Нардеп-втікач Артем Дмитрук заявив про катування СБУ у 2022 році

Після завершення війни та відкриття кордонів Україна може зіткнутися з новим етапом еміграції, який значно відрізнятиметься від масового відтоку громадян у 2022 році. Директорка Інституту демографії та соціальних досліджень ім. Птухи НАН України Елла Лібанова наголошує, що цього разу структура міграції буде іншою. Якщо раніше значна частина емігрантів виїжджала вимушено через загрозу життю, то нова хвиля буде більш обдуманою та стратегічною.

За прогнозами фахівців, основну групу потенційних емігрантів становитимуть жінки та сім’ї з дітьми, які раніше вже покидали країну, і тепер вирішуватимуть, чи залишитися в безпечному середовищі закордоном, чи повернутися в Україну для відновлення побуту та бізнесу. Водночас зросте частка тих, хто виїжджатиме з економічних причин, шукаючи стабільну роботу, освіту або нові перспективи для професійного розвитку.

А от чоловіки можуть поїхати вже після скасування обмежень на виїзд. Лібанова пояснює це дуже прагматично: якщо дружина й діти за два-три роки в Європі встигли влаштуватися — є робота, житло, садок або школа, друзі, зрозумілі правила — а в самого чоловіка в Україні немає до чого повертатися (зруйноване житло, втрачена робота, відсутність сталого доходу), то логіка «я приєднуюся до сім’ї» стає сильною. Тобто ризик другої хвилі міграції після війни стосується насамперед чоловіків призовного віку, які зараз фізично не можуть виїхати, але захочуть возз’єднатися з родиною одразу після відкриття кордонів.

Це напряму б’є по демографії й ринку праці. Інститут демографії вже давно попереджає: Україні й так бракуватиме робочих рук після війни, а додатковий від’їзд працездатних чоловіків ускладнить відновлення інфраструктури й економіки.

Паралельно, за межами України, зростає політичний тиск довкола теми українських біженців, особливо чоловіків. У багатьох країнах ЄС суспільне ставлення до українців поступово стало жорсткішим у порівнянні з першим роком повномасштабного вторгнення: допомога більше не сприймається як «безумовний обов’язок», а тема «хай повертаються і воюють» дедалі частіше використовується популістами. Це особливо помітно в Польщі.

Колишній прем’єр Польщі Лешек Міллер публічно заявив, що «є одна зброя, якою Польща може допомогти Україні» — повернути в Україну українських чоловіків призовного віку, які залишилися в ЄС, і навіть допустити, що польські правоохоронці могли б затримувати таких українців і передавати їх назад. Він стверджує, що «дивно бачити, як мільйони молодих чоловіків не воюють за свою країну». Ці слова вже викликали різку реакцію, зокрема з боку української сторони, яка називає таку риторику провокаційною.

Тобто маємо дві зустрічні тенденції:– усередині України після перемоги може статися цілком раціональний від’їзд частини чоловіків до сімей у ЄС;– у самій Європі дедалі голосніше лунають політичні заклики, що ці чоловіки «мають повернутися воювати», а не залишатися за кордоном.

І це вже не лише емоції, а фактор безпеки й відновлення країни. Бо якщо після війни одночасно відкриваються кордони й частина працездатних чоловіків виїжджає, Україні буде складніше відбудовувати міста, де житло зруйноване, а робочих рук не вистачає. Саме це Лібанова називає ризиком другої міграційної хвилі.

У більшості країн світу ми можемо спостерігати зростання популярності дронів-убивць. Ця нова форма зброї, яка вперше була розроблена в Україні, відкриває перед військовими можливість проведення масштабних і високоточних операцій, що змінює парадигму ведення війни. Не дивно, що в обкладинці та заголовку ми бачимо гармату-ракету, символізуючи силу і вразливість нової зброї. Проте варто зазначити, що в Україні також розвивається інша галузь безпілотних літальних апаратів, таких як БПЛА і FPV-дрони, які відрізняються своєю більш практичною та функціональною спрямованістю. Такі саморобні дрони, які мають вигляд звичайних моделей на стяжках, навіть викликають сміх та сарказм.

