В Україні активно обговорюється питання залучення трудових мігрантів як способу подолання дефіциту робочої сили, викликаного війною, яка призвела до масового відтоку населення та мобілізації. Згідно з оцінками Міжнародної організації з міграції (IOM), Міністерства економіки та Міжнародної організації праці (ILO), для досягнення цільових показників зростання ВВП до 2030–2032 років Україні може знадобитися від 4,5 до 8,6 мільйона нових працівників. Близько 78% компаній (68% у промисловості) відзначають нестачу кадрів, а за 2025 рік було видано лише 9,5–9,6 тисяч дозволів на роботу іноземцям, зокрема, лідирує Туреччина. Українська влада планує впроваджувати десятирічну стратегію трудової міграції до 2027 року.
Досвід європейських країн показує, що міграція може допомагати в заповненні вакууму робочої сили, однак успіх цього процесу залежить від умов, які створюються для інтеграції мігрантів. Німеччина, наприклад, ще до війни в Україні стикнулася з демографічною кризою, що змусило її відкривати ринок праці. Після міграційної кризи 2015 року, коли до країни прибуло чимало біженців, рівень зайнятості серед них досяг 64%, що наблизилося до загальнонаціонального показника. Проте інтеграція вимагала значних фінансових витрат на житло, освіту та соціальну підтримку.
Франція, що приймає іммігрантів з Африки, стикається з серйозними проблемами інтеграції, внаслідок яких у передмістях виникають райони з високим рівнем безробіття та бідності. У Швеції, яка раніше славилася відкритою міграційною політикою, у 2020-х роках відбулися значні зміни в правилах в'їзду, що зумовлено викликами інтеграції та зростанням кримінальних проявів.
Для України ситуація унікальна. Країна переживає масовий відтік населення, мобілізацію та потребу у відновленні інфраструктури, а також має дефіцит працівників у галузях, які потребують фізичної праці. За даними IOM, до початку 2026 року в Україні залишиться близько 3,7 мільйона внутрішньо переміщених осіб, а загальна чисельність біженців за кордоном коливатиметься від 5,6 до 5,9 мільйона.
Експерти вказують на важливість залучення іноземців на конкретні вакансії, що може зменшити конкуренцію з місцевими. Однак масовий приплив низькокваліфікованих працівників може призвести до тиску на заробітні плати та витрат на їх адаптацію.
Питання трудової міграції в Україні стає все більш актуальним, і його вирішення вимагатиме збалансованого підходу, щоб уникнути соціальних напружень. Експерти наголошують на важливості ефективного управління, переваги інтересів місцевого населення, жорсткого відбору за кваліфікацією й інвестицій в інтеграцію. Важливо також створити умови для повернення українців, а також залучення жінок та ветеранів.
Успіх міграційної політики буде визначатися не лише кількістю залучених мігрантів, а й якістю їх інтеграції в суспільство. Як зазначає експерт з міграційної політики, Україні слід спростити процедури, але при цьому забезпечити контроль за їх виконанням. Залучення трудових мігрантів залишається одним із найважливіших питань для країни в умовах відновлення після війни, і помилки в цій сфері можуть мати тривалі наслідки.
