Наталія Могилевська про минулі помилки та уроки життя у шоу “33 запитання від Люкс ФМ”

Брайан Кларк, відомий експерт Гудзонівського інституту з військово-морських операцій і радіоелектронної боротьби, розкриває стратегію руйнування Кримського мосту, яка потенційно може бути використана Україною. За словами Кларка, першим кроком буде атака на верхні конструкції мосту, зокрема на його настил, для чого потрібно використати від 20 до 40 ракет з корисним навантаженням понад 500 фунтів. Зазначається, що єдиними доступними для України ракетами, що відповідають цим вимогам, є британські Storm Shadow та французький SCALP, які дозволять вести атаку з достатньої відстані, щоб уникнути російської ППО. Однак проблема полягає в обмеженому числі літаків, які може використовувати Україна для одномоментної атаки, оскільки очікувані українські F-16 не сумісні з цим типом ракет. Кларк вказує, що хоча F-16 можливо оснастити іншими ракетами, це потребуватиме набагато ближчого підходу до цілі та збільшить ризик для літаків.

Далі експерт рекомендує атакувати основу мосту, використовуючи великі безпілотні надводні кораблі, які вріжуться в опори мосту. Проте наявні морські дрони України занадто малі для цієї місії. Зазначається, що, можливо, Україна могла б використати модифіковані баржі з дистанційним управлінням або невеликі контейнеровози для підриву фундаменту мосту. Про існування таких "великих дронів" у ЗСУ нічого не відомо, але Кларк визнає, що синхронізація шквалу дронів та координація їхнього впливу на міст буде неймовірно складною для України. Тому експерт вважає, що найефективнішим рішенням буде запустити одну величезну бомбу в опору мосту, хоча деталей щодо цього плану він не уточнив.

Джерело, що має зв'язок з Міністерством оборони України, підтверджує можливість знищення Кримського мосту, хоча дату цієї операції не уточнює. За повідомленням газети The Sun, українські чиновники планують підірвати міст до середини липня, але джерело цієї інформації залишається невідомим. Однак раніше видання Guardian наголошувало, що атака на міст може відбутися "в найближчі місяці".

У результаті проведеного аналізу можна зробити декілька важливих висновків щодо можливостей України з руйнування Кримського мосту. Перш за все, відомо, що в України існують потенційні засоби, які можуть бути використані для атаки на міст, такі як британські Storm Shadow і французький SCALP ракети. Однак існують певні обмеження, зокрема, в обмеженій кількості літаків для їхнього використання.

Другий важливий аспект полягає у використанні безпілотних апаратів для атаки на міст. Хоча Україна має певні можливості у цьому напрямку, проте її поточні морські дрони виявляються недостатньо ефективними для таких завдань.

Загалом, важливо зазначити, що плани України щодо руйнування Кримського мосту підтверджуються деякими джерелами, але деталі цих планів залишаються невідомими. Однак варто враховувати, що така операція потребуватиме великої координації та планування з боку України, а також може викликати значні реакції з боку Росії.

Ці прогнози базуються на аналізі поточних демографічних тенденцій, включаючи рівень народжуваності, смертності та міграційні процеси. Експерти зазначають, що на демографічну ситуацію впливає комплекс факторів, серед яких економічні умови, соціальна політика, рівень охорони здоров'я та освіти.

Про це йдеться у доповіді ООН «Перспективи світового населення 2024 року».

Також ООН прогнозує, що у 2084 році буде максимальний рівень людства у цьому столітті – 10,3 млрд осіб та до 2100 року кількість людей зменшиться до 10,2 млрд.

Також у доповіді йдеться, що середня тривалість життя до кінця 21 століття становитиме 81,7 року.

