Lama розповіла про кохання з молодшим нареченим: історія, що почалася на узбережжі Херсонщини

Українська влада оприлюднила інформацію про нову ініціативу, яка викликала значний резонанс у суспільстві. Ця програма передбачає можливість для громадян, які вирішили залишити Україну, подати заявку на виїзд до Російської Федерації. Метою цієї ініціативи є створення механізму для потенційного обміну на українських військовослужбовців, які наразі перебувають у полоні.

Якщо суд піде назустріч – то нардепи попередніх скликань відчують «покращення життя все сьогодні» – і під час війни отримають підвищення пенсій! Нинішні ж депутати, начебто дбаючи про своїх попередників, фактично переймаються своїми статками, адже серед підписантів багато обранців, які працювали у минулих скликаннях, зокрема представників «Батьківщини» та ОПЗЖ.

Нагадаємо, сьогодні колишні парламентарі й так отримують у чотири рази більше за середнього українського пенсіонера.

В Україні максимальний розмір пенсії народного депутата складає близько 20 тис. грн у місяць. Водночас середній розмір пенсії по країні – 5,7 тис. грн.

Крім цього, в Україні судді та прокурори продовжують отримувати спецпенсії – близько 80-100 тис. грн у місяць.

У документі, який філігранно виписали політики, розставлено чіткі акценти:

1) поверніть право на перерахунок пенсій для народних депутатів «у зв’язку з підвищенням заробітної плати діючим нардепам». Це право скасувала Рада, ухваливши закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», який став чинним на початку жовтня 2017 року.

«Якщо для народних депутатів України, які набули право на пенсійне забезпечення після 1 жовтня 2017 року порушень їх конституційних трудових прав не вбачається (тобто підписанти не оспорюють легітимність самого закону), то гарантії цих прав вочевидь порушені по відношенню до народних депутатів I-VIII скликань, які набули право на пенсійне забезпечення до 1 жовтня 2017 року», – переконують автори конституційного подання.

2) «Відновлення соціальної справедливості для нардепів не створюватиме додаткового навантаження на держбюджет». Група ініціативних нардепів підрахувала: протягом 1990-2017 років мандат народного депутата отримало 2345 осіб. Якщо відкинути померлих обранців і тих, хто втратили громадянство, то залишиться близько 1,1 тис. осіб, котрі претендують на перерахунок пенсій.

«Якщо виходити з того, що середня пенсія народного депутата, яку він отримував за спеціальним законом, нараховувала близько 17,5 тис. грн (це дорівнювало 10 прожитковим мінімумам для осіб, які втратили працездатність – «Главком»)… з розрахунку на 1 січня 2024 року вона становитиме не більше 23,1 тис. грн», – ідеться у конституційному поданні.

Проте частина нардепів, яка сиділа у «будинку під куполом» у попередніх каденціях, піклується не так про благополуччя колег-попередників, як про своє особисте. У тексті конституційного подання наводиться твердження, що, мовляв, нинішні нардепи можуть відмовитися від перерахунку пенсій «із міркувань економії бюджетних коштів, оскільки йдеться про власне пенсійне «самообмеження» на майбутній період». Чого не скажеш про нардепів I-VIII скликань, пенсійні права яких зазнали, як вважають підписанти, «очевидного дискримінаційного й неконституційного характеру».

Міністр соціальної політики у 2014-2016 роках і віцепрем’єр-міністр у 2016-2019 роках Павло Розенко у розмові з «Главкомом» назвав ініціативу 56 нардепів вершиною абсурду. Колишній урядовець вважає абсурдом те, що нардепи борються за власні інтереси тоді, коли чинний уряд хоче заморозити підвищення зарплат бюджетникам та інші соціальні виплати на наступні три роки.

Розенко зауважив: як міністр соцполітики, він розробляв закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», норми якого теперішні обранці добиваються визнати неконституційним.

