Масове пошкодження автомобілів у Личаківському районі Львова: поліція шукає винних

В Одесі було розкрито складну схему незаконного використання гуманітарної допомоги, що спричинило серйозні правопорушення. За даними правоохоронних органів, зловмисники організували мережу, через яку велика кількість гуманітарних вантажів не досягала тих, кому була призначена. Допомога, що надходила з-за кордону для нужденних та постраждалих внаслідок війни, потрапляла до рук недобросовісних осіб, які перепродували її або використовували не за призначенням.

Цей випадок став свідченням того, наскільки важливою є надійна система контролю та транспарентності в розподілі гуманітарної допомоги. Порушення правових норм та етичних принципів підриває довіру до волонтерських ініціатив та може мати далекосяжні наслідки для тих, хто справді потребує допомоги. Силові структури активно працюють над викриттям усіх учасників цієї схеми, а також над відновленням справедливості для тих, хто постраждав від дій правопорушників.

Йдеться про посадовців комунального підприємства «Одеське електротехнічне експлуатаційно-монтажне підприємство». За версією правоохоронців, до схеми були причетні колишній директор, ексголовний інженер та механік підприємства.

Наприкінці 2022 року підприємство отримало чотири дизельні генератори потужністю від 5,4 до 165 кВт як гуманітарну допомогу. Обладнання призначалося для підтримки безперебійного електропостачання об’єктів критичної інфраструктури в умовах енергетичної нестабільності та можливих відключень.

Однак уже на початку 2023 року генератори почали використовувати не за призначенням. За даними слідства:

два генератори забезпечували електроенергією кафе та ресторан у центрі міста;

один використовувався для живлення приватного будинку;

ще один — для роботи автомийки.

Таким чином обладнання, яке мало підтримувати функціонування стратегічно важливих міських об’єктів, фактично опинилося у приватному та комерційному користуванні.

Дії колишніх посадовців кваліфіковано як привласнення гуманітарної допомоги та її використання не за цільовим призначенням. Правоохоронці наголошують, що подібні випадки особливо небезпечні в умовах воєнного стану, коли стабільність енергосистеми має критичне значення для міста та регіону.

Наразі триває досудове розслідування. Слідчі встановлюють повне коло причетних осіб та вживають заходів для повернення генераторів до системи критичної інфраструктури.

Нагадаємо, раніше у Київ завершили досудове розслідування щодо посадовця Київська міська державна адміністрація, якого обвинувачують у службовій недбалості під час закупівлі генераторів для «Пунктів незламності». За даними слідства, тоді йшлося про значну переплату постачальнику.

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

Розстріли в урочищі Бабин Яр розпочалися одразу після того як нацисти увійшли до Києва. Та найтрагічнішими стали 29 і 30 вересня 1941 року.

Як вважають деякі історики, приводом для розправи над євреями нацисти використали підрив радянськими диверсантами декількох будівель в центрі Києва у 20-х числах вересня.

Після цього у Києві розвісили оголошення, що всі євреї міста мають прибути 29 вересня вранці на ріг вулиць Мельникова та Дегтярівської. При цьому, взяти з собою документи, цінні речі та необхідний одяг. До початку війни у Києві жило близько 160 тисяч євреїв. На момент окупації міста нацистами їх залишилося близько 60-ти тисяч.

29 вересня 1941 року в район Бабиного Яру потягнулися величезні черги людей, які в той момент не розуміли, що на них очікує.

Їх, нібито, для чогось, реєстрували. Потім відбирали усі речі, змушували роздягнутися, і розстрілювали по 40-50 чоловік за хвилину. Розстрілювали на майже пів кілометровому відтинку яру, який починався біля пам’ятника, встановленого 1976 року, а закінчувався за теперішньою станцією метро “Дорогожичі”. Тіла присипали землею, і страта продовжувалася.

Безперервні звуки пострілів приглушували музикою та мотором літака, який літав над Бабиним Яром.

За два дні нацисти у Бабиному Яру вбили майже 34 тисячі євреїв. Виконавцем розстрілів кінця вересня була зондеркоманда 4а під орудою штандартенфюрера СС Пауля Блобеля.

Регулярні розстріли у Бабиному Яру продовжувалися і після цього. Зокрема, протягом двох років саме тут були вбиті більше 600 членів ОУН.

Точну кількість розстріляних у Бабиному Яру встановити неможливо. Вважається, що нацисти, до то як їх вибили з Києва, вбили тут близько 100 тисяч людей.