При цьому, чоловіки, в середньому, житимуть трохи менше ніж 80 років, жінки – майже 84 роки.Нагадаємо, Україна залишається однією з країн із найнижчою народжуваністю у світі. До повномасштабної війни, у 2021 році, коефіцієнт народжуваності становив 1,16 – це нижче за норму природного відтворення (2,1–2,2), а також суттєво нижче за локальний максимум у 2012 році (1,53).

Також повідомляли, що в Україні розробили проєкт стратегії демографічного розвитку до 2040 року.

1️⃣ Окремим повідомленням надішліть вихідний текст (або хоча б його початок і напишіть «далі буде»). 2️⃣ Наступним повідомленням — вимоги:

мова (українська — підтвердіть),

Президент наголосив, що чинне українське законодавство не дозволяє реалізувати такий сценарій без застосування особливого механізму ухвалення рішень. Саме тому, у разі винесення подібної ініціативи на порядок денний, єдиним легітимним шляхом може бути загальнонаціональний референдум.

Глава держави підкреслив, що саме громадяни мають вирішити, чи готове суспільство погодитися на такий формат завершення війни. Водночас він уточнив, що на референдум має бути винесений не окремий пункт, а весь документ про мир загалом — з можливістю дати відповідь «так» або «ні».

Зеленський також зазначив, що підготовка до всеукраїнського волевиявлення потребує щонайменше 60 днів і можлива виключно за умови повного припинення вогню. За його словами, проведення референдуму без стабільного режиму тиші зробить його нелегітимним і може призвести до внутрішнього розколу в державі.

Президент визнав, що організація референдуму під час війни є надзвичайно складною через безпекові ризики та неможливість участі громадян, які перебувають на тимчасово окупованих територіях.

Водночас Зеленський окреслив альтернативний варіант розвитку подій. Якщо територіальне питання буде вирішене за принципом «стоїмо там, де стоїмо», який пропонує Україна, і лінія фронту в Донецькій, Луганській, Запорізькій та Херсонській областях буде де-факто зафіксована та контрольована міжнародними силами, мирну угоду можна буде ратифікувати у Верховній Раді без проведення референдуму.

Президент підсумував, що у випадку будь-яких рішень, які виходять за межі такого сценарію, одного підпису під угодою буде недостатньо, і остаточне слово має залишатися за суспільством.

У своєму матеріалі журналіст наголошує на необхідності постійного вдосконалення військової стратегії відповідно до змін на полі бою. Він підкреслює важливість гнучкості та адаптивності у прийнятті рішень на вищому командному рівні.

Чому Україна – єдина у світі у ХІХ-ХХІ століттях армія, яка не воює дивізіями і корпусами, та чому генерали ухиляються від відповідальності?

Основна проблема війни – визначення відповідальності командирів усіх рівнів за результат, тобто за знищення ворога, збереження своїх людей, утримання вигідних позицій.

На фронті багато критики на адресу генералів, що штаби ОТУ й ОСУВ контролюють та карають комбригів і комбатів виключно за смуги та точки на карті, за утримання позицій, не звертаючи уваги на стан військ, на тактичну обстановку, на проблеми знищення ворога та збереження своїх сил. Драматичний розрив між стратегічними завданнями й тактичними можливостями призводив та призводить до постійного повтору одних і тих самих помилок, де планування закладається із самого початку помилкове, оскільки воно прив’язане до хибних тактичних рішень.

Це протиріччя закладене самою організаційною структурою наших сил оборони, і не має прикладів у світовій історії під час масових мобілізаційних війн.

Як керують у нас?

В Україні на фронті найвищою організаційною формою є з’єднання – бригада. Командир бригади відповідає за смугу оборони, боєздатність бригади, завдання ураження ворогу та збереження власного особового складу й техніки, тобто відповідає за все. Смуги оборони бригад у нас від 4 до 20 км, залежно від напрямку та умов – загальний фронт активних дій наразі приблизно 800 км. Якщо порахувати відкриті джерела, то бригад наземних сил усіх видів у нас розгорнуто понад 100, плюс сотні окремих підрозділів, батальйонів, рот, загонів. Тому логічно було б очікувати, що така велика кількість об’єктів управління, такий великий фронт вимагають збільшення з’єднань до розміру дивізій та створення об’єднань – корпусів або армій. Але цього не відбувається.

