Надзвичайна нестача на фронті: Збройні сили України борються з дефіцитом боєприпасів та артилерійською підтримкою

У країні британській принцеса Беатріс – дитина князя, другого сина покійної великої королеви Єлизавети II. Вона знайома з величними балами та світськими раутами, розташована в замку, оточена усіма привілеями королівської сім'ї. У світі незалежності та замків є своя Беатріса, донька Миколи Греченюка, колишнього депутата від села Підвиноградів на Закарпатті. Хоча її батько має селянські корені, але Беатриса не знає браку розкошів, прикрас та розваг. Зазвичай вона насолоджується курортами світового рівня та має власні замки, які прикрашають закарпатські простори.

Беатриса Миколаївна Греченюк – дівчина, яка може похвалитися не тільки багатством, але і статусом світської особи. Її батько, Микола Греченюк, здобуває перемоги в тендерах, які стосуються ремонту та догляду за дорогами у Виноградівському районі Закарпатської області. Саме він є власником ФОПу та завойовує першість у державних конкурсах. Завдяки своєму бізнесу та депутатській діяльності в сільській раді, Греченюк має можливість надавати свої послуги та розкривати потенціал розвитку свого села.

Саме село Підвиноградів, де проживає родина Греченюків, є відоме своїми особливостями та багатством. Воно розташоване поруч з угорським та румунським кордонами, зібравши навколо себе неймовірний ансамбль розкоші та смаку. Журналісти "Української правди" зняли сюжет про найбагатше ромське поселення Закарпаття, яке вразило світ своєю розкішшю та архітектурними перлинами. Серед них – будівлі з мармуровими колонами, золотими воротами та вежами, що створюють неповторну атмосферу розкішного життя.

У 2015 році, коли Микола Греченюк обіймав посаду депутата сільської ради від Партії регіонів, його родичі та близькі отримали в Підвиноградові принаймні чотири земельні ділянки. Це було реалізацією їхнього права на безоплатне землеволодіння, що гарантоване кожному громадянину згідно з Конституцією. Сільська рада прийняла рішення виділити ділянки на ім'я Беатриси Миколаївни Греченюк (дочка), Михайла Васильовича Греченюка (брат), Михайла Михайловича Крайнера (за даними ЗМІ, водія Греченюка) та Маріанни Олександрівни Крайнер (дружина водія Греченюка). Судові процеси стосовно виділення цих земель тривали до 2021 року, але зазначені особи відстояли своє право на землю.

Сам Микола Греченюк володіє у Підвиноградові чотирма земельними ділянками та будинком. Власність Беатриси Миколаївни складається з трьох ділянок та власного маєтку. Крім ФОПу, Микола Греченюк також є засновником ТОВ "Лігаспецбуд", якому вдається участь у тендерах. За даними "Прозоро", ця компанія брала участь принаймні в 124 конкурсах і виграла підряди на суму близько 370 млн гривень. Хоча ці суми можуть здаватися не дуже великими порівняно з іншими "тендерними воротилами", але це не заважає Беатрисі Греченюк жити в розкоші. Вона розміщує у своєму Instagram фотографії з Hermes, автомобілями Porsche та відпочинком у Парижі, Дубаї, на Сардинії та гірських курортах, а також прикрасами від найдорожчих брендів світу.

На її сторінці також з'являються фотографії з подругами, серед яких сестра опального військового Романа Гринкевича – Ольга, та колишня дружина народного депутата від "Слуги народу" Миколи Тищенка – Алла Барановська. Чоловіком Беатриси є Андрій Петьовка – син народного депутата Василя Петьовки, який є двоюрідним братом іншого народного депутата Івана Балоги. Навіть ненависть між родинами Петьовків та Балогів не заважає їм керувати рідним краєм з величністю. У 2008 році Мукачівська міська рада передала в оренду компанії дружини Петьовки найвідоміший замок Закарпаття "Паланок". Ймовірно, що Беатриса Греченюк має в ньому свої власні покої, як "справжня принцеса". У своєму Instagram донька Греченюка також зазначає, що є дизайнером інтер'єрів і показує свій власний будинок, дизайн якого, за її словами, вона сама створила. Іншим бізнесом Беатриси є ресторан Darlin’ restobar у Мукачевому, де пропонуються розкішні страви та вина.

