Окупанти атакували Херсон і Кременчук: є поранені та пошкодження інфраструктури

Скандал навколо Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків продовжує розвиватися, привертаючи увагу не тільки української, а й міжнародної громадськості. Інцидент, що стався через виставку "Скарби самураїв: художні деталі мечів та мініатюрна скульптура Японії", яка проходила у Вільнюсі з весни 2025 року, спричинив обурення та численні суперечки.

14 травня литовські музейники під час звірки ящиків із експонатами зафіксували відсутність 49 предметів — здебільшого цуб (обмежувачів руків’я японських мечів), створених у XVII–XIX століттях. Серед них були унікальні зразки зі сценами з «Сказання про хейке», із соколиним полюванням, мавпою, що тягнеться за плодом, селянськими постатями, човном серед прибережних трав, літераторами в бамбукових гаях, пташками на гіллі, водяними ліліями, якорем серед хвиль.

Більшість цуб виготовлено зі сталі й бронзи з використанням ковки, литва, гравірування, золочення та інкрустації камінням. Страхова оцінка кожного експоната коливається від 600 до 3500 євро, середня — близько 1000 євро. Найдорожчими вважаються цуби школи Сотен, які мають значну мистецьку й історичну цінність.

Після виявлення нестачі уповноважена представниця Музею Ханенків у Литві Юлія Самойлова повідомила головного зберігача фондів у Києві Олену Крамареву. Того ж дня у фондосховищі в Києві знайшли два запаковані ящики зі «зниклими» цубами, які так і не були відправлені. Музей стверджує, що це адміністративна помилка з боку зберігача.

Проте митниця зафіксувала факт невідповідності декларації: через пункт “Київ-центральний” виїхало 512 експонатів, а реально відправлено 463. Тобто 49 предметів були заявлені як вивезені, але фізично залишилися в Києві. Це формально підпадає під ст. 201 ККУ (контрабанда культурних цінностей), де передбачено до 7 років позбавлення волі.

Для вивезення предметів Музейного фонду України за кордон необхідно отримати свідоцтво Мінкульту. Воно видається на 6 місяців і передбачає лише тимчасове вивезення. У випадку Музею Ханенків документи оформлялися як для «наукових досліджень», а не просто для виставкової діяльності. Цим процесом, за свідченнями джерел, керували чиновники Департаменту культури КМДА.

12 вересня директор департаменту Сергій Анжияк звернувся до Мінкульту з листом, у якому приклав звернення директорки музею Юлії Ваганової. У ньому вона просила врегулювати питання митних документів та визнавала, що зберігач фондів уже отримав адміністративне стягнення.

Згідно з інструкцією Мінкульту, митники мали обов’язково звірити кількість і фото всіх експонатів. Цього зроблено не було. Натомість на Київській митниці пояснюють: «Там була тисяча екземплярів, хто буде їх поштучно перевіряти?». Центральний апарат ДМСУ ж наголошує: «У такий час ми зобов’язані перевіряти все. Два ящики із майже 50 предметами — це велика частина колекції. Їх не могли не помітити».

Деякі експерти вважають, що ситуація могла бути використана як прикриття для контрабанди — під виглядом «великих партій» експонатів могли вивозити сторонні культурні цінності чи приватні колекції. Інші ж говорять про банальну халатність, однак і вона свідчить про системні «дірки» у митниці та можливі домовленості між чиновниками культури й митниками.

Формально всі цуби нині на місці — у Києві, але митниця не дає дозвіл на повернення колекції з Литви через підозри у маніпуляціях із документами. В результаті 463 експонати залишаються «заблокованими» і можуть офіційно вважатися незаконно вивезеними після завершення терміну дії свідоцтва.

Народна депутатка VII–VIII скликань Наталя Новак нагадала: «У фондах музеїв повно підробок. Адже було поширеною практикою, коли картини брали в адміністрації чи міністерства, а повертали копії. Потрібна всеосяжна ревізія».

Історія зі зниклими самурайськими цубами з Музею Ханенків оголила одразу кілька проблем:

недосконалість митного контролю,

ручне управління культурними процесами в КМДА,

ризики підміни чи незаконного вивезення культурних цінностей.

Цей скандал може стати каталізатором масштабної перевірки музейних фондів і процедур їхнього вивезення за кордон. Бо головне питання, яке сьогодні турбує і експертів, і суспільство: скільки оригіналів експонатів насправді залишилося у сховищах київських музеїв?

У Білорусі розпочалась масштабна перевірка бойової готовності збройних сил, ініційована рішенням президента Олександра Лукашенка. Ця перевірка, яка триватиме не менше ніж кілька тижнів, стала важливим кроком у зміцненні обороноздатності країни, враховуючи зростаючу напруженість у регіоні та можливі зовнішні загрози. Протягом цього періоду Білорусь проводить комплексні навчання, що охоплюють не лише сухопутні війська, а й повітряні сили, а також різноманітні підрозділи спеціального призначення.

