Понеділок, 1 Грудня, 2025

Мобілізація — не про справедливість, а про вибір: військовий Віктор Трегубов про страх, обов’язок і силу змін

Важливі новини

Вакансії, які трапляються раз на рік: служба зайнятості назвала рідкісні професії

Протягом першого півріччя 2025 року Державна служба зайнятості пропонувала вакансії за понад 3,5 тисячами професій із 9,2 тисячі, які є в українському класифікаторі. Серед них траплялися й справді рідкісні та маловідомі посади, що викликали особливу зацікавленість. У добірці служби зайнятості опинилися фахівці, яких шукають буквально кілька разів на рік: Іхтіолог — спеціаліст з рибознавства, якого […]

Україна навряд чи отримає THAAD: США утримуються від передачі передових систем ППО

Чи бажаєте ви, щоб я щось додав або змінив у цьому тексті? Можливо, ви хочете, щоб я більше уваги приділив якомусь конкретному аспекту цієї проблеми або розглянув додаткові інноваційні рішення?

Про це заявив військовий експерт Іван Ступак.

За його словами, цей комплекс коштує три мільярди доларів, один постріл із нього – 20 мільйонів.

«Українським військовим фахівцям доведеться проходити курс навчання щонайменше кілька місяців для використання нового обладнання. А раптом росіяни знищать або пошкодять цю систему, як було не раз із ЗРК Patriot? Все ж таки 3 мільярди доларів – не малі гроші, утричі більші за ціну установки Patriot. Думаю, американцям простіше зупинити війну в Україні, ніж передавати нам THAAD», – сказав експерт.

Раніше Зеленський заявив, що Міноборони України вже веде переговори з американцями щодо надання засобів ППО, здатних збивати російські ракети середньої дальності.

У Києві живе понад 425 тисяч переселенців

За останнє десятиліття кількість мешканців Києва значно зросла. Як повідомила голова ради внутрішньо переміщених осіб у Київській міській державній адміністрації Ольга Алтуніна, станом на 2024 рік у столиці проживає близько 3,7 мільйона осіб. Для порівняння, за останніми офіційними статистичними даними, наданими ще у 2014 році, чисельність населення Києва складала 2,8 мільйона. Оцінка населення у 2024 […]

Небезпека на межі: Ворожа загроза близько до Часового Яру

Українські військові продовжують активні дії на Куп’янському та Лиманському напрямках, де досягли певних успіхів у тактичних операціях. На жаль, російські окупанти не припиняють свої спроби просунутися у напрямку міста Часів Яр та захід від Авдіївки, зосереджуючись, зокрема, на районі Бердичі. За повідомленням, 6 квітня, Збройні Сили України (ЗСУ) відбили атаки російських військ біля Тернів і Білогорівки, не дивлячись на протилежні твердження російських джерел про просування їхніх військ. У той же час, російські війська продовжують намагатися просунутися на захід від Бахмута у напрямку Часів Яр, але офіційно підтверджених змін у лінії фронту не зафіксовано. Російські джерела повідомляли про намагання захопити позиції у лісових масивах поблизу залізниці на сході та в заповіднику Ступки-Голубовські 2 на південному сході. Проте ці звіти не були підтверджені експертами. Ситуація в напрямку Авдіївки також залишається напруженою, з російськими військами, які просуваються на захід і намагаються зачистити ліси між населеними пунктами Тоненьке і Водяне. Українські військові залишаються на варті оборони, тримаючи ситуацію під контролем не лише на вказаних напрямках, а й в інших регіонах, включаючи різні території на південь, північ та захід від Бахмута, а також на сході Херсонської області.

Українські військові продемонстрували впевненість та успішність у тактичних операціях на Куп’янському та Лиманському напрямках, відбивши атаки російських військ та утримавши свої позиції. Незважаючи на спроби російських окупантів просунутися у напрямку міста Часів Яр та інших стратегічних об'єктів, українські Збройні Сили залишаються на варті оборони й утримують ситуацію під контролем. Це свідчить про готовність та ефективність українських військових у забезпеченні безпеки та захисті територіальної цілісності країни.

Командир військової частини Одеської області постане перед судом за зловживання службовим становищем

Державне бюро розслідувань завершило досудове розслідування щодо полковника однієї з військових частин Одеської області, якого звинувачують у зловживанні службовим становищем. Обвинувальний акт уже передано до суду, що відкриває шлях до юридичного розгляду справи.

