує уряд розглядати різні варіанти реагування на цю ситуацію. Необхідно також відзначити, що 4 квітня диспетчерський центр "Укренерго" здійснив тимчасові відключення електропостачання у деяких регіонах з 18:20 до 22:00 як частковий захист від потенційних загроз. Вирішення цієї проблеми передбачає розгортання генеруючих потужностей за допомогою будівництва малих електростанцій, що може виявитися важливим кроком у забезпеченні надійності енергетичної системи країни.

Україна переживає складний період через руйнівний вплив російських ударів на енергетичну інфраструктуру. Міністерство енергетики активно працює над відновленням пошкоджених об'єктів та пошуку необхідного енергетичного обладнання. Однак важливою є не лише відновлення, але й забезпечення належного захисту від подібних загроз у майбутньому. Збитки вже значні, і загрози подальших атак вимагають комплексних заходів з підвищення безпеки енергетичної системи. Важливою стратегічною мірою може стати будівництво малих електростанцій для забезпечення незалежності від централізованих джерел енергії. Разом з тим, уряд має розглядати різні варіанти реагування на потенційні загрози, включаючи можливе зростання тарифів на електроенергію. Необхідною є також співпраця з міжнародними партнерами для забезпечення безпеки та стабільності енергетичного сектору в умовах загострення конфлікту.

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

В обох випадках завжди є сильніший, правила для якого відрізняються від загальних. Це замкнуте коло дещо нагадує реалії часів станових монархій, коли всі мають визначені і прописані ролі, існує усталений порядок речей, а будь-які зміни є аномаліями. Лиш українцям у цій системі координат не сидиться на місці. Вони раз у раз перевертають усе з ніг на голову й шукають своє місце під сонцем. Принаймні останнім часом, зазначає видання ZAXID.net.

У підручниках з історії України ми десятиліттями спостерігали образ безправного українського народу. Гніт, полонізація, русифікація, утиски… Проте світ дещо інший. Він непередбачуваний і несправедливий, містить багато підлості й непослідовності. Однак, навіть цього не помічаючи, ми живемо поруч із дивовижними людьми. Вони гідні захоплення й написання про них книг, зйомки фільмів. Виклик усталеному порядку та несправедливості, багаторічним пропагандистським кліше – кредо багатьох наших співвітчизників. Власне це і є шлях до набуття Україною суб’єктності. Не всім він подобається, але інакше не буває.

Проголошення незалежної України відбулося фактично і юридично, але до свідомості людей (часто і самих українців) це дійшло далеко не зразу. Нас довго сприймали за росіян і такими себе бачили багато українців. Одні й інші користувалися дивними й ефемерними конструктами на кшталт «русскіє». Вважали, що кажуть про всіх, хто жив у Російській імперії і Радянському Союзі.

Про тих, які, в їхньому сприйнятті, волею випадку та обставин, не стали частиною Російської Федерації. При цьому вони ще й згадують якусь «Росію». Проте власне «Росії» ніколи не існувало. Є люди в Україні, Білорусі, Казахстані тощо, які вважають себе «русскімі» і бачать у цьому зв’язок з «Росією», але назва тієї держави на болотах – Російська Федерація. Перед тим був СРСР. Ще раніше Російська імперія. До неї Московія. «Росії» не було і зараз немає. Є Україна, Білорусь і Російська Федерація. «Росія» – лиш у схемах російських пропагандистів.

Їм вигідно поширювати нісенітниці про князя Володимира, «правителя Росії» або про єдиний історичний шлях і спільну колиску, тобто брехню про українців, білорусів і росіян, які нібито є одним народом. У це вкладають великі гроші, про це без упину торочить їхня пропаганда, довільно інтерпретуючи події минулого у вигідному для себе ключі.

«Дослідження» в такому дусі пишуть у Російській Федерації, на Заході та й у нас. Донедавна це взагалі був домінантний політичний наратив, коли говорили про Східну Європу. Цей простір вважався російською сферою впливу. Така матриця, усталена й закореніла, але побудована на брехні й несправедливості, не передбачала коректур і всіх влаштовувала. Подекуди від такого мислення бояться відступити досі. Наприклад, на Заході.