Острівні території Дніпра стали новим фокусом протистояння, що створює унікальні виклики для обох сторін. Ведення бойових дій у таких умовах вимагає специфічних тактичних підходів та логістичних рішень.

ЗСУ вийшли з Кринок, пише військовий паблік Deep State.

Він підтверджує інформацію видання «Слідство Інфо», що тепер бої перемістилися з лівого берега на острови Дніпра.

Також «Слідство Інфо» писало, що в Кринках гинули по чотири українські бійці щодня. Загалом 788 зникли безвісти і 262 визнані загиблими.

Як пише Deep State, відступ з лівого берега останніх бійців відбувся з великими втратами: 17 червня від прильоту по бліндажу загинули п’ять бійців. Шість відійшли на острів, але вижив тільки один, але і з ним було втрачено візуальний контакт.

Загалом евакуація з Кринок була «вкрай великим везінням», тому втрати були великі.

На сусідніх із Кринками островах тривають операції, але проблемою є значна концентрація живої сили РФ. «З часом вони займуть більшість островів або ту частину, яка менше прострілюється», – вважає DS.

Паблік вважає можливою спробу росіян створити плацдарм на правому березі.

«Плацдарм і більшість безглуздих наказів щодо утримання плацдарму в Кринках пов’язують із Содолем, нещодавно звільненим командувачем Об’єднаних сил. Плацдарм не посилювали, а тільки підтримували. Це означає, що рано чи пізно операція буде згорнута і ніхто не буде наступати на Перекоп. Власне, це і сталося в червні», – вважає Deep State.

У Кринках для українських бійців творилося «пекло».

Про це пише видання «Слідство Інфо», аналізуючи втрати в херсонському селі на лівому березі Дніпра, звідки нещодавно вийшли ЗСУ.

Журналісти поспілкувалися з бійцями, які побували в Кринках, а також із родичами загиблих і зниклих безвісти.

Більшість тих, хто відповідав за евакуацію, говорять про те, що оборона Кринок від самого початку була «вкрай складним завданням при обмежених ресурсах». А вже з кінця зими утримання цих позицій стало для багатьох «дорогою в один кінець».

Човни часто не могли забрати поранених, і бувало, що солдати лежали з наспіх ампутованими кінцівками по десять днів, чекаючи евакуації. Під час евакуаційних рейсів рахунок загиблим йшов на десятки.

«Багато човнів не приходили, бувало, що хлопці лежали з відрубаними кінцівками по 10 днів, і човни не могли підійти до нас. У нас був дуже досвідчений лікар, він намагався всіх стабілізувати. Не вижили тільки двоє. Одного разу ми чекали на евакуацію, нас отруїли газом, ми всі вибігли, а медика не встиг вивезти, його отруїли газом, і він помер», – розповідає один із військових.

Тим часом сотні українців через соцмережі шукають своїх рідних, які воювали в Кринках.

За розповідями цих людей, командири ЗСУ їм заявили, що їхній син або чоловік зникли, і тіл їхніх не знайшли. За словами родичів, товариші по службі бачили їх загиблими, але забрати тіла з лівого берега не змогли.

Попри ці свідчення, загиблими офіційно багатьох зниклих у Кринках так і не визнали.

Одній із матерів командир частини, де служив її син, заявив: «Змирися, постав свічку, він помер». Хоча за документами військовий загиблим не значиться. Причому жінка розповідає, що їй «передавали привіти» від сина ще два місяці після того, як його кинули в Кринки і він перестав виходити на зв’язок.

«Два з половиною місяці його товариші надсилали мені від нього привіти, раз на тиждень мені дзвонив його командир і говорив, що в нього все добре, тому що телефон у нього вимкнений. Ми дзвонили, шукали телефони, нам усі говорили, що він живий. А 17 червня прийшов офіційний лист про те, що він зник безвісти. Принаймні тіла можна було б забрати звідти… ці Кринки – пастка», – заявила мати військового з позивним “Смурфик”.

Нагадаємо, за даними поліції, під час боїв за Кринки 788 військових зникли безвісти в селі Кринки з жовтня 2023 по кінець червня 2024 року. За цей самий період із Кринок у Херсонській області вдалося вивезти 262 тіла загиблих українських військовослужбовців.

Нагадаємо, офіційно ЗСУ заявляють, що Кринки ще утримують.

