Необхідність України у боротьбі з тіньовою економікою

Велика Палата Верховного суду України ухвалила остаточне рішення у резонансній справі за апеляційною скаргою народного депутата та колишнього президента Петра Порошенка до чинного глави держави Володимира Зеленського. Скаргу було залишено без задоволення.

З кінця минулого року Порошенко намагався скасувати Указ президента від 23 січня 2023 року №27 «Про деякі питання щодо перетину державного кордону України в умовах воєнного стану». Цим документом було введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони, згідно з яким Кабмін мав внести зміни до правил перетинання державного кордону для державних службовців, нардепів, суддів та прокурорів, дозволяючи виїзд лише у службові відрядження.

Порошенко вважає, що указ порушив його конституційне право на вільний виїзд з території України. Проте 1 грудня 2023 року прикордонники не пропустили його у відрядження до Польщі та США для участі в Саміті Міжнародного демократичного союзу. Речник Державної прикордонної служби України (ДПСУ) Андрій Демченко повідомив, що заборона на виїзд була пов’язана з тим, що Верховна Рада скасувала відрядження нардепа.

У своєму позові Порошенко зазначив, що прикордонники керувалися новими змінами, які набрали чинності після видання спірного указу президента.

Верховний суд спочатку повернув позов Порошенка, оскільки він пропустив термін, відведений для оскарження указу Зеленського. Згідно з законом, термін для оскарження становить шість місяців з моменту ухвалення документа, що вичерпався 25 липня 2023 року.

Не погодившись з цим рішенням, Порошенко оскаржив його у Великій палаті Верховного суду. Однак суд дійшов висновку, що указ від 23 січня 2023 року є актом індивідуальної дії, що не зачіпає прав позивача.

«Доводи позивача про те, що хоча указ не прийнятий безпосередньо щодо Петра Порошенка, проте він стосується його прав, свобод, а також встановлених законом гарантій діяльності народних депутатів України, є необґрунтованими», – йдеться у постанові суду.

Суд також підкреслив, що інцидент із забороною виїзду Порошенку в грудні 2023 року не є предметом цього спору. Постанова Великої палати набрала чинності 3 жовтня і оскарженню не підлягає.

Президент Володимир Зеленський вдруге за місяць прибув до Італії, де планує зустрітися з прем’єркою Джорджією Мелоні. Він прийняв запрошення відвідати Рим увечері 9 жовтня, оскільки зустріч на рівні лідерів у Рамштайні не відбулася. Упродовж свого візиту Зеленський також зустрінеться з французьким президентом Еммануелем Макроном у Єлисейському палаці та відвідає Ватикан для зустрічі з Папою Франциском.

Ця активність президента свідчить про його прагнення знайти рішення, яке забезпечить мир для України та захистить її від майбутніх агресій з боку Росії. Зеленський зазначив, що Україна має реальну можливість досягти миру та стабільності вже восени та взимку. Він підкреслив, що ситуація на фронті відкриває можливості для рішучих дій, щоб закінчити війну до 2025 року.

Наразі українські сили мають чисельну перевагу на Донбасі, але ситуація навколо вторгнення в Курську область є складною. Це вторгнення, за словами аналітиків, мало на меті підняти бойовий дух та отримати підтримку союзників. Однак значні сили України опинилися в ізоляції на території Росії, що обмежує можливість допомоги на Донбасі.

Зеленський намагається переконати європейців діяти на політичному рівні. Він знає, що не зможе офіційно відмовитися від окупованих територій, але готовий до припинення вогню вздовж поточної лінії, не визнаючи нових кордонів, в обмін на зобов’язання Заходу. Йдеться про гарантії безпеки, подібні до тих, які США надали Японії, Південній Кореї та Філіппінам.

Проте ці зусилля ускладнюються тим, що Володимир Путін не задоволений вже захопленими територіями. Кремль прагне дестабілізувати Україну та політично контролювати її. Оборонний бюджет Росії продовжує зростати і, за прогнозами, досягне 130 мільярдів доларів у 2025 році. Дохід від експорту нафти у 2024 році перевищить показники, які були до війни. У ситуації, коли санкції не послаблюють російську військову машину, Путін не має причин для початку мирних переговорів.

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

Чи потрібне Україні своє вугілля, або куди рухається “зелений перехід”.

А почну я не з вугілля, а з прогнозу щодо споживання нафти, оскільки саме цей вуглеводень є ключовим енергетичним ресурсом, а ціна на нього та обсяг споживання — енергетичним бенчмарком.

Отже, прогноз щодо нафти від ОПЕК World Oil Outlook:

Загальний світовий попит на первинні енергоносії в умовному нафтовому еквіваленті збільшиться до 2050-го року на 24% або з тогорічних 301 млн умовних барелів на добу до більш ніж 374 млн.

Йдеться не тільки про нафту, а й про всі первинні енергоносії. Тобто споживання первинної енергії у світі продовжить зростати, попри технології.

Водночас нафта залишиться ключовим енергоносієм, попри зниження питомої ваги у світовому енергетичному балансі з 31% до 29,3%. Як бачимо, зниження дійсно суто умовне.

