Німці виступають проти універсальних соціальних виплат для українських біженців

Європейський Союз ухвалив рішення продовжити дію індивідуальних санкцій проти Російської Федерації на наступний рік. Обмежувальні заходи залишатимуться чинними до 9 жовтня 2026 року. Це рішення було прийнято Рада ЄС 3 жовтня 2025 року, і має на меті продовження боротьби з різноманітними загрозами, які продовжує створювати Росія, зокрема через гібридні форми війни та інформаційні маніпуляції. Згідно з документом, основною причиною для продовження санкцій є триваючі спроби Росії втручатися в політику Європейського Союзу та його держав-членів.

Санкції охоплюють різні аспекти діяльності Росії, зокрема інформаційні операції та маніпуляції у сфері іноземних інформаційних та медійних впливів, що є частиною стратегії Росії щодо дестабілізації Європи. У цих умовах ЄС намагається захистити свою інформаційну безпеку та зберегти стабільність у регіоні. За словами представників Ради ЄС, ці заходи також мають на меті підтримку міжнародних норм та принципів, які Росія порушує, зокрема, в контексті свого військового втручання в Україну та інших країнах.

Станом на сьогодні санкції застосовуються до 47 фізичних і 15 юридичних осіб, причетних до дестабілізуючих дій Росії. Серед них – колишній український політик та бізнесмен Віктор Медведчук, якого у ЄС вважають одним із ключових провідників кремлівського впливу в Україні.

Санкції передбачають замороження активів, заборону надання будь-яких фінансових ресурсів чи економічної підтримки з боку громадян та компаній ЄС. Також для підсанкційних осіб діє заборона на в’їзд і транзит територією країн Євросоюзу.

Таким чином, ЄС підтвердив намір і надалі протидіяти російським гібридним загрозам та обмежувати діяльність осіб, які сприяють дестабілізації в регіоні.

Чи бажаєте ви, щоб я щось додав або змінив у цьому тексті? Можливо, ви хочете, щоб я більше уваги приділив якомусь конкретному аспекту цієї проблеми або розглянув додаткові інноваційні рішення?

Гаррісон Касс — фахівець із питань оборони та національної безпеки, автор понад тисячу статей з питань глобальної політики. Адвокат, пілот, гітарист, у минулому професійний хокеїст. Має ступінь бакалавра коледжу Лейк Форест, ступінь доктора філософії Університету штату Орегон та ступінь магістра Нью-Йоркського університету.

▪️Американські Bradley зміцнили оборону України. Чи допоможе подальша західна допомога?

США подарували Україні понад 300 БМП Bradley часів холодної війни. Вступивши в розпорядження ЗСУ у набагато більшій кількості, ніж танки Abrams, вони зміцнили оборону країни і набули практично легендарного статусу серед бійців.

Саме успіх Bradley критики обережного підходу США до військової допомоги Україні наводять як приклад того, чого можна було б досягти, якби західна зброя надходила у значних кількостях.

“Манера західних партнерів постачати Україні зброю в невеликих кількостях і після значних затримок піддавалася різкій критиці протягом усього конфлікту. Достатні поставки вкрай важливі для військових, оскільки забезпечують їм більш гнучкий підхід. На додачу це ще й можливість використовувати техніку в більш ризикованих ситуаціях, де є шанс досягти серйозного прориву – а неминучі в таких випадках втрати не стануть ні тактичною, ні іміджевою катастрофою”, – стверджує Шінед Бейкер у статті для Business Insider.

Іншими словами, Бейкер має на увазі, що, якби Україна мала більше західної зброї, то втрата цих систем разом з екіпажами не була б такою вже проблемою: військові б легше це перенесли, а громадськість навряд чи б схвилювалася. Про подаровану зброю, надану мільярдну допомогу та десятки тисяч загиблих з початку конфлікту, який давно застиг уздовж практично нерухомої лінії фронту, Бейкер замовчує. По суті, майже через три роки бойових дій, Бейкер каже нам: дайте нам ще трохи, і ми все зробимо. Більше грошей. Більше зброї. Більше за бійню.