Нещодавній інцидент у відомому кінному клубі Equides Club викликав широкий громадський резонанс. Група підлітків, що відвідує елітний заклад, напоїла та жорстоко побила свою ровесницю з іншого клубу. Подія відбулася на території клубу, а свідки зафіксували на відео насильницькі дії, приниження та крики потерпілої. Відеозаписи швидко поширилися у соцмережах, викликавши обурення та численні коментарі користувачів.

Журналісти нашого видання вирішили розібратися у ситуації детальніше, поспілкуватися з власниками клубу та дізнатися, які заходи безпеки дотримуються на території елітного закладу. Інцидент став приводом для ширшого обговорення проблем насильства серед підлітків та культури елітних соціальних кіл. Багато експертів звертають увагу на необхідність посилення контролю та виховної роботи, щоб подібні ситуації не повторювалися.

ФОТО: Група підлітків із клубу Equides Club напоїла та побила ровесницю з іншого клубу — Balaton Horse Club

Інцидент викликав серйозну суспільну реакцію – тисячі коментарів у мережі закликають до розслідування та покарання винних. Як повідомляють ЗМІ, адміністрації Equides Club намагається уникнути подальшого розголосу та розслідування з боку правоохоронних органів.

За інформацією наших джерел, столичний заміський комплекс EQUIDES CLUB має репутацію “тихого місця для відпочинку дипломатів та представників влади”.

Equides Club раніше належав власнику мережі супермаркетів АТБ Геннадію Буткевичу, але після втрати Буткевичем десятки магазинів та складів, клуб довелося продати. За чутками, його купив співвласник групи компаній MTI, відомий гольфіст Володимир Цой.

Володимир Цой є власником диверсифікованого бізнесу, що об’єднує три основні напрями діяльності в Україні та Казахстані: інформаційно-комунікаційні технології (компанії MTI, Tехногард, MTI-СЕРВІС), роздрібну торгівлю (INTERTOP, Protoria, Амадео); та 3-PL оператор (Denka Logistics).

Нагадаємо, Володимир Цой також є фігурантом гучного скандалу через спробу рейдерського захоплення Федерації Тхеквондо ВТФ України. У листопаді 2019 року на сайті Федерації було опубліковано відповідне звернення, про спроби людей Володимира Цоя влаштувати переворот і змінити керівництво ФТУ починаючи з 2015 року.

За інформацією ЗМІ, після того як рейдери потерпіли невдачу, “Володимир Цой створив свою громадську організацію “Спiлка тхеквондо України”, і має намір роздобути для неї Національний статус, тобто підписати договір з державою та отримати всі привілеї”.

Володимир Цой тісно пов’язаний з іншим відомим бізнесменом та політиком Сергієм Башлаковим.

Сергій Башлаков віце-президентом компанії “МТІ” з 1991 року, у 2015-му році був обраний депутатом Київської міської ради від партії “Самопоміч” по 24-му округу Дарницького району. У 2018 році Сергія Башлакова було виключено з партії Самопоміч через скандал із виділенням землі родині однопартійця.

У 2016 році ім’я Башлакова фігурувало в скандалі навколо незаконного будівництва по вул. Оболонській, 29. Депутат нібито виступав проти самовільного захоплення забудовником київської землі, а підприємці, що там влаштувалися, звинувачували Башлакова у свавіллі. Зокрема підприємці стверджували, що Башлаков, використовуючи погрози і провокації, “видавлював” їх з законно займаних приміщень на Подолі з метою розширення своєї мережі взуттєвих магазинів “Інтертоп”.

У своєму матеріалі журналіст наголошує на необхідності постійного вдосконалення військової стратегії відповідно до змін на полі бою. Він підкреслює важливість гнучкості та адаптивності у прийнятті рішень на вищому командному рівні.

Чому Україна – єдина у світі у ХІХ-ХХІ століттях армія, яка не воює дивізіями і корпусами, та чому генерали ухиляються від відповідальності?

Основна проблема війни – визначення відповідальності командирів усіх рівнів за результат, тобто за знищення ворога, збереження своїх людей, утримання вигідних позицій.

На фронті багато критики на адресу генералів, що штаби ОТУ й ОСУВ контролюють та карають комбригів і комбатів виключно за смуги та точки на карті, за утримання позицій, не звертаючи уваги на стан військ, на тактичну обстановку, на проблеми знищення ворога та збереження своїх сил. Драматичний розрив між стратегічними завданнями й тактичними можливостями призводив та призводить до постійного повтору одних і тих самих помилок, де планування закладається із самого початку помилкове, оскільки воно прив’язане до хибних тактичних рішень.