Дії й позицію Російської Федерації можна пояснити, якщо бути свідомим політичного мракобісся, яке там буяє. Імперської діареї, що властива політикуму, елітам і значній частині їхнього населення. Дивною є поведінка цивілізованого світу.

Постійно апелюючи до раціонального мислення й загальнолюдських цінностей, колективний Захід так і не наважився поставити під сумнів тиражовані росіянами вигадки. Навіть попри те, що не всі з них історичні чи нейтральні. Більшість – ксенофобські й суперечать цінностям Заходу, а значна частина – політичні й відверто спрямовані проти Європи.

Проте це ніколи нікого не хвилювало. Пихаті росіяни вирізнялися зверхністю й підлістю, куди б не закинула їх доля. Упередженість і деспотизм фонтанували російські владні особи на міжнародному рівні. Усіх все влаштовувало. Це сприймали за норму. «Дітям Сталіна» можна. Лише коли руки росіян стали по лікоть у крові, адекватна частина світу зрозуміла, що так тривати більше не може.

Хоча критикувати світ за світоглядну незрілість чи брак принциповості ми не можемо. Навіть після проголошення незалежності багато українців довго вірили російській пропаганді, дивились російські фільми і слухали тиражовану росіянами музику.

Українське вважали неякісним і не помічали, що російська продукція отруєна пропагандою і зневагою до всього людського. Масштабність цих процесів була такою, що виникало відчуття, наче нам готують теплу ванну. Ціль – ще одна Білорусь, тобто деполітизована пустеля, зі жителями якої можна робити все, що заманеться. Тоді й взяли слово свідомі українці.

Від 2004 року і досі українці неодноразово міняли хід історії. Це були внутрішні питання. Як оскарження результатів виборів у 2004 році. Події масштабні. Як Революція гідності та відбиття російської агресії, що потрапило в поле зору всього світу.

Цей момент часто за лаштунками, але українці неодноразово брали ініціативу у свої руки в найнесподіваніші моменти і міняли усталений порядок. Це руйнувало «договірняки», ламало плани політикам, які по-чемберленівськи «вирішують» питання.

Коли здавалося, що виходу немає, своє слово казали українці. Валили Радянський Союз, зокрема, росіяни. Скажімо, коли Боріс Єльцин закликав своїх прихильників виходити на протести. Проте поховали СРСР, між іншим, українці, які в грудні 1991 року проголосували на референдумі за незалежність. Згодом ця карта стала політичним козирем Леоніда Кравчука.

Демократичні протести українців у 2004 році дозволили Віктору Ющенку, чи не найуспішнішому в історії нашої країни прем’єр-міністру, відновити справедливість і стати президентом. Українці міняли хід подій під час Революції гідності та в часі злочинної агресії Російської Федерації проти нашої країни. У першому випадку від нас не очікували такої згуртованості й волі, у другому – стійкості.

На жаль, жоден із цих несподіваних маневрів українське суспільство не зуміло трансформувати в системні й послідовні політичні реформи, які дозволили б створити ефективні державні органи, справедливі суди та рівні для всіх правила.

У моменті з проголошенням державної незалежності України в 1991 році був фактор несподіванки й ламання усталених порядків. Фактор несподіванки спрацював і під час подій 2004 року, 2013-2014 років, а також у 2022-му. Під час Помаранчевої революції в потенціал та самоорганізацію українців не вірили бандити з Партії регіонів, які хотіли прийти до влади шляхом фальсифікації виборів.

Під час Революції гідності українці сколихнули весь світ, показавши найбільш демократичним країнам, еліти яких забули значення слів «цінності» й «демократія», що таке воля, принципи і самобутність. Перегородивши шлях путінській чумі, українці розбили цинічні плани й очікування колективного Заходу про окупацію частини України російськими військами та наступну партизанську війну на цих територіях.

Прикладом раптових і несподіваних дій українців можна вважати й операцію ЗСУ на теренах Курщини. Ми досі достеменно не знаємо, якими були цілі цієї операції та в якому контексті бачить ці події Генеральний штаб ЗСУ, але цей наступ став несподіванкою для людей в Україні, на Заході і в Росії.

