Національна програма підтримки молодих талановитих спортсменів: крок до великого майбутнього

Україні потрібен потужний і чисельний мобілізаційний резерв, сформований заздалегідь і підготовлений до потенційних викликів. Про це у прямому ефірі телеканалу «Київ24» заявив військовий оглядач та майор у відставці Олексій Гетьман, акцентуючи на тому, що саме молоде покоління відіграє ключову роль у формуванні національної стійкості.

За словами Гетьмана, держава має забезпечити систему, у якій юнаки та дівчата від 18 років проходять базову військову підготовку ще в мирний час. Йдеться не лише про навчання основам поводження зі зброєю, а й про набуття практичних навичок, необхідних у разі надзвичайної ситуації: орієнтування на місцевості, надання першої допомоги, виконання наказів та взаємодію в колективі.

Як приклад експерт навів Швейцарію, де кожен громадянин має план дій у випадку нападу на країну, а держава здатна мобілізувати до трьох мільйонів людей упродовж кількох діб. Для цього там існує система регулярних тренувань і стрілецьких навчань.

Гетьман підкреслив, що нинішня чисельність української армії — близько мільйона — є достатньою в умовах війни, проте після перемоги тримати настільки масштабні сили недоцільно.«У мирний час армії у 600–800 тисяч не потрібно. Це величезні витрати на утримання, а також проблема з полігонами — у нас немає стільки місця, щоб одночасно тренувалися сотні тисяч військових», — зазначив майор у відставці.

Він зауважив, що пропозиції про “закріплену чисельність армії у 600 тисяч” у майбутньому виглядають сумнівними й навіть можуть бути «російською хитрістю». На його думку, Україна повинна зосередитися на створенні великого резерву, який здатний миттєво мобілізуватися у разі небезпеки.

«Армія у мирний час не повинна фарбувати бордюри. Нам не треба стільки армії — нам треба резерв», — підсумував Гетьман.

Народні депутати від фракції «Слуга народу» Ольга Савченко та Євген Пивоваров вийшли під застави у справах, що стосуються отримання хабарів за «правильні» голосування у Верховній Раді України. Загальна сума застав становить майже 36,7 млн грн. Це рішення стало результатом тривалого розслідування, яке викликало широкий резонанс в українському суспільстві.

За даними журналістів, для внесення застави за Ольгу Савченко її адвокат Ігор Фомін сплатив 16,6 млн грн. Зазначається, що частину цих коштів він назвав власними, а частину — «позиченими». Такі заяви викликали додаткові питання щодо прозорості фінансових операцій та джерел коштів, оскільки сума застави є значною і вимагає ретельної перевірки.

Експерти та журналісти звертають увагу, що в Україні фактично не перевіряється походження коштів для застави. Їх може внести будь-яка фізична чи юридична особа, і обов’язку довести легальність доходів немає. Навіть у попередній справі Мідас заставу на 37 млн грн внесла компанія зі статутним капіталом 1000 грн, яка не веде реальної діяльності. Держфінмоніторинг не виявив підозрілих транзакцій у цих випадках.

Внаслідок цього підозрювані у корупції можуть швидко вийти з-під варти, а особи чи компанії з нульовою діяльністю за один день знаходять десятки мільйонів для застави. Експерти пропонують змінити порядок внесення застави: запровадити обов’язкову перевірку походження коштів, вимагати підтвердження легальних доходів і відмовляти у зарахуванні застави без таких підтверджень.

Такі зміни могли б суттєво знизити ризик обходу закону та підвищити ефективність антикорупційної політики.

Після двох років повномасштабної війни в Україні очевидно, що перспектива швидкого завершення конфлікту зникає. Ні Україна, ні Росія не показують ознак готовності до мирного врегулювання. Суперечності між сторонами лише поглиблюються, зберігаючи напруженість і на внутрішньому, і на міжнародному рівнях.

Україна твердо стоїть на позиції відновлення міжнародно визнаних кордонів і визволення окупованих територій. Москва ж, навпаки, продовжує відмовлятися визнавати повноправність України як держави та виступає за продовження військової кампанії до досягнення своїх цілей.

