На “Новій пошті” з’явилася можливість залишати “чайові” працівникам за якісне обслуговування

Україна знову опинилася під серйозною загрозою на Донецькій області через активні дії російських військ, які посилили свої позиції та ведуть наступ на захід. За даними впливового видання The Times, міста Курахове та Покровськ тепер знаходяться на передовій лінії і ризикують зазнати аналогічної долі, як Бахмут та Авдіївка.

Останніми місяцями російські війська значно зміцнили свої позиції на сході України. Це посилення стало можливим завдяки перекиданню додаткових сил та ресурсів, а також активній підтримці з боку проросійських бойовиків. Наслідки цього зміцнення вже відчувають жителі багатьох прифронтових міст і селищ.

Нові цілі: Курахове та Покровськ

Згідно з інформацією The Times, російські війська активно просуваються в напрямку західних міст Донецької області. Курахове та Покровськ опинилися в епіцентрі нових військових дій і можуть стати наступними великими ціллю. Ці міста, як і багато інших на сході України, перебувають під постійною загрозою артилерійських обстрілів та інших бойових дій.

Порівняння з Бахмутом та Авдіївкою

Ситуація в Кураховому та Покровську вже порівнюється з трагічною долею Бахмута та Авдіївки. Ці міста зазнали значних руйнувань та втрат через інтенсивні бойові дії. Військові експерти та місцева влада побоюються, що аналогічний сценарій може повторитися і в Кураховому та Покровську, якщо не вжити негайних заходів для зміцнення оборони.

Українська влада та міжнародна спільнота повинні об'єднати зусилля для запобігання подальшій ескалації конфлікту на сході України. Необхідно забезпечити додаткову підтримку українським військовим та провести активну дипломатичну роботу для стримування агресії.

Висновок

Ситуація в Донецькій області залишається вкрай напруженою. Курахове та Покровськ опинилися на передовій лінії конфлікту і потребують негайної уваги та підтримки. Україна має зробити все можливе для захисту своїх громадян та територій від подальших агресивних дій з боку російських військ.

Автори матеріалу зазначають, що Росія впевнено просувається в Донецькій області, але її успіхи вимірюються тепер ярдами, а не милями. Проте жителі Курахова та Покровська стурбовані тим, що невдовзі вони можуть розділити долю прилеглих міст, таких як Часів Яр, Авдіївка та Бахмут, які були спалені вщент кремлівською військовою машиною.

Обидва міста є важливими транспортними та логістичними вузлами, і їхнє захоплення наблизить війська Володимира Путіна до їхньої мети – окупації всього Донбасу.

Журналісти зазначають, українським захисникам поки що вдається запобігти масштабному прориву російських військ у регіоні. Але західна зброя не може вирішити всі проблеми України на полі бою: армія зазнає відчайдушної нестачі кадрів, а її війська на фронті виснажені.

The Times наводить слова майора ЗСУ Івана Скуратовського, який песимістично оцінює довгострокові перспективи України, якщо Захід не активізує свою участь у війні. “Телебаченням нам кажуть, що ситуація під контролем, але я розумію, що нічого не під контролем. Ворог повзе вперед. Поки ми зупинили його тут, але повністю зупинити його ми не можемо, це неможливо”, — сказав військовий.

Він наголошує, що Росія дуже сильна, і досі зберігає свою перевагу. “Нам зараз потрібна колосальна допомога. Я не розумію, на що чекає Організація Об’єднаних Націй. Чому вона не вводить миротворчий контингент? Якщо цей контингент буде атакований росіянами, тоді слід направити війська НАТО”, — сказав військовий.

Європейські лідери продовжують заявляти про непохитну солідарність з Україною, однак за цією публічною риторикою дедалі чіткіше проступає брак спільної та довгострокової стратегії завершення війни. Аналітики наголошують: без активного залучення Сполучених Штатів, зокрема у сфері економічного та політичного тиску на Росію, європейські держави залишаються обмеженими у можливостях вплинути на розвиток подій. На тлі непередбачуваної позиції президента США Дональда Трампа це породжує занепокоєння щодо майбутніх рішень, які визначатимуть траєкторію міжнародної підтримки України.

За інформацією The New York Times, європейські урядовці дедалі наполегливіше говорять про необхідність створення надійної системи безпекових гарантій для України, яка стане ключовою умовою будь-яких потенційних переговорів. Саме гарантії розглядаються ними як аргумент, здатний забезпечити Києву впевненість у майбутньому та дозволити розглядати складні дипломатичні формули, які раніше вважалися неприйнятними.

Дискусії ускладнює й позиція російського президента Володимира Путіна, який категорично відкидає можливість присутності військ НАТО в Україні навіть у післявоєнному періоді. Це робить багато європейських планів майже нереалістичними.

На тлі цього європейські лідери намагаються знайти підхід до Трампа і схилити його до більш зваженої лінії щодо Києва. Видання зазначає, що в ЄС обговорюють ідею зустрічі представників України, Європи та США, аби виробити спільну мирну пропозицію, яку в майбутньому буде представлено Москві. Президент України Володимир Зеленський раніше заявляв, що Київ може передати свій оновлений план миру Вашингтону вже 10 грудня.

Попри дипломатичні зусилля, в Європі визнають: союзники мають готуватися до сценарію, за якого їм доведеться воювати й стримувати Росію самостійно. Високопоставлені чиновники НАТО уважно спостерігають за поступовим виведенням американських військових із Європи. Хоча у регіоні залишається близько 79 тисяч солдатів США, європейські армії не можуть швидко замінити ключові можливості американського війська — від супутникової розвідки до систем управління та дальньої високоточної зброї.

