Мобілізація на рівні уваги: ВР готується до розгляду законопроекту у другому читанні

Багатство та Влада: Життя Принцеси Беатріси з Закарпаття

У 2015 році, коли Микола Греченюк займав посаду депутата сільської ради від Партії регіонів, його родичі та близькі отримали в Підвиноградові щонайменше чотири земельні ділянки. Це дозволило їм скористатися правом на безкоштовне отримання землі, яке гарантується Конституцією кожному українцю. За рішенням сільської ради земельні ділянки отримали Беатриса Миколаївна Греченюк (дочка), Михайло Васильович Греченюк (брат), Михайло Михайлович Крайнер (за даними ЗМІ, водій Греченюка) та Маріанна Олександрівна Крайнер (дружина водія Греченюка). Судові процеси щодо цих земельних ділянок тривали до 2021 року, проте зазначені особи все ж вдало захистили своє право на землю. Сам Микола Греченюк володіє в Підвиноградові чотирма земельними ділянками та будинком. Його дочка Беатриса має власність на три ділянки та власний маєток. Крім того, Микола Греченюк є засновником ТОВ "Лігаспецбуд", якому також пощастило з тендерами. За даними "Прозоро", ця компанія брала уч

У 2015 році, коли Андрій Петьовка невдало балотувався від партії "Рідне Закарпаття" у Мукачевому, його родичі отримали дозволи на виїзд за кордон завдяки листам від нардепа Василя Петьовки. Вказуючи, що Андрій є волонтером від Благодійного фонду "Наша паляниця", щоб підкріпити своє прохання, ці дозволи були складені в адмінпротоколі на його батька. Хоча після запевнень про повернення із волонтерською місією претензій від Національного агентства з питань запобігання корупції не було, липнем 2022 року Беатриса Греченюк народила дочку, можливо, саме у цей період вона зі своїм чоловіком виїхала за кордон, але не для волонтерства, а для особистих цілей. Проте, за її Instagram, велике подорожування у Італію відбулося у вересні 2023 року, де вони перебували в розкішному палаці. Представники Закарпаття завжди вражали своїм тяжінням до розкішів і позолоти, але те, що можна побачити на їхніх сторінках в соціальних мережах, може викликати подив навіть у найвідоміших світських левиць. Згідно з даними, Закарпатська область є лідером серед усіх областей України за поставками незадекларованих товарів, що викликає підозру щодо джерел їхнього благополуччя та розкошів.

У вищезгаданій статті представлено відомості про вплив певних осіб з Закарпаття на суспільно-політичну ситуацію в регіоні та їхнє життя в контексті здійснення великих фінансових операцій та подорожей. Зокрема, розглянуто факти здійснення незадекларованих поставок товарів через Закарпатську область, що ставить під сумнів джерела благополуччя певних осіб. Зазначено також прохання нардепа щодо дозволу на виїзд за кордон для своїх близьких, аналізуються їхні дії та активності, які можуть вказувати на можливі порушення законодавства. Робиться висновок про необхідність ретельного вивчення цих фактів компетентними органами та прийняття відповідних заходів у випадку виявлення законопорушень. Також акцентується увага на важливості відкритості, прозорості та дотримання етичних норм у політичній та громадській діяльності для забезпечення довіри громадян до влади та системи влади в цілому.

Народний депутат від фракції «Слуга народу» Олександр Качура підтвердив, що у 2012 році мав контакти з рухом Віктора Медведчука «Український вибір» та брав участь у спільних молодіжних акціях цієї організації. У інтерв’ю «Радіо Свобода» він розповів, що тоді очолював власну молодіжну організацію і ініціював низку заходів разом із молодіжним крилом «Українського вибору», зокрема спрямованих на профілактику ВІЛ/СНІД серед студентів.

За словами Качури, одна з таких акцій відбулася на базі Київського політехнічного інституту, де студентам роздавали інформаційні матеріали та проводили лекції з питань здоров’я. Він наголосив, що його участь носила виключно соціально-освітній характер і не стосувалася політичної діяльності організації.

Депутат пояснив, що на той момент не вбачав у такій діяльності нічого негативного. За його словами, це відбувалося до окупації Криму та початку війни на Донбасі, а сам він був молодим і не усвідомлював можливих політичних наслідків.

