Начальник Київської міської військової адміністрації Тимур Ткаченко оприлюднив нові факти масштабних зловживань у столиці, пов’язаних з розкраданням коштів міського бюджету. За його словами, мова йде про завищені кошториси, фіктивні компанії, сумнівні контракти і передачу земель у обхід законодавства. Попри обіцянки з боку КМДА – ситуація лише погіршується. 29 мільйонів “на крематорій” Один із найбільш кричущих […]
7 червня Вірменія проведе парламентські вибори, результати яких можуть суттєво вплинути не лише на внутрішнє життя країни, але й на баланс сил у всьому Південному Кавказі. Згідно з останніми соціологічними дослідженнями, чинний прем’єр-міністр Нікол Пашинян і його політична партія «Громадянський договір» мають найкращі шанси на перемогу. В Україні та серед країн ЄС відзначають цю перспективу з обережним оптимізмом, сподіваючись на подальше віддалення Єревана від Москви. Проте аналітики застерігають, що політична кар'єра Пашиняна свідчить про його здатність змінювати позицію в залежності від обставин.
Ці вибори стануть першим важливим тестом після втрати Нагірного Карабаху, яка багато років залишалася центральною темою вірменської політики. Поразка, що сталася внаслідок конфлікту із Азербайджаном, кардинально змінила політичний ландшафт країни та вплинула на позиції Пашиняна.
Прем’єр-міністр прийшов до влади в 2018 році, спираючись на Оксамитову революцію, що стала символом боротьби з корупцією. Тоді Пашинян обіцяв відновити владу громадян, провести економічні реформи та зміцнити державні інститути. Багато хто сприймав його прихід як початок нової ери для Вірменії.
Однак вже в перші роки його прем’єрства центральним викликом залишалося питання Нагірного Карабаху, з яким пов'язано багато корупційних схем минулої політичної еліти. Ситуація змінилася восени 2020 року, коли Вірменія зазнала поразки в 44-денній війні з Азербайджаном, що призвело до втрати частини територій. Після цього Пашинян опинився під тиском, але зміг зберегти контроль.
Війна змінила риторику Пашиняна, який у 2021 році акцентував на партнерстві з Росією та важливості Організації договору про колективну безпеку. Проте в 2023 році, після остаточного контролю Азербайджану над Нагірним Карабахом, відносини з Москвою почали погіршуватися. Вірменія фактично заморозила свою участь в ОДКБ, а прем'єр став говорити про необхідність диверсифікації зовнішньої політики.
У програмі «Громадянського договору» вже немає акцентів на традиційні зв'язки з Росією, натомість пріоритетом стало зближення з Європейським Союзом та запровадження безвізового режиму для вірменських громадян. Пашинян також розвиває ідею миру з сусідами, відмовляючись від концепції «історичної Вірменії» з Нагірним Карабахом на користь «реальної Вірменії» в міжнародно визнаних кордонах.
Цей курс викликає протест серед частини вірменського населення, особливо біженців з Карабаху, які звинувачують Пашиняна у нехтуванні їхніми інтересами. Соціальні мережі стають ареною для суперечок між його прихильниками та противниками. Сам Пашинян намагається створити імідж «народного політика», активно спілкуючись з громадянами.
Незважаючи на зусилля, його популярність залишається суперечливою. Частина суспільства бачить його єдиним політиком, здатним забезпечити стабільність, інші ж вважають, що саме його дії привели до геополітичних втрат Вірменії.
На Заході перемога Пашиняна розглядається як можливість послабити російський вплив у регіоні, але аналітики попереджають про ризики завищених очікувань. Протягом свого восьмирічного перебування на посаді прем’єра він неодноразово змінював політичні акценти.
Отже, під час майбутніх виборів залишається відкритим питання не лише про ймовірну перемогу Пашиняна, а і про те, як зміниться його політичний курс. В умовах складної геополітичної ситуації Вірменія може знову опинитися перед необхідністю балансувати між Заходом і Росією. Хоча Нікол Пашинян нині сприймається як проєвропейський лідер, його політична історія свідчить про те, що остаточні висновки ще зарано.
