На Лубенщині знайшли фрагмент бивня мамонта під час розкопок глини

Проходячи через два роки повномасштабного російського вторгнення в Україну, характер війни та передбачення щодо подальшого її розвитку значно змінилися. З початкового етапу очікування на підтримку та військові поставки від США та Європи до переходу в позиційну боротьбу, конфлікт продовжується у форматі війни на виснаження, з фронтом, який залишається майже незмінним. З’явилися нові елементи, такі як безпілотні системи, які стали значною частиною воєнного стратегічного ландшафту. Фронт дронів розширюється, а їхня ефективність та доступність роблять їх ключовими факторами війни. Використання безпілотників відбувається не лише у повітрі, але і на морі, де безекіпажні катери змушують російський флот перебрати свої кораблі, обмежуючи їхні дії. Такі зміни ведуть до нових технологічних вимірів у війні, де дистанційно керовані системи стають ключовими чинниками впливу на конфлікт та підсилюють стратегічні можливості обох сторін.

Дискусії експертів про вплив дронів на характер сучасної війни, як морських, так і повітряних, стають все більш актуальними. Проте, не всі погляди на цей питання є оптимістичними, оскільки нові збройні системи не є універсальними рішеннями для війни. Дрони не здатні захоплювати територію, і для цього потрібна піхота та бронетехніка. Традиційні засоби озброєнь залишаються ключовими елементами військових операцій. Водночас, з появою дронів активно розвиваються засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ) та скорострільна артилерія, які можуть працювати на великій відстані. Одним із новітніх напрямків у розвитку дронів є використання автономних оптико-електронних систем розпізнавання цілей, що можуть працювати незалежно від сигналів та навігаторів. Нові технології дозволяють дронам діяти в рою, що ускладнює їхнє протистояння. На морі безпілотні катери також стають все ефективнішими, але мають свої обмеження, такі як обмежений запас ходу та дальність плавання. Усі ці фактори роблять важливими зусилля України в розвиток безпілотної техніки та пошуки нових рішень для захисту від їхнього використання відповідно до сучасних потреб та можливостей.

Недавно Данія та Нідерланди обіцяли Україні понад 60 літаків F-16. Українські пілоти вже розпочали підготовку до польотів на цих винищувачах, проте конкретна дата завершення навчання та початку їхнього використання залишається невизначеною. Ймовірно, це може статися вже навесні або влітку 2024 року. Раніше розглядалася можливість отримання українською армією шведських винищувачів JAS 39 Gripen, які також відповідають потребам Збройних Сил України — сучасні літаки, здатні використовувати різноманітні боєприпаси європейського виробництва. Хоча українські чиновники заявляють, що ці літаки є критично важливими для ефективного протистояння Росії, деталі щодо їхнього використання та планів операцій залишаються конфіденційними.

Винищувачі можуть бути використані для ударів по наземним або морським цілям, повітряному бою, протидії протиповітряній обороні, перехоплення крилатих ракет та дронів, придушення противника та виконання інших завдань. Для України ці можливості надзвичайно важливі. Наприклад, під час активізації військових дій в Авдіївці російські війська отримували підтримку винищувачів-бомбардувальників ВКС, які здійснювали атаки з фугасними авіабомбами по цілях на лініях фронту. З винищувачами з ракетами "повітря-повітря" українські ВПС могли б ефективно перешкоджати таким бомбардуванням. Також важливою є можливість винищувачів забезпечувати підтримку наземним силам, наносячи удари по російським цілям.

Хоча деякі експерти висловлюють сумніви у важливості появи навіть десятків таких літаків у війні, при наявності значної кількості вони можуть стати суттєвим фактором. Велика кількість винищувачів може значно змінити обстановку на військовому театрі дій. Один з російських авіаційних експертів навіть зазначив у розмові з BBC, що ЗСУ можуть стати серйозною силою в протистоянні російським Повітряно-космічним Силам, якщо в Україні буде принаймні 200 винищувачів.

Багато від чого залежатиме від того, яку зброю будуть поставляти разом із літаками. Американські винищувачі F-16A, які стоять на озброєнні данських та нідерландських ВПС, — не найновіші машини. Деякі з них були введені в експлуатацію ще в першій половині 1980-х років. Це означає, що їхні радари та інші бортові системи застаріли. Проте їх можна модернізувати. Українські пілоти використовують досить старі МіГи і Су з самого початку війни, а F-16A — ефективний літак, який за багатьма параметрами перевершує МіГ-29. Крім того, велика кількість західних винищувачів зіграла би істотну роль — вона хоч якось компенсувала би застарілість.

Ще одним важливим аспектом є вміння пілотів ефективно використовувати літаки в бою, а також планування операцій з боку штабів авіаційних частин. Якщо всі ці фактори співпадатимуть, то хід війни зміниться — російська авіація буде відчувати ще менше впевненості біля лінії фронту.