Водночас після цієї заяви з’явилися документальні підтвердження його участі в структурі «Українського вибору». Згідно з даними аналітичного ресурсу YouControl та офіційною відповіддю Міністерства юстиції України, прізвище Олександра Качури вказане в державних реєстрах як керівника відокремленого підрозділу №800896 Всеукраїнської громадської організації «Всеукраїнський громадський рух “Український вибір”» у Солом’янському районі Києва.

Колишній народний депутат Юрій Левченко заявив, що Качура очолював Солом’янську районну організацію «Українського вибору» до 2020 року. При цьому, за його словами, Качура вже мав статус чинного народного депутата від фракції «Слуга народу» та був одним із публічних спікерів правлячої партії.

Левченко нагадав, що Служба безпеки України раніше заявляла про причетність «Українського вибору» до сприяння російській окупації та анексії Криму. Також Офіс Генерального прокурора повідомляв про підозру трьом керівникам ініціативних груп цієї організації за участь в організації та проведенні незаконного «референдуму» в окупованому Криму.

На цьому тлі Левченко звертає увагу на відсутність відповідальності для функціонерів «Українського вибору», які перебувають на підконтрольній Україні території. За його словами, частина з них згодом була обрана депутатами місцевих рад від ОПЗЖ, попри численні публічні свідчення їхньої антиукраїнської діяльності.

Екснардеп також наголосив, що головну відповідальність за діяльність «Українського вибору» має нести його засновник і керівник Віктор Медведчук, однак, попри гучні заяви правоохоронців, логічного завершення розслідування у вигляді реальних вироків досі не відбулося.

На завершення Левченко поставив публічне запитання: чи нестиме бодай якусь відповідальність керівник одного з осередків організації, яку українські спецслужби пов’язують зі сприянням російській агресії.

Ситуація, що склалася, викликає занепокоєння серед військових експертів та політиків. Вони застерігають, що нестача артилерійських боєприпасів може суттєво вплинути на хід бойових дій. Деякі аналітики навіть прогнозують можливість повторення так званого "снарядного голоду", який вже спостерігався раніше.

За даними дослідження журналістського консорціуму, європейські виробники можуть виготовляти значно менше снарядів, ніж заявляють офіційні представники ЄС. Наприклад, виробнича потужність ЄС оцінюється приблизно в 600 тисяч снарядів на рік, що значно менше від заявлених 1,7 мільйона снарядів на рік до кінця 2024 року.

«Я думаю, що в Європі є, можливо, лише кілька країн, які мають запаси снарядів 155-мм на 30 днів», – сказав постійний секретар Міністерства оборони Естонії Кусті Салм у коментарі Delfi Estonia.

Той факт, що ЄС не встигає за оборонними потребами України, здається очевидним і представникам самої європейської збройової промисловості.

«Досвід війни в Україні показує величезний попит на артилерійські боєприпаси. Наявні виробничі потужності в західному світі не відповідають цим обсягам», – заявив у червні один із провідних європейських виробників зброї Rheinmetall.

Ця нестача снарядів стає причиною запізнень у поставках до України, яка знаходиться в активному конфлікті з Росією. Україна звертається до ЄС для отримання підтримки, проте обіцянки щодо постачання снарядів часто не виконуються через технічні та організаційні проблеми в європейській збройовій промисловості.

«Думаю, що частина програм недовиконана не тому, що хтось не захотів, а тому, що відбуваються дискусії всередині – хто виготовляє, хто кому платить, чи виконані всі зобов’язання покласти в «спільну касу» гроші. Хтось каже – «я все віддав, компенсуйте мені», або якась одна країна все блокує», – розповів Олексій Резніков.

Незважаючи на це, Україна посилює власні зусилля щодо виробництва артилерійських снарядів калібру 155 мм, щоб забезпечити власні потреби. Наприклад, планується запуск власного серійного виробництва цих снарядів, що дозволить країні збільшити самодостатність у цій стратегічно важливій галузі.

За даними Мінстратегпрому, українські збройні компанії домовилися із двома неназваними американськими фірмами та однією європейською – це Rheinmetall – про спільне виробництво 155-мм снарядів.

Після початку повномасштабної війни Україна вперше за часи незалежності розпочала масове виробництво боєприпасів радянських калібрів і з того часу вийшла на потужність у кілька десятків тисяч снарядів на місяць.