Міф про “китайський” вірус: що таке метапневмовірус насправді

Україна не розглядає можливість погодження на гарантії безпеки, які не передбачають чітких, практичних і обов’язкових механізмів стримування повторної російської агресії. Про це заявила посол України в НАТО Альона Гетманчук, підкресливши, що українське суспільство та держава зробили глибокі висновки з попереднього досвіду міжнародних домовленостей.

За словами дипломатки, після років війни та порушення взятих на себе зобов’язань з боку Росії в Україні сформувалося критичне ставлення до будь-яких декларативних або політично зручних формулювань. Гарантії, які не містять чітко прописаних зобов’язань партнерів, інструментів реагування та відповідальності за їх недотримання, більше не сприймаються як надійна основа для миру.

Гетманчук підкреслила, що українці не збираються приймати ще одну «безглузду» пропозицію, навіть якщо вона буде подана під виглядом привабливих гарантій. На її переконання, досвід війни зробив українське суспільство значно жорсткішим у питаннях безпеки та відповідальності партнерів.

На цьому тлі в Європі завершується розробка планів зі створення сил швидкого реагування, які могли б бути задіяні у разі порушення Росією умов припинення вогню. Передбачається залучення європейських підрозділів і техніки, розміщених як в Україні, так і за її межами, а також участь українських збройних сил.

Водночас обговорення того, за яких умов ці сили можуть бути задіяні, все ще тривають. Один із варіантів передбачає, що Україна реагуватиме першою у разі порушення домовленостей, після чого до дій можуть долучатися європейські підрозділи, а підтримка з боку США розглядатиметься як фінальний елемент стримування.

Очікувалося, що президент України Володимир Зеленський зможе підписати відповідну угоду під час зустрічі з Дональдом Трампом на Всесвітньому економічному форумі в Давосі. Однак після цього американські представники, за інформацією західних медіа, змінили підхід до переговорного процесу.

Нові вимоги Вашингтона фактично означають, що Київ може бути змушений погодитися на мирну угоду, яка допускає територіальні поступки на сході України паралельно з будь-якими домовленостями про безпеку. Саме ця позиція викликала занепокоєння серед європейських чиновників, які побоюються, що відмова від чітких гарантій може бути використана як інструмент тиску на Україну.

Водночас українські джерела наголошують, що не розглядають дії США як пряму спробу змусити Київ погодитися на передачу територій. У Києві це радше сприймають як прагнення прискорити переговори після перших прямих контактів між українськими та російськими представниками, які відбулися минулого тижня в Абу-Дабі.

Попри це, питання територіальних поступок залишається ключовою перешкодою для виходу з переговорного глухого кута. Станом на зараз жодна зі сторін не демонструє готовності змінити свою позицію з цього питання.

Верховна Рада України зробила значний крок у напрямку вдосконалення військового законодавства, ухваливши в першому читанні законопроєкт, який стосується питань самовільного залишення військових частин та дезертирства в умовах дії воєнного стану. Цей документ спрямований на внесення змін до чинного законодавства з метою пом'якшення наслідків для військовослужбовців, які приймають рішення повернутися до виконання своїх обов'язків.

Однак, крім аспекту, пов’язаного з війною, повернення до влади Трампа може серйозно вплинути і на внутрішньополітичну ситуацію в Україні.

Зокрема й на долю Зеленського.

У політичних колах з цього питання існує дві прямо протилежні точки зору.

За однією з них, Трамп ненавидить Зеленського, а тому відносини між ними будуть дуже погані, аж до примусу президента України до відставки.

Друга точка зору свідчить, що у Зеленського дуже непоганий контакт з обраним президентом США, а тому проблем великих на Банковій не очікують. Навпаки – розраховують скористатися приходом Трампа, щоб обнулити вплив пов’язаних з американським посольством і Демпартією грантових активістів, громадських діячів, медіа та політиків. Ця група час від часу псує життя Офісу президента, вимагаючи якихось реформ і звинувачуючи в недостатній боротьбі з корупцією, постійно апелюючи при цьому до західних структур.

В ОП вважають, що за Трампа ця група втратить підтримку американського держапарату. Також там розраховують, що новий президент змінить посла США в Києві Бріджит Брінк, яка цими активістами опікується, чим дратує Банкову до такої міри, що Зеленський навіть ставив перед Блінкеном питання про її відкликання. Блінкен відповів відмовою, але за Трампа в ОП з’являється шанс домогтися свого.

Щоправда, джерела припускають, що проблеми у Зеленського і у Єрмака можуть початися, якщо вони відкинуть затверджений Трампом план завершення війни. Однак імовірність цього джерела оцінюють як мінімальну.