Для управління військами у нас створені оперативно-тактичні управління – ОТУ, яким нарізають ділянки, які відповідають корпусним районам, та оперативно-стратегічні управління військами – ОСУВ, зона відповідальності армії.

Але вони не відповідають за війська. Війська у нас адміністративно входять в структуру окремих оперативних командувань – ОК. ОК тимчасово підпорядковують свої сили фронтовим ОТУ та ОСУВ, які відповідають безпосередньо за війну.

Тому за боєздатність бригад та збереження людей відповідають ОК і бригади. А за смуги та точки на карті відповідають ОТУ й ОСУВ, і вони відповідають за досягнення результатів у бойових діях. І все це різні штаби, різні генерали.

Ось тому й існує розрив. Це розрив відповідальності на рівні генералів. Точки на карті не можуть існувати у відриві від усвідомлення боєздатності, від особового складу, від планування та організації знищення ворога.

Генерали не відповідають комплексно за результат – відповідають тільки комбриги, і все, далі відповідальність розпорошується.

В історії світових війн ХІХ-ХХІ століть масових мобілізованих армій, прикладів такого дивного стану справ ще не було.

В усіх інших арміях еволюційно приходили до єдиної логіки – чим вище злагодженість та відповідальність, тим вище боєздатність, тим краще керованість.

А яка керованість у наших ОТУ? Як може керувати ефективно штаб ОТУ, якщо у нас є ОТУ, яким підпорядковувалось у певні періоди одночасно понад 20 бригад та понад 20 батальйонів тільки різнорідної піхоти, плюс ще більша кількість підрозділів інших родів військ? Ви собі уявіть, чи може бути ефективним управління, якщо у вас одночасно 100 підлеглих командирів, і по кожному постійно треба планування та рішення? Нонсенс.

А як може відновлювати боєздатність бригад та батальйонів ОК, якщо вони практично не бачать свої підрозділи, і відірвані від їхнього застосування, не можуть оцінити проблеми? Ніяк.

У чому причина?

Я писав про цю проблему починаючи з 2014 року, коли управління бойовими діями на Донбасі було передано тимчасовим структурам – секторам, а потім – тимчасовим оперативним управлінням. Нагадаю, що структура армійських корпусів в Україні існувала до 2014 року, але у 2011-13 роках президент Янукович проводив системне знищення обороноздатності України й армійські корпуси розформував. Останній 8-й армійський корпус був ліквідований вже у червні 2014-го.

Тодішній новий начальник Генштабу В.Муженко хотів переробити усю структуру армійського управління на свій розсуд. Тому історія з розформуванням корпусів, зі створенням тимчасових штабів, секторів, ОТУ, була зручною для ручного контролю армією, для швидкого зняття та призначення на посади будь-якого генерала, і тому її зберегли тоді, і зберігають досі. Тобто відсутність дивізій та корпусів на фронті – причини політичні, які не мали нічого спільного з боєздатністю армії.

Після заміни Муженка ця тимчасова структура зберігалася, оскільки виявилася зручною і для його наступників. Але для війни це рішення працювало жахливо як у 2014-му, так і у 2024-му.

Нам потрібна реорганізація військ – створення дивізій та корпусів постійного складу, тому що цього вимагає увесь досвід і логіка війни. Нам потрібно, щоб генерали особисто відповідали не за проведення селекторів та нанесення точок на карті, а щоб вони, як комбати та комбриги, спільно відповідали за підпорядкований до них постійний сталий комплект військ, і спільно відповідали за результат – за знищення ворога, за збереження своїх, за утримання рубежів оборони.

Юрій Бутусов