Неочікувана хиба в стратегії: Росія використовує помилку в руху ЗСУ для просунення вперед

Нещодавно Міністерство охорони здоров'я України повідомило про проведення перевірок та скасування рішень про встановлення інвалідності для 74 військовозобов'язаних осіб, які проходили експертизу в Хмельницькій медико-соціальній експертній комісії (МСЕК). Ця інформація була надана у відповідь на запит Українських Новин.

По-перше, на Селидівській ділянці. Росіяни просунулися на схід від міста, увійшовши на його східні околиці.

При цьому українські військові повідомляють, що росіяни увійшли також у північну частину Селидового. Як пише боєць із позивним «Мучной», з цього боку тривають бої в промзоні.

Також раніше військові заявляли, що росіяни вже вийшли на околиці Вишневого на захід від Селидового, що на карті Deep State поки не відображено. Такий вихід загрожує оточенням міста, оскільки з Вишневого траса Селидове-Покровськ, якою постачається гарнізон ЗСУ, знаходиться вже в зоні прямої видимості.

По-друге, паблік показав великі просування РФ на захід від Цукуриного (у район Новодмитрівки), а також на схід від Курахового, де зменшилося вклинення ЗСУ в російські позиції (район Зоряного).

За даними українських військових, на тому ж виступі бої йдуть уже в центрі міста Гірник (карта DS цього не підтверджує).

Південніше у росіян двокілометрове просування з боку захопленого Вугледара в бік Богоявленки.

Північніше, на Лиманському напрямку, був великий зрив фронту в районі Невського. РФ просунулася на ділянці довжиною до шести кілометрів і глибиною до чотирьох, захопивши Новосадове і вийшовши на берег річки Жеребець. Судячи з усього, триватимуть спроби витіснити ЗСУ з лівого берега річки і переправитися на правий.

Під Куп’янськом Deep State заявив, що росіяни захопили більшу частину села Кругляківка на лівому березі річки Оскіл.

Експерти з міжнародних відносин підкреслюють, що така підтримка є результатом тривалого стратегічного партнерства між двома країнами. Вони зазначають, що ця співпраця базується не лише на спільних інтересах у сфері безпеки, але й на спільних демократичних цінностях.

Останні звіти показують, що Вашингтон активно направляє до української армії обладнання, яке має великий вплив на фронтові операції. Наприклад, швейцарські ЗМІ повідомляють, що американська компанія, яка виготовляє ракети для зенітно-ракетних комплексів PATRIOT, віддала перевагу поставкам для України, що призвело до затримки укладення контракту з Швейцарією.

Швейцарія має намір розгорнути новітні винищувачі F-35 і закупити 75 ракет MSE для своїх систем “Петріот”, проте вони стикаються з труднощами через американські пріоритети в Україні. За інформацією, у контракті між Швейцарією та США передбачено можливість перенесення строків виконання без штрафів у випадку надзвичайних обставин або національних безпекових викликів, що стосуються інтересів США.

Це рішення свідчить про пріоритетність Вашингтона в забезпеченні протиракетної оборони для України перед надходженням зими. Також американські інвестиції в український військово-промисловий комплекс зросли, включаючи значні контракти з компаніями, такими як ВАЕ, Northrop Grumman і Rheinmetall.

Рішення США перенаправити ракети та пускові установки з радіолокаційними станціями до України може вплинути на контракти із іншими країнами, такими як Марокко, Польща, Румунія, Швейцарія та Швеція. Наприклад, Румунія планує передати Україні одну зі своїх боєготових батарей PATRIOT, а Нідерланди розглядають можливість поставки ще однієї батареї у співпраці з іншою країною.

Звіти також свідчать про координацію дій між країнами, орієнтованими на підтримку України в умовах зростаючої геополітичної напруги.

Співпраця зі Сполученими Штатами є логічною, оскільки лише американська компанія Lockheed Martin виробляє ракети MSE на своїх заводах, з потужністю від 500 до 650 ракет-перехоплювачів на рік. Це дозволяє їм забезпечувати достатні поставки систем, здатних ліквідовувати загрози від “Кинджалів” та “Іскандерів”.

Також ні один з союзників не може передавати пускові установки без попередньої згоди Держдепартаменту США, оскільки ці установки не зможуть функціонувати без необхідних комплектуючих. Плани Швейцарії на отримання 75 ракет MSE до 2030 року та 208 до 2026 року для Польщі вказують на наявність сьогоднішніх запасів ракет PATRIOT у Європі.

Навіть за незважаючи на витрати (наприклад, контракт на ракети для поляків оцінюється у кілька мільярдів доларів), озброєння батарей “Петріотів”, які вже передані чи плануються до передачі Україні, буде складним завданням.

У загальному мова йде про восьмі батареї – три з Німеччини, дві з Нідерландів, дві зі Сполучених Штатів та одна з Румунії. Компанія COMLOG, спільне підприємство з Raytheon та європейською MBDA, забезпечує обслуговування ракет-перехоплювачів MSE та випускає ракети GEM-T, спрямовані на знищення малої балістики, але спрямовані, зокрема, на літаки.