Вона відкидає мудрість американського підходу надавати технічно складнішу зброю в менших кількостях і ратує натомість за більшу кількість простої та слабкої техніки, наводячи приклад саме Bradley. ЗСУ використовували ці БМП проти російської піхоти, бункерів та укріплень, бронетранспортерів, безпілотників та танків. Враховуючи розмір українського парку Bradley, машини використовувалися широко та дуже успішно.

Бейкер посилається на “експертів”, які критикують партнерів України за неправильний формат допомоги. Зокрема, пише вона, “зброя нерідко надходить після багатомісячних обговорень (і за цей час Росія встигає підготуватися), у невеликих кількостях та партіями, які не дають Україні ні чіткої картини, ні впевненості у майбутніх постачаннях”. В результаті, робить висновок вона, “ЗСУ позбавлені можливості розробляти довгострокові стратегії”.

Що ж, я хотів би на це заперечити, що якщо ви не в змозі забезпечити себе засобами оборони, не можете належним чином захиститися і не здатні розробляти довгострокові стратегії — незважаючи на багатомільярдну допомогу — то залишається лише найрішучішим чином добиватися миру.

Думка, що достатньо лише поставки зброї, і Україна одразу ринеться в прорив, відіб’є частину території або покращить своє становище на фронті напередодні мирних переговорів, — лише порожні мрії. За останні два з половиною роки бойових дій ніщо не віщує, що Україна суттєво покращить своє становище. Натомість, щоб вимагати більше зброї, розбазарювати кошти та проливати ще більше крові, Київ має домагатися припинення конфлікту.

Згідно з даними Національної океанічної та атмосферної адміністрації США (NOAA) та численних незалежних моніторингових сервісів, 12 листопада 2025 року на Землю можуть потрапити кілька корональних викидів маси (CME), що виникли внаслідок потужних сонячних спалахів, які сталися з 9 по 11 листопада. Ці спалахи, зокрема X-класові, є одними з найбільш енергетичних на Сонці і мають потенціал викликати сильні геомагнітні бурі. Згідно з прогнозами, інтенсивність бурі може варіюватися від рівня G1 (слабка) до G4 (дуже сильна), із найвищою ймовірністю досягнення піку 12 листопада.

Сонячні спалахи класу X, що мали місце протягом цього періоду, можуть стати основними провокаторами магнітних бур. Зокрема, спалах X1.7, що стався 10 листопада, є одним з найбільш потужних за останній час і може спричинити значний вплив на земну атмосферу, електричні системи та навігаційні супутники. За словами експертів, такі спалахи можуть також підвищити ризик збоїв у роботі космічних апаратів і збільшити ймовірність появи полярних сяйв, особливо в північних і південних широтах.

SpaceWeatherLive і інші сервіси прогнозують, що на 12 листопада можливі умовні рівні від G1 (слабка) до G4 (сильна / дуже сильна) залежно від орієнтації міжпланетного магнітного поля (IMF) і структурного взаємодії викидів. У разі сприятливого (для бурі) орієнтування IMF ефекти будуть сильніші.

Українські портали спостережень також повідомляють про високу ймовірність підвищення K-індексу — у частині прогнозів згадується значення близько 7 (K≈7), що відповідає сильній геомагнітній активності.

Перебої у роботі трансформаторних підстанцій та енергомережі при локальних навантаженнях; ризик коливань напруги.

Збої у високочастотному (HF) радіозв’язку, навігації (GPS), а також у роботі деяких супутників (збільшення опору атмосфери, помилки позиціювання).

Посилена ймовірність помилкових сигналів у рентген- і радіообладнанні, проблеми з авіаційною та морською навігацією в деяких коридорах.

Зростання шансів на яскраві полярні сяйва (aurora) — іноді вони стають помітні дуже далеко на південь від звичних широт, якщо буря сильна.

Підвищена чутливість у метеозалежних людей: головний біль, загальне погіршення самопочуття, порушення сну (індивідуальні реакції).

Слідкуйте за оновленнями від офіційних джерел (NOAA SWPC, локальні метео- та енергослужби, служби авіаційної навігації).