«Документ пройшов усі парламентські комітети і був винесений до сесійної зали на голосування. Тут мова не про те, щоб у когось щось забрати. Йдеться про єдину систему пенсійного забезпечення в Україні. Єдина для всіх, без спецпенсій. Тому що, як пояснити людям, у чому справедливість того, що учитель, медик або токар мають одну пенсійну систему, а народний депутат чомусь має окрему привілейовану пенсійну систему? Тим паче, що робота народного депутата нічим не ризикованіша і не важча, аніж праця вчителя або лікаря. Даруйте, але конституційне подання групи депутатів попахує радянщиною», – переконаний Розенко.

За словами ексміністра, зараз максимальний розмір пенсії народного депутата складає близько 20 тис. грн у місяць. Водночас пенсія народного депутата IX скликання, який досяг пенсійного віку, буде нижчою, аніж у його колег по парламенту I-VIII каденцій.

«Повторюся: з жовтня 2017, коли набрав чинності закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», діють єдині правила нарахування пенсій. Розмір пенсії визначається за певною формулою: загальний стаж роботи; сума сплачених пенсійних внесків; середня зарплата в економіці країни за останні п’ять років тощо. Тому пенсія народного депутата IX скликання точно буде нижчою за ту, яку отримують нардепи I-VIII скликань, яким пенсію нарахували за старим законом, коли за основу брався конкретний відсоток від тодішньої зарплати обранця», – уточнив Павло Розенко.

Ексміністр припустив: якщо Конституційний суд визнає неконституційним норму закону, якою пенсійне забезпечення народних депутатів здійснюється за законом про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, тоді це порушить баланс і може призвести до соціальної напруги серед українців. А це точно зіграє на руку Росії, припускає Розенко.

Міністр соціальної політики у 2016-2019 роках Андрій Рева у бесіді з «Главкомом» пригадує: до 2015 року в Україні діяло 15 законів, за якими призначалися спеціальні пенсії і здійснювався їх перерахунок. Одним із них був Закон України «Про статус народного депутата України». При цьому, як зауважив колишній високопосадовець, народні депутати платили до Пенсійного фонду стільки ж єдиного соціального внеску, скільки прості громадяни. Однак отримували пенсію в рази більшу за пенсію простих громадян. За однакових показників стажу і заробітку.

Рева наголосив: пенсійне забезпечення повинно відбуватися на загальних принципах. Не може так бути, щоб розмір пенсії залежав не від того, скільки людина платить внесків, а від того, яку посаду займає.

«Тому спочатку у 2015 році було скасовано спецпенсії нардепів, а у 2017 році припинено їхню індексацію. Наразі народні депутати I-VIII скликань мають вибір: або відмовитися від спецпенсій, середній розмір яких складає 17,5 тис. грн на місяць і яку було призначено до жовтня 2017 року, коли вступив у дію новий закон, і перейти на виплати, згідно із законом про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, за яким проводиться щорічна індексація пенсій. Однак нардепам попередніх скликань невигідно це робити, бо тоді вони менше отримуватимуть, аніж маючи спецпенсію. Сьогодні вони намагаються через Конституційний суд відновити індексацію спецпенсій – до 23,6 тис. грн на місяць. Наскільки це є правильним і справедливим у країні, яка веде війну, де середня пенсія складає трохи більше ніж 5,7 тис. грн, а мінімальна – 2,3 тис. грн, нехай судять люди», – заявив ексміністр соцполітики.

Давайте поглянемо, хто ж із групи «56», які були нардепами попередніх скликань і досі ними залишаються, одержує пенсії і який їх розмір. Наприклад, діючий представник «Батьківщини» (лідер Юлія Тимошенко), у минулому народний депутат VIII скликання, а ще раніше відомий як олігарх із Донбасу Сергій Тарута задекларував 240,9 тис. грн пенсії за 2023 рік. Орієнтовно у місяць він отримував 20 тис. грн.

Його колега по фракції, політичний аксакал Іван Кириленко торік отримав 212,4 тис. грн пенсії (або 17,7 тис. грн щомісяця).

Ще один представник ВО «Батьківщина» Михайло Волинець мав 200,1 тис. грн пенсії на рік (16,6 тис. грн у місяць).

