Президент США Дональд Трамп заявив, що війна між Росією та Україною “ніколи не мала би початися”, якби у 2022 році він обіймав посаду глави Білого дому. Про це він сказав в інтерв’ю, відповідаючи на питання журналіста про відмінності в підходах до допомоги Україні та Ізраїлю. «Я допомагаю Україні. Допомагаю їй дуже багато. Це війна, яка […]
Попри те, що основний відтік населення з України відбувся у перші місяці повномасштабного вторгнення РФ у 2022 році, еміграція українців триває і сьогодні. Про це свідчать оновлені дані Агентства ООН у справах біженців та аналітика Мінекономіки, оприлюднена в моніторингу економічних подій за березень 2025 року. Станом на 17 квітня 2025 року у світі зафіксовано 6,918 […]
Після довгих років конфліктів і судових суперечок співак Віталій Козловський закрив усі борги перед своїм колишнім продюсером Ігорем Кондратюком. Здавалося б, ця історія залишилася у минулому. Але нещодавно співак несподівано знову згадав свого колишнього наставника — цього разу з вибаченнями. На фестивалі “Покоління”, де було відтворено сцену культового телешоу “Караоке на Майдані”, Козловський згадав про […]
У селі на Дніпропетровщині літня посуха призвела до несподіваного археологічного відкриття. Коли місцева водойма сильно обміліла, її дно оголило старовинні предмети — уламки кераміки та металеві артефакти. Першими їх помітили селяни, які й повідомили фахівців. На місце виїхали спеціалісти з IN SITU — відділу археології Дніпропетровського національного історичного музею, які підтвердили: знайдене має історичну цінність […]У часи, коли життя підкидає все нові виклики — від війни до втрати близьких, проблем на роботі чи нестабільності в особистому житті — ми всі потребуємо слів підтримки. Блогерка, керівниця проєктів і СМО Поліна Левицька ділиться своєю особистою історією — болючою, щемкою, але сповненою сили та оптимізму. Її досвід — це не просто спогади про важкі часи, це заклик не здаватися, коли здається, що все втрачено. Вона нагадує: навіть якщо впали — головне знайти в собі сили піднятися і зробити наступний крок. І саме це — найцінніше в житті.
Завжди треба вміти зібратися, щоб зробити наступний крок — навіть якщо важко, ми все одно повинні знайти сили зробити цей крок. А якщо впали, то встати і йти далі, i це знову кроки — пише блогерка Поліна Левицька, наводячи приклад зі свого життя.
Ніколи не здавайтеся
Хочу морально підтримати всіх, кому зараз складно. З різних причин: хтось довго шукає роботу, хтось розлучається, у когось проблеми на роботі, хворіють близькі та родичі. Ті, хто живе в Україні, відчувають на собі війну. Перед початком моєї розповіді — я вам всім щиро бажаю витримати все це, і впевнена, що у вас все вирішиться на краще.
Мені не страшно і не соромно про це писати або говорити. Це частина мого життя. Моєї історії.
Коли загинув мій батько, мені було 15 років. Мамі — 40 років. Літо. Ми тільки повернулися з мамою із сімейного відпочинку. В те літо для мене змінилося все: зруйнувалися всі плани з вступом через рік, зробити ремонт у квартирі, яку батько купив в кредит. Ми всюди були винні: банкам, знайомим, друзям. Ми якось зробили похорон. І сіли з мамою думати, що далі.
Тут варто сказати, що моя мама — вона не такого складу характеру, як я. У неї завжди було: “ой, всьо”. Вона була схильна опускати руки. Я в те літо вже підробляла в місцевій газеті, писала позитивні статті, пов’язані з життям міста та молоді. Навіть коли здавалося, що в місті нічого позитивного за тиждень не сталося — редактор все одно цей позитив вимагав знайти. Це був мій перший урок — намагатись бути оптимістом.
Моя мама все життя працювала в дитячому садку вихователем і викладала інформатику в школі. Тобто, по суті, вона працювала завжди — всі дні тижня. Йшла о 7 ранку на роботу і поверталася о 8–9 вечора.
В перші 2 роки після смерті тата моїй мамі довелося ще взяти один підробіток на вихідні. По пів дня. Місто було маленьке. Роботи там толком не було.
Я влаштувалася ще адміністратором в інтернет-клуб на 0,7 ставки. На повну мене за законом не мали права брати. І так директор клубу боявся, але хотів допомогти моїй сім’ї.
Отже, мені 15 років. Я перейшла в 11 клас. Зранку я в школі до 14–15:00. Потім у мене або газета, або робота в інтернет-клубі. Все це закінчувалося о 20–21:00. Потім уроки. Ще я займалася настільним тенісом. І закінчувала художню школу.
Ні в мене, ні в моєї мами не було вихідних і відпустки в ті 2 роки після смерті батька.
В 11 класі я складала іспити достроково і в мене не було випускного. У мене просто не було грошей ні на святкову сукню, ні на зачіску, ні на сам випускний, який проходив у ресторані.
Я безперервно працюю з 15 років. Це глобально багато для 38 років. Це досвід, багато досвіду за моїми плечима і багато комунікацій. Я знаю, що таке, коли “все, приїхали”. Я знаю, що таке брехня і коли в холодильнику пусто. Але це точно ніколи не зламає сильних духом людей. Це тільки зробить сильніше і дасть черговий досвід.
Так, ми втрачаємо. Особливо зараз. Але завжди треба вміти зібратися, щоб зробити наступний крок. Навіть якщо важко, ми все одно повинні знайти сили зробити цей крок. А якщо впали, то встати і йти далі. І це знову кроки.
Я бажаю всім сил, терпіння — і пам’ятайте, що у нас одне життя. Бережіть себе і близьких. Зараз це як ніколи важливий слоган.
І, будь ласка, ніколи не здавайтеся.
