На Волині затримали п’ятьох прикордонників, причетних до незаконного виїзду чоловіків до Польщі

Головнокомандувач Збройних Сил України Сирський оголосив про наміри ЗСУ розпочати наступну фазу операції після завершення російської кампанії. "Наша мета — захистити територію, виснажити противника та готувати резерви для майбутніх наступальних дій", — заявив він. Він також розкрив цілі Російської Федерації, вказавши на її наміри вийти на кордони Донецької та Луганської областей і змусити ЗСУ відступити на лівий берег Дніпра в Запорізькій області. Сирський також надав загальну оцінку ситуації на фронті:

• На деяких напрямках обстановка залишається напруженою, але під контролем. Росія продовжує тактику масованих штурмів, але її перемоги мають лише тактичне значення.

• Російська Федерація має перевагу в живій силі, артилерії та мінометних снарядах. Співвідношення випущених боєприпасів складає 6:1. Незважаючи на це, ЗСУ вдалося вирівняти ситуацію з артилерією на деяких ділянках.

• Російська авіація стала активнішою, використовуючи керовані авіабомби для атак на українські позиції.

• ЗСУ відомі своєю точністю у веденні бою, активно використовуючи дрони, хоча росіяни намагаються зрівняти цю перевагу.

Головнокомандувач Сирський також заявив про кількість українських військовослужбовців, які потрапили в полон під час відступу з Авдіївки. "Під час боїв 25 наших солдатів стали полоненими. Це війна", — наголосив він. Сирський пояснив, що відступ став необхідним через перевагу противника в живій силі та озброєнні, а також через постійні бомбардування керованими авіабомбами, які руйнували українські позиції. Недостатній запас боєприпасів для артилерії ускладнив контрбатарейну боротьбу. "Отже, щоб уникнути оточення та врятувати життя наших вояків, я прийняв рішення вийти з Авдіївки", — пояснив Сирський.

Щодо повідомлень ЗМІ про можливий наступ на Харків, Головнокомандувач Сирський заявив: "Ми не можемо ігнорувати будь-яку інформацію про готовність ворога до наступальних дій. Тому ми вживаємо всіх заходів для адекватного реагування. Наразі ми зосереджуємося на підготовці фортифікаційних робіт, встановленні загороджень та плануванні використання наших військ у разі таких дій".

Останніми днями було виявлено, що кілька західних видань активно розглядають питання підготовки Російською Федерацією можливого великого наступу. Ця інформація викликала серйозну тривогу та обурення серед громадськості. Президент України Володимир Зеленський також висловив занепокоєння стосовно можливого недостатку сил Збройних Сил України для ефективного стримування нового наступу Російської Федерації, який, за його словами, може відбутися у травні-червні.

Ці турботи набули особливого значення в контексті загострення ситуації на сході України та загрози нових воєнних дій. За останні місяці Російська Федерація підвищила активність на Донбасі, що спровокувало серію порушень режиму припинення вогню та загострення військово-політичної ситуації в регіоні. Ця агресивна поведінка викликала серйозні обурення не лише української громадськості, а й міжнародної спільноти, що закликає Росію дотримуватися міжнародних норм та зупинити воєнні дії на території України.

У зв'язку з цим, Україна розглядає різноманітні стратегії та заходи для забезпечення безпеки своїх громадян і територіальної цілісності. Влада активно працює над зміцненням обороноздатності країни, розвитком військово-технічного співробітництва з партнерами, а також міжнародної дипломатії для врегулювання конфлікту на дипломатичному рівні.

Зеленський і його уряд висловлюють впевненість у здатності країни відстояти свою незалежність та вирішити всі виклики, що стоять перед нею. Однак, наголошується, що для досягнення успіху в цьому питанні потрібна не лише активна підтримка міжнародного співтовариства, а й максимальна об'єднаність та мобілізація всіх суспільних сил України.

У світлі останніх подій і заяв президента України Володимира Зеленського та західних видань стає очевидним, що Україна стоїть перед серйозною загрозою нового наступу Російської Федерації. Заяви про можливий недостаток сил для стримування цього наступу підкреслюють необхідність посилення обороноздатності країни та вжиття невідкладних заходів для забезпечення безпеки нації.