Варто зазначити, що концепція безпілотних літальних апаратів має свої корені в минулому. Нікола Тесла, великий винахідник і електроінженер, вже наприкінці XIX століття запатентував радіокеровану модель корабля, підкресливши, що вона може мати велике значення у воєнний час, звертаючи увагу на потенційну руйнівність такої технології. Перший літаючий ударний безпілотник був створений Чарльзом Кеттерінгом у США ще у 1910 році. Цей літак, замаскований як звичайний літальний апарат, мав на борту вибухівку і годинниковий механізм, що автоматично активувався і спрацьовував, коли апарат перебував над ціллю. Незважаючи на те, що США прийняли вироблені 45 екземплярів на озброєння, вони так і не були використані у жодній воєнній операції.

У висновку можна зазначити, що розвиток безпілотних літальних апаратів, зокрема дронів-убивць, є актуальним явищем у сучасному військовому світі. Важливо враховувати не лише технологічні досягнення, а й потенційні наслідки використання такої зброї. Україна, яка є піонером у цій галузі, має можливість вплинути на подальший розвиток цієї технології та визначити її етичні та правові рамки в контексті міжнародного співробітництва. Також важливо враховувати історичний контекст розвитку безпілотних літальних апаратів і зробити висновки з минулих досвідів, щоб уникнути можливих негативних наслідків використання цієї технології у майбутньому.

Вчора в Чернівецькій області стався землетрус, про що повідомили фахівці Головного центру спеціального контролю. Підземні поштовхи зафіксували у Дністровському районі Буковини, що є частиною західної України. За попередніми даними, магнітуда землетрусу склала 1,4 бала за шкалою Ріхтера, що вказує на досить слабке явище. Епіцентр перебував на глибині близько 3 кілометрів під поверхнею землі.

Слід зазначити, що на території України землетруси подібної сили не є рідкістю, але вони майже завжди мають незначний вплив на життя людей. Однак, в разі збільшення активності, фахівці закликають бути обережними та стежити за оновленнями від відповідних органів.

«За класифікацією землетрусів цей належить до невідчутних», — зазначили у Центрі, наголосивши, що коливання не становлять загрози для населення.

Це вже другий землетрус у Чернівецькій області за останні тижні. Попередній стався 16 жовтня поблизу Новодністровська, тоді магнітуда сягнула 2,1 бала.

За словами провідного наукового співробітника Інституту геофізики ім. С. І. Субботіна НАН України, доктора фізико-математичних наук Дмитра Гриня, сейсмічна активність на території України не є винятковим явищем.

Найбільший вплив на країну має зона Вранча, розташована в Румунії, однак підземні поштовхи фіксують і в інших регіонах. Зокрема, у Чорному морі час від часу трапляються землетруси силою 3–4 бали, а до сейсмонебезпечних територій належать і Карпати.

Крім того, сучасні прилади виявляють певну сейсмоактивність у межах Українського кристалічного щита — на Полтавщині та в районі Кривого Рогу. Раніше ці зони вважали відносно спокійними, проте нині зафіксовано підземні коливання силою до 4–4,5 бала.

Фахівці наголошують: навіть незначні поштовхи — це нагадування про потребу вдосконалювати системи моніторингу та готовність до можливих природних катаклізмів.

Мешканці села Іза Хустського району на Закарпатті різко відреагували на рішення обласної комісії з питань ТЕБ та НС запровадити карантинні обмеження у зв’язку зі спалахом вірусного гепатиту А. Увечері 18 листопада місцеві жителі вийшли на акцію протесту, перекривши дорогу та вдавшись до радикальних дій — протестувальники підпалили металевий вагончик, у якому планувалося встановити карантинний блокпост.

Причиною обурення громади стало те, що обмежувальні заходи суттєво зачіпали повсякденне життя села. Зокрема, батьки школярів отримали повідомлення про переведення навчального процесу на дистанційну форму, а всі освітні заклади Ізи були тимчасово зачинені. Місцеві жителі вважали такі заходи надмірними та непродуманими, наголошуючи, що обласна влада не провела роз’яснювальної роботи та не забезпечила достатнього обговорення з громадою перед ухваленням рішення.

За словами місцевих жителів, рішення про карантин було несподіваним та не враховувало потреб громади. «Сьогодні в наше село приїхали чиновники і оголосили його непроїзним. Батькам дітей прийшли смс, що вони не мають права відвідувати школу та садочки Хуста», – повідомила учасниця протесту.