Затримки у поставках західних боєприпасів та озброєнь вже призвели до послаблення української армії на фронті. Згідно з аналітичним матеріалом, опублікованим 16 лютого Інститутом світової економіки Кільського університету, до цього моменту обіцянки Сполучених Штатів про надання допомоги та реальні військові поставки Україні, фактично, припинилися через відсутність нових пакетів допомоги в Конгресі США.

У той же час допомога від Європейського Союзу продовжує зростати, хоча, за словами аналітиків інституту, в Європі спостерігається розрив між обіцянками та реально наданою допомогою, включаючи боєприпаси. Згідно з повідомленням, станом на 15 січня 2024 року Європейський союз та його держави-члени виділили Україні загалом 144 млрд євро допомоги, але з цієї суми на конкретні цілі було витрачено лише 77 млрд євро, зокрема на боєприпаси.

У березні минулого року ЄС затвердив план поставок мільйона снарядів калібру 155 мм в Україну протягом року. Ці снаряди використовуються у всій важкій артилерії країн НАТО. Зараз українська армія вже почуває недостачу снарядів, і це може вплинути на військові дії на фронті. Якщо США не зможуть вирішити політичне питання допомоги Україні, а в європейських країнах не вдасться відшкодувати брак американських поставок, це може спричинити подальше погіршення ситуації. Незважаючи на застосування високотехнологічних систем озброєння, військовий конфлікт в Україні залишається війною кількостей, і тому будь-яке скорочення ресурсів для ведення війни може негативно вплинути на ситуацію.

У війні кількостей чисельність угруповань на фронті відіграє не менш важливу роль, ніж наявність достатньої кількості боєприпасів. Зараз ситуація на фронті характеризується стійкістю, оскільки жодна зі сторін не може здійснити рішучого наступу, переважно через брак особового складу та техніки. Це стосується як Росії, так і України, і може призвести до нової хвилі мобілізації.

Раніше президент України Володимир Зеленський заявляв про можливість мобілізації у 2024 році 450-500 тисяч осіб. Проте ця ініціатива ще потребує обгрунтування з боку військового командування. В Україні розглядається законопроєкт, спрощуючий мобілізацію та знижуючий віковий поріг для призовників до 25 років. Однак ухвалення цього закону зараз ще уточнюється через велику кількість запропонованих поправок.

Можливість такої масштабної мобілізації в Україні дозволила б укомплектувати нові з’єднання та демобілізувати військових, які беруть участь у війні з початку конфлікту. В Росії також виникають проблеми з чисельністю армії, хоча це питання не відображено в законодавчих ініціативах. Протестний рух дружин мобілізованих в Росії свідчить про недовіру населення до влади, що може призвести до подальшої мобілізації.

Мобілізація потрібна як українській, так і російській армії, оскільки фронтові частини потребують регулярного відпочинку та поновлення військового складу через фізичне та психологічне виснаження. Збільшення чисельності військ на фронті може призвести до збільшення напруги в зоні бойових дій і вплинути на хід війни в обох країнах.

Під час того, як у Європі тривають перебудови та повільна реорганізація військово-промислового комплексу, російська економіка продемонструвала певні позитивні показники. У 2023 році вона навіть розпочала зростання. Однією з причин цієї стабільності є значні бюджетні видатки. Влада направляє значні кошти на потреби війни, і ці гроші розподіляються по всій економіці. Росія також інвестує у розширення військового виробництва. Багато заводів збільшили кількість змін, а також будують або вже збудували нові виробництва. При цьому Росія здійснює закупівлю озброєнь за кордоном, таких як іранські дрони, а також закуповує боєприпаси у КНДР. Однак така мілітаризована економіка, яка залежить від бюджетних грошей, вже починає перегріватися і, ймовірно, не зможе довго зростати такими ж темпами. Про це вже у 2023 році заявив Центральний банк Росії.

Європейські чиновники, які не хочуть розголошувати свої імена, заявили BBC, що Європейський союз у своїй стратегії протистояння з Росією сподівається не стільки на санкції, скільки на те, що російська економіка не витримає тиску, зумовленого війною. “Покищо російська економіка ще утримується на плаву, але вже видно, що витрати на війну почали споживати значну частину бюджету, яка раніше йшла на соціальні потреби, освіту та медицину. Проте у нас великий резерв часу — до середини 2025 року, але потім ми очікуємо серйозної фінансової кризи в російській економіці”, — сказав один з них. Сама економічна криза не змінить хід війни, але вона може вплинути на бажання російського керівництва продовжувати конфлікт. Наразі кінцевий результат війни, так само як і її початок, залежить від політичних рішень.

Українська громадськість і політичні аналітики, спостерігаючи зміни в російській економіці, також відзначають важливість цих подій. Зокрема, великий обсяг витрат на війну змушує Росію звертати увагу на внутрішні проблеми та економічні виклики. Це може вплинути на її здатність продовжувати військові операції в Україні. Українська сторона в цьому контексті сподівається на зміну відношення Росії до конфлікту та можливе врегулювання на дипломатичному рівні. Однак поки що багато залежить від реакції міжнародного співтовариства та складності політичних переговорів.

