Навіть якщо важко — ідіть далі: особиста історія сили та витривалості

Західні ЗМІ з неабияким зацікавленням висвітлюють події на сході України, спостерігаючи за незвичайним феноменом, що нагадує сценарій із голлівудського блокбастера, але у цьому сюжеті дійсність перевершує будь-яку художню фантазію. Ситуація, яка розгортається, нагадує про старі радянські часи, коли в армії були такі дефіцити, що одну гвинтівку ділили на трьох. Проте, сучасний контекст не вкладається в колишні рамки: захоплюючий наратив ЦІПСО і пропаганди не приховує факту гострої нестачі боєприпасів, яка викликає серйозні турботи серед військових.

Стаття в The Wall Street Journal наголошує на епічних масштабах пошуків і ризику, які несе за собою ця боротьба. Український солдат Макс Полюхович, який отримав прізвисько "Божевільний Макс", став символом цієї боротьби. Він пройшов через кілька важких випробувань, відтіснувши страх і змагаючись зі злиднями, щоб забезпечити своїх товаришів боєприпасами.

Несамовита воля до життя та неймовірна відданість рідній землі дозволяють Максу копатися в болотах і перетворювати небезпечні знахідки у джерело життєво важливих ресурсів для українських військових. Його історія – це історія відданості, самопожертви і мужності, яка зачаровує та надихає.

Максу не потрібні геройські титули або нагороди. Він просто робить те, що вважає за необхідне для захисту своєї країни та своїх співвітчизників. І хоча його зусилля можуть здатися крайніми і надзвичайними, вони стають нормою в умовах війни, де кожен снаряд може вирішити долю не лише одного життя, але і всієї нації.

Така надзвичайна самопожертва і відданість підштовхують людей до вчинків, які перетворюють світ. Макс Полюхович – це не лише солдат, він – символ опору та незламності, що дарує надію на краще майбутнє для України і всього світу.

У вищезгаданій статті детально описано складну ситуацію на сході України, пов'язану з гострою нестачею боєприпасів. Наочно показано, як солдат Макс Полюхович, отримавши прізвисько "Божевільний Макс", зробив все можливе, щоб забезпечити українські бригади необхідними бойовими засобами, навіть ризикуючи власним життям. Вищезгадана історія є символом відданості, самопожертви та мужності, що зачаровує та надихає. Вона показує, що навіть у найскладніших умовах індивідуальні зусилля можуть мати величезний вплив на великі події, і що саме такі люди, як Макс Полюхович, роблять реальні зміни в історії. Ця історія підтверджує важливість відданості, сміливості та готовності жертвувати заради вищої мети, і дає надію на майбутнє, де такі вчинки стають нормою.

Згідно з оприлюдненими даними, Китай посів позицію лідера серед країн-постачальників імпортованих товарів до України. Це свідчить про зростаючу роль китайської продукції на українському ринку та може вказувати на посилення економічних зв'язків між двома країнами.

Україна зафіксувала від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі на рівні 13,7 мільярдів доларів США за перше півріччя 2024 року. Це означає, що обсяг ввезених товарів перевищив обсяг їхнього вивезення за кордон.

Україна експортувала товарів на 19,5 мільярдів доларів. Основні країни-покупці – Польща (2 млрд. дол.), Іспанія (1,6 млрд. дол.) і Китай (1,6 млрд. дол.).

Основна стаття експорту – продовольство (12,4 мільярда). Далі йдуть метали та мінеральна продукція.

Імпорт склав 33,2 млрд. доларів. Товари завозилися з Китаю (на 6,4 млрд. дол.), Польщі (3,7 млрд. дол.) і Німеччини (2,6 млрд. дол.).

Основні статті імпорту – машини, обладнання і транспорт (11,4 млрд. дол.), продукція хімічної промисловості (5,9 млрд. дол.), паливо (4,3 млрд. дол.).

Цікаво, що 14% імпорту не оподатковувалося. Податки на решту імпорту зросли на 10% порівняно з попереднім півріччям.

Однак, як повідомляє видання "Інформатор", реалізація цієї реформи викликала низку запитань щодо її практичного втілення та впливу на судову систему. Особливу увагу громадськості привернула ситуація з суддями колишнього ОАСК та пов'язаними з цим бюджетними витратами.

Про це повідомили у самому “Укренерго”. Там зазначили: найбільшу суму отримав член правління компанії Олексій Брехт. Його фактична зарплата (з урахуванням відпускних) склала 717 424 грн 45 грн. коп. Сума утриманих податків, військового збору та інших утримань склала 180 419 грн 89 коп.

Член правління “Укренерго” Олег Скрипник за липень отримав (з урахуванням відпускних) 581 812 грн 40 коп. фактичної заробітної плати. Податків військового збору та інших утримань він сплатив 142 708 грн 70 коп.

Член правління компанії Сергій Галаган отримав фактичної зарплати на суму 265 650 грн. Сума утриманих податків, військового збору та інших утримань склала 64 350 грн.

Фактично отримана членом правління “Укренерго” Андрієм Немирівським заробітна плата склала 251 338 грн 2 коп. Податків же, військового збору та інших утримань він сплатив 67 226 грн 98 коп.

Водночас українські роботодавці підвищують зарплати своїм співробітникам. Мета – утримання персоналу та залучення нових висококваліфікованих працівників в умовах нестачі трудових ресурсів в країні. Зокрема, середня зарплата у вакансіях на сайтах роботи зросла у липні 2024 року до 19 553 грн – з близько 17 000 на початку року.

За даними Мінекономіки, на рівень оплати праці у 2023-2024 роках продовжують впливати фактори 2022 року – наслідки активних бойових дій на значній території України. Зокрема:

Втім, зазначається, що самі українці хочуть заробляти ще більше. Так, середня зарплата, яку вони зазначають у резюме, становить 20 414 грн.

Розслідування фокусується на обставинах приватизації нафтопроводу "Самара-Західний напрямок", який є стратегічно важливим об'єктом енергетичної інфраструктури України. Слідчі органи вивчають можливі порушення законодавства під час процесу приватизації.

Цей нафтопровід був предметом юридичних і політичних суперечок після розпаду СРСР, і тепер, як стверджує СБУ, Медведчук діяв у координації з вищим політичним керівництвом України та Росії.

Йдеться про кримінальну справу щодо приватизації державного нафтопроводу «Самара-Західний напрямок» у 2015 році.

СБУ заявляє, що Медведчук діяв «у чіткій координації з тодішнім вищим політичним керівництвом України та Росії».

За матеріалами слідства, у 2014-2015 роках Апеляційний і Вищий господарський суди винесли рішення про право України на володіння трубопроводом, який після розпаду СРСР залишився у власності Росії.

Однак за підтримки тодішнього вищого керівництва України Медведчуку вдалося скасувати це рішення через Рівненський господарський суд і оформити продаж нафтопродуктопроводу швейцарській компанії, яка фактично контролюється учасниками схеми.

Крім Медведчука підозри отримали чотири топменеджери «Прикарпатзахідтрансу». Повне коло осіб, у якому може опинитися й експрезидент України, причетних до цієї незаконної оборудки, наразі встановлюється.