Мін’юст України стягнув 2,5 млрд грн російських активів до держбюджету та створив реєстри для військових злочинів

Десятого березня цього року виповнюється рік з дня винесення вироку українському правозахиснику Максиму Буткевичу. Після присудження йому 13 років позбавлення волі, протягом останніх 20 місяців колишній журналіст ВВС перебуває у полоні в Росії. Останній візит адвоката та отримана інформація від батьків Буткевича до колонії суворого режиму №2 в окупованій Луганщині надихнули трохи оптимізму. Йому нарешті дозволили листування, але лише в межах Росії. Листи від друзів вже відправлені, але їх доставка може зайняти деякий час. Максим повідомив, що не отримав передачі від української сторони, яку планувалося передати військовополоненим напередодні новорічних свят. На жаль, разом з цією передачею Буткевич не отримав також листа від своїх батьків. Навіть після надходження посилки, російська сторона не підтвердила її вручення полоненим. Щодо умов у колонії, Буткевичу дозволили користуватися бібліотекою, що раніше було заборонено. Його зовнішній вигляд покращився, а харчування, за словами матері, теж мало б стати кращим. Наступного місяця, 13 березня, у Верховному суді Москви розглядатимуть касаційну скаргу на справу Буткевича. Батьки знову підтримують надію на зустріч з сином і надіються на його обмін. “Наша головна мета – дочекатися звільнення Максима. Ми не втрачаємо надію на його повернення”, – підкреслює Євгенія Буткевич.

Максим Буткевич вирішив долучитися до фронту на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, незважаючи на відсутність військового досвіду, крім навчання на військовій кафедрі, де отримав філософську освіту. У червні 2022 року він потрапив у полон разом із своїм підрозділом у районі захоплених росіянами пунктів Золоте і Гірське Луганської області. Після цього російські ЗМІ розпочали масштабну кампанію дезінформації, називаючи його “переконаним фашистом” та “головним підривником режимів” у Казахстані та Білорусі. Десятки російських сайтів поширювали фейкові новини, де його класифікували як “бойовика”, “нациста”, “пропагандиста” і “русофоба”, приписуючи йому навіть розпалювання громадянської війни. Також його називали “британським шпигуном” через його минулу роботу на BBC.

Максим Буткевич є відомим правозахисником в Україні, який протягом десятиліть адвокатував права людей та допомагав сотням мігрантів. У його біографії значиться робота в українській службі ВВС у Лондоні, викладання у Києво-Могилянській академії та робота в ООН.

Колеги та друзі описують Максима Буткевича як пацифіста та захисника мігрантів, який публічно засуджував різноманітні форми нетерпимості та фашизму. Майже 15 років свого життя він присвятив боротьбі за права людини. Максим був членом правління українського відділення Amnesty International та співзасновником організації “Без кордонів”, яка активно виступає проти ксенофобії та расизму в Україні, а також надає допомогу переселенцям. Він відзначився в боротьбі за визволення в’язнів Кремля, зокрема режисера Олега Сенцова.

“Максим боровся проти дискримінації, ворожніх висловлювань та виступав за те, щоб Україна не виганяла людей до країн, де їм загрожувала небезпека. Він допомагав їм знайти притулок тут”, – розповідає Володимир Яворський, юрист з Центру громадянських свобод, друг Максима.

Згідно з версією російських слідчих, у червні 2022 року Максим вистрілив із протитанкового гранатомета по під’їзду житлового будинку у Сєвєродонецьку, де, за їх словами, були двоє людей. Проте, за словами його матері, його підрозділ ніколи не перебував у Сєвєродонецьку, а воював біля Золотого й Гірського. У серпні 2023 року суд у Москві підтвердив вирок правозахиснику. Після цього Максим на три місяці зник у російській каральній системі, і ні рідні, ні адвокати не знали його місцезнаходження. Виявилося, що його перевели до колонії №2 на окупованій Луганщині у місті Боково-Хрустальне (Вахрушеве). Amnesty International називає вирок Максиму Буткевичу “помстою російської влади за його правозахисну діяльність”, а зізнання, яке він, за їхніми словами, зробив, – вимушеним.

У результаті дослідження статті про Максима Буткевича виявлено, що він є видатним правозахисником та активістом, який протягом багатьох років боровся за права людини та публічно виступав проти нетерпимості та фашизму. Його діяльність включала участь у роботі Amnesty International та співзаснування організації "Без кордонів", яка надавала допомогу переселенцям та боролася з ксенофобією та расизмом.

Проте, за версією російських слідчих, йому було пред'явлено обвинувачення у вистрілі з протитанкового гранатомета по житловому будинку у Сєвєродонецьку, що викликало смерть двох осіб. Однак згідно з відомостями його матері та інших джерел, його підрозділ не перебував у зазначеному місті.

Після вироку у Москві Максима Буткевича зник на три місяці, а потім виявилось, що його перевели до колонії №2 на окупованій Луганщині. Amnesty International та інші правозахисні організації вважають вирок Максиму неправомірним і спрямованим на помсту за його правозахисну діяльність.