Якщо ви відповідаєте за критичну інфраструктуру або прилади зв’язку — підготуйте резервні джерела живлення, перевірте UPS і герметичність кабелів.

Для користувачів GPS-пристроїв: розумійте, що точність позиціонування може падати; для важливих операцій використовуйте додаткові/альтернативні системи.

Людям з серцево-судинними хворобами мати ліки під рукою, стежити за тиском; за потреби проконсультуватися з лікарем. Утримуйтеся від надмірного вживання кави та алкоголю.

Звісно, більше відпочинку, питний режим і помірне харчування не завадять — це корисно для будь-якого стану підвищеної метеочутливості.

Для фотографів і спостерігачів: у дні сильних бур — шанс побачити північне сяйво; шукайте темні місця з мінімумом штучного світла і слідкуйте за оновленнями полярної активності.

Прогнози космічної погоди мають тимчасову невизначеність: точний час і інтенсивність удару залежать від швидкостей CME, їх взаємодії в космосі і орієнтації магнітного поля при підході. Тому оцінки можуть коригуватися в режимі «nowcast» із вузьким часовим інтервалом (години). Офіційні оновлення — від SWPC/NOAA та національних космічних/метеослужб — мають пріоритет.

Україна з нетерпінням очікує на винищувачі F-16, що стануть справжнім проривом у її оборонній стратегії. Ці винищувачі вже на межі передачі від західних партнерів і викликають великий інтерес в українському військовому середовищі. І це не дивно, адже F-16 мають потенціал стати надійним захистом, що відверне руйнівні нальоти російських військ. Особливу надію кидають на ці літаки через їх здатність легко ліквідувати крилаті ракети, що загрожують містам України. Не менш важливо, що F-16 можуть ефективно протистояти російським бомбардувальникам, які стали ключовим елементом стратегії противника, допомагаючи йому в продвиженні на фронті.

Слід також звернути увагу на можливість F-16 здійснювати самостійні удари, що дозволить українським Збройним Силам активізувати свої наступальні дії. Українська Військово-Повітряна Сила робить усе можливе, щоб оцінити потенціал цих літаків та зрозуміти їхні можливості в бойових умовах. Однак, питання щодо ефективності цих нових додатків до військового арсеналу залишається відкритим і вимагає подальшого аналізу.

Президент України, Володимир Зеленський, в одному з останніх інтерв'ю заявив, що для забезпечення повітряної переваги над Росією, Україна потребує від 120 до 130 сучасних літаків. Про конкретні умови постачання майбутніх літаків поки що мало відомо. Відсутні деталі стосовно термінів постачання, кількості та конкретних моделей, які отримає Україна. Також невідомо, чи будуть це саме F-16, чи ж модифіковані версії від країн-донорів. Є також серйозні сумніви стосовно того, чи відповідають ці літаки сучасним вимогам, а також щодо їхньої ефективності у протистоянні з російськими військами.

Уже найближчими місяцями Україна очікує на отримання кількох десятків західних військових літаків, які будуть передані країнами-донорами, такими як Данія, Нідерланди, Норвегія та Бельгія. Прем’єр-міністр Данії зазначив, що передача F-16 відбудеться "протягом місяців", тоді як Нідерланди та Бельгія планують передати свої літаки після Данії, зазначивши, що це відбудеться в 2025 році. Щодо норвезьких літаків терміни передачі наразі не відомі. Загалом, можлива затримка у передачі літаків Україні пов'язана з процесом навчання українських пілотів у тренувальних центрах у Європі.

Поза потенційними технічними аспектами, існують інші фактори, які можуть бути причиною затримки у передачі військової техніки, зокрема, винищувачів F-16, Україні. Старі модифікації цих літаків, які планується передати, можуть потребувати серйозного технічного обслуговування, ремонту та модернізації, щоб привести їх до актуальних стандартів і забезпечити їхню ефективність у сучасних умовах бойових дій.

Необхідно також враховувати, що навіть серед винищувачів однієї моделі можуть бути відмінності через різницю у роки випуску та проведені модернізації. Збройні сили України можуть отримати літаки, які мають відмінності в характеристиках порівняно з найновішими моделями F-16, які використовуються США та іншими країнами-донорами.

