У неділю, 3 серпня, у Дубно Рівненської області сталася смертельна дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої загинула дворічна дитина та постраждали ще кілька людей. Про це повідомили в обласній прокуратурі. За попередньою інформацією, 67-річний житель Рівного, керуючи автомобілем Renault Megane Scenic, не врахував дорожньої обстановки, перевищив безпечну швидкість та на повороті втратив контроль над транспортним засобом. Машина […]
Після завершення війни та відкриття кордонів Україна може зіткнутися з новим етапом еміграції, який значно відрізнятиметься від масового відтоку громадян у 2022 році. Директорка Інституту демографії та соціальних досліджень ім. Птухи НАН України Елла Лібанова наголошує, що цього разу структура міграції буде іншою. Якщо раніше значна частина емігрантів виїжджала вимушено через загрозу життю, то нова хвиля буде більш обдуманою та стратегічною.
За прогнозами фахівців, основну групу потенційних емігрантів становитимуть жінки та сім’ї з дітьми, які раніше вже покидали країну, і тепер вирішуватимуть, чи залишитися в безпечному середовищі закордоном, чи повернутися в Україну для відновлення побуту та бізнесу. Водночас зросте частка тих, хто виїжджатиме з економічних причин, шукаючи стабільну роботу, освіту або нові перспективи для професійного розвитку.
А от чоловіки можуть поїхати вже після скасування обмежень на виїзд. Лібанова пояснює це дуже прагматично: якщо дружина й діти за два-три роки в Європі встигли влаштуватися — є робота, житло, садок або школа, друзі, зрозумілі правила — а в самого чоловіка в Україні немає до чого повертатися (зруйноване житло, втрачена робота, відсутність сталого доходу), то логіка «я приєднуюся до сім’ї» стає сильною. Тобто ризик другої хвилі міграції після війни стосується насамперед чоловіків призовного віку, які зараз фізично не можуть виїхати, але захочуть возз’єднатися з родиною одразу після відкриття кордонів.
Це напряму б’є по демографії й ринку праці. Інститут демографії вже давно попереджає: Україні й так бракуватиме робочих рук після війни, а додатковий від’їзд працездатних чоловіків ускладнить відновлення інфраструктури й економіки.
Паралельно, за межами України, зростає політичний тиск довкола теми українських біженців, особливо чоловіків. У багатьох країнах ЄС суспільне ставлення до українців поступово стало жорсткішим у порівнянні з першим роком повномасштабного вторгнення: допомога більше не сприймається як «безумовний обов’язок», а тема «хай повертаються і воюють» дедалі частіше використовується популістами. Це особливо помітно в Польщі.
Колишній прем’єр Польщі Лешек Міллер публічно заявив, що «є одна зброя, якою Польща може допомогти Україні» — повернути в Україну українських чоловіків призовного віку, які залишилися в ЄС, і навіть допустити, що польські правоохоронці могли б затримувати таких українців і передавати їх назад. Він стверджує, що «дивно бачити, як мільйони молодих чоловіків не воюють за свою країну». Ці слова вже викликали різку реакцію, зокрема з боку української сторони, яка називає таку риторику провокаційною.
Тобто маємо дві зустрічні тенденції:– усередині України після перемоги може статися цілком раціональний від’їзд частини чоловіків до сімей у ЄС;– у самій Європі дедалі голосніше лунають політичні заклики, що ці чоловіки «мають повернутися воювати», а не залишатися за кордоном.
І це вже не лише емоції, а фактор безпеки й відновлення країни. Бо якщо після війни одночасно відкриваються кордони й частина працездатних чоловіків виїжджає, Україні буде складніше відбудовувати міста, де житло зруйноване, а робочих рук не вистачає. Саме це Лібанова називає ризиком другої міграційної хвилі.