Інший парламентар зі стажем, а нині обранець від забороненої «Опозиційної платформи – За життя» (співголовами були Юрій Бойко і Вадим Рабінович) Юрій Іоффе минулого року задекларував 251,1 тис. грн пенсії (20,9 тис. грн у місяць).

Колишній «регіонал», який до вторгнення перебував у лавах ОПЗЖ, Михайло Папієв оприлюднив 226,6 тис. грн пенсії за 2023 рік (18,8 тис. грн у місяць).

Рекордсменом у Раді IX скликання за розміром пенсії є виходець із ОПЗЖ Василь Німченко. Він отримує пенсію як суддя Конституційного суду у відставці. Зокрема, торік Німченко задекларував 2,2 млн грн пенсії! У 2024 році політик щомісячно декларує по 192,1 тис. грн пенсії. Він теж є серед підписантів «пенсійного» конституційного подання.

У коментарі «Главкому» народний депутат IV скликання і заслужений юрист Віталій Олуйко зазначив, що питання перерахунку пенсій політикам не на часі. На його думку, потрібна комплексна реформа всіх пенсій, але після закінчення війни.

«Це неюридичне питання, а моральне. Україну розривають з різних сторін: то ворожий агресор Росія, то колаборанти, то корупціонери. Свій «вклад» вирішили внести і 56 народних депутатів. Як можна ставити підписи під цим конституційним поданням, знаючи, що твоя країна стікає кров’ю? Якийсь парадокс виходить! Адже народний депутат за своїм статусом – це державний політичний діяч, а у результаті у них відсутня державницька позиція та дещиця совісті», – обурюється колишній обранець.

Екснардеп нагадав, що в умовах повномасштабного вторгнення понад 60% видатків державного бюджету України фінансують міжнародні донори (переважно, США і ЄС).

Виходом зі складного становища, вважає Олуйко, може стати відтермінування розгляду подання нардепів Конституційним судом. Для цієї установи це знайомий прийом: вона роками розглядає конституційні подання, які мають суспільний резонанс, і затягує з ухваленням кінцевих рішень.

Цікаві спостереження виклав ексурядовець Андрій Рева. Він наполягає: конституційне подання стосується конкретного матеріального інтересу – поновлення попереднього порядку індексації пенсій для народних депутатів І-VIII скликань.

«Нагадаю, що Європейський суд з прав людини визнав пенсію «майном». Тобто, у деяких народних депутатів, які підписали це подання, присутній конфлікт інтересів. Чи повідомляли вони про такий конфлікт, перед підписанням цього конституційного подання?» – задався риторичним запитанням ексміністр.

Натомість очільник Національного агентства з питань запобігання корупції у 2020-2024 роках Олександр Новіков не побачив стовідсотково порушення законодавства про корупцію.

«Що означає поняття «конфлікт інтересів»? Це використання повноважень усупереч інтересам служби для задоволення приватного інтересу. Тобто приватний інтерес присутній, повноваження використані. Однак відсутній критерій «суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями». Адже народний депутат як суб’єкт подання, по суті, виконав закон, який дозволяє йому звертатися до Конституційного суду за тлумаченням. А кінцеве рішення ухвалюватиме Феміда. Отже, немає повного набору критеріїв, за якими можна класифікувати допущення реального конфлікту інтересів», – сказав він «Главкому».

Вражає у цій «пенсійній» сазі політична «географія». Перші підписи до конституційного подання внесли вихідці з фракції «Батьківщина». Далі їм плече несподівано підставили представники забороненої ОПЗЖ. Довершили картину зі збором нардепи зі «Слуги народу».

Між іншим, не під запис одна зі «слуг», яка не поставила автограф під конституційним поданням, зробила висновок, дискутуючи з «Главкомом» про рівень фінансового забезпечення нардепів: «Питання риторичне: хочете ефективного депутата, йому треба нормальні зарплати, у тому числі й помічникам. Плюс «бабки» на утримання приймалень, бензин тощо. Хочете дармоїда – ну, будь ласка, таких більшість у Раді».