Окрім цього, частина літаків, які планується передати Україні, може бути у несправному стані через тривалий період експлуатації або внаслідок недостатнього технічного обслуговування. Заразшні F-16 використовувалися відомими країнами-донорами ще з 1980-х років, а згодом були вилучені зі складу через перехід на більш сучасні моделі, наприклад, F-35.

Зазначимо, що країни, що передають Україні ці винищувачі, такі як Бельгія, Нідерланди, Норвегія та Данія, стали першими серед європейських держав, які отримали F-16 у минулому. Варто відмітити, що ці літаки не були споруджені у США, а мали місце виробництва на внутрішніх заводах країн-виробників.

У той же час, найновіші моделі F-16 стали суттєво відрізнятися від раніших версій, що показує, що це літаки не стоять на місці, а постійно модернізуються і вдосконалюються. Це важливо враховувати при оцінці їх потенційної ефективності у протистоянні з сучасними загрозами.

Крім того, країни-донори можуть передати Україні лише частину своїх залишкових F-16, водночас продаючи іншу частину третім країнам. Наприклад, Данія, у складі ВПС якої налічується 43 винищувачі, вже продала частину своїх F-16 Аргентині.

Таким чином, передача винищувачів F-16 Україні — це не тільки питання технічної складності, але і стратегічне рішення, яке вимагає уважного аналізу та планування з обох сторін.

Незважаючи на те, що F-16 були спочатку спроектовані як легкі фронтові винищувачі, їхні можливості та функціонал значно розширилися з часом. Порівнюючи їх з важкими літаками, такими як американські F-15 або радянські Су-27, F-16 мали менше корисного навантаження та менший радіус дії. Навіть після модернізації, їхня дальність дії залишалася обмеженою, а важливість та масштаб корисного навантаження залишалися на невеликому рівні порівняно з важкими літаками.

F-16, які обіцяли передати Україні країни-донори, мають свої особливості через індивідуальні потреби та вимоги міністерств оборони кожної країни. Кожен з них був обладнаний власним набором озброєнь та спеціальних систем. Наприклад, F-16 у складі ВПС Норвегії використовували протикорабельні ракети Penguin та бомби Paveway II з лазерним наведенням, в той час як данські літаки мали блоки радіоелектронної боротьби AN/ALQ-10, які ускладнювали наведення ракет противника на літак. Деякі F-16 у складі ВПС Нідерландів та Бельгії могли навіть переносити тактичну ядерну зброю, оскільки США розміщували запаси такої зброї на їхній території.

Всі F-16, що передаються Україні, були побудовані до 1990 року, але після модернізації багато характеристик цих винищувачів наблизилися до більш сучасних моделей. Проте, після близько 20 років експлуатації, було виявлено мікротріщини та зношення, що вимагало програми “Подовження ресурсу в середині терміну експлуатації” (MLU), спрямованої на відновлення планера та збереження ефективності цих винищувачів.

У рамках програми модернізації F-16 здійснювались значні зміни, спрямовані на покращення ефективності та функціональності цих винищувачів. Основними аспектами модернізації було заміщення електронного обладнання, включаючи радіолокаційні системи, що призвело до збільшення радіуса дії на 25%. Крім того, вироблено значні зусилля у покращенні кабіни пілота, включаючи заміну дисплеїв та елементів управління, а також додавання різних приладів, спрямованих на полегшення керування літаком у різних умовах. Деякі зміни вимагали заміни проводки в крилі для розширення арсеналу озброєння.

Програма модернізації F-16 використовує термін "Block" з номером, що відповідає конкретній програмі. Найпоширенішою модифікацією є F-16C (одномісний) або D (двомісний), модернізовані до рівня Block 52. Вважається, що старі винищувачі, які передаються Україні, були модернізовані до цього рівня.

Незважаючи на те, що F-16 у країнах-донорах були приблизно модернізовані до одного рівня, встановлення конкретних деталей та спеціалізації для літаків, які передаються Збройним Силам України, може бути складним завданням. Кожна країна замовляла свій унікальний літак, і навіть у межах однієї країни можуть бути різні модифікації.