Перевірка бойової готовності в Білорусі може також бути сигналом того, що країна готується до ймовірних змін у безпековій ситуації на міжнародній арені. Незважаючи на те, що офіційна мета цих заходів — перевірка здатності до швидкого реагування та мобілізації, політичні аналітики вважають, що за цим стоїть ширша стратегія, спрямована на підвищення впливу Білорусі в геополітичних справах регіону.

Українська сторона уважно фіксує активність білоруської армії, оскільки Білорусь від початку повномасштабної війни відіграє допоміжну, але важливу роль у військовій інфраструктурі Росії. Саме з білоруської території у 2022 році здійснювалися ракетні удари по північних регіонах України, а логістика російських військ тривалий час проходила через білоруські залізниці.

Хоча згодом присутність російських підрозділів у Білорусі скоротилася, Мінськ і надалі надає свою територію як військовий плацдарм. Це включає навчальні полігони, казарми, транспортні маршрути та інфраструктурну підтримку.

Попри тісну військову співпрацю з Москвою, білоруська армія безпосередньо не бере участі в бойових діях проти України. Причина — внутрішня ситуація в самій Білорусі. Війна залишається вкрай непопулярною серед населення, а відправлення солдатів за межі країни несе для режиму ризик внутрішньої дестабілізації.

На початку повномасштабного вторгнення частина білоруських військових і офіцерів відкрито виступила проти втягування країни у війну. Деякі з них залишили службу або взагалі виїхали з країни. Цей фактор і надалі стримує Лукашенка від прямої участі у війні живою силою.

Відмова від відправлення солдатів не означає нейтралітету. Білоруська промисловість працює на потреби російської армії, а територія країни використовується для запусків дронів і розміщення елементів ударної інфраструктури. Восени 2025 року в Білорусі було розгорнуто російські ракети середньої дальності, які офіційно декларуються як «оборонні».

Крім того, під час нинішніх навчань білоруська влада заявила про намір посилити охорону кордону з Україною та інвестувати в нові військові об’єкти поблизу прикордонних районів. Будівництво полігонів і модернізація пунктів пропуску створюють додаткові ризики для північного напрямку.

Для України головна проблема — відсутність чітких гарантій. Лукашенко публічно запевняє, що не планує воювати, однак водночас зберігає повну військову інтеграцію з Росією. Це змушує українське командування тримати північний кордон у стані підвищеної готовності та закладати потенційні сценарії загроз.

Навіть без прямого вторгнення з білоруської території, сама можливість такого розвитку подій примушує Україну утримувати значні сили на півночі, що впливає на загальну конфігурацію оборони.

У найближчі місяці ситуація навколо Білорусі залишатиметься фактором стратегічної невизначеності. Україна та її партнери продовжать уважно стежити за розвитком подій, адже будь-яка зміна позиції Мінська може мати серйозні наслідки для регіональної безпеки.

Після завершення досудового розслідування працівники Державного бюро розслідувань направили до суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні стосовно державної зради колишнього народного депутата України, який представляв заборонену політичну партію "ОПЗЖ" — Вадима Рабіновича. У своїй діяльності він розповсюджував антиукраїнську пропаганду серед населення та політичного керівництва країн Європейського Союзу. Вадим Рабінович протягом тривалого часу використовував свої виступи та інтерв'ю для поширення маніпулятивної інформації, що приносила шкоду суверенітету, територіальній цілісності та безпеці України.

Його дії сприяли досягненню військово-політичних цілей російської федерації та забезпечували ідеологічну допомогу у проведенні підривної діяльності проти України. На Вадима Рабіновича покладено обвинувачення у державній зраді згідно з частиною 1 статті 111 Кримінального кодексу України, за якою передбачається покарання у вигляді позбавлення волі строком до 15 років з конфіскацією майна.

Рішенням Печерського суду Києва, відповідно до клопотання слідчого Державного бюро розслідувань, був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки обвинувачений переховується за кордоном. Усі ці заходи спрямовані на забезпечення правосуддя та відповідальності перед законом за дії, що створюють загрозу національній безпеці та суверенітету України.

У результаті досудового розслідування та подальшого судового процесу стверджено вину колишнього народного депутата Вадима Рабіновича у державній зраді згідно з частиною 1 статті 111 Кримінального кодексу України. Йому доводиться відповідати за поширення антиукраїнської пропаганди та маніпулятивної інформації, що ставило під загрозу національну безпеку та суверенітет України. За рішенням суду обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки обвинувачений переховується за кордоном. Цей випадок є прикладом важливості захисту національних інтересів та правосуддя в Україні.