Чи бажаєте ви, щоб я щось додав або змінив у цьому тексті? Можливо, ви хочете, щоб я більше уваги приділив якомусь конкретному аспекту цієї проблеми або розглянув додаткові інноваційні рішення?

Після затримання лідер рейдерської групи перебував у слідчому ізоляторі, де вирішив усунути важливого свідка для уникнення покарання. Він звернувся до інших арештованих, які мали зв’язки з людьми на волі, і запропонував 50 тисяч доларів за вбивство свідка. Організатор надав детальну інформацію про жертву, зокрема її адресу та маршрути пересування.

Співробітники СБУ оперативно виявили плани злочинця, задокументувавши підготовку до вбивства. Служба безпеки успішно зупинила реалізацію злочину на етапі підготовки і повідомила організатору нову підозру за статтями Кримінального кодексу, що передбачають покарання за підготовку до замовного вбивства.

Раніше діяльність рейдера кваліфікували за статтею про пропозицію неправомірної вигоди, тепер же йому загрожує довічне ув’язнення з конфіскацією майна. СБУ продовжує розслідування у справі, щоб максимально ефективно покарати організаторів і учасників цієї злочинної схеми.

Уряд затвердив поправки до статті 11 закону “Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин”, які мають велике значення для пошуку зниклих безвісти осіб під час воєнних дій. Про це повідомив представник уряду у Верховній раді Тарас Мельничук у Telegram.

Згідно з нововведеннями, під час воєнного стану та протягом року після скасування повноважень Генерального штабу ЗСУ щодо створення пошукових груп, такі групи будуть формуватися за згодою Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. Це дозволить ефективно координувати зусилля з пошуку та реабілітації зниклих безвісти осіб.

Додатково, передбачено, що Координаційний штаб матиме право на проведення переговорів з гуманітарними місіями, громадськими об’єднаннями та фізичними особами, які здійснюють діяльність на тимчасово окупованих територіях з метою пошуку зниклих безвісти осіб.

Варто зауважити, що в Україні з травня 2023 року діє Єдиний реєстр зниклих безвісти осіб, в який включено близько 23 тисяч осіб, вважаних безвісти зниклими за особливих обставин – через воєнні дії. Загальну інформацію про військовослужбовців, яких розшукують, додають до реєстру збройні сили України.

У вересні 2023 року Кабінет Міністрів прийняв постанову про передачу функцій уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти, до Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони та Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. Це крок у напрямку оптимізації та покращення системи пошуку та реабілітації зниклих безвісти осіб в Україні.

У результаті аналізу вищезгаданої статті можна зробити наступні висновки:

• Затверджені урядом поправки до закону "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин", що передбачають створення пошукових груп під час воєнного стану та протягом року після скасування повноважень Генерального штабу ЗСУ. Це сприятиме більш ефективному пошуку та реабілітації зниклих безвісти осіб.

• Уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти, перейшов під відповідальність Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони та Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, що сприятиме покращенню координації зусиль у цій сфері.

• Діє Єдиний реєстр зниклих безвісти осіб, який включає інформацію про близько 23 тисячі осіб, зниклих безвісти внаслідок воєнних дій. Цей реєстр створений для забезпечення централізованого обліку та координації дій з їх пошуку та реабілітації.

Усі ці кроки свідчать про серйозність держави у вирішенні проблеми зниклих безвісти осіб та забезпеченні їхнього пошуку та відновлення в суспільстві. Однак важливо продовжувати працювати над вдосконаленням законодавства та системи пошуку, щоб забезпечити максимально ефективний захист прав та інтересів цих осіб.

Пройшло майже десять років з того часу, як Неля Куковальська знову зайняла посаду керівника заповідника "Софія Київська". Після того, як вона стала генеральним директором, розпочалася нова ера у розвитку заповідника. Але це була не лише ера розвитку природно-заповідного фонду. Для Нелі Куковальської це стала сімейною місією, яку вона віддавала з повним захопленням і ентузіазмом.