На адресу операції української сторони звучало багато критики. Проте незаперечним є те, що вона підняла дух і дала надію українцям. Не менш важливо, що ці раптові масштабні дії розвіяли низку міфів російської пропаганди. Було розрубано й гордіїв вузол настроїв на Заході, який, таке враження, почав шукати шляхи примирення сторін – навіть шляхом суттєвих поступок України.

Курська операція триває і має певні позитивні наслідки для української сторони. Проте й ейфорія від неї спала. Над нами знову загроза заморозки війни на невизначених (вважай – невигідних для України) умовах. На Заході поступово повертаються до політики розведення руками і перебігання між краплинками.

Вкотре українці перевернули усе з ніг на голову, але чи принесе це користь для нашої країни в довготерміновій перспективі? Ситуативний розрив шаблону працює, але не так довго, як цього хотілося б. Очевидно, що ні виграти війну, ні збудувати ефективні державні інститути ситуативними стрибками не вийде.

Українці мали безліч нагод, щоб у цьому переконатися. Одне й інше потребує стратегічного і продуманого плану, бачення. Якщо цього не буде, нас надалі чекатимуть гойдалки настрою й очікувань. Перевалювання між ейфорією, що сягає хмар, та нестерпною рутиною, яка тягне на дно. Ми, зрозуміло, сподіваємося на перше, але в якийсь момент може переважити друге.

Євген Гулюк

Щороку тисячі людей намагаються перейти на так звану «правильну» дієту, очікуючи на легке зниження ваги, приплив енергії та загальне покращення самопочуття. Проте реальність часто відрізняється від очікувань: вага залишається стабільною, апетит постійно зростає, з’являється втома, а зриви та переїдання стають майже неминучими. Основна причина цього рідко пов’язана з браком сили волі. Набагато частіше проблема криється в самій концепції «правильного харчування».

Однією з ключових помилок є віра в універсальний раціон, який нібито підходить усім. Організм кожної людини має свої унікальні потреби, біоритми, гормональні особливості та спосіб перетравлення їжі. Що допомагає одному — може стати пасткою для іншого. Ігнорування цих індивідуальних особливостей часто призводить до розчарування та відчуття провалу.

Ще одна поширена пастка — система жорстких заборон. Коли харчування будується навколо списку «не можна», воно швидко перетворюється на джерело психологічного тиску. Заборонені продукти починають займати непропорційно багато місця в думках, а будь-яке порушення правил викликає відчуття провини. У результаті «правильне харчування» часто завершується не стабільними звичками, а зривами і переїданням.

Не менш важливою проблемою є надмірна концентрація на калоріях. Багато людей рахують кожну цифру, водночас не звертаючи уваги на якість їжі та потреби організму. Дефіцит жирів, білка або мікроелементів може призводити до хронічної втоми, гормональних збоїв і постійного відчуття голоду. Формально калорії «в нормі», а на практиці — сил немає і їсти хочеться постійно.

Окремо варто згадати про емоційний стан. Стрес, тривога, перевтома і недосипання безпосередньо впливають на апетит і харчову поведінку. Якщо людина заїдає емоції або живе в режимі постійної напруги, жоден ідеально складений раціон не дасть стабільного результату. Ігнорування психологічного чинника робить будь-яку систему харчування короткостроковою.

Ще одна причина розчарування — очікування швидкого ефекту. Багато хто кидає новий режим уже через кілька тижнів, не побачивши миттєвих змін. Водночас організму потрібен час, щоб адаптуватися до нових звичок. Справжні, стійкі результати формуються не за тиждень і не за два.

У підсумку «правильне харчування» перестає працювати тоді, коли його сприймають як жорстку систему правил і заборон. Натомість ефект з’являється, коли харчування стає гнучким способом життя: із врахуванням індивідуальних потреб, сигналів тіла та психологічного стану. Не ідеальний раціон на папері, а той, який реально можна підтримувати довго, дає результат.