«Якщо Трамп і Держдеп затвердять план зупинки війни по лінії фронту з мораторієм на вступ України до НАТО і на це буде згоден Путін, то ймовірність того, що Зеленський піде у відмову близька до нуля. Не в тому становищі зараз країна, щоб відмовити своєму головному партнеру, без підтримки якого продовжувати війну буде практично неможливо. Інше питання, що «яструби» в республіканській партії можуть переконати Трампа відмовитися від планів зупинки війни в Україні та продовжувати її фінансувати, але це окрема історія. У будь-якому разі Зеленський рухатиметься в межах стратегії Вашингтона» , – каже джерело.

Окремий аспект – церковне питання. Напередодні виборів низка чільних представників команди Трампа, включно з кандидатом у віце-президенти Венсом, засуджували ухвалений Верховною Радою закон, який відкриває дорогу до заборони УПЦ. І, за даними джерела, не виключено, що цю тему у Трампа тепер знову порушать, спонукаючи українську владу скоригувати свою церковну політику.

У той же час, будь-які зміни в політиці Вашингтона щодо Києва можливі тільки в одному випадку – якщо Трамп зможе взяти під свій контроль Держдеп і держапарат, чого йому не вдалося у свій перший термін, коли зовнішній курс США, зокрема і щодо України, продовжувала визначати, по суті, колишня команда, пов’язана з Демпартією. А тому ніяких особливих змін у цьому курсі не було. Як буде цього разу – побачимо після 20 січня, коли Трамп повернеться в Білий дім.

Ну а поки що, не чекаючи інавгурації нового президента, до Вашингтона потягнулися «ходоки» і від української влади, і від різних груп впливу, які намагаються встановити контакт із командою Трампа, лобіюючи свої питання.

Тема можливого розміщення британських військових підрозділів на території України знову активно обговорюється у західних політичних колах на тлі розмов про майбутню мирну угоду та механізми гарантування безпеки. Лондон у координації з Парижем і Вашингтоном аналізує різні формати міжнародної присутності, які могли б сприяти дотриманню потенційного перемир’я, водночас не перетворюючи ситуацію на пряме військове протистояння з Російською Федерацією.

Ключовим елементом цих дискусій є пошук балансу між стримуванням і обережністю. Західні союзники прагнуть створити систему безпеки, яка б унеможливила відновлення активних бойових дій, але не спровокувала неконтрольовану ескалацію. Саме тому розглядаються варіанти обмеженої військової присутності, консультативних місій або багатонаціональних контингентів із чітко визначеним мандатом.

Втім, нинішній контекст значно складніший. Україна не є нейтральною територією, а Росія вже веде проти неї повномасштабну війну, що радикально змінює логіку будь-якої міжнародної військової присутності.

За оцінками західних експертів, мова не йде про класичну модель миротворчих місій під егідою ООН. Розглядається концепція так званих «сил стримування» — європейських підрозділів, чия присутність автоматично означатиме, що будь-яка атака Росії створює ризик прямого конфлікту із Заходом. Ключовий сигнал у такій моделі — готовність до реального бою, а не символічна присутність.

Однією з головних дилем залишається питання правил застосування сили. Колишні командири миротворчих місій наголошують: нечіткий мандат може бути смертельно небезпечним для військових. Досвід Руанді та Сребрениці показав, що розмиті повноваження й відсутність політичної рішучості призводять до катастроф. У випадку України принципове питання звучить так: чи матимуть західні солдати право вступати в бій у разі порушення угоди Росією, навіть якщо атака не буде спрямована безпосередньо проти них.

Окрема проблема — нестача ресурсів. Для постійної присутності приблизно 15 тисяч військових на місці з урахуванням ротацій потрібно щонайменше утричі більше особового складу. Європейські армії, зокрема британська й французька, не мають достатніх резервів, щоб самостійно забезпечити таку місію. Саме тому попередні спроби створити повноцінну франко-британську коаліцію цього року фактично зайшли в глухий кут.

Без участі США система стримування виглядає неповною. Одним із компромісних варіантів, які обговорюються, є розміщення американських авіаційних і ракетних сил у країнах, що межують з Україною. Така модель передбачає обмежену присутність європейських сухопутних військ безпосередньо в Україні, але потужну повітряну й морську підтримку з боку США поблизу зони конфлікту.

Колишні міжнародні спостерігачі застерігають: головний урок Мінських угод полягає в тому, що сам факт моніторингу без механізму покарання за порушення не працює. Документування інцидентів без подальших дій лише створює ілюзію миру, яка зрештою руйнується.

Фактично Захід розглядає модель, яку військові описують як «розтяжку»: невеликий контингент робить будь-яку атаку надто ризикованою для противника, адже вона неминуче тягне за собою ескалацію. Водночас така стратегія робить самих військових заручниками політичних рішень і вимагає максимальної ясності щодо цілей, повноважень і меж застосування сили.