За ці роки вона не лише зміцнила екологічні програми та збільшила територію заповідника, але й вдало поєднала свої професійні зусилля з особистими амбіціями. Розширення заповідника стало своєрідним втіленням її сімейних цінностей та спадкового обов'язку перед майбутніми поколіннями.

Кожен крок, кожне вдосконалення в роботі заповідника, ставали підтвердженням того, що Неля Куковальська будує не лише імперію природоохоронного руху, але й спадкову спільноту, де кожен член дбає про довкілля та береже спільну майбутність.

Про це повідомляє редакція сайту 360UA NEWS

Її перший заступник – Вадим Кириленко контролює всю господарську частину діяльності заповідника та реставрацію. Він поставив начальником господарсько-експлутаційного відділу свого родича, який проводить усі закупівлі. Виставково-музейну частину контролює Кіра Петрачек, родичі та подруги якої працюють у неї в підпорядкуванні і якось цікаво списують гроші на нові виставки та усілякі програми. Ще Кіра бере гроші за проведення будь-яких заходів на території заповідника, на свою думку встановлюючи тарифи: безкоштовний та космічний.

Сама ж Куковальська приймає важливих гостей, на короткій нозі з міністрами, не вилазить із закордонних відряджень, підтягує пожертвування на реставрації, які важко оцінити у реальних грошах, змінила старенький мерседес на новий Лексус.

Фанатік “русского мира” у серці України-Русі

Для України Софія Київська — не просто пам’ятка архітектури, внесена до списку культурної спадщини ЮНЕСКО. Це символ наступності держави України-Русі.

А тепер уявіть, що у символі української державності править літургія московського патріарха Кирила, що ніби демонструє наступність російської, а не української державності від Київських князів до наших днів.

Зрозуміло, що такі заходи проводилися, потай, із закриттям храму для відвідувачів. І стався один з них 26 липня 2010 року.

Сайт Московського патріархату повідомляв, що на заході були присутні “голова Державного комітету у справах національностей та релігій Ю.П. Богуцький, генеральний директор національного заповідника “Софія Київська” Н.М. Куковальська”. Митрополит Київський Володимир звернувся до Гундяєва: “Святійший Владико і отець! Ми щойно разом з Вами, Предстоятелем Руської Православної Церкви, звершили в історичному місці історичну священнодійство. Протягом 18 років ми не мали такої можливості”.

Звісно, ​​не мали, адже до приходу до влади Віктора Януковича нікому й на думку не спадало насаджувати в Україні “русский мир”, не кажучи вже про проведення служби у Софійському соборі. І тільки завдячуючи пані Куковальська це стало можливим.

Московський патріарх Кирило, тоді, завершуючи молебень, заявив: “У цьому історичному місці, кафедральному соборі Києва та всієї Русі, ми звершили разом богослужіння… На всьому просторі Святої Русі — одні святині, одні святі та одна Церква». Цей вислів став частиною зусиль з насадження “русского мира” в Україні. І сьогодні ми переживаємо страшні наслідки подібних заяв.

Але це не перше, і зрозуміло не останній такий випадок. Працюючи на своїх кураторів з ФСБ, у 2009 році Неля Куковальська намагалась викрасти українські святині, під виглядом передачі експонатів заповідника для виставки “Свята Русь” у Луврі. Це, з зрозумілих причин, сталося без узгодження з Мінкультом. Коли до міністерства надійшли офіційні запити від Лувру, чиновники були шоковані.

Микола Яковина, президент ІКОМОС України, на той момент заступник міністра культури, реагуючи на цей жахливий випадок, заявив, що поведінка Куковальської суперечить принципам професіоналізму та громадянської відповідальності, а також дискредитує процес люстрації.

Генуезька фортеця

До складу Національного заповідника «Софія Київська» входять не лише собор, а й інші пам’ятки архітектури у Києві та Генуезька фортеця у Судаку.