Швидкість виробництва на обох континентах становить приблизно 240 ракет GEM-T на рік з планом збільшення до 410 одиниць до 2027 року. Це обсяги вистачають для набуття практично лише півтора десятків батарей PATRIOT з вісьмома пусковими установками.

Таким чином, запаси США та інших країн щодо “Петріотів”, “паліативних” ракет (включаючи західні ракети, спеціально призначені для радянських пускових, які використовує Збройні Сили України, ракети класу “повітря-повітря” або корабельні ракети, такі як RIM-7 Sea Sparrow, пострадянські ракети для “Буків” та С-300, ракети для ЗРК HAWK, які ефективно використовуються проти російських дронів та крилатих ракет, а також установки “Гепард” з Йорданії) оплачуються за рахунок американських платників податків.

Це необхідно для забезпечення ППО України, як вже згадувалося, є пріоритетом для Вашингтона, оскільки це допоможе знищувати розвідувальні та ударні дрони, а також тримати віддаленіше літаки РФ від тилу Збройних Сил України та унеможливлювати їм використання “чавунного” снаряду ФАБів та КАБів.

Після операції Dragonfly у жовтні 2023 року, яка охопила луганський та бердянський аеродроми, рівень американських поставок боєприпасів в Україну зросли від десятків до сотень ракет. Це свідчить про значний обсяг застосування цих систем українськими військами.

Головні цілі атак включають російські комплекси С-300/400, штаби та командні пункти, склади, радіолокаційні станції, аеродроми і інфраструктуру Чорноморського флоту РФ. Застосування такого масштабу ракет в Україні необхідне, оскільки Росія не є Іраком, де для придушення оборони досить було 55 тисяч снарядів і 407 ракет ATACMS.

Наразі виробництво модернізованих ракет ATACMS TACMS 2000 з дальністю до 300 км у цехах Lockheed Martin відновлене, що забезпечує промисловості США десятилітню впередгарантію на виробництво. Це дає ЗСУ можливість атакувати російські батареї з великої відстані, вибивати далекобійні комплекси, а також знищувати поромні переправи і топити кораблі, що є ефективною “довгою рукою” не лише проти росіян.

Українські сили отримують інші типи боєприпасів, включаючи 155-мм і 105-мм снаряди, спеціальні мінні, бронебійні касетні снаряди, а також реактивні снаряди для систем HIMARS, включаючи нові GMLRS M30A1 з повітряним підривом. Також поставляються протитанкові міни, ракетні комплекси TOW-2 та Javelin, а також важке піхотне озброєння.

Ці поставки допомагають українській армії в стримуванні російського наступу в різних частинах фронту, зокрема в Серебрянському лісництві, Терніву на Донеччині, Вовчанську на Харківщині, Красногорівці та під час відходу до лінії Карлівка-Новоселівка.

Завдяки цим поставкам із Північної Кореї, російська армія не може відновити масштаби перших днів вторгнення, коли вони випускали по 40 тисяч снарядів на день. Зараз максимально можливі обсяги російської артилерії обмежені до 15 тисяч снарядів на день, що значно менше.

Українська армія продовжує підсилювати свої оборонні здібності, і ці мільярди доларів, інвестовані в її ВПК та поставки озброєнь, спрямовані на підготовку до довгострокових викликів.

Чи бажаєте ви, щоб я щось додав або змінив у цьому тексті? Можливо, ви хочете, щоб я більше уваги приділив якомусь конкретному аспекту цієї проблеми або розглянув додаткові інноваційні рішення?

Особливо серйозна проблема з вугіллям — навколо Гірника, Селідово та Покровська розташовані останні шахти, де можна було добувати коксівне вугілля. Тобто металургія, яка в Україні була другою за прибутковістю галуззю після сільського господарства, на межі колапсу.

Як відомо, під час військового конфлікту Україною було втрачено ММК ім. Ілліча та Азовсталь, а це близько 40% металургійних потужностей країни. Втрата маріупольського порту та тимчасова втрата виходу у Чорне море також збільшили витрати на логістику у 4-6 разів. Номінальні потужності з виробництва стали скоротилися до 17,8 млн. тонн за підсумком 2023 року.

Виробництво сталі впало майже в 3,5 рази — з 21,3 млн. тонн до 6,2 млн. тонн. “Метінвест” у зв’язку із втратою двох меткомбінатів списав 1,5 млрд доларів збитків. Також під контролем РФ опинилися околиці Докучаєвська із Докучаєвським флюсо-доломитним комбінатом та Запорізький залізорудний комбінат.

Як результат — падіння виробництва стали майже в 3,5 рази: з 20-22 млн. тонн у 2020-2021 роках до 6 млн. тонн у 2022-2023 роках. Тобто для України, якій у 2021 році експорт залізняку і металу приніс 13,9 млрд доларів, зупинка метзаводів та втрата родовищ стала сильним ударом.

А втрата Україною одного лише Покровська вплине на сталеливарну промисловість країни. Це підтвердив голова “Укрметалургпрому” Олександр Каленков. “Цього року ми можемо досягти 7,5 млн тонн. Але у разі втрати Покровська це буде 2-3 млн тонн”, – заявив він. Так, втрата Покровська стане не просто ударом по металургійній галузі, а й матиме руйнівний вплив на всю економіку України, позбавивши її одного з ключових джерел доходу.