У відео, опублікованому на каналі YouTube НАТО, показано підготовку українських пілотів, на якому був чітко видно серійний номер одного з винищувачів: 870022. Інформацію про ці літаки, включаючи серійні номери, можна знайти у неофіційних публічних реєстрах в інтернеті, що дозволяє встановити характеристики конкретного літака. Це дозволяє українським пілотам навчатися на літаках, аналогічних до тих, які їм будуть передані, та оволодіти необхідними навичками для їх використання.

Двомісні винищувачі, як F-16B, мають свої переваги, зокрема, в можливості розділити обов'язки між пілотом та другим льотчиком. Це дозволяє другому льотчику відповідати за стеження за повітряним простором та управління складними системами озброєння. У разі використання високоточної зброї, він може керувати цілями та забезпечувати лазерне підсвічування, що підвищує ефективність операцій. Однак одномісні винищувачі також мають свої переваги, оскільки пілот може концентруватися на бойових діях без необхідності взаємодії з другим льотчиком.

Один з ключових аспектів модернізації F-16B — радар. У данських винищувачах F-16BM встановлений радар AN/APG-66(V)2A, який є важливим покращенням порівняно з попередніми моделями. Це спеціально розроблений радар, який має покращену електронну базу, що значно підвищує його продуктивність та дальність дії. Однак обмежений розмір винищувача впливає на розмір антени радара та, відповідно, на його потужність, що може стати проблемою у порівнянні з важкими російськими винищувачами, такими як Су-30 і Су-35, які мають більш потужні радари.

Українські пілоти вже мають досвід бойових операцій на МіГ-29, які, навіть не дивлячись на свою меншу сучасність порівняно з F-16, залишаються ефективними винищувачами. Радар літака може бути менш потужним у розпізнаванні цілей на тлі землі, але українські пілоти використовують тактичні прийоми, щоб компенсувати це, зокрема, літаючи на низькій висоті з вимкненим радаром.

Хоча F-16 має свої обмеження у порівнянні з російськими винищувачами, він стане значним покращенням для українських пілотів та дозволить їм зберігати високий рівень бойової готовності в умовах сучасної бойової обстановки.

Увімкнений радар є важливою складовою для виявлення дій у повітрі, але одночасно робить літак помітним. Це подібно до використання ліхтаря в темряві: він допомагає побачити навколишнє середовище, але також робить вас вразливими. Польоти на низькій висоті з вимкненим радаром дозволяють залишатися невидимими (до моменту включення радара перед атакою), але мають свої недоліки. Найбільша проблема полягає у невигоді у повітряному бою, де перевага знаходиться у тих, хто перебуває вище. У випадку атаки супротивника, який знаходиться біля землі, ракети летять вниз, що збільшує їхню швидкість і дальність, у порівнянні з ракетами, які летять знизу вгору.

Радар — важливий, але не єдиний інструмент виявлення та стеження за повітряним простором. У данських F-16 використовується покращена система радіоелектронної протидії, яка дозволяє визначати джерело випромінювання радара противника. F-16 також оснащені системою AN/ALR-74, яка допомагає пілотам стежити за ситуацією в повітрі і виконувати ухиляльні маневри від ракет.

Україні не вистачає літаків далекого радіолокаційного виявлення, а отримати інформацію від американських E-3 Sentry неможливо через їхню обмежену дальність дії. Такі літаки є ключовими пунктами управління повітряним боєм, оскільки бачать велику кількість літаків, і передають цю інформацію винищувачам. Однак F-16 можуть отримувати інформацію від наземних радіолокаційних станцій та інших винищувачів. ЗСУ зуміли збити два російські летючі радари А-50У, що допомогло знизити російські можливості управління повітряним боєм.

Основним озброєнням F-16 є протиповітряні ракети AIM-9L Sidewinder, що виробляються з 1970-х років. Це ракети ближньої дальності з оптимальною дальністю пуску до 20 кілометрів. Крім того, ці літаки можна адаптувати для застосування авіаційних ракет IRIS-T ближнього радіуса, які ЗСУ використовує у протиповітряній обороні з наземних установок.