В фортеці Неля Куковальська та Олександр Фарбей, завідувач відділу “Музей Судакська фортеця”, проводили археологічні розкопки. Проте ніхто не ставив знайдених артефактів на облік, через те, що фактично вони були розкрадені.

Після звільнення Куковальської нове керівництво заповідника спробувало провести перевірку фондів, але Олександр Фарбей їх не допустив, а потім звільнився.

Коли перевірка нарешті відбулася вона принесла прикри результати. Виявилось, що цілих 8623 одиниці не врахованих експонатів. Здебільшого це були артефакти з розкопок, проведених у період з 1997 по 2012 рік, але також були знайдені й невраховані предмети, виявлені ще у 1965–1973 роках.

Весь цей матеріал зберігався у перемішку із врахованими експонатами, а нумізматична колекція просто була покладена до бухгалтерського сейфу, до якого мали доступ касири та охоронці музею.

Після обліку експонатів стало зрозумілим, що всі найбільш коштовні експонати з державних фондів, давно відправили на процвітаючий завдяки Нелі Куковальській – ринок чорної археології.

Це, безумовно, шокуючий факт: хто міг подумати, що найпрестижніший у країні заповідник продаватиме на чорний ринок предмети, знайдені археологами абсолютно легально та зареєстровані відповідно до правил розкопок?

Загалом, було втрачено 523 археологічні знахідки. Хоча, напевно значно більше. Ці цифри вражають уяву, а ринкову вартість втраченого навіть важко уявити.

У ході інтенсивної археологічної діяльності у Криму Неля Куковальська не забувала і своїх кураторів з Росії. Унікальні візантійські свинцеві печатки, молівдовули, знайдені в Фортечній бухті Судака, були передані до Державного Ермітажу, ніби для реставрації. По факту – назавжди.

Про печатки відомо з археологічних звітів, але переміщення їх документально не оформлене, тож не зрозуміло, як ці предмети перетнули державний кордон України. Зараз молівдовули згадуються в наукових публікаціях як Ермітажі. Досить щедрий “подарунок” пані Куковальської!

Збагачення Куковальської на “Святій Софії”

Хоч директор заповідника і підчищає інформацію про себе, але вже у 2010 ЗМІ почали говорити про крадіжки на її оздобленні. “Софія Київська” – одне з тих місць, де можна присвоїти гроші з бюджету країни.

Генеральний директор заповідника Неля Куковальська добре розуміє цінність свого посту. Де ще вона могла б так часто вживати фразу “Якби було належне фінансування, ми створили б рай!”? Забуваючи додати, що рай би був її персональний і десь в Дубаї.

До речі, заробляла пані Куковальська не тільки за рахунок держави. Бізнесмени-меценати завжди виявляли особливий інтерес до “Софії Київської”. Тож Куковальська легко грала на меценатських струнах. Вона розповідала, як вдалося отримати 15 мільйонів гривень на реконструкцію, виділених одним із найвідоміших бізнесменів країни. Але цього їй виявилося замало, і вона легко роздула кошторис ще на 25 мільйонів.

Бюджетні кошти, виділені на реконструкцію у 2010 році, практично не вплинули на зовнішній вигляд заповідника. Не допомагає і потік грошей від меценатів, який не вичерпується. Не дивлячись на те, що всі ці гроші йдуть в карман Нелі Куковальської.

Для успішного грабунку меценатів Куковальська навіть створила Фонд розвитку національного заповідника “Софія Київська”, який чомусь знаходиться у квартирі її сусідки, поряд із її розкішною квартирою.

Під опікою її Фонду знаходяться також Кирилівська та Андріївська церкви, Золоті ворота та Судакська фортеця у Криму. Куковальська має величезний вплив у Переяславі-Хмельницькому історико-етнографічному заповіднику.

Скільки можна вкрасти на імітації реставрації, можна взнати, якщо переглянути кошториси на реставрацію Кирилівської церкви. За документами було витрачено близько 5 мільйонів гривень бюджетних коштів. Але одна з фірм оцінила свої послуги значно дешевше – 500 тисяч гривень. Лише 10% пішло на збереження святині, 90% осіли в кишенях Нелі Куковальської.