Наслідки подальшого загострення конфлікту на сході України можуть бути надзвичайно серйозними, тому важливо, щоб влада та громадяни країни були готові до рішучих дій для захисту територіальної цілісності та суверенітету. Об'єднаність українського суспільства, максимальна підтримка союзників та ефективна дипломатична робота на міжнародному рівні є ключовими чинниками для вирішення цієї надзвичайно важливої проблеми.

Україна має всі необхідні ресурси та потенціал для подолання цих викликів, але лише при умові спільних зусиль та розумного керівництва.

Миколаїв вразили ракети "Іскандер-М": новий обстріл у рамках російської агресії

У неділю, 17 березня, місто Миколаїв опинилося під вогнем окупантів, коли ракети "Іскандер-М" вдарили по його території. Голова Миколаївської обласної військово-цивільної адміністрації Віталій Кім інформував про цей інцидент у своєму офіційному Telegram-каналі. За попередніми даними, ракети були запущені з боку Євпаторії, анексованого Криму, і спричинили серйозні руйнування та паніку серед місцевого населення.

Очевидці опублікували фотографії з місця інциденту, де видно хмару диму, що піднімається над містом, а також масштабні руйнування внаслідок удару ракет. Попередньо повідомляється про двох поранених, але інформація про кількість постраждалих і руйнування ще уточнюється.

Цей обстріл став наступним актом агресії з боку російських окупантів, після ракетних ударів по Одесі 15 березня. Тоді жертвами стали 20 осіб, а ще 73 отримали поранення. Офіційні джерела називають цей теракт наймасштабнішим серед інших обстрілів міст України з боку російських військ.

Миколаїв продовжує переживати надзвичайно складні часи через агресивну діяльність окупантів, і місцеве населення надалі перебуває в стані тривоги та підвищеної обережності.

• Миколаїв став наступною мішенню російських окупантів, які здійснили ракетний удар "Іскандер-М", що призвело до серйозних руйнувань та паніки серед місцевого населення.

• Ракети були запущені з боку Євпаторії, анексованого Криму, і призвели до значних матеріальних збитків та людських постраждалих.

• Офіційні джерела підтверджують двох поранених внаслідок обстрілу, але кількість постраждалих та масштаби руйнувань ще уточнюються.

• Цей акт агресії став наступним за ракетними ударами по Одесі та підкреслює необхідність негайних заходів для захисту цивільного населення та державного суверенітету України.

• Місцеве населення продовжує перебувати підвищеної тривозі та обережності через загрозу агресії з боку окупантів.

Наприкінці 2023 року багаторічний очільник Київміськбуд Ігор Кушнір залишив свою посаду, однак резонанс навколо діяльності найбільшого комунального забудовника столиці лише посилився. Після кадрових змін з’ясувалося, що паралельно з публічними суперечками щодо підрядників, земельних ділянок і корпоративних активів існувала ще одна, менш помітна для широкого загалу лінія розслідувань. Вона стосувалася механізмів придбання житла для потреб громади — механізмів, які, за версією правоохоронців, могли бути значно складнішими, ніж це декларувалося офіційно.

Слідство, яке здійснювали детективи Бюро економічної безпеки України, зосередилося на схемі купівлі квартир у комунального забудовника не безпосередньо, а через посередницькі структури. За попередніми даними, йшлося про багаторівневі угоди, у межах яких вартість житла могла зростати через додаткові договори, комісії та супровідні послуги. У підсумку столичний бюджет нібито оплачував квадратні метри за ціною, що перевищувала первинну пропозицію забудовника.

Ключова деталь, яка робить цю історію токсичною, — часовий збіг. За версією слідства, частина «посередників» викупила у «Київміськбуду» майнові права/квартири незадовго до того, як Київрада дала зелене світло на масштабне бюджетне фінансування закупівель, а вже потім ті самі квадратні метри перепродали комунальному підприємству значно дорожче. У такій конструкції місто фактично опиняється в ролі покупця «останньої інстанції», який платить максимальну ціну, тоді як маржа осідає у ланцюгу компаній, що стоять між громадою і забудовником.

