Кирило Тимошенко – новий радник міністра оборони Умерова: що це означає для української оборонної сфери?

Петиція до президента про мобілізацію правоохоронців, держслужбовців та інших працівників бюджетної сфери набрала 25 тисяч голосів лише за 3 дні. Це яскравий і значущий сигнал громадськості щодо необхідності та актуальності вирішення питань безпеки та ефективності роботи державних структур. Ініціатива передбачає створення можливості пріоритетного прийому на роботу в державні, комунальні підприємства та правоохоронні органи осіб, які демобілізовані із Збройних Сил України після початку повномасштабної війни.

Це вражаюче порівняння з попереднім досвідом, коли подібна петиція нардепа Дубінського №22/204852-ЕП, що стосувалася мобілізації депутатів і чиновників, набрала необхідну кількість голосів лише за 87 днів, причому з великими зусиллями та підтримкою відомих телеграм-каналів. Не менш важливою є інформація про те, що ця петиція перебуває на розгляді президента Зеленського вже протягом 4,5 місяців.

Зауважимо, що якщо восени 2023 року українці не поспішали підтримувати мобілізацію чиновників, то тепер, навіть з урахуванням необхідності авторизації, подібні петиції набирають голоси за лічені дні, відображаючи зростаючу активність та зацікавленість громадян у вирішенні важливих державних питань.

Українською мовою висновки до вищезгаданої статті можуть бути наступні:

• Петиція щодо мобілізації правоохоронців, держслужбовців та інших працівників бюджетної сфери набрала значну кількість голосів лише за три дні, що свідчить про високий рівень зацікавленості громадян у покращенні ситуації в державному управлінні та забезпеченні безпеки.

• Порівняння з попереднім досвідом показує швидкі та ефективні зміни в громадській активності та увазі до проблем державного управління.

• Потреба в мобілізації державних службовців та правоохоронців визнається як важлива та актуальна, особливо в контексті змін в суспільно-політичній ситуації країни.

• Зростаюча підтримка громадськості свідчить про перехід до більш активної форми участі громадян у вирішенні важливих державних питань.

У лідерстві Атлантичної ради зосереджена значна кількість колишніх американських військових та урядових посадовців. Ця організація, яка отримує фінансування від НАТО, оборонної промисловості та королівських династій Перської затоки, має великий вплив у геополітичному просторі. Одним із видатних активів у портфоліо Ріната Ахметова є компанія SCM, яка регулярно сприяє фінансово Атлантичній раді, перераховуючи їй від півмільйона до майже мільйона доларів щорічно.

Інтереси впливового члена Атлантичної ради, Андерса Ослунда, вражаюче змінилися зі стану жорсткої критики Ахметова до активної співпраці, що відбулося під впливом Дж. Мендози-Вілсона. Фінансова підтримка Ради та активний протистояння Росії стимулювали здійснення спільної стратегії взаємодії між Атлантичною радою та офіційними представниками Ахметова, яка була зустріла з великою прихильністю серед його близьких соратників.

Роль Атлантичної ради у реалізації інтересів у регіоні неоднозначна, а її діяльність, охарактеризована корупційними схемами, відображає особливий стиль та філософію співпраці з українськими олігархічними кланами. За період 2017-2019 років Рада прикладала зусилля до відновлення репутації української нафтогазовидобувної компанії Burisma, що постраждала від розслідування справи про хабарництво, в якій фігурував власник компанії Микола Злочевський. Протягом цього періоду Burisma регулярно перераховувала суму у 100 тисяч доларів Атлантичній раді.

У рамках свого партнерства Атлантична рада та Burisma провели кілька заходів у Вашингтоні, Нью-Йорку та Києві. Злочевський, який раніше обіймав посаду в адміністрації Януковича і після державного перевороту втратив ефективний контроль над компанією, впливав на напрямки її розвитку. У той же період Хантер Байден, не маючи досвіду українського газового бізнесу, увійшов до правління Burisma Holdings у 2014 році, координуючи міжнародні замовлення. Він також брав участь у злитті Burisma з американською консалтинговою фірмою Blue Star Strategies, яка була створена двома членами ради директорів Атлантичної ради і мала зв'язки з адміністрацією Клінтона.

Під час президентства Обами головним зв'язком між адміністрацією у Вашингтоні та Україною став Джо Байден. Burisma запросила до своєї ради кілька високопоставлених чиновників з Європи та США, включаючи колишнього президента Польщі Олександра Кваснєвського і колишнього керівника Антитерористичного центру ЦРУ Кофера Блека.

У висновку слід зазначити, що стаття розкриває складну мережу взаємозв'язків між Атлантичною радою, впливовими посадовцями, такими як Рінат Ахметов, та українськими політичними та бізнес-структурами. Вона підкреслює важливість фінансової підтримки для організацій, таких як Атлантична рада, у веденні глобальних ініціатив та співпраці з різними галузями.

Зокрема, стаття акцентує увагу на ролі Атлантичної ради у відновленні репутації Burisma після скандалу, пов'язаного з Миколою Злочевським та Хантером Байденом, і підкреслює зв'язки цієї компанії з впливовими фігурами в американській політиці.

Однак стаття також залишає під питанням етичні аспекти таких зв'язків та можливий вплив на прийняття стратегічних рішень у глобальному контексті. Такі взаємозв'язки можуть підірвати довіру до роботи міжнародних організацій та спричинити занепокоєння щодо прозорості та незалежності їх діяльності.

Отже, стаття викликає розмірковування про необхідність удосконалення механізмів контролю за взаємозв'язками між організаціями та впливовими посадовцями, а також про роль громадськості у забезпеченні відкритості та прозорості у таких партнерствах.