Куковальська купляє собі квартири, автомобілі, а правоохоронні органи, схоже, не дуже переймаються походженням коштів у чиновниці.

Схематоз з Гостинним двором

Наступний гучний скандал стався вже у листопаді 2021 року, коли національний заповідник “Софія Київська” мала розпочати роботи зі збереження Гостинного двору (Контрактова площа, 4, Київ).

Тоді, міністр культури Ткаченко буквально рейдерським чином захопив незавершеного об’єкта будівництва “Гостинний двір”, і використовуючи підроблений “техпаспорт Гостиного двору 1961 року”, “загубив” всього на всього 10 000 кв метрів в центрі Києва!

“Укрреставрація”, яка вклала мільйони доларів у реконструкцію та будівництво Гостинного двору, але кілька років тому через судові маніпуляції була позбавлена права та можливості завершити роботи, втратили можливість закінчити його, і Ткаченко захопивши його, передав “Гостинний двір” на баланс “Софії Київської”.

Можете собі тільки уявити, скільки багатомільйонних сум з державного бюджету пішло на будівництво та реконструкцію.“Гостинний двір” перетворився би на “особисту годівницю” міністра культури Олександра Ткаченка та Нелі Куковальської.

Але концесіонерам завадило Державне бюро розслідувань (ДБР) та Національна поліція які розпочали розслідування щодо дій Фонду державної власності (ФДМУ) та Міністерства культури.

Однак міністра культури Олександра Ткаченка та генерального директора Національного заповідника “Софія Київська” Нелю Куковальську ці кримінальні інциденти не турбували.

29 вересня 2021 року Кабінет міністрів прийняв розпорядження №1182-р про перерозподіл бюджетних коштів, виділених Міністерству культури в державному бюджеті – 2021. У рамках цього розпорядження на “Гостинний двір” має бути виділено за рахунок перерозподілу бюджетних 5 мільйонів гривень.

Збагачення Куковальської під маскою патріотизму

Витрати бюджету під час війни викликають особливо гостру реакцію суспільства щодо їх раціональності. Проте бюрократи знаходять способи адаптуватися і знаходять нові сфери діяльності, серед яких культурні проекти займають особливе місце.

І ось генеральний директор Національного заповідника “Софія Київська” Неля Куковальська висловлює думка про важливість збереження Софійського собору як символу національної ідентичності і з “патріотичних” міркувань.

“Якщо ми втратимо Софію, ми втратимо ознаку нашої національної ідентичності. Софія – це ознака нашої нації, це місце, де народжувалась держава”, – каже гендиректор Національного заповідника “Софія Київська” Неля Куковальська, пояснюючи необхідність тендеру майже на 80 млн. гривень на реставрацію покрівлі, конструктивних систем та позолоти куполів Софійського собору.

Приводом до цього стало обвалення хреста на куполі Софіївського собору у січні 2022 року. Хрест обвалився, не дивлячись на те, що реставрацію його проводили у березні 2021.

І знову нікого не турбує, що попередній ремонт проведений за керівництва пані Куковальської фактично був лише імітацію, і гроші як завжди, банально вкрали. І потребують ще.

P.S. Куковальская за даними Вікіпедії 1983 року закінчила будівельний факультет Московський інститут інженерів залізничного транспорту, що ніяк не робить з неї ані музейницю, ані діяча культури. Тим не менш, вона генеральна директорка Національного заповідника «Софія Київська» з 2000 року. З невеличкою відпусткою в 3 роки, з 2012 по 2015.

Не дивлячись на те, що тогочасний міністр культури Михайло Кулиняк пояснив звільнення нецільовим використанням 1,6 мільйона гривень, виділених на археологічні розкопки на території заповідника, а також за розкриття саркофага Ярослава Мудрого та реставрацію мозаїк Михайлівського монастиря без узгодження з Міністерством культури,у 2015, після повторного призначення Неля Куковальська, нині позиціонує себе як “жертва злочинного режиму Януковича”.