Майнові дисбаланси в держпідприємстві: декларація керівника Укрпатенту викликає запитання

8 січня 2026 року Агентство з розшуку та менеджменту активів України продало 460 гектарів земельних ділянок на полонині Боржава в Закарпатській області за 89,5 мільйона гривень. Земля була поділена на три окремі лоти, і для кожного з них були проведені окремі торги. Торги відбувалися за процедурою так званого голландського аукціону, що передбачає поступове зниження стартової ціни до того моменту, поки перший учасник не погодиться на покупку.

Цей формат аукціону зазвичай використовується для того, щоб заохотити учасників до швидкої реакції та вирішення питання про купівлю на вигідних умовах. Однак у даному випадку кожен із трьох аукціонів зібрав лише одного учасника, що фактично дозволило кожному з них придбати ділянки за мінімально можливими цінами. Таким чином, усі три лоти були викуплені за значно нижчими ставками, ніж можна було очікувати на ринку землі в Закарпатті.

Так, Андрій Вінграновський придбав ділянку площею 26,7 гектара за 5,4 мільйона гривень при стартовій ціні 10,4 мільйона, а також лот у 199,1 гектара за 39,1 мільйона гривень замість початкових 75,2 мільйона. Ще 234,77 гектара за 45 мільйонів гривень при стартовій ціні 88,2 мільйона викупив Ігор Власюк.

У підсумку середня ціна однієї сотки землі в Карпатах склала близько двох тисяч гривень. Для порівняння, ще в листопаді 2024 року АРМА публічно заявляло, що очікує отримати від продажу цих земель понад один мільярд гривень.

Згідно з даними сервісу Opendatabot, Андрій Вінграновський є власником компанії «Омбрі Інвестмент», яка входить до корпоративної групи родини Льовочкіних. Він також є чоловіком Юлії Льовочкіної. Ігор Власюк, який придбав найбільший лот, є засновником ТОВ «Боржава Есет», кінцевим бенефіціаром якого також є Вінграновський.

Раніше, у серпні 2025 року, журналісти Bihus.Info повідомляли, що Сергій Льовочкін планує будівництво великого гірськолижного курорту «Боржава» саме на цій території. Продаж землі через АРМА фактично відкрив шлях для реалізації цього проєкту.

Таким чином, сотні гектарів карпатської полонини, яку екологи роками намагалися захистити від забудови, перейшли до структур, пов’язаних із впливовою політично-бізнесовою групою, за цінами, які у десятки разів нижчі від раніше озвучених державою очікувань.

Після звільнення з посади заступника директора Бюро економічної безпеки України Віталій Гагач залишився власником значних фінансових ресурсів, що привернуло увагу до змісту його електронної декларації. Опубліковані відомості демонструють суттєві доходи та заощадження, водночас у документі відсутня інформація про дружину та її майно, що ускладнює всебічний аналіз фінансового стану родини колишнього високопосадовця.

Згідно з декларацією, напередодні звільнення Гагач отримав у Бюро економічної безпеки заробітну плату в розмірі 815 тисяч гривень. Окрім офіційних доходів від державної служби, він задекларував майже 4 мільйони гривень, отриманих від продажу автомобіля, покупцем якого зазначено Костянтина Кучера. Така сума одноразового доходу стала одним із ключових елементів декларації та викликала запитання щодо структури особистих активів посадовця.

У власності Віталія Гагача перебувають дві земельні ділянки по 10 соток під Києвом, кожна з яких оцінена у 2,776 мільйона гривень. На цих ділянках будується житловий будинок площею 291 квадратний метр. Також він орендує квартиру в Києві.

Окремо в декларації вказано витрати на оренду житла для дітей. Син Данило проживає в орендованій квартирі в Мадриді, а донька Катерина — у Франції разом із бабусею. Таким чином, частина родини постійно мешкає за кордоном.

Що стосується транспорту, Гагач задекларував Toyota Camry Hybrid та квадроцикл BRP Can-Am. Також він користувався автомобілем Toyota Land Cruiser, який оформлений на іншу особу.

Водночас у декларації відсутні будь-які дані про Наталію Гагач (Марчук), яку вважають його дружиною. Її майно та можливі доходи не відображені у звітності, що може свідчити про приховування активів від обов’язкового декларування та викликає додаткові запитання щодо прозорості фінансового стану родини ексзаступника директора БЕБ.

У звіті газети The New York Times відображено глибокі та тривожні аспекти сучасної ситуації в Україні. Російська агресія, яка вилилася в останні місяці, залишає Україну без необхідної зброї та живої сили, підштовхуючи людей до відчуття безпеки. Запровадження додаткових ресурсів для залучення більше чоловіків до армії стає вкрай складною місією, оскільки багато українців намагаються уникнути мобілізації, шукаючи безпечніші варіанти за кордоном.

Втікати через річку Тису на кордоні з Румунією стає вибором для деяких, хоча це пов'язано з ризиком стикнутися зі смертельною небезпекою східного фронту. Ця річка, звана "річкою смерті", вже відзначилася великою кількістю людей, які загинули під час спроби перепливти її. Тим не менш, для багатьох українців ризик померти від утоплення здається меншим, ніж загроза потрапити на фронт.

Ті, хто обираються за кордон, не обов'язково обмежуються лише Румунією. Сусідні країни, такі як Словаччина, Польща або Угорщина, стають місцями прихистку для українських чоловіків, які намагаються уникнути військової служби та мобілізації. Однак навіть у втечі з країни їх чекають нові випробування, включаючи статус біженців та зміни у характері контрабанди через українські Карпати.

Ця ситуація, як показує звіт, свідчить про те, що криза в Україні має далекосяжні наслідки не лише на полі бою, а й у повсякденному житті громадян.

Звіт, який ми розглядали, відображає серйозні виклики, з якими стикається Україна через загострення конфлікту з Росією. Брак зброї та живої сили стають нагальними проблемами, які потребують негайного вирішення. Втім, залучення додаткових чоловіків до армії виявляється надзвичайно важким завданням.

Втікання за кордон або спроби уникнути військової служби стають реальними альтернативами для багатьох українців, що створює додаткові напруги в суспільстві та змінює динаміку життя в країні. Ризиковані спроби перетнути кордон або шукати притулку в інших країнах свідчать про глибокі турботи та небезпеку, яку відчувають люди в Україні через військовий конфлікт.

Ця ситуація також підкреслює необхідність міжнародної співпраці та підтримки для забезпечення безпеки та стабільності в Україні.