У судових документах у межах цього провадження описується схема, де «Київміськбуд» у 2022 році укладав договори купівлі-продажу майнових прав на квартири на користь підконтрольних керівництву суб’єктів. Середня ціна таких прав у матеріалах фігурує на рівні близько 2,5 млн грн за квартиру. Далі — наступний крок: у березні 2023 року ці ж активи продаються КП «ФК “Житло-Інвест”», але вже за середньою ціною близько 4 млн грн. У провадженні фігурують статті про можливе заволодіння майном, легалізацію коштів, шахрайство з фінансовими ресурсами та службові підроблення — тобто слідство одразу «прошиває» історію як потенційно системну, а не як одиничну переплату.

На цьому етапі важливо зафіксувати: сам факт наявності провадження і його «логіка» не є доведенням вини конкретних осіб. Але саме те, як виписаний механізм, створює для міста два ризики одразу. Перший — прямий бюджетний: переплата при закупівлі соціального житла. Другий — управлінський: якщо «Київміськбуд» не отримував повного розрахунку від посередників або працював з відстрочками так, що гроші зависали у повітрі, то це могло поглиблювати фінансову яму компанії і паралізувати будмайданчики, які мали би добудовуватись навіть під час війни.

Формально все виглядало соціально виправдано. У 2022 році Київ затвердив програму забезпечення житлом різних категорій громадян, а комунальне підприємство «ФК “Житло-Інвест”» отримало суттєве поповнення статутного капіталу для закупівель. У публічному полі це продавали як інструмент для житла дітям-сиротам, ВПО, ветеранам та іншим чергам, які роками не рухались.

Але в реальності саме спосіб реалізації — «купуємо готове/майже готове житло за бюджетні кошти» — створює поле для маневру: можна збільшувати ціну через «ремонти», «підвищення ринку», «індивідуальні умови», «комплектацію», а ще простіше — вставити посередника між містом і первинним продавцем.

У фокусі цієї історії — не один «прокладочний» суб’єкт, а ціла палітра структур, значна частина яких оформлена як венчурні корпоративні інвестфонди. Це зручна форма для операцій із майновими правами та інвестиційними активами, а також для маскування бенефіціарів у багаторівневих конструкціях власності.

За даними з публічних реєстрових профілів компаній, які згадуються у розслідувальних матеріалах у публічному полі, частина фондів пов’язується з родиною Ігоря Кушніра. Окремі інші контрагенти — з орбітою будівельного бізнесу Олександра Глімбовського та з нардепом Дмитром Ісаєнком, якого медіа неодноразово пов’язували з девелоперським середовищем. Усі ці зв’язки самі по собі не є криміналом. Але у випадку бюджетної закупівлі вони стають маркерами можливого конфлікту інтересів і сигналом для антикорупційної перевірки: чи не перетворюється соціальна програма на механізм «перекачки» грошей до наближених структур.

Ключове питання, яке зависло у повітрі: чи були реальні гроші у первинного продавця?

У публічному обговоренні цієї історії найнебезпечніша версія звучить так: посередники могли купувати у «Київміськбуду» квартири з відстрочкою, а далі — перепродавати місту, отримуючи бюджетні кошти, при цьому розрахунок із «Київміськбудом» міг бути неповним або відкладеним. Якщо така конструкція дійсно працювала, тоді для холдингу це виглядало б як відтік активів (квартир) без пропорційного притоку грошей у критичний для компанії період.

З іншого боку, у публічних коментарях, які давали учасники ланцюга, звучали заперечення: окремі компанії заявляли про повний і швидкий розрахунок, а «Київміськбуд» підтверджував оплату, але посилався на комерційну таємницю щодо деталей руху коштів і умов угод. Саме тут і виникає потреба не в політичних оцінках, а в документальній картині: графіки оплат, акти приймання-передачі, прив’язка платежів до конкретних квартир, наявність/відсутність ремонтів, експертна оцінка «ринку» на дату закупівлі.

Коли перепродаж відбувається з націнкою у десятки відсотків за короткий проміжок часу, зазвичай у публічній комунікації з’являються два універсальні пояснення. Перше — «ринок зріс». Друге — «зробили ремонти». На папері це може бути правдою. Але в умовах, коли йдеться про закупівлю соціального житла за бюджетні гроші під час війни, будь-яка «ремонтна» історія має бути прозорою: що саме зроблено, хто підрядник, яка калькуляція, чи підтверджено це технаглядом і документами. Інакше це перетворюється на універсальний спосіб «намалювати» додаткові мільйони.