Аналіз ситуації дозволяє сформулювати п'ять ключових питань, які визначають динаміку подій і можливі перспективи майбутнього. За останні два роки війни стали очевидними безкінечність конфлікту, стратегічне значення контрольованих територій, загострення військово-політичної ситуації, виклики для української армії та перспективи для міжнародних спільнот.

На фоні зміни характеру бойових дій і зростання геополітичної напруги, питання миру та безпеки залишаються найактуальнішими, а зусилля для їх вирішення вимагають великої уваги та консолідації зусиль.

Протягом останніх двох років Україна отримала значну підтримку від своїх союзників у вигляді військової, фінансової та гуманітарної допомоги. За даними Кільського інституту світової економіки, інституції Європейського Союзу та Сполучених Штатів надали майже 92 мільярди доларів та 73 мільярди доларів відповідно станом на січень 2024 року. Важлива роль також відводиться наданій Україні технічній допомозі з боку Заходу, такі як танки, протиповітряна оборона та артилерія, які суттєво підтримали оборону країни.

Проте останнім часом спостерігається зменшення потоку допомоги через дискусії щодо тривалості та ефективності підтримки союзниками. Зокрема, новий пакет допомоги від США на 60 мільярдів доларів зазнав блокування у Конгресі, а ЄС, хоча і затвердив пакет на 54 мільярди доларів, зіткнувся з труднощами у виконанні обіцянок, зокрема постачанні артилерійських снарядів.

Негативний вплив на ситуацію має також підтримка з боку країн, які стоять на боці Росії. Так, угорський прем'єр-міністр Віктор Орбан виступає проти підтримки України, що ускладнює ситуацію щодо отримання необхідної допомоги.

Незважаючи на всі труднощі, Україна залишається відданою своїм цілям та продовжує здійснювати зусилля для забезпечення своєї безпеки та територіальної цілісності. В умовах війни країна шукає рішучість та підтримку своїх союзників, зокрема через дипломатичні зусилля та міжнародні контакти.

У своєму нещодавньому інтерв'ю американському ведучому Такеру Карлсону Путін ще раз висловив своє спотворене уявлення про історію та війну в Україні, без заперечень зі сторони співрозмовника. Він продовжує стверджувати, хоча й без доказів, що цивільне населення України, зокрема на Донбасі, потребує захисту Росії.

Ще до початку війни Путін публічно висловлював свої амбіції, заперечуючи існування України як суверенної держави і називаючи росіян і українців "одним народом". У грудні 2023 року він заявив, що цілі "спеціальної військової операції" не змінилися, а саме вони включають "денацифікацію" України, базуючись на необґрунтованих твердженнях про вплив ультраправих на українську владу. Він також виступає за "демілітаризацію" та "нейтралізацію" України, продовжуючи протистояти розширенню впливу НАТО на схід.

Варто зазначити, що як незалежна держава Україна ніколи не була членом жодних військових союзів, а її політичні цілі включають приєднання до Європейського Союзу та переговори щодо більш тісного співробітництва з НАТО. Зважаючи на наміри Путіна та відсутність ознак бажання будь-якої зі сторін зупинити конфлікт, прогнози аналітиків на користь тривалої війни стають все більш вагомими.

Згідно з аналітичним центром Globsec, найімовірнішим сценарієм є війна на виснаження, що продовжиться протягом 2025 року, з великими втратами з обох сторін. Інші можливі сценарії включають ескалацію конфліктів в інших частинах світу, таких як Близький Схід, Китай-Тайвань і Балкани, де Росія намагатиметься підтримувати напруженість. Також є варіанти, коли Україна матиме певний військовий прогрес, але угоди про припинення війни не досягнуться, або коли підтримка союзників України зменшиться, що призведе до пошуку шляхів до переговорів.