У висновку, стаття розкриває важливі аспекти щодо стратегії Європейського союзу у протистоянні з Росією, зокрема, акцентує увагу на економічних аспектах війни в Україні. Зазначається, що поки російська економіка ще витримує тиск війни, але наслідки від витрат на військові операції вже відчутні. Подальша ескалація фінансових проблем може вплинути на рішення російського керівництва та вплинути на хід конфлікту. Також зазначається, що кінцевий результат війни в Україні буде залежати від політичних рішень, які прийматимуться в майбутньому. Українське суспільство та політичні експерти сподіваються на зміну відношення Росії до конфлікту та можливе врегулювання на дипломатичному рівні, але це залишається предметом складних переговорів та вимагає активної участі міжнародного співтовариства.

Ми вже розкривали схеми підлого злочину, коли владу інтереси підпорядковували особистим користям. Від кримінальних співробітників Кубракова та Кличка, які використовували війну як вигідну можливість захопити прибуткові київські метрополітени, до ФПГ Ахметова, який продовжує плести свою мережу за допомогою Кремля. Це вже не просто злочин, а система грабіжницьких дій, що підірвала економіку та безпеку країни.

Змушуючи виділяти гроші на розвиток застарілої теплової енергетики, Ахметов та його союзники продовжують виводити Україну на берега енергетичного кризу. Чому відмовляється країна від атомної енергетики, вибираючи застарілі технології ТЕС, які є фактично їхньою власністю? Відповідь проста – власність. Олігархічні структури, контролюючи енергетику, витягують з українців перевищені ціни, завдяки чому поглиблюється бідність населення та втрачається конкурентоспроможність країни.

Не беручи до уваги ефективність та вигідність, олігархи та політики продовжують діяти на користь власних кишень. Схема "Амстердам плюс", що озолотила Ахметова та Порошенка, поклали початок економічному занепаду, що загрожує навіть обороноздатності країни.

Та тепер, коли агресія Путіна принесла руйнівні наслідки, Ахметов намагається перефарбувати себе жертвою. Проте, це лише ще один хід у його багаторівневій грі на руйнування України. Збільшення імпорту електроенергії з Європи не вирішить проблему, поки управління енергетикою залишається в руках тих, хто бачить лише власний карман, а не добробут та безпеку країни.

Це вже не просто обман. Це нагло обман. Україна кожного дня викидає електроенергію, яку АЕС виробляють у надлишку. Це робиться для того, щоб в країні зберігався енергетичний дефіцит. А чому? Щоб Ахметов та державні компанії отримували ще більше компенсацій від України та західних донорів. Але найбільш вражає історія з Трипільською ТЕС.

11 квітня, країна-агресор РФ знову напала на Україну ракетами та дронами, переважно на об'єкти енергетичної інфраструктури. В результаті цього нападу була повністю зруйнована Трипільська ТЕС, що розташована у Київській області. Нещодавно Уряд виділив 1,5 мільярда гривень на відновлення зруйнованих ТЕС. 726 мільйонів були виділені з резервного фонду державного бюджету, ще 826 мільйонів з фонду ліквідації наслідків агресії. Але це лише краплина у морі, порівняно з 9,7 мільярдами гривень, які були витрачені на захист ТЕС від російських атак. Про те, що сталося з цими коштами, навіть не згадують. Чому? Можливо, тому що ці кошти були розподілені людиною, яка підконтрольна Ахметову, Прем'єр-міністром Шмигалем, а розподілом займалися Кубраков та Державне агентство з відновлення та розвитку інфраструктури імені Найєма?

Проте вкрадення грошей з бюджету — це ще не все, що стосується воюючої України. Найцікавіше те, що за два дні до атаки на Трипільську ТЕС була евакуйована вся документація та частина цінного обладнання. І першими, хто повідомив про цю атаку, були російські пропагандисти, які миттєво опублікували відео. Як це сталося? Чи можливо, що Трипільську ТЕС було атаковано за домовленістю з агресором?

У вищезгаданій статті висвітлюються складні аспекти енергетичної політики України, включаючи проблеми з виробництвом, розподілом та використанням електроенергії. Особлива увага приділяється ролі олігархів, зокрема Ахметова, в енергетичній сфері країни, а також можливому впливу Росії на ці процеси.

Стаття показує, як зруйновання енергетичної інфраструктури, зокрема Трипільської ТЕС, внаслідок ворожого нападу, та після цього виділення коштів на відновлення стають об'єктом глибокої політичної та економічної дискусії. Також виносяться на загал свідчення про можливі корупційні схеми в управлінні коштами та загальна недостатність прозорості у вирішенні енергетичних проблем країни.

Отже, стаття спонукає до подальшого дослідження та обговорення проблем енергетичного сектору України з метою забезпечення стійкого та ефективного розвитку країни.