Вогонь знищив металевий вагончик та майно всередині. На місці працювали кілька екіпажів поліції та ДСНС. Водіїм радили обирати альтернативні маршрути руху.

19 листопада протест продовжився: люди знову перекрили дорогу на пішохідному переході, а школа залишалася закритою. Керівництво Хустської громади на ситуацію поки не відреагувало.

Нагадаємо, 16 листопада в Ізі зареєстрували сім підтверджених випадків гепатиту А. 17 листопада обласна комісія ухвалила низку протиепідемічних заходів, включно з дистанційним навчанням, забороною масових заходів та обмеженням в’їзду туристичних автобусів.

За інформацією антишахрайського проєкту "190", який вивчає декларації та аналізує відкриті реєстри, начальниця Головного управління Державної міграційної служби (ДМС) в Одеській області, Олена Погребняк, потрапила в епіцентр кількох скандальних випадків, що викликають серйозні сумніви щодо прозорості її фінансових операцій і правомірності деяких управлінських рішень. Дії чиновниці привернули увагу не лише правоохоронних органів, але й громадськості, адже з'явились питання про законність її майна та зв'язків із підрядними організаціями.

У 2019 році Державне бюро розслідувань (ДБР) повідомило про підозру Олені Погребняк та її першому заступнику, Івану Безкищенку, у привласненні майже 1 мільйона гривень. Розслідування виявило, що посадовці могли бути причетні до корупційної змови з підрядниками. Суть справи полягає в тому, що в документах, що стосуються виконаних ремонтних робіт, були внесені неправдиві відомості, завдяки чому бюджетні кошти було незаконно перераховано на рахунки певних компаній. У зв'язку з цими подіями виникає питання про те, чи не стали ці зловживання частиною більш масштабної схеми фінансових махінацій.

У наступних публікаціях і розслідуваннях, які наразі частково були видалені з деяких видань, йдеться, що посадовиця роками оформлює нерухомість на своїх синів від попереднього шлюбу — Івана та Данила — і користується цим майном. Зокрема, в Одесі в деклараціях зафіксовані будинок площею близько 161 кв. м (набутий у 2016 році), де зареєстровані Погребняк і її чоловік Олексій Пономарчук, а також земельна ділянка 330 кв. м (набута у 2010 році) із задекларованою вартістю 485 грн — сума, яка виглядає аномально заниженою для земельних цін Одеси. Чоловік посадовиці має також ділянку під Києвом (1 200 кв. м у селі Козинці), вказану як набуту у 2013 році.

У роботі з автотранспортом розслідування вказує, що Погребняк і Пономарчук не мають власних авто на свої імена, але користуються транспортними засобами, оформленими на третіх осіб. Серед зазначених — BMW X1 2012 року на родичку Катерину Росєєву (нині Колеснікову), яким користується як посадовиця, так і її чоловік. Також у матеріалах згадується FORD FIESTA 2011 року, оформлений на Ірину Романченко, який фактично використовує Пономарчук; обставини такого користування не прояснені.

Щодо доходів і соцвиплат: за 2024 рік Погребняк декларувала зарплатні надходження від ДМС (приблизно 708 тис. грн), а також винагороди від Одеського державного університету внутрішніх справ і Міжнародного гуманітарного університету. Водночас у деклараціях фігурують аліменти від колишнього чоловіка у розмірі близько 44 тис. грн — при цьому є неточності у відображенні статусу батьківства й усиновлень, які викликають додаткові питання. У матеріалах викладено, що Пономарчук офіційно усиновив Івана і Данила у 2023 році, а у 2023–2024 роках у подружжя з’явилися спільні діти — факти, які досліджувачі пов’язують із практикою оформлення сім’ї для отримання підстав на відстрочку від мобілізації. Розслідувачі звертають увагу, що деякі соцвиплати на дітей відображені не повністю або по-різному у різні роки, а подружжя не декларує готівкових заощаджень, хоча має банківські рахунки — це також викликає питання щодо прозорості фінансового стану.

Окремо слід звернути увагу, що частина публікацій про майно Погребняк, як повідомляється, була видалена з медіаплатформ — розслідувачі припускають, що на це міг вплинути адміністративний ресурс або фінансовий тиск на ЗМІ. Такі факти підкреслюють проблему доступу громадськості до інформації й викликають запитання про тиск на журналістику в регіоні.