А глобальний попит на нафту до середини століття зросте в середньому на майже 18 млн бар. на добу з нинішніх базових 100-103 млн до більш ніж 120 млн бар. на добу.

У цьому контексті, важливим залишається питання впливу “зеленого переходу” на споживання первинних енергоресурсів у світі.

Зараз є два непримиренні табори: одні вважають, що “зелений курс” різко обвалить попит на викопне паливо, інші сміються з цієї гіпотези.

Моє ставлення до “зеленого курсу” приблизно таке.

Перехід на альтернативні джерела енергії, наприклад, на електромобілі, безсумнівно, скорочує попит на викопне паливо. Але лише в рамках загального всебільшого тренду попиту на енергію.

Тобто попит на енергетичні ресурси у світі збільшується швидше за технологічний прогрес “зеленого курсу” і, тим паче, швидше за реальну технічну готовність і масмаркет.

Другий золотий мільярд, який з’являється в Китаї, формує цей довгостроковий тренд зростання попиту на енергію.

Одна річ, коли на сім’ю з десяти осіб одна лампочка, а засіб пересування — велосипед, і зовсім інша, коли середній клас у Китаї (а це вже 400 млн осіб) прагне до західного стандарту споживання: квартира, дім, побутова техніка, кондиціонери, дві-три автівки на сім’ю, перельоти на відпочинок, масове споживання товарів та послуг, для виробництва яких знову ж таки потрібна енергія, і багато.

А в найближчому майбутньому в таких країнах, як Індія, Індонезія, В’єтнам, Малайзія та інших, з’явиться третій золотий мільярд.

Саме це і призводить до того, що споживання вугілля у світі, загалом, збільшується. Насамперед за рахунок Китаю: зростання з 12 ексаджоулів 1965 року до 136 у 2023-му. Тобто — більш ніж в 11 разів. Зараз Китай — це 56% світового споживання вугілля.

І це компенсувало зниження споживання вугілля в Європі, США та інших країнах світу від 40 до 25 ексаджоулів, тобто споживання вугілля у світі впало на 15 ексаджоулів.

Тобто сумарно, крім Китаю, світ скоротив споживання приблизно на 15 ексаджоулів, а Китай — збільшив на 124. У підсумку споживання не впало, а, навпаки, різко зросло.

І така ситуація зберігатиметься доти, доки у світовій економіці між основними економічними кластерами не вирівняється рівень життя.

Зелена енергія — дорога і її можуть дозволити багаті країни, а викопне паливо, особливо таке, як вугілля — дешеве і воно має попит у бідних.

Тобто, поки Азія не наблизиться до Європи за рівнем життя (здебільшого в особі своїх ключових кластерів, таких як Китай, Індія, Індокитай), попит на викопні види палива буде лише збільшуватися, а “зелений курс” буде лише виконувати роль “гальма” цього зростання.

Тому Україні, як бідній країні, (давайте називати речі своїми іменами) дуже небезпечно копіювати моделі поведінки розвинених країн, особливо в частині “зеленого курсу”.

І наше вугілля, як і наша нафта, природний газ і навіть торф, нам ще знадобляться. Хоча є ризик втрати наших вугленосних басейнів на сході країни, але вони ще залишаються на заході.

Адвокат Української православної церкви Роберт Амстердам виклав перед світовою громадськістю фактичний звіт, що налічує понад 250 сторінок, з вичерпними доказами про напади на УПЦ, на її святині та служителів, зазначивши це у власному відеозверненні. Він знову закликав уряд України до об'єктивності та відмови від подальшого розгляду законопроекту 8371, який направлений на заборону діяльності УПЦ, називаючи його проявом мови ненависті. "Напади на віруючих у період війни, їх прогнання зі святих місць, а також заборона доступу до них є абсолютно неприйнятними. Зупиніть цю поділ населення, не заохочуйте братів проти братів", – наголосив Амстердам.

Також він заявив, що УПЦ не має жодних зв'язків з Московським патріархатом та повністю відкидає ідеологію "русского мира". "Наша церква будує божий мир, а не "русский мир". І митрополит Київський Онуфрій вже заявив це публічно. УПЦ повністю асоціює себе з Україною та її захистом від першого дня російської агресії", – привів він слова УПЦ.

Також, Амстердам виступив з закликом до підтримки України з боку Сполучених Штатів. "Для мене особисто важлива підтримка України, адже це критично важливо не лише для самої України, але і для Америки. Як можна покладатися на обіцянки США після Кабула і тепер, після Києва?", – запитав Амстердам у своєму повідомленні у соцмережі Х.

У вищезгаданій статті Адвокат Української православної церкви Роберт Амстердам виклав ряд важливих тез щодо ситуації навколо церковних нападів та законопроекту 8371. Він наголосив на необхідності об'єктивного підходу влади України до цієї проблеми та відмови від розгляду законопроекту, який може призвести до подальшого поділу суспільства та загострення конфлікту. Крім того, він підкреслив незалежність УПЦ від Московського патріархату та її зв'язок з державою Україною, а також закликав до підтримки України з боку міжнародної спільноти, зокрема зі сторони США. Його висловлені позиції свідчать про необхідність захисту релігійних свобод та підтримки суверенітету України у контексті гострої політичної та соціальної ситуації.