Проте і надалі залишається невизначеність стосовно можливого впливу президентських виборів у США, а також того, як інші конфлікти, зокрема протистояння Ізраїлю із ХАМАС, вплинуть на пріоритети та відданість прихильників України та Росії. У середині лютого Володимир Зеленський попередив, що тривале утримання країни у "штучному дефіциті" зброї допомагає Росії. Під час конференції з безпеки в Мюнхені він підкреслив, що якщо західний світ не об'єднається, щоб дати відсіч, Путін може зробити наступні роки "катастрофічними" для багатьох країн.

Аналітичний центр Rusi стверджує, що Росія успішно перевела свою економіку та оборонну промисловість на розширене військове виробництво й готова до тривалої війни. Експерти вважають, що Європа не встигає за Росією, про що свідчить і заява міністра закордонних справ Польщі. Країни Європи, разом із попередженнями міністра закордонних справ Німеччини та розвідувальних служб Естонії, недавно висловили побоювання, що Росія може напасти на одну з країн НАТО протягом наступного десятиліття. Це примусило НАТО та ЄС активізувати майбутнє планування, як щодо військового потенціалу, так і щодо готовності суспільства до життя в іншому світі.

Українські війська продовжують відстоювати свої позиції на фронті, але немає чіткої перспективи на швидке завершення конфлікту. Росія продовжує висувати вимоги, які суперечать міжнародному праву, та загрожує подальшим наступом. Збільшення військової допомоги для України від західних країн, хоча й вітається, але воно не гарантує успіху без єдності та координації зусиль західного світу. Ця ситуація вимагає негайних заходів для зміцнення обороноздатності України та підтримки її суверенітету та територіальної цілісності.

Питання вручення повісток під час мобілізації залишається одним з найбільш чутливих і обговорюваних у суспільстві. Останні офіційні роз’яснення територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки вказують на те, що перелік осіб, уповноважених здійснювати оповіщення військовозобов’язаних, є значно ширшим, ніж багато хто міг би припустити. Згідно з новими роз'ясненнями, повістки під час мобілізації можуть вручати не лише співробітники ТЦК, як це було прийнято вважати раніше.

Відповідна інформація була оприлюднена на офіційних ресурсах центрів комплектування, що підтверджує чинну практику, коли, окрім військових, повноваження вручати повістки можуть мати й інші категорії осіб. Йдеться про представників органів місцевого самоврядування, а також інших державних структур, які залучаються до процесу оповіщення військовозобов'язаних у межах своїх повноважень. Це означає, що громадяни можуть отримати повістки не лише від військових, але й від представників інших органів влади.

Згідно з роз’ясненнями, право вручати повістки мають співробітники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, представники структурних підрозділів районних і міських державних адміністрацій, а також військових адміністрацій. До цього переліку входять посадові особи виконавчих органів сільських, селищних і міських рад, а також районних рад у містах у разі їх створення. Крім того, повістки можуть вручати уповноважені представники підприємств, установ і організацій. Окремо зазначено, що співробітники відповідних підрозділів розвідувальних органів та СБУ мають право здійснювати оповіщення виключно щодо резервістів і військовозобов’язаних, які перебувають у них на військовому обліку.

Юристи наголошують, що ключова функція всіх цих осіб полягає саме в оповіщенні громадян. Вони не наділені повноваженнями перевіряти документи, затримувати осіб або примусово доставляти їх до ТЦК.

Як пояснюють правники, представники органів місцевого самоврядування, житлово-експлуатаційних організацій або підприємств діють виключно в межах отриманого офіційного доручення. Їхнє завдання обмежується врученням повістки як формою повідомлення військовозобов’язаного про необхідність з’явитися до ТЦК.

Процедура виглядає так: територіальний центр комплектування направляє офіційне доручення з вимогою забезпечити оповіщення або явку конкретної особи. Після цього відповідальна особа зобов’язана здійснити спробу вручення повістки за місцем проживання чи роботи.

У разі відмови громадянина прийняти документ або якщо особу не виявили за вказаною адресою, складається відповідний акт. У ньому фіксуються обставини відмови чи відсутності, після чого цей документ передається до ТЦК як підтвердження виконання процедури оповіщення.