Отже, справа Максима Буткевича є ще одним прикладом порушення прав людини та правозахисної діяльності у Росії, і необхідно продовжувати міжнародний тиск на владу цієї країни для його звільнення та захисту прав і свобод усіх громадян.

Петиція до президента, що стосується мобілізації правоохоронців, державних службовців та інших працівників бюджетної сфери, зареєстрована та набрала 25 тисяч голосів лише за три дні. Це свідчить про високий рівень зацікавленості громадян у питаннях реформування державного апарату та забезпеченні належного функціонування правоохоронних органів. Ініціатор петиції висловлює пропозицію щодо надання пріоритетного права на прийом на роботу в державні та комунальні установи, а також в правоохоронні органи осіб, які демобілізувалися з Збройних Сил України після початку повномасштабної війни.

Цікаво, що подібна петиція від народного депутата Дубінського №22/204852-ЕП, яка стосувалася мобілізації депутатів та чиновників, набрала необхідну кількість голосів протягом 87 днів, і то лише завдяки підтримці впливових телеграм-каналів. Ця петиція знаходиться на розгляді президента Зеленського вже 4,5 місяці.

Варто зазначити, що восени 2023 року українські громадяни не поспішали підтримувати мобілізацію чиновників, але тепер, навіть з урахуванням необхідності авторизації, подібні петиції набирають голоси за лічені дні, що свідчить про зростання зацікавленості населення у питаннях реформування влади та підвищення її ефективності.

У висновку можна зазначити, що петиція, яка стосується мобілізації правоохоронців, державних службовців та інших працівників бюджетної сфери, набрала значну кількість голосів українських громадян лише за три дні. Це свідчить про активний інтерес громадян до питань реформування влади та підвищення ефективності роботи державних структур.

Також варто відзначити, що подібні ініціативи набирають обертів швидше та залучають більше уваги громадськості, що свідчить про зростання громадянського активізму в Україні. Важливо підкреслити значення демократичних механізмів, які дозволяють громадянам висловлювати свої погляди та впливати на прийняття важливих рішень у суспільстві.

Крім того, порівняння з іншими подібними ініціативами показує, що суспільство реагує швидше на питання, що стосуються реформування державного апарату та забезпечення належного функціонування правоохоронних органів.

Отже, активна участь громадян у петиціях є важливим кроком на шляху до покращення управління країною та зміцнення демократичних цінностей в українському суспільстві.

Українська влада оприлюднила інформацію про нову ініціативу, яка викликала значний резонанс у суспільстві. Ця програма передбачає можливість для громадян, які вирішили залишити Україну, подати заявку на виїзд до Російської Федерації. Метою цієї ініціативи є створення механізму для потенційного обміну на українських військовослужбовців, які наразі перебувають у полоні.

Українці дедалі активніше скуповують готівковий долар, тому банки швидко нарощують завезення валютних банкнот у країну. За підсумками червня загальний обсяг постачань зріс на 13,2% порівняно з травнем 2024 року, і сягнув $1,3 млрд. А за перше півріччя підскочив на 59% (порівняно з аналогічним періодом 2023-го) і вийшов на $7,5 млрд. Для порівняння – у перше півріччя довоєнного 2021 року банки завезли в країну лише $1,4 млрд.

Про це свідчать дані свіжого звіту Національного банку.

$7,5 млрд – колосальна сума для України. Четвертий кредитний транш МВФ, якого український уряд домагався понад півроку і виконував під нього нескінченний перелік вимог, становив трохи більше третини від цієї суми – лише $2,2 млрд.

«Обсяги завезення готівкової інвалюти – це показник поточного попиту з боку населення. Просто так, про всяк випадок про запас, банк ніколи долар завозити не буде, оскільки швидко почне порушувати показник валютної позиції, за що НБУ по голові не погладить. Тому готівкову інвалюту закуповують стільки – скільки запитують клієнти. Каса повідомляє в казначейство, наскільки більше долара або євро потрібно закупити, після чого робиться замовлення і відбувається поставка.

Якщо раніше дрібні покупки фізосіб були в районі 200-300 доларів, то зараз по 500-700. Крім того, після нової хвилі девальвації нацвалюти дедалі частіше долар запитують гривневі вкладники – переводячи в американську валюту частину вкладу, термін якого закінчився, або взагалі весь депозит, і їм також потрібна готівка», – розповіли “Стране” в системному банку.

Щоб зрозуміти, що відбувається на валютному ринку, і проаналізувати поведінку населення, досить подивитися, як останнім часом змінювався офіційний курс НБУ гривня/долар:

– 1 травня – 39,5 грн/$;

– 1 червня – 40,5 грн/$;

– 1 липня – 40,45 грн/$;

– 18 липня – 41,46 грн/$;

– 26 липня – 41,2 грн/$

Пік подорожчання долара на міжбанку припав на другий тиждень цього місяця, коли безготівковий ринок сягав 41,65 грн/$. Тоді у банків ціна готівкового долара в касах виходила на 42,20 грн/$, а картковий курс на 42,5 грн/$.