Представники європейських країн визнають, що слабкість оборонної промисловості також залишається критичним викликом. Для масштабного нарощування виробництва зброї знадобляться роки. Аналітики Кільського інституту світової економіки підрахували, що Росія щомісяця виробляє близько 150 танків, 550 бойових машин піхоти, понад сотню дронів Lancet та десятки артилерійських систем. Жодна європейська держава сьогодні не наблизилась до таких темпів.

У коментарі NYT директорка з Північної Європи Атлантичної ради Анна Вісландер наголосила, що Україна є ключовим бар’єром, який стримує Росію від подальшої агресії. Вона зазначила, що Європа має або піти на більші ризики зараз, або заплатити значно вищу ціну в майбутньому.

Видання підсумовує: Європейський союз сьогодні стоїть перед стратегічним викликом — як захищати Україну і власну безпеку, якщо США зменшать свою роль у війні.

Досягнення миру в Україні вимагає першочергового припинення вогню. Це є основою для будь-яких подальших кроків на шляху до мирного процесу, оскільки без припинення бойових дій неможливо створити стабільну ситуацію для переговорів і відновлення нормального функціонування країни. Важливу роль у цих процесах відіграють стратегічні рішення, зокрема, позиція ключових гравців на міжнародній арені.

Келлог наголосив, що особисто він вважає найкращим варіантом саме припинення вогню, але Дональд Трамп прагне досягти повноцінної мирної угоди. «Путін цього не хоче, він досі думає, що може перемогти військовим шляхом. Але я так не вважаю», – підкреслив генерал.

За його словами, російські війська майже повністю окупували Луганську область і прагнуть захопити всю Донецьку. Водночас Україні не можна відмовлятися від своїх територій, адже повернути їх у майбутньому буде майже неможливо.

Келлог також наголосив на моральному вимірі війни: «Це протистояння добра і зла. Путін – не хороший хлопець. Те, що він робить, жорстоко і жахливо».

Генерал додав, що нинішні лідери Європи – канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, прем’єр Британії Кір Стармер та глава уряду Польщі Дональд Туск – уже сприймають Росію як екзистенційну загрозу, хоча ще кілька років тому цього не визнавали.

Окремо він прокоментував і ядерні погрози Москви: «Путін говорить це, щоб залякати людей: “Я ядерна сила”. То й що? На нашому боці теж три – Франція, Британія та США».

11 листопада 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання, під час якого розглядалося питання обрання запобіжного заходу для Ігоря Миронюка. Слідчі органи підозрюють його в участі у складних тіньових механізмах, пов’язаних з управлінням неофіційними фінансовими та організаційними процесами. За матеріалами справи, Миронюк діяв не самостійно, а у взаємодії з Дмитром Басовим, який, за версією правоохоронців, був його ключовим партнером.

Сторона обвинувачення наполягала на тому, що підозрювані фактично контролювали низку прихованих схем у складі певних структур, використовуючи службові зв’язки та вплив на ухвалення рішень. За даними слідства, ці дії могли завдати значних збитків державним інтересам і створити умови для системних корупційних зловживань. Саме цим аргументувалася необхідність суворого запобіжного заходу, який би унеможливив тиск на свідків або знищення доказів.

Журналістська перевірка підтвердила, що Ігор Миронюк справді має бізнес-інтереси у Словаччині. Перший бізнес він започаткував ще у 2008 році разом із тодішньою дружиною Оленою та сином Артуром. Родина володіла частками у компанії SU-CONSULTING s.r.o., яка працювала у сфері реклами. У 2014 році цей бізнес було продано.

Після цього Миронюк залишився співвласником та виконавчим директором іншої словацької компанії — UKRCI s.r.o., заснованої у 2014 році. Формально фірма займається неспеціалізованою оптовою торгівлею, однак її фінансові показники виглядають скромними: за 2024 рік дохід компанії склав трохи більше ніж дві тисячі євро. Раніше часткою у цьому бізнесі володіла Олена Миронюк, однак у липні 2025 року вона, ймовірно, передала її сину Артуру.

У червні 2025 року колишня дружина Миронюка придбала ще одну компанію у Словаччині — Management alternative technologies s.r.o., яка спеціалізується, зокрема, на роздрібній торгівлі. Номінальний розмір її внеску становив 5 тисяч євро. Фінансові результати діяльності цієї фірми на момент публікації у відкритих реєстрах відсутні.

Втім, родину Миронюка зі Словаччиною пов’язує не лише бізнес, а й нерухомість. У 2014 році його син Артур придбав квартиру на 22-му поверсі багатоповерхового житлового комплексу неподалік від центру Братислави, на вулиці Байкальській.

Крім того, влітку 2023 року колишня дружина Миронюка стала власницею приватного будинку у передмісті Братислави — місті Шаморін. Нерухомість розташована за десять хвилин пішки від Дунаю та приблизно за двадцять хвилин їзди автомобілем до центру столиці Словаччини. У кадастрових документах зазначено, що будинок придбано без залучення кредитних коштів. Сума угоди не розкривається, однак, за відкритими оголошеннями, вартість подібних будинків у цьому районі сягає близько пів мільйона євро.

Таким чином, дані про бізнес та нерухомість у Словаччині корелюють із заявами сторони обвинувачення у справі Миронюка. Наявність закордонних активів і тісних сімейних зв’язків за межами України може мати значення при оцінці ризиків у кримінальному провадженні, зокрема щодо можливого переховування від слідства.