Це протиріччя закладене самою організаційною структурою наших сил оборони, і не має прикладів у світовій історії під час масових мобілізаційних війн.

Як керують у нас?

В Україні на фронті найвищою організаційною формою є з’єднання – бригада. Командир бригади відповідає за смугу оборони, боєздатність бригади, завдання ураження ворогу та збереження власного особового складу й техніки, тобто відповідає за все. Смуги оборони бригад у нас від 4 до 20 км, залежно від напрямку та умов – загальний фронт активних дій наразі приблизно 800 км. Якщо порахувати відкриті джерела, то бригад наземних сил усіх видів у нас розгорнуто понад 100, плюс сотні окремих підрозділів, батальйонів, рот, загонів. Тому логічно було б очікувати, що така велика кількість об’єктів управління, такий великий фронт вимагають збільшення з’єднань до розміру дивізій та створення об’єднань – корпусів або армій. Але цього не відбувається.

Для управління військами у нас створені оперативно-тактичні управління – ОТУ, яким нарізають ділянки, які відповідають корпусним районам, та оперативно-стратегічні управління військами – ОСУВ, зона відповідальності армії.

Але вони не відповідають за війська. Війська у нас адміністративно входять в структуру окремих оперативних командувань – ОК. ОК тимчасово підпорядковують свої сили фронтовим ОТУ та ОСУВ, які відповідають безпосередньо за війну.

Тому за боєздатність бригад та збереження людей відповідають ОК і бригади. А за смуги та точки на карті відповідають ОТУ й ОСУВ, і вони відповідають за досягнення результатів у бойових діях. І все це різні штаби, різні генерали.

Ось тому й існує розрив. Це розрив відповідальності на рівні генералів. Точки на карті не можуть існувати у відриві від усвідомлення боєздатності, від особового складу, від планування та організації знищення ворога.

Генерали не відповідають комплексно за результат – відповідають тільки комбриги, і все, далі відповідальність розпорошується.

В історії світових війн ХІХ-ХХІ століть масових мобілізованих армій, прикладів такого дивного стану справ ще не було.

В усіх інших арміях еволюційно приходили до єдиної логіки – чим вище злагодженість та відповідальність, тим вище боєздатність, тим краще керованість.

А яка керованість у наших ОТУ? Як може керувати ефективно штаб ОТУ, якщо у нас є ОТУ, яким підпорядковувалось у певні періоди одночасно понад 20 бригад та понад 20 батальйонів тільки різнорідної піхоти, плюс ще більша кількість підрозділів інших родів військ? Ви собі уявіть, чи може бути ефективним управління, якщо у вас одночасно 100 підлеглих командирів, і по кожному постійно треба планування та рішення? Нонсенс.

А як може відновлювати боєздатність бригад та батальйонів ОК, якщо вони практично не бачать свої підрозділи, і відірвані від їхнього застосування, не можуть оцінити проблеми? Ніяк.

У чому причина?

Я писав про цю проблему починаючи з 2014 року, коли управління бойовими діями на Донбасі було передано тимчасовим структурам – секторам, а потім – тимчасовим оперативним управлінням. Нагадаю, що структура армійських корпусів в Україні існувала до 2014 року, але у 2011-13 роках президент Янукович проводив системне знищення обороноздатності України й армійські корпуси розформував. Останній 8-й армійський корпус був ліквідований вже у червні 2014-го.

Тодішній новий начальник Генштабу В.Муженко хотів переробити усю структуру армійського управління на свій розсуд. Тому історія з розформуванням корпусів, зі створенням тимчасових штабів, секторів, ОТУ, була зручною для ручного контролю армією, для швидкого зняття та призначення на посади будь-якого генерала, і тому її зберегли тоді, і зберігають досі. Тобто відсутність дивізій та корпусів на фронті – причини політичні, які не мали нічого спільного з боєздатністю армії.

Після заміни Муженка ця тимчасова структура зберігалася, оскільки виявилася зручною і для його наступників. Але для війни це рішення працювало жахливо як у 2014-му, так і у 2024-му.

Нам потрібна реорганізація військ – створення дивізій та корпусів постійного складу, тому що цього вимагає увесь досвід і логіка війни. Нам потрібно, щоб генерали особисто відповідали не за проведення селекторів та нанесення точок на карті, а щоб вони, як комбати та комбриги, спільно відповідали за підпорядкований до них постійний сталий комплект військ, і спільно відповідали за результат – за знищення ворога, за збереження своїх, за утримання рубежів оборони.

Юрій Бутусов