Російська авіація, ймовірно, уникатиме повітряних боїв на коротких дистанціях з пілотами ЗСУ. Проте такі ракети будуть корисні в боротьбі з російськими крилатими ракетами або дронами, якщо ЗСУ вирішать використовувати F-16 як перехоплювачі ППО.

У ВПС Данії також є більш дальні авіаційні ракети AIM-120 AMRAAM, які ЗСУ вже використовує. Їх можна запускати з наземних ЗРК NASAMS. Дальність цих ракет у останній модифікації може перевищувати 120 кілометрів, проте європейські F-16 можуть застосовувати ранні версії з меншою дальністю, менше 100 кілометрів.

Цим літакам доведеться стати на шляху більш нових і важких російських, серед яких може бути Су-57 – винищувач п’ятого покоління, побудований з використанням технологій стелс. Їх часто називають “літаками-невидимками”, але це вираження не зовсім точне: ця технологія скоріше зменшує помітність, скорочуючи дистанцію виявлення – радари F-16 впізнають їх пізніше, ніж інші російські літаки.

Особливо занепокоєння у багатьох експертів викликає дальність російського авіаційного озброєння. Ракета Р-37, найпотужніша з російських, має заявлену дальність у 300 км, а друга за дальністю – Р-33 – 160 км. Обидві вони використовуються МіГ-31, можливо – Су-35С і Су-57. Але останній змушений нести цю велику ракету на зовнішній підвісці, що зводить нанівець його переваги в малопомітності.

Разом з найпотужнішими радарами це створює досить небезпечну комбінацію. Однак Р-37 – досить екзотична зброя. Це великі й дорогі ракети. Основна маса російських винищувачів озброєна ракетами ближнього та середнього радіуса, які за своїми характеристиками наближаються до озброєння європейських F-16.

Крім того, крім дальності, в повітряних боях важливі й інші параметри, серед яких не останню роль відіграє підготовка як пілотів, так

Проти фронтових бомбардувальників Су-34 у F-16 більше шансів. Ці російські літаки використовують авіабомби з модулями УМПК, що перетворюють їх на керовані високоточні боєприпаси. Ці бомби скидаються з відстані приблизно 40-50 км на висоті близько 10 тис. метрів. Російська авіація активно використовує ці бомби, допомагаючи своїм наземним військам просуватися на ділянках фронту.

Проте, літак Су-34, перебуваючи на бойовому курсі перед скиданням бомби, досить вразливий. Якщо проти нього діятиме винищувач з ракетою, дальність якої перевищує ті 40-50 км, то це буде великою загрозою. Незважаючи на те, що Су-34 створений на базі винищувача Су-27 і є досить маневровим літаком, який може нести системи радіоелектронної протидії, він не є найпростішою ціллю.

Однак російські ВПС, дотримуючись досвіду двох років війни, не схильні ризикувати дорогими літаками. Сама наявність загрози вже може бути достатньою для того, щоб згорнути такі операції.

Висновки до вищезгаданої статті можна сформулювати наступним чином:

• Роль технологій у повітряних боях: Стаття відзначає важливість технологій у визначенні результатів повітряних боїв. Вона підкреслює значення вдосконалення систем радіоелектронної протидії та інтеграції передових систем управління.

• Уразливість військових об'єктів: Стаття розглядає уразливість фронтових бомбардувальників, яка виникає у разі виявлення противником тацьких об'єктів і введення їх на бойовий курс.

• Стратегічне планування: Автор вказує на важливість стратегічного планування в повітряних операціях, зокрема у виборі ефективних методів ведення бойових дій та збереженні власних ресурсів.

• Досвід війни: Стаття наголошує на необхідності врахування досвіду попередніх конфліктів при розробці стратегій ведення повітряних боїв та реагуванні на загрози.

Усі ці аспекти обумовлюють складність і многогранність викликів, які стоять перед сучасними повітряними силами, і підкреслюють важливість постійного вдосконалення технологій та стратегій для забезпечення ефективної оборони та захисту національних інтересів.