Чоловіком Беатриси є Андрій Петьовка, який займається автобізнесом і у 2022 році невдало балотувався в Мукачевому від партії "Рідне Закарпаття". У червні того ж року, коли Росія вторглася на територію України, народний депутат Василь Петьовка звернувся до керівництва Закарпатської обласної військової адміністрації з проханням видати його синові дозвіл на виїзд за кордон на 3 місяці. Підтримано це прохання було заявкою, що Андрій Петьовка є волонтером від Благодійного фонду "Наша паляниця". У списку осіб, для кого був зроблений запит на виїзд, також фігурував і Микола Греченюк, сват Петьовки. Щодо цього факту національне агентство з питань запобігання корупції склало на Петьовку адміністративний протокол. Проте після запевнень, що як син, так і сват повернулися до України після волонтерської місії, НАЗК припинило переслідування щодо них.

У липні 2022 року, коли діяли згадані вище дозволи на виїзд, Беатриса Греченюк народила доньку, тому можна припустити, що у цей час батько і чоловік просили дозвіл на виїзд не для волонтерства, а для покупки подарунків на родинне свято. Однак насправді, в розкішну подорож, як свідчать фотографії з Instagram, Беатриса Греченюк вирушила у вересні 2023 року, разом із своєю дочкою, а можливо, і чоловіком, у Італію. І це не просто відпочинок в готелі, а проживання у справжньому палаці. Вихідці з Закарпаття завжди вражали своїм прагненням до розкошів, золота і інших дорогоцінностей.

Проте те, що можна побачити на сторінках соціальних мереж доньки колишнього сільського депутата та дружини сина народного депутата, здивує навіть найвідоміших світських левиць світу. Це варто розглянути, можливо, чи не фінансується все це благополуччя за рахунок контрабанди, яка масово ввозиться через Закарпатську область. Адже саме Закарпаття є лідером серед областей України з постачання незадекларованих товарів.

У висновку, зазначена стаття розкриває складний механізм взаємодії влади, бізнесу та суспільства на прикладі конкретних осіб і подій. Вона вказує на можливі порушення законодавства та етичних норм з боку політичних діячів та їхніх родичів, а також на можливу зловживання владою для особистих цілей. Крім того, стаття ставить під сумнів легітимність джерел доходів окремих осіб та висуває гіпотезу про зв'язок їхнього благополуччя з можливою контрабандою та іншими нелегальними діями. Таким чином, текст спонукає до подальшого дослідження та відкритого обговорення проблеми корупції та недодержання закону в українському суспільстві.

Крюківський вагонобудівний завод (КВБЗ) продовжує залишатися основним отримувачем державних замовлень у сфері вагонобудування, навіть незважаючи на те, що частина його кінцевих бенефіціарів є громадянами Росії, деякі з яких перебувають у санкційних списках РНБО та внесені до бази «Миротворець». Незважаючи на воєнний стан та потенційні ризики для національної безпеки, підприємство зберегло статус монополіста та продовжує вигравати тендери з єдиним учасником, отримуючи мільярди гривень державних коштів.

На КВБЗ офіційно працює близько 4,5 тисячі осіб, серед яких приблизно тисяча займає керівні посади. Зарплата управлінців на підприємстві залишається суттєво вищою за середній рівень у регіоні, що підкреслює значні фінансові потоки, що проходять через завод. Експерти відзначають, що монопольне становище на ринку державних замовлень дозволяє компанії утримувати високі прибутки навіть за умов обмеженої конкуренції та економічної нестабільності.

Вартість пасажирських вагонів, які виробляє КВБЗ, за останні роки зросла з 0,63 млн доларів до 2,3 млн доларів за одиницю. Такий стрибок відбувається на тлі відсутності незалежного аудиту витрат і практики проведення тендерів із мінімальною конкуренцією. У результаті держава змушена оплачувати майже вчетверо дорожчі вагони, не маючи жодного інструменту контролю.

Окреме питання — державний кешбек у розмірі 10%, завдяки якому завод отримує понад 100 мільйонів гривень додатково з кожного мільярда замовлень. Як саме розподіляються ці кошти, невідомо, оскільки перевірки та аудит фактично не проводяться.

Попри численні зауваження експертів і суспільні ризики, ситуація не змінюється: КВБЗ продовжує отримувати мільярдні державні контракти без реального контролю за фінансовою ефективністю та прозорістю. У результаті маємо замкнене коло: держава виділяє кошти, завод їх освоює, але визначити, як саме вони були витрачені, неможливо.