По-перше, «Київміськбуд» так і не вийшов з кризи. Компанія пережила кілька хвиль кадрових ротацій, запити на докапіталізацію і постійні обіцянки відновити будівництво. Будь-які дані про минулі операції, де активи могли виходити з компанії «в мінус», автоматично стають частиною пояснення: чому об’єкти стоять, а грошей не вистачає.

По-друге, політичний контекст не зник. Раніше журналісти вже публікували розслідування про фінансові потоки «Київміськбуду» на підрядні компанії з орбіти тодішнього керівництва, а також про закордонні активи сім’ї Кушніра і гучні епізоди з виїздами під час війни. Після цього Кличко відсторонював Кушніра, а згодом той залишив посаду. Тобто репутаційний ґрунт для нових підозр уже був підготовлений, і будь-який «квартирний» ланцюг з бюджетом виглядає як логічне продовження старої історії, а не як випадковість.

По-третє, це історія про модель управління містом. Коли у воєнний час 2 млрд грн спрямовуються на викуп квартир через посередників, у суспільства неминуче виникає питання пріоритетів і контролю: хто ухвалював рішення, як формувалась ціна, чому не було прямого контракту з забудовником, де гарантії, що бюджет не оплатив чужу маржу.

Якщо у міста і комунального забудовника є зацікавлення закрити тему, логічний шлях — не політичні заяви, а відкриття максимальної доказової бази для контролю. Передусім — аудит ланцюга: хто був первинним власником прав, яка ціна, які умови оплати, коли і за що заплатило КП, що саме отримало місто (стан квартир), чи співпадають характеристики об’єктів у договорах, у реєстрах і на фактичному огляді. Далі — юридична оцінка потенційного конфлікту інтересів у голосуваннях і рішень посадовців, які курирували програму. І третій блок — претензійна робота у випадку виявлення збитків: або щодо недійсності окремих угод, або щодо стягнення переплат і штрафів, або щодо персональної відповідальності.

Поки цього не зроблено, історія буде повертатися хвилями — кожного разу, коли «Київміськбуд» проситиме чергові мільярди, а кияни питатимуть: де поділися попередні.

Окремо слід підкреслити: у цій історії надто багато гучних прізвищ і припущень, щоб ставити крапку без вироку суду. Але так само надто багато збігів і фінансової логіки, щоб робити вигляд, ніби питання не існує. Відповідь на нього має лежати не в політичній площині, а в документах — і в здатності державних органів доводити розслідування до результату, а не «обривати» його на півдорозі.

Українська акторка Олена Лавренюк розповіла про болісний досвід, який став наслідком невдалої косметологічної процедури та сумнівних рекомендацій спеціалістів. За її словами, бажання позбутися ластовиння на обличчі обернулося серйозними проблемами зі шкірою. Після втручання на обличчі акторки з’явилися десятки ушкоджень, що вимагали тривалого відновлення та стали сильним емоційним потрясінням.

Як зазначає Лавренюк, рішення про процедуру було ухвалене під впливом порад косметолога, яка переконувала в необхідності такого втручання задля профілактики можливих ускладнень у майбутньому. Саму маніпуляцію проводив чоловік косметологині, який також запевняв у безпечності та ефективності методу. Однак результат виявився протилежним очікуванням — замість рівного тону шкіри акторка отримала численні пошкодження, що потребували медичного нагляду.

“Це був страшний період у моєму житті. Він лазером точково прибирав ластовиння, і на моєму обличчі понад 60 опіків було, різних фігур”, — розповіла Олена в інтерв’ю Аліні Доротюк.

Невдовзі акторка звернулася до лікарів. Їй пояснили, що опіки потребують часу для загоєння, а також дали рекомендації щодо догляду та уникання сонячного проміння. Лавренюк змушена була приховувати пошкодження обличчя товстим шаром гриму та значно обмежити соціальні контакти.

Лише через два роки шкіра акторки відновилася, і вона змогла повернутися до нормального життя. Хоча Олена не подавала до суду на косметолога, вона зазначила, що у разі залишення опіків планувала б відстоювати свої права у правовому полі.

Ця історія стала попередженням для всіх, хто планує косметологічні процедури: важливо обирати професіоналів та бути обережними з радикальними втручаннями, особливо якщо мова йде про обличчя.