За інформацією слідства, на початку 2025 року командир віддав наказ чотирьом підлеглим військовослужбовцям вирушити до міста Подільськ для проведення ремонтних робіт у квартирі, яка належить його тещі. Протягом трьох місяців — із січня по березень — замість виконання прямих службових обов’язків солдати займалися будівельними роботами: укладали плитку, шпаклювали стіни, встановлювали сантехніку та виконували інші роботи, пов’язані з ремонтом житла.

Попри це, військові продовжували отримувати бойові виплати, що призвело до збитків державі майже на мільйон гривень. Крім того, як зазначають у ДБР, дії командира створювали ризики для обороноздатності, адже підлеглі фактично були відсторонені від служби.

У квітні співробітники ДБР затримали полковника безпосередньо в квартирі під час перевірки виконаних робіт. Сам командир своєї провини не визнає. Він заявив, що бійці нібито «добровільно допомагали» з ремонтом під час повітряних тривог.

Слідчі готують цивільний позов для відшкодування збитків, завданих державі. Якщо вину полковника буде доведено, йому загрожує до шести років позбавлення волі.

Війна не знає справедливості — вона її знищує першою. Саме тому говорити про “справедливу” мобілізацію безглуздо, вважає військовослужбовець і журналіст Віктор Трегубов. В Україні мобілізація досі залишається доволі ліберальною, але й вона наштовхується не стільки на страх смерті, як на інший — більш глибокий і людський — страх перед змінами.

Серед усіх аргументів, що супроводжують війну та мобілізацію, найбільш дивний — це апеляція до справедливості.

Війна — по суті несправедлива. Справедливість на ній вмирає першою. Особливо в умовах, коли на мирну країну напав кратно більший ворог. Звісно, у нас в усіх були трішки інші плани на життя, звісно, російська агресія їх перекреслила — але зараз вже немає сенсу лити над цим сльози. Зараз має сенс рятувати Україну та українців.

Довоєнні часи були найбезтурботнішими в моєму житті. Я працював у чудовій компанії в умовах, про які й мріяти не міг, виписував усе, що хотів, у свій уже тоді доволі популярний блог, і здобував додаткову освіту на філософсько-теологічному просто тому, що міг. І якби мені хтось сказав, що я піду служити в армію — я б сміявся з пів години.

Не хочеш — мусиш. Я зрозумів це тоді, коли вже не міг відвідати дім, в якому виріс.

Після повномасштабного вторгнення це варто було зрозуміти всім.

Мобілізація цивільних — несправедлива, неприємна річ, яку ми дуже хотіли б залишити в минулому. Але за всю свою історію людство так і не знайшло іншого способу перемогти більш сильного супротивника. Тому подібне відбувалося усюди, в будь-якій країні в подібній скруті, і в нас методи залучення людей до війська чи не найлояльніші. Якщо ми не змогли залишити в минулому війни в центрі Європи, ми просто маємо до цього вдаватися.

І знаєте що? Воно працює.

Мені доводилось спілкуватись не з одним та не з двома хлопцями, які не хотіли самі йти до військомату. Вони воюють, і знаєте що? Воюють непогано. Деякі вже командують невеликими підрозділами. За окремими яскравими виключеннями, страх минає ще десь проміж ТЦК та БЗВП.

Бо це, якщо чесно, не страх перед смертю чи каліцтвом. Якби серед українців це було поширено, ніхто б не гуляв вулицями під час повітряної тривоги. Це один з найпотаємніших людських страхів — страх перед зміною життєвих обставин. Людина боїться потрапити у незвичне для себе середовище, де життя йде за іншими правилами, а її попередні статуси та здобутки залишаються “десь там”.

Це нормальний страх, і немає психічно здорової людини, яка б його не відчувала. Але, як і будь-який інший, його треба вміти в собі помічати. І вміти долати тоді, коли цього вимагають обставини.

Бо це потрібно не тільки країні. Це потрібно тобі самому. Це та перемога над собою, яка залишиться з тобою назавжди, це знання, що зробив правильний вибір. Навіть якщо тебе до цього вибору за руку привели. Тут у нас скоро Великдень, і в церквах читатимуть Слово Іоанна Золотоуста — всього сторінка тексту, а чи не найкраще, що було написано в святоотцівській літературі за дві тисячі років. Бог щедрий, каже автор — прийме і того, хто з першого дня постився, і того, хто в останню годину прийшов.

Підручник історії України теж. І ваше власне сприйняття себе. Стати в лави захисників країни не пізно доти, допоки не спиняється агресор. А він поки що ще огризається.

Коли ми його спинимо — будемо знати, що хай які б ми не були смішні, сварливі та часом безпорадні оболтуси, але кращих за нас людей на цій блакитній кульці нема.

Останні новини